Юридична природа конституції

Термін ”конституція” є одним з найдавніших юридичних термінів, йому вже понад дві тисячі років. Окремі елементи конституції були сформульовані в працях древньогрецьких філософів, зокрема Платона і Аристотеля. Попри це прийнято вважати, що це поняття походить від латинського слова “constitutio” - установлення, устрій. Імовірно, що поштовхом для використання слова “constitutio” як нормативно-правового терміну первинно послужило вживання як заголовкового (на початку тексту) в офіційних документах Стародавнього Риму словосполучення “Rem Publicum Constituere...”, що буквально означає – “Римський народ встановлює...”. Внаслідок довготривалого вживання вказаного словосполучення відбулась трансформація дієслова “встановлювати” на іменник “встановлення, устрій”.
У сучасному розумінні термін “конституція” одним з перших почав вживати Шарль Луї Монтеск’є: назву “Про конституцію Англії” мала глава його твору “Про дух законів”(1748 р.), в якій викладено його концепцію розподілу влад. Саме Англія і вважається “батьківщиною” конституції. У 17 столітті там були прийняті такі важливі конституційні акти, як Хабеас корпус акт (1679 р.), Біль про права (1688 р.), “Форма правління державою Англії, Шотландії, Ірландії та володіннями, які їм належать”, “Знаряддя правління” (1653 р.).
Поява конституції як єдиного кодифікованого акту пов’язана з епохою буржуазних революцій. Першими конституціями цього періоду вважаються конституції штатів Північної Америки: Конституція Меріленда (1776 р.), Конституція Массачусета (1780 р.), конституційні акти, прийняті в штатах Пенсільванія (Біль про права Пенсільванії 1776 р.), Віргінія (Декларація прав Віргінії 1776 р.), Нью-Йорк, Південна Кароліна, Нью-Джерсі та ін.
До перших конституцій держав належить Конституція США 1787 р., яка була розроблена установчими зборами і згодом ратифікована конституційними конвентами штатів. Першими конституціями також вважаються Конституція Пилипа Орлика 1710 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. Протягом першої половини 19 ст. конституції були прийняті майже у всіх країнах Західної і Центральної Європи, а в другій половині ХХ сторіччя явище конституції набуло загальносвітового характеру.
Сьогодні в науці конституційного права термін “конституція” вживається у кількох значеннях: насамперед мова йде про конституцію юридичну і конституцію фактичну.
Юридична конституція - це система правових норм, які закріплюють основи конституційного ладу, основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, систему та принципи організації державної влади та місцевого самоврядування, територіальну організацію держави. Юридична конституція може бути формалізованою і неформалізованою (матеріальною).
Формалізована конституція - це закон або рідше кілька законів, які приймаються в особливому порядку і мають вищу юридичну силу. Якщо конституція приймається у вигляді одного акту, вона є кодифікованою. Некодифікованою конституція є у разі, коли її утворюють кілька законів (наприклад Конституцію Швеції складають чотири акти – Акт про престолонаслідування 1810 р., “Форма правління” 1974 р., Акт про свободу друку 1974 р., і Основний закон про свободу висловлювань 1991 р.).
Неформалізованою (матеріальною) конституцією є сукупність різних джерел, а саме: ухвалених в різні часи нормативно-правових актів, судових прецедентів, конституційних звичаїв, угод тощо. Часто таку конституцію називають неписаною, хоча це не зовсім вірно, адже поряд з неписаними джерелами вона включає в себе також писані акти. Вказані конституції існують у Великобританії та Новій Зеландії.
Фактична конституція -це реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та особою. Юридична і фактична конституції можуть збігатися. Ті положення юридичної конституції, що узгоджуються з існуючими суспільними відносинами, є реальними, а ті, що не узгоджуються, - фіктивними.
Функціями конституції є основні напрямки її впливу на суспільні відносини і соціальну дійсність, які характеризують її сутність і соціальне призначення. Функції конституції є багатоплановими і мають різну спрямованість. За місцем і роллю конституції в суспільному житті виділяють такі її основні функції: політичну, економічну, соціальну, ідеологічну.
Правовими функціями конституції є:
■ установча - конституція встановлює найважливіші інститути суспільства і держави, визначає їх спрямованість;
■ регулятивна - конституція є засобом правового регулювання відповідних відносин. При цьому таке регулювання може бути основним, інколи вичерпним (статус вищих органів державної влади), або лише засадничим (визначення правових засад інститутів безпосередньої демократії, власності тощо);
■ охоронна - полягає у закріпленні механізму забезпечення реалізації конституційних норм, зокрема шляхом встановлення відповідальності за їх порушення;
■ системотворча - конституція, будучи основою чинного законодавства, забезпечує єдність і збалансованість елементів правової системи держави.
Існує певна класифікація конституцій.
За формою вираження - формалізовані і неформалізовані (матеріальні).
За характеристикою форми державного устрою - конституції федеративних, унітарних держав, конституції суб’єктів федерації.
За порядком прийняття - даровані, народні, договірні:
- даровані (октройовані) конституції - підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора, хунти;
- народні конституції - приймаються демократичними способами: шляхом всенародного референдуму, установчими зборами або ж парламентським шляхом;
- договірні конституції - приймаються через укладення відповідної угоди між різними суб’єктами конституційного права (наприклад, конституція СРСР 1924 р.).
За часом дії - тимчасові і постійні:
- тимчасові конституції - приймаються на певний термін або до настання певної події;
- постійні конституції - приймаються на невизначений термін (наприклад, Конституція України).
За порядком внесення змін і доповнень конституції традиційно поділяються на гнучкі і жорсткі:
- гнучка конституція - конституція, змінювана в тому ж порядку, що й звичайні закони;
- жорстка конституція змінюється в особливому порядку, ускладненому, порівняно зі звичайною законодавчою процедурою. Це виявляється, наприклад, у залученні до внесення змін і доповнень спеціального суб’єкта (парламент вносить зміни в конституцію, але вони набувають чинності після референдуму), прийнятті закону про внесення змін і доповнень до конституції кваліфікованою більшістю парламенту тощо.
Не можна не погодитись з думкою про те, що цей поділ такий же некоректний, як і поділ конституцій на писані і неписані без вказівки, про яку конституцію йде мова. Формальні конституції завжди є жорсткими (за рідкими винятками, які лише підтверджують це правило), матеріальні -завжди гнучкими. Тому практичне значення має лише класифікація формальних конституцій залежно від ступеня складності процедури їх зміни на дуже жорсткі (наприклад, Конституція США 1787 р.) і менш жорсткі (наприклад, Конституція Іспанії 1978 р., Казахстану 1995 р.).
Спираючись на цю класифікацію, Конституцію України можна охарактеризувати як формалізовану конституцію унітарної держави з автономним утворенням, а також як народну (демократичну), постійну і жорстку конституцію.
Юридичними властивостями конституції є:
а) її основоположний характер. Це виражається в тому, що, по-перше, предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші політико-правові, суспільні відносини, які визначають обличчя суспільства, а, по-друге, конституція виступає основою національного законодавства;
б) вища юридична сила, тобто всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати положенням конституції;
в) підвищений ступінь стабільності. Він забезпечується спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до конституції, відмінною від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів.
Провідна роль Конституції у правовій системі, її вища юридична сила і пряма дія не виключають, на жаль, випадків порушення норм Основного Закону, в тому числі і з боку вищих органів державної влади. Тому Конституція вимагає особливої охорони, захисту, покликаних забезпечити її дотримання як фізичними і юридичними особами, так і державою в особі її органів і посадових осіб. Як справедливо зауважує Г. Мурашин, у правовій демократичній державі неодмінно повинна існувати надійна державна система, здатна швидко і ефективно реагувати на будь-який факт порушення Конституції, забезпечити її правову охорону.