Основи конституційного права США

План

 

1. Конституція США 1787 р.

2. Білль про права. Поправки.

3. Соціально-економічна система. Політична система.

4. Вищі органи влади США.

5. Американський федералізм і органи влади штатів.

Основи конституційного права ФРН

План

 

1. Основний закон ФРН 1949 р.

2. Конституційно-правові основи суспільного ладу.

3. Конституційно-правовий статус людини та громадянина.

4. Вищі органи влади.

5. Федеративний устрій й органи влади земель.

Основи конституційного права Франції

План

1. Конституція Франції 1958 р.

2. Конституційно-правові основи суспільного ладу Франції.

3. Конституційно-правовий статус людини та громадянина у Франції.

4. Вищі органи влади Франції.

5. Місцеві органи управління та самоврядування.

Основи конституційного права Канади

(для самостійного вивчення)

План

1. Конституція Канади.

2. Основи правового статусу особи.

3. Вищі органи державної влади.

4. Федералізм Канади та місцеве управління.

Основи конституційного права Російської

Федерації

План

1. Характеристика Конституції Російської Федерації 1993 р.

2. Основи конституційного ладу Російської Федерації.

3. Конституційно-правовий статус людини та громадянина.

4. Виші органи влади.

5. Політико-територіальний устрій та органи влади суб’єктів Російської Федерації.

 

Основи конституційного права Індії

(для самостійного вивчення)

План

1. Конституція Індії 1950 р.

2. Основи правового статусу людини та громадянина.

3. Вищі органи влади.

4. Індійський федералізм та місцеве управління і самоврядування.

 

Основи конституційного права Бразилії

(для самостійного вивчення)

План

 

1. Конституція Бразилії 1988 р.

2. Основи правового статусу особи.

3. Вищі органи влади.

4. Бразильський федералізм і місцеве управління та самоврядування.

 

Основи конституційного права Арабських країн

Та Ізраїлю

(для самостійного вивчення)

План

 

1. Конституційне право арабських країн.

2. Конституційне право Ізраїлю.

 

5. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

Абсентеїзм – (від латин. absentis – відсутній) – відхилення виборців від участі у виборах до органів публічної влади або від участі у референдумі.

Автономія – (від гр. аutonomia – самоврядування) – право самостійного здійснення певних функцій державної влади або управління, яке надано конституцією якій-небудь частині держави.

Адміністративно-територіальний устрій – це розподіл державної території на певні частини з метою найбільш раціонального управління державою.

Авторитаризм – (від латин. auctoritas – влада, вплив) – антидемократична система організації державної влади, як правило, заснована на особистій або класовій диктатурі.

Агітація – (від латин. agitatio – приводження у рух) – розповсюдження ідей для впливу на свідомість, настрій, громадську активність населення з метою переконати у чому-небудь або схилити до певних дій, зокрема передвиборна агітація.

Адміністративна юстиція – система спеціальних органів щодо контролю за дотриманням законності та прав людини у сфері державного управління.

Альтинг – назва парламенту в Ісландії.

Апатрид, аполіт – (від гр. apatris, apolis – позбавлений вітчизни, держави) – особа, яка не має громадянства, підданства жодної держави.

Біженець – особа, яка була вимушена або має намір залишити місце свого постійного мешкання у зв’язку із загрозою насильства, переслідування та має бажання прибути на територію іншої держави.

Бікамералізм – двопалатна структура парламенту.

Білль – (від латин. bulla – документ із печаткою) – у Великій Британії, США, Канаді та ін. англомовних країнах – законопроект, який вноситься на розгляд до законодавчих органів, а також назва деяких конституційних актів, наприклад, Білль про права у США.

Біпатрід, біполіт – (від латин. bi – два, patris – батьківщина, polis – держава) – особа, що має подвійне громадянство.

Бундесрат – (від нім. Bundesrat – Федеральна рада) – Верхня палата парламенту Німеччини.

Бундестаг – (від нім. Bundestag – Федеральні збори) – найвищий представницький орган влади у Німеччині.

Вето – (від латин. veto – забороняю) – безумовна (абсолютна) заборона або обмежена (відкладна) заборона глави держави на введення в дію законопроекту парламенту.

Віце-Президент – у республіках заступник глави держави, який обирається одночасно з президентом та діє за дорученням президента.

Вибори – це державно-правова процедура, у ході якої громадяни формують органи публічної влади або обирають посадових осіб.

Виборче право – слід розглядати: 1) в об’єктивному значенні – сукупність норм, що регулює порядок формування органів публічної влади та посадових осіб; 2) у суб’єктивному значенні – право громадян обирати (активне виборче право) та бути обраним (пасивне виборче право).

Виборча застава – певна грошева сума, яку повинний внести кандидат на виборну посаду для своєї реєстрації.

Виборча квота(виборчий метр) – мінімальна кількість голосів виборців, яка необхідна для отримання одного депутатського мандата.

Виборча система – розглядається у двох аспектах: 1) порядок організації та проведення виборів, який заснований на принципах виборчого права; 2) сукупність державно-правових норм, на основі яких розподіляються мандати у виборному органі. Відрізняють – мажоритарну, пропорційну, змішану. Мажоритарна виборча система – (від латин. major – більший) – система визначення результатів голосування, за якою обраним вважається кандидат, що отримав більшість голосів виборців. Пропорційна виборча система – система визначення результатів голосування, за якою голосування здійснюється за партійними списками, причому кожний список отримує місця пропорційно кількості отриманих голосів виборців. Змішана – поєднання пропорційної та мажоритарної виборчих систем.

Виборчий округ – основна ланка територіальної організації населення, яка утворюється для проведення виборів у представницькі органи влади.

Вотум – (від латин. votum – бажання) – рішення, яке виражається за допомогою голосування. Вотум довіри або вотум недовіри – рішення парламенту з приводу схвалення або несхвалення діяльності уряду або міністра.

Гарантії прав людини – (від фр. garantir – забезпечувати) – правові засоби, які встановлюються державою для ефективної реалізації людиною своїх прав.

Глава держави – вища посадова особа, яка вважається носієм верховної влади та верховним представником держави в середині країни та на міжнародному рівні. У монархіях – монарх (від грец. monos – один + archos – правитель) – спадковий глава держави (цар, імператор, король, фараон, султан, емір, падішах). У республіках – (від латин. praesidentis – той, що сидить попереду) – виборний глава держави.

Глава уряду – керівник вищого виконавчого і розпорядчого органу влади (прем’єр-міністр, голова уряду, голова ради міністрів, канцлер, президент.

Громадянство – правовий зв’язок особи та певної держави. У монархіях поряд з терміном громадянство застосовується термін “підданство”.

Губернатор – (від латин. gubernator – правитель) – у зарубіжних державах вища посадова особа адміністративно-територіальної одиниці.

Двопартійна система – система, яка існує в умовах багатопартійності та за якою дві впливові партії періодично змінюють одна одну у вищих органах влади (наприклад, у США – республіканська та демократична партії).

Делеговане законодавство – прийняття виконавчою владою за дорученням парламенту нормативно-правових актів, які мають силу законів.

Делегування повноважень – (від латин. delegare – призначати, надсилати) – передача повноважень від одних органів до інших, зокрема делегування законодавчих повноважень.

Департамент – 1) основна адміністративно-терито-ріальна одиниця у Франції та ін. країнах; 2) назва міністерства, відомства, зокрема у США державний департамент – міністерство іноземних справ.

Депутат – (від латин. deputatus – посланий) – виборний представник населення в органах публічної влади.

Депутатський мандат – (від латин. mandatum – повноваження, наказ, доручення) – документ, який свідчить про обрання особи як депутата.

Державне (конституційне) право в зарубіжних країнах – розглядається у трьох аспектах: 1) як галузь – сукупність державно-правових норм, які регулюють основи державного ладу, основи правового статусу людини, форму правління, форму політико-територіального устрою; 2) як наука – система вчень, теорій, концепцій, знань про конституційно-правові принципи, норми, інститути, відносини, а також про закономірності їх розвитку; 3) як навчальна дисципліна – це один з навчальних курсів, що викладається у юридичних закладах, та у рамках якого вивчається досвід конституційного розвитку зарубіжних країн

Державний режим – сукупність методів, способів здійснення державної влади.

Дискреційна влада – (від фр. discretionnatis – той, що діє за власним розсудом) – право вищих органів влади, посадових осіб діяти за власним розсудом.

Загороджувальний пункт (бар’єр) – мінімум голосів виборців, який розраховується у відсотках та який необхідно отримати партії по всій країні для проходження у виборний орган.

Закон – нормативно-правовий акт, який приймається вищим представницьким органом або безпосереднім волевиявленням населення (референдальні закони). Конституційний закон – це нормативно-правовий акт, за допомогою якого вносяться зміни і доповнення до конституції. Органічний закон – нормативно-правовий акт, прийняття якого передбачено у конституції, який додає конституцію, при цьому не змінює її основні принципи.

Законодавча ініціатива – внесення проекту закону у законодавчий орган з метою його обговорення та прийняття.

Законодавчий корпус – сукупність депутатів усіх палат законодавчого органу.

Імміграція – (від латин. immigrare – вселятися) – в’їзд громадян однієї держави до іншої на постійне мешкання.

Іммунітет депутата – (від латин. immunitatis – визволення від чого-небудь) – недоторканність особи депутата від арешту, притягнення до відповідальності без згоди на те відповідного представницького органу.

Імператив – (від латин. imperativus – владний) – безумовна вимога, яка не передбачає вибору іншого варіанту дії.

Імпічмент – (від англ. impeachment – підвергати сумніву) – особливий порядок та встановлена у законодавстві процедура притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави.

Індемнітет – (від латин. indemnitas – відшкодування збитків) – 1) звільнення депутату від відповідальності за голосування у парламенті або за висловлення, які пов’язані з його професійною діяльністю; 2) грошева винагорода, яку отримує депутат парламенту за свою професійну діяльність з метою забезпечення його матеріальної незалежності.

Інагурація – (від латин. inauguro – присвячую) – урочиста процедура вступу на посаду глави держави.

Інтитуціоналізація – запровадження яких-небудь нових соціальних інститутів; правове й організаційне закріплення суспільно-політичних відносин.

Інтерпеляція – (від латин. interpellatio – перебиття розмови, скарга до суду) – особливий вид депутатського запиту до уряду або до окремого міністра з приводу їх професійної діяльності. Правовими наслідками інтерпеляції може бути формулювання вотуму недовіри або відмова у довірі.

Кабінет – 1) назва уряду у зарубіжних країнах; 2) група осіб, яка утворює персональний склад уряду.

Кандидат – (від латин. candidatus – одягнутий у біле) – претендент на заняття посади у порядку виборів або призначення, зареєстрований у встановленому порядку.

Канцлер – назва вищих посадових осіб.

Касація виборів – визнання виборів недійсними та скасування їх результатів внаслідок порушення конституції або законів про вибори.

Квестор – у парламенті посадова особа, яка виконує адміністративно-господарчі функції.

Кнесет – назва однопалатного парламенту Ізраїлю.

Коаліція – (від латин. coalitus – об’єднаний) – об’єд-нання для досягнення спільних цілей. Наприклад, коаліційний уряд – уряд, який складається з представників різних політичних партій.

Комітет – (від латин. committere – доручати) – 1) державний орган, який утворюється для проведення спеціальних заходів; 2) допоміжний орган парламенту, який утворюється зі складу палати.

Конвент – (від латин. conventus – збори) – назва органів, спеціально утворених для прийняття конституції або внесення змін до неї.

Конгресс – (від латин. congressus – збори, зустріч) – 1) назва парламенту у зарубіжних країнах; 2) назва суспільно-політичних організацій.

Конституційний контроль – контроль за відповідністю нормативно-правових актів положенням конституції, який здійснюється конституційними судами або спеціальними органами.

Конституція – (від латин. constitutio – встановлення) – нормативно-правовий акт, який закріплює основи державного ладу, форму правління, форму політико-територіального устрою, правове положення людини, порядок організації та компетенцію органів влади у центрі та на місцях, основні принципи правосуддя, виборчу систему та ін.

Контрасігнатура, контрасігнація – (від латин. contra – проти + signare – підписувати) – підпис глави уряду або відповідного міністра на акті глави держави, яка означає, що глава уряду або міністр бере на себе відповідальність за даний акт.

Курія – розряд виборців (за майновою, національною, релігійною та ін. ознаками), який утворюється у виборчих системах.

Ландтаг – (від нім. Land – земля + Tag – збори) – виборні законодавчі органи земель у Німеччині, Австрії, назва парламенту у Ліхтенштейні.

Легалізація – (від латин. legalis – законний) – дозвіл діяльності якої-небудь організації, надання юридичної сили якому-небудь акту, дії.

Легіслатура – (від латин. legis – закон + latus – встановлений) – 1) строк повноважень, а також період діяльності законодавчого (представницького) органу; 2) назва законодавчих органів у деяких зарубіжних країнах.

Лоббі – (від англ. lobby – критий майданчик для прогулянок) – вплив на членів парламенту, державних службовців з прийняття певного рішення, необхідного для окремих осіб.

Меджліс – назва вищого законодавчого органу кількох мусульманських країн.

Метрополія – (від латин. meter – мати + polis – місто) – держава, яка має колонії.

Мер – (від латин. major – великий) – виборний глава муніципалітету міста.

Місцеве самоврядування – визнана з боку держави, самостійна та під власну відповідальність діяльність населення з приводу рішення місцевих проблем.

Монархія –(від гр. monarchia – єдиновладдя) – форма правління, за якою верховна влада зосереджена у руках єдиновладного глави держави – монарха та передається ним за спадщиною.

Муніципалітет – (від латин. municipium – місто, яке має самоврядування) – 1) одиниця соціально-територіальної структури суспільства, яка охоплюється єдиною системою управління на основі самоврядування; 2) виборний орган у системі місцевого самоврядування.

Муніципія – адміністративно-територіальна одиниця в країнах Латинської Америки.

Натуралізація – (від латин. naturalis – справжній) – прийняття іноземця у громадянство (підданство) даної держави.

Номос – (від гр. nomos – звичай, порядок) – релігійна, етична, правова або традиційно-обумовлена норма, яка має загальнообов’язковий характер.

Обструкція – (від латин. obstructio – завада) – метод парламентської боротьби, спрямований на зрив засідання шляхом утворення шуму, здійснення довгих промов, які не стосуються справи, тощо.

Октроювання – (від фр. octroi – дарування) – дарування монархом яких-небудь прав, привілеїв. Наприклад, конституції, які були даровані монархом.

Омбудсман – (від швед. ombudsman – представник інтересів) – спеціальна посадова особа, яка спостерігає за законністю та за дотриманням прав людини у сфері діяльності органів публічної влади.

Оппозиція – (від латин. oppositio – протиставлення) – 1) протиставлення власної політики іншій, як правило, офіційній; 2) виступ проти думки більшості у законодавчому органі.

Ордонанс – урядовий акт у Франції та ін. країнах.

Панашування – (від фр. panacher – змішувати одне з іншим) – у зарубіжних країнах право виборців голосувати за кандидатів із різних партійних списків.

Парламент – (від фр. parler – говорити) – загальнонаціональна представницька установа держави, яка здійснює законодавчі функції.

Парламентаризм – система організації та функціонування верховної державної влади, яка характеризується розподілом законодавчих і виконавчих повноважень при привілейованому становище парламенту.

Парламентарій – член парламенту.

Партія – (від латин. partis – частина, група) – добровільне об’єднання однодумців, яке виражає інтереси певної соціальної групи та керує ним для досягнення своїх цілей.

Петіція – колективне письмове звернення до органів державної влади.

Плебісцит – (від латин. plebis – народ + scitum – рішення, постанова) – опитування населення з приводу відповідної території.

Плюральний вотум – право виборців користуватися декількома голосами в залежності від майнового, освітнього та ін. цензів.

Праймеріз – (від англ. primary – первісний) – 1) у США первісні збори виборців (як правило, за участю прихильників однієї партії) для висування кандидатів на виборні посади, а також сам процес голосування на таких зборах; 2) вибори делегатів на партійний з’їзд у США.

Преамбула – (від латин. preambulus – той, що йде попереду) – вступна частина нормативно-правового або міжнародного акта, та завдання прийняття такого акта. Наприклад, преамбула конституції.

Президія – (від латин. praesidere – сідати попереду, головувати) – 1) група осіб, обраних для керівництва зборами; 2) керівний орган якої-небудь установи. Зокрема, президія палати парламенту.

Прерогатива – (від латин. praerogativus – запрошений першим) – виключне право, яке належить державному органу або посадовій особі. Зокрема, прерогатива парламенту – законодавча діяльність тощо.

Префект – у зарубіжних країнах посадова особа, яка стоїть на чолі департаменту, округу або іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Проференційне голосування – (від латин. praeferens – віддання переваги) – можливість виборця визначити своє відношення до кожного кандидата з партійного списку.

Промульгація – (від латин. promulgatio – оголошення, оприлюднення) – офіційне оприлюднення закону, яке передбачає санкціонування законопроекту главою держави у встановлені строки, а також публікація закону в офіційному виданні.

Пророгація – (від латин. prorogatio – продовження) – відкладання засідання парламенту за рішенням глави держави.

Ратифікація – (від латин. ratus – затверджений + fasio – діяти) – в державно-правовому значенні – це – затвердження у встановленому порядку поправок до конституції.

Регенство – (від латин. regentis – правлячий) – у монархіях тимчасове правління однієї або декількох осіб у випадку тривалої незайнятості трону.

Регламент – (від латин. regula – норма, правило) – 1) правила, які регулюють порядок діяльності державного органу, зокрема, регламент палати парламенту; 2) порядок ведення засідань, зборів, конференцій тощо.

Резолюція – (від латин. resolutio – рішення) – 1) назва актів, які приймаються парламентом; 2) рішення, яке приймається колегіальним органом у результаті обговорення; 3) надпис на документі, яку ставить посадова особа та містить у собі прийняте ним рішення.

Репатріація – (від латин. re – назад + patria – батьківщина) – повернення на батьківщину переміщених осіб, військовополонених, біженців.

Республіка – (від латин. res publica – суспільна справа) – форма правління, за якою глава держави обирається громадянами або представницькою установою.

Референдум – (від латин. referendum – то, що повинне бути оголошено) – голосування громадян з приводу питань державного значення.

Риксдаг – парламент у Швеції.

Сейм – у країнах Прибалтики і Східної Європи назва палати парламенту.

Сенат – (від латин. senatus – старий) – 1) верхня палата парламенту у зарубіжних країнах; 2)назва вищого органу місткового управління.

Сесія – (від латин. sessio – засідання) – форма діяльності колегіальних органів, які періодично збираються у повному складі. Зокрема парламентська сесія.

Сецесія – (від латин. secedo – уходжу) – вихід із складу держави його частини.

Спікер – (від англ. speaker – оратор) – голова палати парламенту в англомовних країнах.

Статут – (від латин. statutum – постановляю) – 1) положення, яке визначає порядок організації та діяльності установ; 2) у Великій Британії акти, що приймає парламент.

Суверенітет – (від фр. souverainete – верховна влада) – верховенство і незалежність влади. У

Унітарна держава – (від латин. unitas – єдиний) – форма політико-територіального устрою, за якою територія держави складається з адміністративно-територіальних одиниць.

Уряд – вищий виконавчий орган держави.

Федерація – (від латин. foederatio – союз, об’єднання) – у багатонаціональних країнах форма політико-територіального устрою, за якою члени (суб’єкти), що входять до складу федерації, мають власні предмети ведення.

Філіація – (від латин. filialis – син) – набуття громадянства у силу народження.

Форма політико-територіального устрою – це певний порядок розподілення території країни на частини, визначення правового статусу та взаємовідносин центральних органів влади з органами влади складових частин країни.

Форма правління – це певний порядок організації верховної влади у державі.

Фракція – (від латин. fractio – розламування) – організована група членів політичної партії у парламенті.

Ценз – (від латин. census – підрахування, оцінка) – передбачені у законодавстві обмеження використовувати які-небудь права, зокрема, виборчі цензи – обмеження політичного права громадянина.

Шаріат – зведення релігійних і правових норм, складене на основі Корану і сунни, яке містить норми державного права та інших галузей права.