Покарання, що можуть застосовуватись як основні визначені в КК (ч. 1 ст. 52)

До них відносяться:

1. Громадські роботи – виконання засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно-корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування (від 60 до 240 годин і не більш як 4 години на день)

не призначаються інвалідам І або ІІ гр.., вагітним, пенсіонерам, в/службовцям строкової служби (ст.. 56 КК)

2. Виправні роботи - (ст.. 57 КК) – від 6 місяців до 2-х років за місцем роботи засудженого із відрахуванням із суми його заробітку в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 %

3. Службові обмеження для в/службовців (крім в/службовців строкової служби) на строк довід 6 місяців до 2-х років у випадках, передбачених КК, коли суд, враховуючи обставини та особу засудженого, знайде можливим замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше 2-х років призначити службове обмеження на той самий строк (ст.. 58 КК).

4. Арешт – тримання засудженого в умовах ізоляції, встановлюється на строк від 1 до 6-місяців.

не застосовується до н/л – до 16 років, вагітних і жінок, які мають дітей до 7 років (ст.. 60 КК); в/службовці – на гауптвахті.

5. Обмеження вол і - тримання особи у крим-виконв. установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залучення до праці (ст. 61 КК) – на строк від 1 до 5 років.

не застосовується до н/л, вагітних, жінок, що мають дітей до 14 років, до осіб, які досягли пенсійного віку, в\службовців строкової служби та інвалідів І та ІІ гр.

6. Тримання в дисцпл. батальйоні (для в/службовців строкової служби) строком від 6 місяців до 2-х років (ст. 62 КК)

7. Позбавлення волі на певний строк (ст. 69 КК)

ізоляція засудженого та поміщення його на певний строк до КВУ закритого типу від 1 до 15 років за винятком випадків, передбачених в ЗГ КК (ст.. 70, 71 – до 25 років).

8. Довічне позбавлення волі – встановлюється за особл. тяжкі злочини і застосовується лише у випадках, спеціально визначених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

не застосовується до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років

осіб у віці понад 65 років

жінок, що були вагітні під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Основні покарання – це покарання, які призначаються у вироці судом лише як самост. покарання.

За один злочин може бути призначено тільки одне основне покарання.

 

 

Покарання, що можуть застосовуватись лише як додаткові.

Ними є:

- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) – тільки за вчинення тяжкого чи особл. тяжкого злочину щодо особи, яка має відповідно такі звання, ранги, чин, клас.

- конфіскація майна полягає у примусовому безоплатному вилучені у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, то суд має зазначити, яку саме частину майна, або перерахувати предмети, які конфіскуються. Призначається конфіскація тільки за вчинення тяжких та особл. тяжких корисливих злочинів і лише у випадках, передбачених в ОЧ КК. (напр., ч. 5 ст. 185 КК)

Перелік майна, що підлягає конфіскації, визначається законом України.

Додаткові покарання призначаються на додаток до основного покарання і самостійно не застосовуються.

 

 

Покарання, що можуть застосовуватись і як основні і як додаткові.

До них КК відносить (ч. 3 ст. 52 КК)

· штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в санкціях конкретних складів злочину. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості злочину і з урахуванням майнового стану винного у межах від 30 до 1000 н.м. доходів громадян, якщо інше не передбачено статтею ОЧ КК.

Призначається тільки у випадках, коли штраф передбачено спеціально, у санкції статті ОЧ КК.

Штраф може бути призначений з розстрочкою виплати певними частинами до 3-х років (з урахуванням майнового стану засудженого).

Може бути заміна несплаченої суми штрафу громадськими роботами із розрахунку 10 годин гр. робіт за 1 нм. доходів громадян, або виправними роботами: 1 місяць випр. робіт за 4 нм. доходів громадян на строк не більше 2-х років. (ст. 53 КК).

· позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне покарання - від 2-х до 5-ти років, а як додаткове від 1 до 3-х років.

Призначається і тоді, коли воно не передбачене санкцією статті ОЧ КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою чи у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інш. обставин справи, суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Якщо особі призначено судом як основний вид покарання арешт, обмеження волі, тримання в ДБ, або позбавлення волі, а додатково – позбавлення права займатись певною діяльністю чи обіймати певну посаду, то воно поширюється на весь час відбування основного покарання (ст.. 55 КК).

 

 

Довічне позбавлення волі.

Довічне позбавлення волі ( ст. 64 КК)

встановлюється за вчинення особл. тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Цей вид покарання передбачено в альтернативі з позбавленням волі на певний строк і за обмежене коло собл. тяжких злочинів, напр.:

- посягання на життя державного чи громадського діяча (ч. 1ст 112 КК)

- умисне убивство за обставин, які обтяжують покарання (ч. 2. ст. 115 КК)

- посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю (ст. 379 КК)

- застосування зброї масового знищення, якщо спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч.2 ст. 439 КК)

- геноцид (ст. 442 КК) тд.

Довічне позбавлення волі є основним і найтяжчим видом покарання, прийшло на зміну смертній карі, яка була передбачена в КК 1960 року як виняткова міра покарання за особл. тяжкі злочини (розстріл).

Призначивши довічне позбавлення волі суд за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину з урахуванням особи винного та умотивувавши своє рішення може перейти до більш м’якого покарання – позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 69 КК).

Актом помилування може бути здійсненна заміна засудженому покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років (ч. 2 ст. 87 КК).

Відповідно до закону довічне позбавлення волі не застосовується

- до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років

- до осіб у віці понад 65 років

- до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

 

 

55. Загальні засади призначення покарання визначені в крим. законі в окремій статті (ст. 65 КК)

Загальні засади (як поняття)призначення покарання встановлені КК правила, якими керується суд у кожній крим. справі при визначенні винному конкретної міри покарання.

Суд призначає покарання:

- у межах, встановлених у санкції статті ОЧ КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин

- відповідно до положень ЗЧ КК

- враховуючи ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею ОЧ КК за вчинений злочин, визначається окремою статтею ЗЧ КК. (ст. 69 КК)

Більш суворе покарання, ніж передбачено відповідними статтями ОЧ КК за вчинений злочин може бути призначене за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків на підставах і за умов, визначених законом (ст. 70,71 КК). Таким чином, існують загальні засади призначення покарання, які чітко визначені крим. законом, ними керується суд, призначаючи покарання конкретній особі. Крім цього слід мати на увазі, що суд може призначити більш м’яке або більш суворе покарання за наявності для цього особливих підстав і умов, передбачених і врегульованих крим. законом.