Виникнення і поширення буддизму.

Виникнення і поширення буддизму.

Буддизм — найдавніша з трьох світових релігій. Більшість її послідовників

мешкає у країнах Південної, Південно-Східної і Східної Азії, Шрі-Ланці, Індії,

Непалі, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, Бірмі, Таїланді,

Лаосі.

Помер, коли йому було вісімдесят років. Його тіло, за обрядами населення Індії,

Спалили, а прах розділили між вісьмома його послідовниками.

Морально-етичні принципи буддизму.Трипітака – священа книга буддизму.

Основні положення буддизму викладені в

Чотирьох благородних істинах: життя неминуче пов'язане зі стражданнями;

причиною страждання є жадоба чуттєвих насолод; щоб уникнути страждань,

треба звільнитися від цієї жадоби і досягти повного заспокоєння — Ніббани

(санскр. Нірвани).

Нірвана — це повне згасання пристрастей і навіть самоусвідомлення,

„згасання", „спокій", припинення хвилювання дхарм і утворення їх нових

з'єднань: людина вибуває з кругообігу життя — сансари, але дхарми не

зникають, лише припиняється їхнє хвилювання. Погашення буття. Тут не

виникає „ніщо", як в смерті. Звідки з'явилося буття? Початково виникло

коливання елементів всесвіту, дхарм. Воно створює життя, переродження,

природу, людину. І все це зло. Життя — зло, буття — зло, все це не потрібне,

негативне явище, оскільки є стражданням від початку до кінця. Будда вирішує

питання про трагічність життя, виносячи смертельний вирок життю. Життя не

потрібне, це помилка природи. Справжнє реальне буття — це мовчання нірвани.

Людина має можливість на своєму індивідуальному шляху відмовитись від

спраги життя, подолати всі переродження, розсіятись і піти в небуття. І чим

швидше людство в решті решт від усього відмовиться, передусім повністю

відмовиться від стремління до буття, тим краще для Всесвіту, бо існування для

нього тільки мука і страждання.

Фундаментальною концепцією буддизму є уявлення про дхарму (якість,

елемент, річ, закон). Дхарми — життєві елементи, які вступають у миттєві

комбінації, залишаючись при цьому незмінними, але з'єднуючись кожен раз по-

новому, утворюють нові структури. Потік дхарм утворює особистість, і від

з'єднання дхарм залежить на яку істоту перетвориться людина. Як з'єднуюча і

організуюча сила виступає карма, яка розподіляє елементи відповідно до

вчинків людини.

Сансара не має початку, ніким не створена. її сутність: афекти і сукупна

карма живих істот попереднього космічного циклу. Подібно до того, як окрема

істота помирає і відповідно до своєї карми набуває нового народження, так

увесь світ набуває нового народження, проходить цикл розгортання і

перебування, а потім руйнується, розпадається, щоб відновитися знову

відповідно до колективної карми всіх живих істот.

Для того, щоб досягти нірвани, слід найперше усвідомити чотири

благородних істини:

1. життя — страждання;

2. причиною страждань є людські пристрасті і бажання;

3. позбутися страждань можна лише відмовившись від земних бажань, від

жадоби життя, занурившись в нірвану;

4. існує священний шлях позбавлення від страждань і досягнення нірвани. За

словами Будди: „не радіти, але і не сумувати, піднятися над всім цим".

Тоді слід пройти „восьмирічний" або восьмичленний шлях пізнання

істини, який полягає:

1. Праведна віра (треба повірити Будді, що світ повний скорботи і страждань і

стримувати у собі пристрасті, любов до земних благ, до життя).

2. Рішучість (треба рішуче ствердити свій шлях, обмежити свої бажання і

пристрасті).

3. Праведна мова (необхідно пильнувати за своїми словами, щоб вони не несли

зла, мова повинна бути правдивою і доброзичливою).

4. Праведні діла (слід уникати недобрих вчинків, робити тільки добрі

справи).

5. Праведне життя (треба вести достойне життя, не шкодити живому — людям,

рослинам, тваринам, комахам і т.д.).

6. Праведна думка (треба пильнувати за керуванням своїх думок, погані думки,

зло, їх слід відганяти, налаштовуватись тільки на добро).

7. Праведні помисли (слід уяснити, що зло від нашої плоті).

8. Істинне споглядання (треба постійно і терпеливо тренуватись, досягти вміння

Глибокого зосередження, заглиблення у пошук істини)

Моральні заповіді (5) для мирян (Панчашила): ахімса (не вбивати), не

вживати спиртних напоїв, не торкатися чужих дружин, не говорити неправди, не

Брати чужої власності.

Моральні заповіді для монахів (10): берегти живі істоти; дотримуватися

цнотливості; не говорити неправди; не брати чужої власності; не вживати вина;

уникати надмірного вживання їжі; уникати світських забав; не вживати пахощів,

оздоблень, прикрашувань; не спати на розкішних ложах; не приймати

подарунків з золота і коштовних каменів.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих

вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти

край стражданням та досягти вгасання (Ніббана) жадоби, злості та омани, і тим

самим досягти Пробудження (Бодхі).

Буддійська етика побудована на засадах незавдання шкоди та помірності.

Виховання при цьому спрямоване на розвиток моральності, зосередженості та

мудрості. За допомогою медитації буддисти пізнають механізми роботи розуму

та причинно-наслідкові зв'язки між тілесними та психічними процесами.

Найдавніші буддійські священні тексти існували вже в І ст. до н.е. і були

написані мовою палі, якою, як вважають, користувався Будда. Складаються ці

тексти з 31 книги; вони поділені на три частини і названі Трипітака, що

перекладається як „Три кошики", а саме:

• Віная-пітака (кошик дисципліни) містить правила і приписи для монахів

і монахинь. По-суті, це статути буддійських монастирів.

• Сутта-пітака (кошик проповідей) складається з проповідей, притч,

прислів'їв Будди та його учнів.

• Абхідхарма-пітака (кошик найвищої доктрини) містить коментарі до

„Чотирьох благородних істин" (філософія буддизму), „Восьмирічного шляху"

(етика буддизму) і психотехніки буддизму з метою досягнення „просвітлення" за

допомогою медитації.

Всі ці тексти дбайливо зберігались і переписувались у найбільш відомих

монастирях. У 1871 році у Мандалі (Бірма) був скликаний П'ятий буддійський

собор, на якому 2400 ченців — знавців канону — шляхом звірки різних списків

і перекладів створили уточнений текст Трипітаки, який потім був вирізьблений

на 729 спеціально вирізаних мармурових плитах. Для кожної плити був

побудований окремий мініатюрний гостроверхий храмик. Ці храмики, які

стоять стрункими рядами, склали храмовий комплекс Кутодо — ціле своєрідне

храмове містечко, сховище канону. Крім канонічної літератури буддисти

вважають корисною неканонічну. Це, в основному, збірники біографій Будди

або коментарі до канону.

Процес формування релігійного культу буддизму почався відразу після

смерті Будди (13 жовтня 483 р. до н.е.). Після кремації його прах і рештки

кісток склали у золочену урну і помістили її на горі великої ступи в Кушингарі.

Однак, сім царів з інших областей, які прийняли буддизм, направили послів з

вимогою приділити їм частки святого праху. Одержавши відмову, вони почали

військовий наступ. Біля стін Кушингара мав відбутися бій. Але брахман Дрона

вмовив людей не порушувати заповідей Будди і не проливати кров. Святий

прах був поділений на 8 частин і поміщений у релікварії, які кожен цар повіз у

свою країну і встановив на спеціально збудованій ступі.

Буддизм швидко розповсюджувався. Цю релігію підтримало міське

населення, правителі, воїни. їм імпонувало вчення, яке з розумінням ставилося

до людських страждань, яке закликало гальмувати пристрасті, творити добро, і

те, що позбавлення від зла і досягнення істини достойні всі люди. Спочатку

носіями буддизму були аскети, які об'єднувалися в громади, відмовлялись від

майна, власності, голили голову, вдягалися у лахміття переважно жовтого

кольору і мали при собі лише необхідне — чашку для милостині, посох, миску

для води, бритву. Поблизу місць їх оселення ховали померлих аскетів, а на

місцях поховання відомим з них будували пам'ятники-ступи (куполоподібні

будівлі з замурованим входом). Довкола виникали різні будови. Так

започатковано буддійські монастирі. Вони скоро перетворилися у головну і

єдину форму організації буддистів, стали буддійським центрами, своєрідними

університетами і бібліотеками. Буддійська громада називалася сангхою. З неї

можна було виходити і повертатися до світського життя. Було також

розроблене вчення про світобудову.

Трипі́така (від санскр. त्रिपिटक «Три кошики»; палі, Типи́така; кит. 三藏, Сань Цзан; яп. 三藏, Сандзо) — уклад буддійських священних текстів, складений незабаром після смерті Будди Шак'ямуні на Першому Буддійському соборі. У буддійському світі існує безліч версій Трипітаки, в які входить величезна кількість різних текстів. Найбільшою популярністю користується палійській канон традиції Тхеравада, або Тіпітака.

Північним буддизмом.

Хінаяністи використовують священні тексти мовою палі, а махаяністи на

санскриті.

Релігійним ідеалом Хінаяни є архат (гідний, святий), послідовник чернечих

заповітів, який за одне життя досягає нірвани. Мета ж мирян — турбота про

сангу (чернечу громаду) і поліпшення своєї карми.

У хінаяні (початковій) Будда не вважався божеством, не був надприродною

істотою, а лише людиною, яка завдяки власним зусиллям просвітлилася і таким

чином знайшла шлях до звільнення, а також вчителем і наставником, який дав

Дхарму (закон просвітлення). Від здобув нірвану, і у світі більше не присутній.

Тому всі молитви та інші форми культу мають сенс лише як меморіальні акти,

мета яких — віддати шану пам'яті вчителя, а спогад про нього — приклад для

наслідування.

Ідеалом махаяни є бодхисатва (пробуджена істота), про яку вже йшлося

вище. Культ бодхисатв настільки важливий для Махаяні, що іноді її називають

Бодхисатваяною — колісницею бодхисатв.

Будда також розуміється в Махаяні по-іншому. Будда, у суворому розумінні

цього слова, — споконвічно пробуджена природа свідомості, істинна реальність,

якою вона є в дійсності, що набуває у пізніших текстах риси без якісного

Абсолюту, подібного до брахмана. Ця справжня сутність Будди називається в

Махаяні Тілом Дхарми.

Але через велике співчуття цей вічний Будда виявляє себе ще у двох формах,

або тілах: на рівні світу — як тіло насолоди, в якому Будда спілкується з

бодхисатвами, повчає їх, і водночас насолоджується блаженством нірвани; на

рівні світу бажань — як „перетворене" тіло. Будда постає як людина —

наставник і вчитель істини. Саме перетвореним тілом і був згідно з махаяною,

історичний Будда Шак'ямуні.

Махаяна також вчить, що кожна жива істота наділена природою Будди і є

Буддою потенційно. Йдучи шляхом бодхисатви, людина може зреалізувати цю

природу, досягти досконалого і повного просвітлення і пробудження - стати

буддою.

Не відміну від хінаяни, махаяна наділяє своєю увагою не лише монахів, а й

усіх віруючих, намагаючись максимально залучити до релігійної практики

якомога більше людей. При цьому махаяна твердить, що досягнути стану будди

можуть не лише монахи, але й благочестиві та мудрі миряни.

У другій половині І ст. н.е. в рамках буддизму махаяни формується новий

напрям, який називається Варджаяна (Алмазна або Громова колісниця), і

відомий на Заході як тантричний буддизм (від назви священних текстів цього

вчення — тантр, дослівно „нитка, на яку щось нанизується).

Варджаяна — езотеричне (таємне) вчення, яке забезпечує досягнення стану

будди упродовж одного життя. Для Ваджраяни характерні:

 використання надзвичайно розроблених форм йоги;

 візуалізація образів божеств, які символізують вищі стани свідомості;

 повторення специфічних молитов - мантр;

 психотехнічні способи і методи споглядання;

 активне використання сексуальної символіки: зображень шлюбного

поєднання богів, що уособлюють поєднання праджні (мудрості) і упаті (умілих,

вправних засобів, використовуваних бодхисатвами), з яких народжується

пробудження і просвітлення (бодхи).

До китайських напрямів буддизму належать вчення „чань" і „чистої землі".

Перший з них, відомий лише під японською назвою „дзен", був школою,

зорієнтованою на заняття психотехнічною практикою. Послідовники цієї школи

вважали, що істинний смисл буддизму осягається лише завдяки поглибленому

спогляданню („дивись у свою природу і станеш буддою"), а не внаслідок

вивчення доктринальних і філософських текстів.

Школа „чистої землі" (япон. „дзедо") вважалася формою релігійної

практики поклоніння будді Амітахбі. Сподіваючись на його допомогу,

послідовники школи молитвенно повторювали його ім'я.

Ламаїзм — ще одна поширена форма буддизму. Виникає у пізньому

середньовіччі в Тибеті. У цій своїй найбільш пізньому і специфічному різновиді,

на думку вчених, буддизм досягає найбільшого і найзавершенішого вигляду.

Вчення про нірвану у ламаїзмі відсувається на другий план. Детально

розроблена космологічна система. Вершина її — Будда Будд-Адибудда,

володар усіх світів, творець усього, його головний атрибут велика пустота, яка є

духовною суттю, духовним тілом Будди і пронизує собою все. Усе живе, кожна

людина несе в собі частку Будди і тому володіє потенцією для досягнення

спасіння. Досягнути спасіння можуть лише небагато людей. Для більшості

головне поліпшити свою карму і переродитися або відродитися в Західному

раю будди Амітаби або на одному з багаточисельних небес, в одному ряді зі

святими, чия карма дозволяє довго жити в їх світах і залишатися молодими і

здоровими.

А хто хоче позбавитись перероджень, вийти за межі сансари, вступає на шлях

аскези, медитації, самовдосконалення і так далі, тобто на шлях, який іде до

нірвани. Його проходили лами у монастирях. Підготовка включала освіту, обряд

ординації, присвоєння чергових звань, вступ на шлях спасіння.

Буддизм в сучасних умовах. Наприкінці XIX — початку XX ст.

прихильники буддизму з'явилися у країнах Європи і США. Нині у світі є

близько 400 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та

черниць. Загальну кількість визначити важко, оскільки відповідного перепису

не проводилось.

Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організації — Всесвітнє

Братерство буддистів (штаб-квартира в Бангкоці, Таїланд) і Азіатську

буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія).

В Україні за державною статистикою налічується 42 буддійські громади та

2 центри, є 35 служителів цієї релігії. Працює інтернет-форум "Буддизм в

Україні". В Україні релігійні громади буддистів є у Донецькій, Луганській,

Львівській, Херсонській, Одеській областях та в Києві. На початку 1995 р. в

нашій державі налічувалося 18 громад, 17 служителів цього культу.

У країнах СНД буддизм традиційно сповідують жителі Бурятії, Калмикії,

Туви, а в останні роки буддійські общини виникли у Москві, Санкт-Петербурзі,

містах Балтії.

Ваххабіти та інші.

Поділ ісламу на течії (основних течій три: хариджити, суніти, шиїти) і

секти (ісмаїліти, суффіти, ваххабіти та інші) відбувся з тієї ж причини, що і всі

релігійні розколи — боротьба за владу і амбіції окремих осіб.

Перший розподіл в ісламі розпочали хариджити. Майже одночасно з їх

появою виник напрям шиїтів, які згодом утворили потужний рух і стали

основою однієї з двох головних течій ісламу.

Хариджити зробили вагомий внесок в опрацювання догматичних питань,

пов’язаних з теорією влади в ісламі. Вони вважали, що халіф повинен

отримувати державну владу від громади шляхом виборів. Якщо ж халіф не

відповідає призначенню, громада має право скинути його з трону, а якщо

необхідно, то й убити. Спочатку сильні позиції дестабілізували ситуацію в

Ірані, Іраці, Саудівській Аравії, але в Х ст. їх вплив пішов на спад, і на сьогодні

збереглися нечисельні групи.

Виникнення і поширення буддизму.

Буддизм — найдавніша з трьох світових релігій. Більшість її послідовників

мешкає у країнах Південної, Південно-Східної і Східної Азії, Шрі-Ланці, Індії,

Непалі, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, Бірмі, Таїланді,

Лаосі.