Розділ 4 – Економічна частина

В першому розділі слухач надає огляд нормативно-правових документів та іншої літератури за темою дипломної роботи (визначаються закони та інші нормативно-правові акти, що містять вимоги щодо охорони праці та які розповсюджуються на діяльність об’єкта). Характеристика об’єкта розкривається за наступними питаннями:

- дані про призначення, специфіку, економічне і соціальне значення об’єкта (основні технічні характеристики, основні будівлі і споруди та обладнання, особливості технологічного процесу або опис технологічної схеми виробництва згідно з технологічним регламентом);

- відповідність виробничих приміщень, засобів виробництва, технологічних процесів нормативним вимогам щодо забезпечення безаварійної експлуатації будівель і споруд;

- дані про пожежовибухонебезпеку об’єкта (вказуються категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою, відповідність будівельних конструкцій протипожежним вимогам);

- екологічна безпека об’єкта (надається інформація про рівень техногенного впливу об’єкта на природне навколишнє середовище, дані про основні забруднюючі речовини об’єкту та про організацію природоохоронних робіт на об’єкті).

Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення свого дослідження на вибраному об’єкті.

У другому розділі надається опис існуючої на об’єкті організації промислової безпеки та системи управління охороною праці за наступними питаннями:

- організація системи управління охороною праці (СУОП) на об’єкті (структура, завдання, порядок взаємодії структурних підрозділів з питань охорони праці, періодичність і порядок внутрішніх перевірок, відповідальність керівників служб, підрозділів та працівників, наявність в посадових інструкціях та інструкціях з охорони праці загальних й конкретних обов’язків кожного працівника, їх повноважень у сфері охорони праці;);

- існуючий рівень небезпеки виробничих процесів на об’єкті, небезпечні і шкідливі виробничі фактори, характерні для об’єкта, наявність планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій;

- відповідність робочих місць та організації режиму праці та відпочинку працівників вимогам чинних нормативно-правових актів з охорони праці;

- планування заходів з охорони праці на об’єкті (наявність комплексного та поточного (річного) планів з поліпшення стану охорони праці; наявність оперативних (квартального, місячного) планів по цехах, відділах та дільницях (рішення, накази, заходи з розслідування нещасних випадків, приписи органів державного нагляду за охороною праці тощо);

- наявність служби охорони праці та відповідність чисельності її працівників вимогам чинних нормативних актів, наявність та облаштування кабінетів охорони праці;

- наявність впливу громадських об’єднань працівників об’єкта (комісії з питань охорони праці, уповноважені найманими працівниками, профспілки та інші громадські органи) на стан охорони праці;

- організація навчання з питань охорони праці та системи інструктажів на об’єкті;

- перелік професій на об’єкті, працівники яких мають бути забезпечені засобами індивідуального захисту (далі - ЗІЗ), а також перелік необхідних ЗІЗ. Наявність інструктажів працівників щодо використання ЗІЗ, відповідність норм видачі ЗІЗ нормативно-правовим актами з охорони праці;

- заходи на об’єкті з: поліпшення охорони праці, з придбання та впровадження нової техніки, технологій, інженерно-технічних засобів безпеки, з питань санітарно-побутового обслуговування, аналізу причин нещасних випадків та професійних захворювань);

В третьому розділі з вичерпною повнотою викладають результати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розроблення проблеми.

Слухачем надається:

- аналіз ефективності функціонування СУОП на об’єкті (поводиться оцінка відповідності системи існуючим потребам; визначається доцільність змін в структурі системи, прогнозуються наступні заходи щодо удосконалення СУОП);

- аналіз профілактичних, попереджувальних та коригувальних заходів, розробки і впровадження подальших заходів щодо зменшення ризиків, оцінка вже проведених захисних заходів.

За результатами зроблених аналізу слухач пропонує заходи зі зниження виробничого травматизму та покращення умов праці; зміни до функціонуючої на об’єкті СУОП (заходи з удосконалення системи в цілому або окремих її ланок), організаційно-технічні та інші заходи з покращення промислової безпеки, охорони праці та протипожежного захисту на об’єкті.

Висновки

У висновках стисло викладають результати, одержані в роботі. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі висновки мають містити відповіді на всі завдання, поставлені у вступі. Все це дасть змогу авторові засвідчити у висновках, що сформульованої у вступі мети досягнуто. Варто наголосити на окремих важливих здобутих результатах, обґрунтувати їх достовірність, викласти рекомендації щодо їх використання.

Список використаної літератури

Список використаної літератури слід розміщувати в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Посилання на літературу в тексті роботи розмішують у квадратних дужках після відповідної цитати, наприклад [7]. Тут «7» – це номер у списку літератури тієї публікації, на яку посилається автор.

Список використаної літератури – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Наводиться тільки література, що використовувалась. Інформація про реквізити джерела слід подавати відповідно до державного стандарту ДСТУ 7093: 2009. "Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис скорочення слів і словосполук, поданих іноземними європейськими мовами".

Список літератури повинен включати в себе літературу, на яку є посилання за текстом розрахунково-пояснювальної записки, а також повинен бути складений в алфавітному порядку прізвищ її авторів.

Додатки

До додатків за необхідності доцільно включати допоміжний матеріал:

- таблиці допоміжних даних;

- протоколи й акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту;

- допоміжні ілюстрації;

- досліджений фактичний матеріал (копії наказів, планів, інструкцій)

Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші та на завданні номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому нижньому куті рамки без крапки в кінці.

Такі структурні частини, як зміст, вступ, висновки, список літератури, додатки не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «1.3.» (третій підрозділ першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Ілюстрації

Ілюструвати роботу слід, виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов’язаних із другорядними деталями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно наводити безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або в додатках.

Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири основних елементи:

- найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис.». Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка;

- порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами;

- тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;

- експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом.

Наприклад: Рис.1.2 (другий рисунок першого розділу).

Основними видами ілюстративного матеріалу є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках «(рис.3.1)» або зворот типу: «...як це видно з рис. 3.1» або «... як це показано на рис. 3.1».

Таблиці

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначеннями номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

Якщо в розділі є лише одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовж. табл.» і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовж. табл.1.2».

Текст у таблиці варто друкувати кеглем 12 з одинарним інтервалом. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних правил.

Формули (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу). Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Формули потрібно набирати у редакторі MS Equation або MathType. Формули розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині рядка і нумеруються арабськими цифрами.

Розміри літер та знаків потрібно друкувати таким шрифтом: літери та цифри – 14 пт, показники степенів та індексів над літерами та під літерами – 10. Номер формули відповідного розділу наводять у круглих дужках, навпроти них праворуч. Номер пишуть на рівні нижнього рядка формули, до якої він належить. При посиланні в тексті на формулу потрібно вказати її повний номер у дужках, наприклад, “у формулі (2.1)”. Після формули пишуть слово “де” і розшифровують позначення словами в такій послідовності, в якій вони подані у формулі.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації, а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.