Стаття 58. Службове обмеження для військовослужбовців

1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військо вослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений на посаді. у військовому званні, строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
1. Службове обмеження для військовослужбовців є новим видом основного покарання і має комбінований характер:, а) воно проявляється у примусових заходах майнового характеру: в дохід держави відраховується від десяти до двадцяти відсотків із суми грошового забезпечення засудженого; б) на засудженого вчиняється моральний вплив - він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, строк покарання не зараховується йому у строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Про поняття військовослужбовця див. коментар до ст. 401,
Цей вид покарання призначається як у випадках, передбачених КК, так і у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, дійде висновку про можливість застосування до нього цього покарання замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років (ч. 1 ст. 58).
2. Службове обмеження для військовослужбовців застосовується на строк від шести місяців до двох років.
3. Покарання у виді службового обмеження не може призначатися військовослужбовцям строкової служби (ч. 1 ст. 58).
Конституція України (ст 43).
КПК (ст.410).
Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 18 червня 1999р. (ст. 2).
Тимчасове положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами Тимчасове положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами Тимчасове положення про проходження військової служби особами офіцерського складу. Затверджені указом Президента України № 174/93 від 13 травня 1993р.
Інструкція щодо порядку застосування окремих статей Тимчасового положення про проходження військової служби. Затверджена наказом МО № 181 від П серпня 1993р.

Стаття 59. Конфіскація майна

1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке с власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини 1 може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
1. Конфіскація майна - додатковий вид покарання, який полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави
всього або частини майна, яке належить засудженому на праві власності.
2. За змістом ч. 1 ст. 59 конфіскація, як законна форма позбавлення права власності, є повною або частковою. У вироку суду має бути чітко визначена та частина майна, яка конфіскується, або перелічено всі предмети, що конфіскуються (наприклад, підприємство, що є власністю винного. Його будинок, дача, автомобіль, гараж,
телевізор). Заміна майна, що конфіскується, на еквівалентну грошову суму не допускається.
3. Особливістю конфіскації майна є те, що вона: 1) може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК; 2) встановлена за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (про поняття тяжких та особливо тяжких злочинів див. ст. 12 і коментар до неї). Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у ч. ч; 4 чи 5 ст. 12, якщо його вчинено із корисливих спонукань.
4. Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у кримінально-процесуального порядку накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт. Вилучені гроші, цінні папери та коштовності передаються за описом у фінансові органи для зберігання. Транспортні засоби описуються, опечатуються і передаються на зберігання в органи ДАІ. Будівлі описують ся, і до нотаріальної контори або виконкому сільської ради надсилається лист або копія постанови про накладення арешту з припи сом не засвідчувати жодних цивільно-правових угод щодо них. Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, утворює склад злочину, передбаченого ст. 388.
5. У ч. З ст. 59 вказано, що Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України, Такий Перелік є додатком до цього КК. Конфіскація, таким чином, не має абсолютного характеру, оскільки мінімум майна (предмети першої потреби), необхідного засудженому та особам, які перебувають на його утриманні, не підлягає конфіскації.
6. Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією (ст. 86), якщо до дня набрання чинності закону про амністію не був виконаний вирок суду в частині конфіскації майна.
7. Конфіскація як вид покарання не застосовується до неповнолітніх (ст. 98).

Стаття 60. Арешт

1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції 1 встановлюється на строк від
одного до шести місяців.
2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.
3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.
1. За своєю правовою природою арешт є різновидом позбавлення волі на короткий строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. Така ізоляція засудженого поєднується з застосуванням до нього обмежень, спеціально передбачених режимом відбування даного покарання, а також із застосуванням заходів виховного характеру.
Арешт може застосовуватися до всіх засуджених, у т. ч. і до непрацездатних (інвалідів 1-2 груп), осіб пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби. Не можна застосовувати арешт до вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до семи років. Особливості застосування арешту щодо неповнолітніх визначено у ст. 101.
2. Короткочасність ізоляції від суспільства особи, засудженої до арешту, полягає у тому, що цей вид покарання встановлюється на строк від одного до шести місяців. Конкретний строк арешту визначається-судом, виходячи з загальних засад призначення покарання (ст. 65).
3. Відбування арешту здійснюється в спеціальних виправних
установах. Згідно з ч. 2 ст. 60 військовослужбовці відбувають арешт
на гауптвахті.
4. До осіб, які відбувають арешт, не може застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75) та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81).
6. Втеча засудженого до арешту з місця позбавлення волі або з-під варти утворює склад злочину, передбаченого ст. 393.
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 2, 98, 218, 220, 245. додаток 6).

Стаття 61. Обмеження волі

1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.
2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.
3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.
1. Обмеження волі є видом основного покарання, що чинить подвійний вплив на засудженого, який водночас: а) обмежується в
свободі пересування і виборі місця проживання; б) обов'язково залучається до праці.
Обмеження волі є строковим покаранням - воно може призначатися судом на строк від одного до п'яти років. Засуджені відбувають це покарання у кримінально-виправних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства. Відповідно до п. 6 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання за вироком суду у виді позбавлення волі на строк до п'яти років в колоніях-поселеннях, вважаються такими, що відбувають покарання у виді обмеження волі.
2. Ч. З ст. 61 визначає виключний перелік осіб, до яких не може застосовуватися обмеження волі.
3. Особи, що відбувають обмеження волі, можуть звільнятися від відбування цього покарання з випробуванням (ст75). До них може застосовуватися умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81), а також заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. ст. 82. 83).
4. Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування обмеження волі передбачена ст. 390,