Поштовхом до полеміки стала книга члена віденської єзуїтської колегії П. Скарги «про єдність церкви божої» (1577 Р. ).

Українські літератори створюють низку визначних релігійно-публіцистичних творів: «Ключ царства небесного» Г. Смотрицького (1587 р.), «О єдиной істінной православной вьрь» В. Суразького (1588 р.), «Казання святого Кирила» С. Зизанія (1596 р.), «Апокризис» X. Філалета (1597 р.), Послання І. Вишенського (1588–1614 рр.), «Тренос» М. Смотрицького (1610 р.), «Книга про правдиву єдність православних християн» З. Копистенського (1623 р.), «Катехізис» Л. Зизанія (1627 р.), «Протес­тація», «Аполлія» Йова Борецького.

У XV ст. відроджується народний героїчний епос України у формі історичних пісень і дум. Виконували кобзарі. Одна з найвідоміших і найдавніших – дума про козака Голоту. Думи та історичні пісні мали велике виховне значення: вони прославляли народних героїв, закликали до боротьби проти іноземних поневолювачів, оспівували подвиги, мужність і відвагу, відданість козаків та їх ватажків, таких, як Байда, Кішка, Сагайдачний та ін.

 

3. Епоха Ренесансу помітно вплинула на архітектуру й образотворче мистецтво, які розвивалися у контексті європейських архітектурних традицій і зазнали вагомого впливу ідей християнства. Архітектурні пам'ятки України цієї доби можна поділити на три групи: оборонні споруди, споруди-замки; церковне будівництво.

Переважна більшість архітектурних пам’яток мала оборонний характер, збудована у важкому фортечному стилі (романському стилі). Прикладом такого типу укріплень є вежі в Луцьку і Кременці, будівництво яких розпочалося в кінці XIII ст.

У багатьох містах у той час споруджувалися оборонні укріплення – дерев’яні та кам’яні замки, вали, рови і стіни. Замки-фортеці були збудовані у Кам’янці, Львові, Луцьку, Острозі. В першій половині XVII ст. замість стінових замків стали зводити бастіони з розкішними магнатськими палацами. Замки з бастіонами будувалися у формі квадрата, як у Золочеві та Підбірцях, або п’ятикутника, як, наприклад, у Бродах.

У храмовому будівництві також з’явилися нові тенденції: поряд зі спорудами старого типу зводилися культові споруди урочистого стилю. Наприклад, у Холмі були споруджені вежоподібні церкви Івана Предтечі, Кузьми і Дем’яна, які за своєю оригінальністю не поступаються шедеврам мистецтва древніх. З кам’яних споруд цього періоду відомі також церква св. Онуфрія у Львові (XV ст.), в якій збереглися фрагменти фресок, церква в Зінькові на Поділлі, св. Івана Предтечі і Петропавлівська (XVI ст.) в Кам’янці-Подільському.

Серед кам’яних споруд слід зазначити також церкви-фортеці і монастирі: Угнівський, Дерманський, в Зимному і Межиріччі.

Кам’яна архітектура відображала ренесансні віяння. У цей час зводилися замки-фортеці і замки-палаци, переплановувалися та розширювалися міста, переважно в Галичині, на Волині та Поділлі (Львів, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Перемишль, Жовква, Броди). У середині XVII ст. перебудовується Київ з центром на Подолі. Велике фортифікаційне будівництво проводиться на Запорізькій Січі. У 30–40-х роках XVII ст. у конструкціях і оформленні споруд уже виразно простежуються риси бароко.

У XVI–XVII ст. в Україні поширився стиль Ренесансу. Найяскравіше він відобразився в архітектурі Львова. На одній із центральних площ цього міста майже повністю зберігся ренесансний ансамбль будинків. Нашарування епох та поєднання різних архітектурних стилів в архітектурному ансамблі Львова роблять місто справжнім музеєм просто неба. Історична центральна частина Львова зарахована ЮНЕСКО до культурної спадщини людства.

Найбільший розквіт Ренесансу у Львові припадає на 70 –90-ті роки XVI ст. До найстаріших будівель «золотого віку» львівського Ренесансу належать будинки на Площі Ринок – «Чорна кам’яниця» (1588–1589 рр., архітектори П. Барбон, П. Римлянин, П. Красовський), будинок Бандінеллі –флорентійського різьбяра, який, до речі, у 1627 р. заснував у місті першу пошту.

Найбільшим досягненням українського Ренесансу у Львові є церковні споруди, зокрема, Успенська церква (1591–1629 рр., архіт. П. Римлянин, В. Капинос, А. Прихильний), вежа Корнякта (1572–1578 рр., П. Барбон), каплиця Трьох Святителів (1578–1591 рр., П. Красовський), які разом утворюють унікальний архітектурний ансамбль.

На урочисте посвячення Успенської церкви у 1631 р. до Львова приїжджав із Києва митрополит Петро Могила з церковним хором. Цікавим переплетенням українського народного стилю з ренесансним є такі архітектурні пам’ятки кінця XVI – початку XVII ст., як каплиця Кампіанів і каплиця Боїмів.

Ознаки ренесансного стилю характерні також для християнських церков Києва, Чернігова, Переяслава і Канева.

Нові віяння, ідеї, суспільні ідеали позначились і на іконописі. Поступово утверджувався реалістичний напрям, характерною особливістю якого є віра в людину, життя. Релігійні образи на полотнах художників поступово втрачають колишню нерухомість і часто набуває рис простих людей.

Обличчя святих набувають більшої виразності, живості, навіть елементів портретності, рухи стають більш природними. При збереженні канону ікони монументальні розписи набувають певної витонченості, глибокої, стриманої емоційності.

По праву шедеврами живопису вважаються іконостаси Успенської та П’ятницької церков, що належать пензлям Ф. Сеньковича та М. Петрахновича. У них гармонійно поєдналися традиції давнього іконопису з впливами гуманістичного ренесансного мистецтва. Відомий мистецтвознавець П. Жолтовський відмічає, характеризуючи ряд зображень апостолів П’ятницького іконостасу: «У кожному з них виступають образи мудрих, освічених, високоморальних і разом з тим близьких народу людей. Ці демократичні образи своєрідно відобразили реальну дійсність тих часів. Художнику підказували їх живі представники тогочасного українського міщанства».

Крім іконопису, розвивається портрет. Майстри прагнули увічнити на полотні не лише зовнішні риси, але й характер, якості портретованих. Обмежуючи деталі, митці зосередили увагу на обличчі.

В українському образотворчому мистецтві кінця XVI–початку XVII ст. набуває розвитку портретний живопис. Під впливом гуманістичних ідей художники того часу звертають особливу увагу на обличчя людини, прагнуть передати характер, розум, силу волі, почуття власної гідності. Саме такі риси характеру відображають портрети письменника Яна Гербурта, польського короля Стефана Баторія, князя Костянтина Острозького, львівського купця Корнякта, львівського старости Мнішека та ін.

Здобутки духовної культури українського народу початку ХIV–першої половини XVII ст. дають підставу говорити про її самобутні риси, тісний зв’язок із гуманістичними ідеями. Все це робило її доступною для народу, сприяло прогресу не лише української, але й світової культури.

 

4. У XIV – першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв’язку зі змінами, що відбувалися в народному побуті та звичаях, а також у діяльності скоморохів, мистецтво яких поєднувало спів, танець і театральні вистави.

У роки боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів виникають історичні пісні, які прославляли героїв боротьби з татарською та турецькою агресією, наприклад, українська народна пісня про Байду.

Розвиток різних видів інструментальної музики був пов’язаний із мистецтвом скоморохів, у якому тісно перепліталися гумористичні та жартівливо-танцювальні пісні. У народному середовищі особливою популярністю користувалися такі музичні інструменти, як гудок, гуслі, сопілка, бубон, волинка та інші. У козацькому середовищі перевага надавалася сурмі, бубну, литаврам, бандурі, кобзі, лірі, цимбалам тощо.

Широкої популярності в народному побуті набули танцювальні жанри інструментальної музики. Зокрема, гопак і гопачок. Вони стали відомі багатьом народам і входили до західноєвропейських збірників органної музики того часу.

У процесі становлення української музики важливу роль відіграла музична освіта, яка поширювалася братськими школами. Саме в цей час виникає так званий партесний спів - це багатоголосий, гармонійний спів по партіях (за голосами), який у кінці XVI ст. досяг значного професійного рівня. Це дало змогу православній церкві використати його на противагу католицькій, де спів супроводжувався на органі.