Роль і функції держави в умовах глобальних трансформацій.

І підхід: прихильники вважають, що держава віджила своє, розвиваються інтеграційні об’єднання; глобалізація поширюється в результаті потреб нац. і транснац. суб’єктів; глобалізація як позитивне явище; застарілість держ. суверенітету. І підхід:сучасна глобалізація не послаблює державу, однак кидає виклик, змушує здійснювати адаптацію відповідно до вимог глобальних ринків, держава змушена посилювати свою конкурентоспроможність.

Функції держави в сучасних умовах: - економічна (забезпечує нормальне функціонування держави та розвитку економіки, оптимальне співвідношення ринкових потреб, право раціонального управління та організації зовнішньо-екон. зв’язків); - політична (забезпечення державної та суспільної безпеки, соціальної та національної згоди, охорони державного суверенітету в глобальних умовах); - соціальна (охорона прав та свобод населення, здійснення заходів щодо задоволення соціальних потреб, підтримки життєвого рівня населення); - ідеологічна (підтримка державної ідеології); - екологічна (охорона навк.середовища). 1) держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку. традиційно «внутрішні» сфери державного регулювання, як оподаткування, соціальна політика, трудове законодавство, освіта і професійна підготовка кадрів невпинно інтернаціоналізуються. 2) деякі економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набули глобального характеру і не підпадають під регулюючий вплив держави. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). 3)Вперше в історії державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. держава з історичної та етнокультурної самоцінності все більше трансформується в корпорацію з управління соціально-територіальною системою.

«Країна-система» зазвичай може бути представлена державою, яка в цілях реалізації власних геоекономічних інтересів формує самостійну систему інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (циклів). Їх ланками виступають національні транснаціоналізовані структури, яким делегується реалізація національних інтересів у геоекономічному просторі і одночасно забезпечується їх військовий захист. Третій вектор трансформації національної державності — феномен субсидіарності - делегування тих чи інших державних повноважень «до низу», на локальний рівень.

30.Вплив сучасної світової фінансової кризи на економіку України. Аналіз динаміки соціально-економічної ситуації в країні дозволив охарактеризувати наслідки глобальної фінансової кризи для економіки України наступними аспектами:- погіршення макроекономічних показників;

- зниження темпів зростання ВВП; - дефіцитний платіжний баланс, велика залежність від імпорту капіталу, високих технологій, нафти і газу; - великий розмір зовнішнього боргу країни, що веде його до ризику невиплати; - скорочення депозитної маси;- зниження ліквідності, погіршення портфеля й активів банківської системи;

- зниження обсягів кредитування економіки; - девальвація гривні;- скорочення надходжень і видатків бюджету; - ослаблення довіри до фінансових установ;

- серйозні труднощі українських банків пов’язані з поверненням зовнішніх запозичень, залучення нових інвестицій; - нестабільність на валютному ринку його спекулятивний характер; - зменшення резервів НБУ, який змушений продавати валюту для задоволення ажіотажного попиту;- погіршення добробуту домашніх господарств, скорочення реальних доходів, затримка виплати заробітної плати, особливо у промислових регіонах;

- зниження загального рівня життя населення, погіршення забезпеченості громадян товарами першої необхідності (продукти харчування, одяг) та послугами соціально-побутової сфери (транспорт, медицина, освіта, культура).

Фахівці очікують, що у 2011-2012 році світову економіку може накрити "друга хвиля" кризи. Розглядаючи ситуацію в Україні, можна зазначити, що у 2011 році тривало відновлення економіки України, водночас темпи зростання залишалися удвічі повільнішими, ніж до кризи. Крім того, швидкість оздоровлення української економіки є значно нижчою, ніж у країнах, що розвиваються.

Фактори економічного розвитку країн, що розвиваються, в умовах глобалізації.

1) Перенесення виробництв із розвинутих країн у ті, що розвиваються. Вирцтва зорієнтовані на дешеві і численні трудові ресурси. Матеріалоємні й енергоємні галузі, такі як виплавка кольорових металів, нафтопереробка, електроенергети-ка, деревообробка, більше стали орієнтуватися на сировинні бази. Екологічно шкідливі (нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, хімія органічного синтезу) через високі витрати на природоохоронні заходи в розви-нутих країнах були витиснені з них у країни, що розвиваються. Ці країни для залучення інвестицій створювали сприятливий інвест клімат, пільгове оподаткування.

2) Стабілізація політ ситуації в багатьох країнах, що розвив. Націоналізація економіки після одержання країнами незалежності, усунення диктаторських режимів, припинення військових конфліктів і громадянських війн підвищували при-вабливість країн для іноземних інвесторів; обіцяли стабільно високі прибутки, недоторканість вкладених капіталів і придбаної власності.

3) Сформована в 90-х р загальна сприятлива ек ситуація у світі, зростання сусп вирцтва як у розвинутих країнах, так і в країнах НІК і нафтоекспорт-них. Це викликало підвищення попиту на сировину і паливо, що оживило споживчий попит всередині країн, що розвив. Посилення ролі ТНК у світі і на ринках країн, що розвиваються, призвело до припливу іноземних інвестицій, оживило економіку, сприяло індустріалізації раніше традиційно аграрних країн, розширило кредитування країн, що розвив, з боку розвинутих. Капітали нафтоекспортних країн, що накопичувалися від експорту енергоносіїв, і прибутки від експорту готових виробів НІК також стали основами інвестування.

4)Переорієнтуванням виробництва зі стратегії розвитку імпортозамінної на експортоорієнтовану. Багато країн, що розвив, раніше надто залежали від кон’юнктури світ експорту, бо виробляли обмежений перелік експортних товарів, і водночас жорстко залежали від імпорту численної групи товарів. Зараз вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду монофункціональних у полі функціональні.

5)Проведенням структурних реформ в економіці країн, що розвиваються. У країнах, що розвиваються, продовжилися розпочаті раніше реформи по індустріалізації їхніх економік: від видобувних виробництв вони більше стали переходити до переробних,трудомістких і навіть наукоємних. Високими темпами розвивалася інженерна і соціальна інфраструктура, сфера послуг, туризм, банківська справа, страхування, зв'язок. Змінювалися форми власності: державна власність приватизувалась, приватний сектор економіки всебічно підтримувався на державному рівні інвестиціями, законодавчою і податковою базою. Проводилася жорстка фінансова політика щодо зниження рівня інфляції, боротьби з корупцією, тіньовим капіталом.

Прогресивні зміни в країнах Сходу і Півдня значною мірою визначаються інтенсифікацією міжнародного поділу праці, реіндустріалізацією, перетоком ряду трудомістких і наукомістких технологій із розвинутих країн у ті, що розвиваються. Для країн, що розвиваються, характерна диспропорція їхнього господарського розвитку, очаговість передових форм виробництваУ країнах, що розвиваються, зросла роль експортоорієнтованих виробництв як запорука валютних надходжень і підйому економіки. При цьому в створенні таких виробництв головну роль відіграють філії ТНК.