Бюджет як економічна категорія

Бюджет як економічна категорія

У вивченні бюджету велике значення має характеристика його як економічної категорії. Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб'єктами цих відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом — ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів.

Бюджет держави як відособлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій — управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни. Отже, бюджет держави являє собою сукупність законодавча регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Бюджет відображає участь держави у розподільних відносинах. На чому ж базуються її права у розподілі ВВП? Права підприємців та робітників і службовців підприємств, як відомо, ґрунтуються на їхніх правах власності відповідно на засоби виробництва та на робочу силу. Вони є суб'єктами фінансових відносин у суспільстві як безпосередні виробники, їхніми зусиллями, їхньою працею створюється ВВП. У процесі розподільних відносин кожний отримує свою частку: підприємці — прибуток, робітники і службовці — заробітну плату. Ці результати розподілу відбивають відносини і права власності. Кожний отримує згідно з тим, що він заробив і що йому належить.

Пропорції між прибутком і заробітною платою регулюються як ринковими відносинами, так і в законодавчому порядку. Ринковий механізм збалансування пропорцій між прибутком і заробітною платою є саморегульованою системою, що ґрунтується на балансі інтересів і суперечностей. З одного боку, кожний із суб'єктів прагне отримати якомога більшу частку. Однак існують певні обмеження, які, з іншого боку, стримують ці прагнення. Так, підприємці обмежені в зростанні прибутку за рахунок зменшення заробітної плати, адже для отримання прибутку необхідно реалізувати вироблену продукцію. Швидка реалізація забезпечується за високої платоспроможності населення, що, у свою чергу, визначається рівнем його доходів, насамперед заробітної плати. Аналогічно робітники і службовці не можуть безперервно домагатись підвищення заробітної плати за рахунок зменшення прибутку, бо це підриватиме фінансову базу підприємств, а відтак і перспективи зростання заробітної плати. Правове регулювання пропорцій між заробітною платою і прибутком забезпечується законодавчими актами у сфері оплати праці і регламентування прибутку. Як правило, у більшості країн установлюється мінімальний рівень оплати праці. Рівень прибутку не нормується, але він може регулюватись економічними методами, наприклад податком на надприбуток.

Основні положення Закону України «Про Державний бюджет України»

1.Визначити доходи Державного бюджету України на 2011 рік у сумі у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України - у та доходи спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі

2. Затвердити видатки Державного бюджету України на 2011 рік у сумі, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України - у сумі та видатки спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі

Затвердити на 2011 рік:

3.повернення кредитів до Державного бюджету України у сумі у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету України - у сумі та повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі

4. надання кредитів з Державного бюджету України у сумі, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету України - у сумі та надання кредитів із спеціального фонду Державного бюджету України

5. Установити граничний обсяг дефіциту Державного бюджету України у сумі у тому числі граничний обсяг дефіциту загального фонду Державного бюджету України - та граничний обсяг дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі Установити оборотний залишок бюджетних коштів на 2011 рік у розмірі до двох відсотків видатків загального фонду Державного бюджету України, визначених цією статтею.

 

Сутність бюджетного процесу

Бюджетний процес – регламентована законом діяльність органів влади і управління по складанню, розгляду, затвердженню та виконанню бюджету.Складання бюджету належить до відання органів держ.викон.влади і виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів. Ці органи відповідають також за виконання бюджету та контроль за цільовим, економним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів.

Верховна Рада України визначає осн.напрями бюдж.політики пец.постановою(бюджетною резолюцією), яка в загальному вигляді окреслює пріорітети бюдж.політики держави на анст.бюдж.рік Закони У. Щодо зміндоходів або видатків держ.бюджетів на наст.рік не можуть бути прийняті до затвердження Верховною Радою України бюдж.резолюції.

Кабінет Міністрів щорічно своєю постановою встановлює порядок і строки виконання робіт зі складання і розгляду бюджету кожним учасником бюдж.процесу. Роботу зі скл-ня і розгляду бюджету очолює Міністерство фінансів України. Верх.Рада України, ВерхРада АРК, місцеві Ради нар.депутатів та органи держ.виконавчої влади і виконавчих органів місцевих Рад визначають зі своїх бюджетів обсяг фінансування заходів соц-культ.розвитку, визначають напрями викор.коштів бюджетів.

 

Бюджетні повноваження

Бюджетні повноваження - це права та обов'язки органів державної влади у галузі бюджетної діяльності, що визначаються Бюджетним кодексом України, щорічними законами про Державний бюджет, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами, рішеннями місцевих рад та локальними актами.

Бюджетні повноваження залежно від виду бюджетних правовідносин, у межах яких реалізуються бюджетні права їх суб'єктів, поділяються на:

— матеріальні - визначають зміст прав і обов'язків органів державної влади у сфері функціонування бюджетної системи;

— процесуальні - передбачена законодавством сукупність прав та обов'язків державних органів у сфері бюджетного процесу. Рівні бюджетних прав:

— вертикальний (між представницькими та виконавчими органами різного рівня) - базується на конституційних нормах, що розмежовують повноваження між органами державної влади;

— горизонтальний - ґрунтується на конституційних нормах про розподіл компетенції між гілками влади. Групи бюджетних прав:

— повноваження у галузі зведеного бюджету - ґрунтуються на забезпеченні єдності бюджетної системи; проведенні єдиної бюджетної політики;

— повноваження у галузі державного бюджету - це повноваження з формування, розподілу і використання коштів державного бюджету;

— повноваження у галузі місцевих бюджетів - повноваження органів місцевого самоврядування.

Основні учасники бюджетного процесу: Президент України, органи законодавчої і виконавчої влади, Національний банк України, органи державного фінансового контролю.

 

8. Бюджетне планування

Бюджетне планування — це суб'єктивна діяльність людей, а тому воно лише тоді дає позитивні результати, коли базується на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тенденцій руху бюджетних ресурсів, вивченні наявного фінансового стану, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Основними функціями фінансового планування є:

-відображення основних напрямів бюджетної політики, що здійснюється органами законодавчої й виконавчої влади в державі;

-вибір раціональних шляхів бюджетного забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

-здійснення необхідного рівня перерозподілу бюджетних ресурсів для досягнення темпів і пропорцій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;

-встановлення раціональних форм мобілізації бюджетних ресурсів і на їхній основі визначення їх оптимальної структури.

Об'єктом бюджетного планування завжди є бюджетна діяльність держави, державних установ і організацій; предметною галуззю бюджетного планування є бюджетні ресурси, їхній рух при здійсненні відтворювальних процесів в економіці. Сферою застосування бюджетного планування є розподіл і перерозподіл бюджетних ресурсів на всіх стадіях відтворювального процесу.

Організація бюджетного планування може бути ефективною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково обгрунтовані товарні принципи. До них належать принципи:

-комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними бюджетними можливостями;

-оптимального використання бюджетних ресурсів із метою першочергового забезпечення бюджетними ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки й соціальної сфери;

-раціонального визначення джерел одержання бюджетних ресурсів та їхнього перерозподілу через ланки бюджетної системи;

-єдності у використанні бюджетних показників, здійсненні бюджетних розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямів розвитку;

-наукового обгрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обгрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів.

 

9 .Складання, розгляд та прийняття закону про Державний бюджет

Складанню проектів бюджетів передує розробка прогнозів соціального і економічного розвитку. Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.

Бюджетний запит (згідно з Бюджетним кодексом) - документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.

Складання бюджетних запитів загалом починається з доведення місцевими фінансовими органами до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів, розроблених на основі типової форми визначеної Міністерством фінансів України з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів. Інструкції до бюджету мають на меті управління процесом складання відповідного місцевого бюджету. Місцеві фінансові органи на основі результатів аналізу приймають рішення щодо включення цих запитів до проекту бюджету.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів.

На основі аналізу бюджетних запитів Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України та подає його Кабінету Міністрів України для розгляду. Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15 вересня. Він підлягає обов'язковій публікації в газеті "Урядовий кур'єр" не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховні Раді України.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет на поточний бюджетний період, податки, збори (обов'язкові платежі) та інші надходження справляються відповідно до закону про Державний бюджет України на попередній бюджетний період та інших нормативно-правових актів. У цьому випадку Кабінет Міністрів України має право здійснювати витрати Державного бюджету України на цілі, які визначені у законі про Державний бюджет України на попередній бюджетний період і одночасно передбачені у проекті закону на наступний бюджетний період.

 

 

Основи бюджетного устрою

Вертикальна структура бюджету характеризується двома поняттями: бюджетний устрій і бюджетна система. Вони тісно взаємозв`язані. Бюджетний устрій характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто бюджетний устрій - це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади. Бюджетна система відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність всіх бюджетів, які формуються в даній країні у відповідності з її бюджетним устроєм. Основи бюджетного устрою досить стабільні і мають в цілому однакові чинники в різних країнах. Бюджетні ж системи різних країн можуть досить відрізнятись, хоча і засновуються на однакових підвалинах.

Основами бюджетного устрою, які характеризують напрямки та форми вертикальної побудови бюджету, виступають:

- встановлення принципів побудови бюджетної системи;

- виділення видів бюджетів;

- розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

- організація взаємовідносин між різними бюджетами.

Принципи побудови бюджетної системи є головним і визначальним елементом у бюджетному устрої. Саме вони визначають характерні ознаки і риси бюджетного устрою тієї чи іншої країни. Принципи побудови бюджетної системи розглядаються за двома напрямами. Перший напрямок характеризує структурну побудову бюджету, другий - взаємозв`язок різних ланок.

Можливі три варіанти структурної побудови бюджету виходячи з трьох різних принципів. По-перше, можливе створення єдиного для всієї країни бюджету на основі принципу централізації державних фінансових ресурсів в єдиному фонді. Цей варіант дає можливість сконцентрувати всі ресурси в одному бюджеті, що спрощує управління ним. Але це підриває автономність місцевих органів влади, робить їх взагалі або непотрібними, або недієздатними. Навіть теоретично він можливий тільки в невеличких країнах, а практично застосовується в тих з них, так званих карликових країнах, де немає територіального поділу. По-друге, можливий протилежний варіант, який засновується на принципі децентралізації. Він передбачає створення тільки регіональних бюджетів. При цьому загальнодержавні потреби можуть фінансуватись за рахунок відрахувань на централізовані потреби. Але і цей варіант настільки складний і неефективний, що теж ніде не використовується. По-третє, виходячи із необхідності врахування як загальнодержавних, так і місцевих потреб створюється декілька рівнів бюджету виходячи з принципу поєднання на кожному рівні централізованих і децентралізованих бюджетів. Саме такий принцип є загальноприйнятим у світі.

Другий напрямок встановлення принципів побудови бюджетної системи характеризує взаємозв`язок між її ланками. Тут існують два альтернативні підходи - встановлення або єдності всіх бюджетів, або їх автономності. Принцип єдності означає, що всі складові елементи бюджету складають в сукупності зведений - консолідований бюджет, який затверджується і виконується в загальному обсязі.

 

 

Бюджетний кодекс України

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Бюджетний кодекс України на відміну від бюджетних кодексів ряду інших

країн не вміщує вичерпного переліку складу бюджетних правопорушень.

 

Суть міжбюджетних відносин

Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсам, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Бюджетне регулювання – система перерозподілу коштів між бюджетами, що полягає в передаванні частини фінансових ресурсів бюджетів вищих рівнів бюджетам нижчих рівнів з метою збалансування останніх.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Розрізняють видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів

державного бюджету - видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені БКУ видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Відповідальність за здійснення таких видатків покладається на відповідні органи державної влади.

місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України-

· видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

· видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Відповідальність за здійснення таких видатків покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, міських, селищних, сільських голів (якщо відповідні виконавчі органи не створені).

Видатки з відповідних місцевих бюджетів здійснюються у відповідності з розподілом цих видатків між бюджетами, визначеним статтями 88-91 БКУ. Забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів Бюджетним Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів.

 

17. Міжбюджетні взаємовідносини в Україні базуються на основі таких інструментів:

1)Власні доходи

2)Закріплені доходи

3)Регульовані доходи

4)Нормативи відрахувань від регульованих доходів

5)Субсидії,дотації,субвенції

6)Внески до державного бюджету України

7)Бюджетні позики

8)Міжбюджетні взаєморозрахунки

Власні доходи – це доходи, які належать місцевому органу влади, формуються на підвідомчій йому території на основі рішень цього органу.

Закріплені доходи – це доходи, які повністю або певною частиною на довгостроковій основі закріплюються за тим чи іншим бюджетом.

Регульовані доходи — це доходи, що на пайовій основі розподіляються між

усіма ланками бюджетної системи України.

Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам.

Дотація – це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами.

Субве́нція— це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного бюджету, яка призначена для конкретно прописаної цілі/цілей.

Бюджетні позики - короткострокові позики вищого бю-джетного органу установі нижчого рівня для покриття тимчасового касового розриву в бюджеті у зв'язку з перевищенням видатків над доходами в окремі періоди (квартали) ро-ку (як правило, у І півріччі).

Міжбюджетні взаєморозрахунки - процес передавання коштів із державного бюджету місцевим бюджетам і навпаки з метою збалансування доходів і видатків на всіх рівнях бюджетної системи у процесі виконання бюджетів.

 

 

Міжбюджетні трансферти

Міжбюджетні трансферти — це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

 

Міжбюджетні трансферти поділяються на: 1) дотацію вирівнювання; 2) субвенцію; 3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; 4) інші дотації.

Дотація вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.

Субвенції — міжбюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про видачу субвенції.

Для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету, формується резервний фонд. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

 

 

 

Класифікація податків

Податки класифікуються за різними ознаками. Класифікація податків проводиться:

· за формою оподаткування; · за економічним змістом об’єкта оподаткування;

· в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють; · за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня).

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном(податок з доходів фізичних осіб, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата (податок) за землю). Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна(ПДВ, акцизний збір, мито)

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на:

· податки на доходи- стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб.;

· податки на майно- застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо.

· податки на споживання - сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

· податки на різні дії - стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. До загальнодержавних податків належать, зокрема:податок на додану вартість; акцизний збір;.податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; мито і державне мито.

Загальнодержавні податки, збори та обов’язкові платежі встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов’язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Місцеві податки та збори налічують 14 видів платежів. Сьогодні в Україні існує 2 види місцевих податків та 12 — місцевих зборів.До місцевих податків і зборів належать:податок з реклами;комунальний податок.збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір та інші Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України про місцеві податки та збори.

За способом стягнення: -розкладні – первинна форма оподаткування, це обов'язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки).-окладні – обов'язкові платежі, які справляються за певними ставками від чітко визначеного об'єкта оподаткування.

 

 

Податкова політика

Податкова політика-це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і под. платежів у централізованих фондах грошових ресурсів держави.

Податкова політика спрямована на забезпечення ек обґрунтованого податкового навантаження на суб’єкти господарської діяльності, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності, а також дотримання принципів соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів. КМУ забезпечує проведення податкової політики. Система оподаткування України, податки ізбори встановлюються виключно законами України.

Формуючи податкову політику, держава шляхом збільшення або зменшення державного обсягу податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування здійснює значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Податкова політика має бути спрямована на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед керівництвом розвинутих країн стоять такі довгострокові цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення. Короткостроковими цілями стосовно податкової політики можуть бути поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні щодо внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної діяльності.

Основні характерні ознаки ефективної податкової політики:

- гнучкість –здатність змінюватись в інтересах виробника і держави;

- стабільність – незмінність нормативів протягом бюджетного року; чітке визначення об’єктів оподаткування,їх обліку);

- система пільг.

 

Бюджет як економічна категорія

У вивченні бюджету велике значення має характеристика його як економічної категорії. Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб'єктами цих відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом — ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів.

Бюджет держави як відособлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій — управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни. Отже, бюджет держави являє собою сукупність законодавча регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Бюджет відображає участь держави у розподільних відносинах. На чому ж базуються її права у розподілі ВВП? Права підприємців та робітників і службовців підприємств, як відомо, ґрунтуються на їхніх правах власності відповідно на засоби виробництва та на робочу силу. Вони є суб'єктами фінансових відносин у суспільстві як безпосередні виробники, їхніми зусиллями, їхньою працею створюється ВВП. У процесі розподільних відносин кожний отримує свою частку: підприємці — прибуток, робітники і службовці — заробітну плату. Ці результати розподілу відбивають відносини і права власності. Кожний отримує згідно з тим, що він заробив і що йому належить.

Пропорції між прибутком і заробітною платою регулюються як ринковими відносинами, так і в законодавчому порядку. Ринковий механізм збалансування пропорцій між прибутком і заробітною платою є саморегульованою системою, що ґрунтується на балансі інтересів і суперечностей. З одного боку, кожний із суб'єктів прагне отримати якомога більшу частку. Однак існують певні обмеження, які, з іншого боку, стримують ці прагнення. Так, підприємці обмежені в зростанні прибутку за рахунок зменшення заробітної плати, адже для отримання прибутку необхідно реалізувати вироблену продукцію. Швидка реалізація забезпечується за високої платоспроможності населення, що, у свою чергу, визначається рівнем його доходів, насамперед заробітної плати. Аналогічно робітники і службовці не можуть безперервно домагатись підвищення заробітної плати за рахунок зменшення прибутку, бо це підриватиме фінансову базу підприємств, а відтак і перспективи зростання заробітної плати. Правове регулювання пропорцій між заробітною платою і прибутком забезпечується законодавчими актами у сфері оплати праці і регламентування прибутку. Як правило, у більшості країн установлюється мінімальний рівень оплати праці. Рівень прибутку не нормується, але він може регулюватись економічними методами, наприклад податком на надприбуток.