Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва.

Спрощена система оподаткування, обліку і звітності суб´єктів малого підприємництва, яка передбачає заміну деяких загальнодержавних податків і зборів єдиним податком, є сьогодні найпоширеною з альтернативних систем оподаткування, хоча і має порівняно недавню історію. Платники вперше отримали можливість переходу на єдиний податок з 1 січня 1999 року. Через півроку основні параметри єдиного податку й умови його сплати було суттєво переглянуто, внаслідок чого остаточно сформувалася діюча нині спрощена система оподаткування.

Єдиний податок, сплачуваний суб´єктами малого підприємництва – юридичними особами – має синтетичний характер, поєднуючи в собі характеристики податків і зборів, що він їх замінює.

Перш за все, єдиний податок можна класифікувати як оборотний, тобто податкові зобов´язання платника збільшуються в разі підвищення обсягів продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Разом з тим негативні наслідки кумулятивного ефекту, що притаманний оборотним податкам, при застосуванні спрощеної системи оподаткування мають обмежений характер.

З точки зору форми оподаткування, єдиний податок можна віднести до прямих податків. Він сплачується суб´єктом малого підприємництва – юридичною особою – за рахунок власних коштів і включається в ціну товарів не у вигляді надбавки до неї, а на стадії виробництва у виробників. Тому єдиний податок регулює перш за все виробництво, хоча він непрямо впливає і на споживання. Разом з тим єдиний податок (у разі сплати його за ставкою 10 відсотків) замінює поряд з іншими і податок на додану вартість (ПДВ), який є класичним прикладом непрямих податків. Таким чином, впровадження спрощеної системи суттєво змінює структуру оподаткування на користь підвищення питомої ваги прямих податків.

Підрозділом 8 розділу XX перехідних положень ПКУ передбачено, що з першого січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва указ Президента України від 03.07.1998 року №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) застосовується з урахуванням таких особливостей:

— платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податку на прибуток підприємств;

б) податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — підприємців);

в) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

г) плати за користування надрами;

д) збору за спеціальне використання води;

е) збору за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

— нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»;

— єдиний податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку, що підлягає перерахуванню до цього бюджету. При цьому розподіл коштів єдиного податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється.

Тож основними аспектами перебування на спрощеній системі для громадян — суб’єктів малого підприємництва є:

1. Кількість найманих осіб не більше 10 (включаючи членів сім’ї) та обсяг виручки від реалізації продукції, товарів (робіт, послуг) за календарний рік не повинен перевищувати 500 тис. грн.

2. Такі фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Свідоцтво видається на зазначений у заяві термін, але в межах календарного року.

3. Оскільки підставою для видачі свідоцтва є подання суб’єктом підприємницької діяльності—фізичною особою письмової заяви, яка має бути подана не пізніше ніж за 15 днів до початку кварталу та платіжного документа про сплату (перерахування) єдиного податку за період не менш ніж календарний місяць, сума єдиного податку сплачується при наданні підприємцем відповідної заяви. В подальшому в разі щомісячної сплати єдиного податку його сплата здійснюється не пізніше 20-го числа місяця, що передує звітному.

4. Ставки єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва—фізичних осіб встановлюються місцевими радами за місцем їх державної реєстрації у фіксованому розмірі залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць для самостійного здійснення підприємницької діяльності й не залежать від розміру отриманого чистого доходу (в разі використання платником єдиного податку найманої праці, включаючи членів їх сімей, розмір єдиного податку для таких платників збільшується на 50 відсотків за кожну особу).

5. Якщо фізична особа—суб’єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, вона має придбати одне свідоцтво й сплачує єдиний податок за більшою ставкою за цими видами діяльності, встановленою місцевою радою за місцем її державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності незалежно від того, здійснює вона підприємницьку діяльність на всій території України чи лише за місцем державної реєстрації.

6. Протягом року для платника єдиного податку встановлюються звітні періоди, що дорівнюють кварталу, після закінчення якого протягом 5 днів платник єдиного податку подає до органу державної податкової служби за місцем своєї державної реєстрації звіт, в якому зазначає обсяг виручки від реалізації товарів, продукції (робіт, послуг) за звітний квартал наростаючим підсумком з початку терміну дії свідоцтва про сплату податку в календарному році, суму фактично сплаченого єдиного податку в звітному кварталі, фактичну чисельність працівників та види підприємницької діяльності, які він здійснював у звітному кварталі. Звіт може бути поданий особисто платником або надісланий поштою. В разі відправлення звіту поштою датою подання вважається дата відправлення, зазначена на штампі відділення зв’язку.

7. Для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій фізичні особи—суб’єкти малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, ведуть книгу обліку доходів та витрат (ф. №10), в якій обов’язковому заповненню підлягають графи «період обліку», «витрати на виробництво продукції», «сума виручки (доходу)», «чистий дохід».

8. Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийнято не більше одного разу за календарний рік. Якщо протягом терміну дії отриманого свідоцтва місцевою радою змінюються (збільшуються чи зменшуються) ставки єдиного податку, то перерахунок сум платежів за період, за який проведена оплата, не проводиться.

9. У випадку здійснення платником єдиного податку підприємницької діяльності з використанням праці найманих осіб на кожну особу, яка перебуває з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї, що беруть участь у його підприємницькій діяльності, платнику єдиного податку видається довідка про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку. Довідка про трудові відносини з платником єдиного податку видається підприємцю—платнику єдиного податку на підставі його заяви й платіжного документа, що підтверджує сплату єдиного податку за кожного найманого працівника в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку.

10. Свідоцтво та довідки є документами суворої звітності, повинні бути на робочому місці платника єдиного податку (найманого працівника, включаючи членів його сім’ї) і не можуть передаватися іншим особам, крім зазначених у них, та пред’являються працівникам контрольних органів, які мають відповідні повноваження на здійснення перевірки. Свідоцтво та довідки дійсні за наявності документа, що посвідчує особу.