Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського

Кафедра інвестиційного менеджменту

Н.М.Щербіна

Регіональна економіка

Конспект лекцій для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форми навчання

Донецьк – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

Сучасний стан становлення національної економіки потребує винайдення докорінно нових підходів до формування політики регіонального розвитку, яка б забезпечила стале економічне зростання країни у цілому. Вирішення регіональних проблем економічного і соціального розвитку набрало особливої актуальності на порозі нового тисячоліття. Ці проблеми та перспективи їх вирішення знаходяться у полі зору центральних законодавчих і виконавчих органів України. Це стосується, зокрема, Послань президента України до Верховної Ради України, законів “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про державні соціальні стандарти і соціальні гарантії”, “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, “Про стимулювання розвитку регіонів” та інших актів з питань державної регіональної політики в Україні.

У цьому контексті начальним завданням сьогодення є підготовка фахівців з різних областей економічної науки, націлених на вирішення конкретних питань соціально-економічного розвитку регіонів. При цьому необхідний комплекс знань студентів традиційно отримують в навчальних дисциплінах регіонального циклу – “Економічна і соціальна географія”, “Розміщення продуктивних сил”, “Регіональна економіка”, “Економіка регіонів”, “Управління регіональним розвитком” тощо. На протязі достатньо довгого часу курс “Розміщення продуктивних сил” об’єднується з курсом “Регіональна економіка” в єдину комплексну навчальну дисципліну. Але по новим навчальним стандартам при підготовці спеціаліста “Бакалавр” вивчається знову дисципліна “Регіональна економіка”. Це пов’язано з тим, що за останні роки відбулися істотні зміни як в структурі господарства регіонів, та і в динаміці і темпах регіонального розвитку, які підняли великий пласт проблем розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів країни. З метою отримання всієї повноти уявлення про стан економіки регіонів і виникла проблема відокремлення дисципліни “Регіональна економіка” від дисципліни “Розміщення продуктивних сил”.

Мета: дисципліни “Регіональна економіка”, формування знань щодо теоретичних і практичних засад розміщення і територіальної організації продуктивних сил України, сучасного стану і основних напрямків регіонального розвитку економіки в умовах ринкових відносин.

Завдання: засвоєння теорії регіональної економіки і регіонального розвитку, наукових основ державної регіональної економічної політики; обґрунтування практичного значення регіонального підходу до управління соціально-економічним розвитком території; оволодіння студентами знаннями про територіальну і галузеву структуру господарського комплексу України та її регіонів; поглиблення знань про об’єктивну необхідність раціонального та ефективного використання природних, науково-виробничих, людських ресурсів регіонів країни.

Предмет: господарський комплекс України та її регіонів.

Обов’язковий об’єм знань студентів з дисципліни “Регіональна економіка” визначається робочою навчальною програмою, яка складена відповідно з нормативними документами Міністерства освіти.

В курс “Регіональна економіка” входить три змістових модулі:

Ø розміщення продуктивних сил;

Ø регіональна економіка;

Ø екологія.

Перших два модулі викладаються по кафедрі “Інвестиційного менеджменту”; третій – по кафедрі “Фізики і екології”. Тому дана методична розробка охоплює перші два змістових модулі.

Змістовий модуль1. Розміщення продуктивних сил. Господарський комплекс України.

Ключові слова

Продуктивні сили

Розміщення продуктивних сил

Територіальна організація продуктивних сил

Регіональна економіка

Тема 1.1. Предмет, метод і задачі дисципліни.

В цій темі вивчаються теоретичні застави дисципліни, головні загальноекономічні поняття і визначення.

Предметом науки про регіональну економіку є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторового (територіального) розміщення, територіальної організації комплексів продуктивних сил, а також визначення шляхів і засобів організації соціально-економічної діяльності суб’єктів господарювання на території регіону.

Об’єктом вивчення даної науки виступають всі елементи просторової організації продуктивних сил – природно- і трудоресурсний потенціал, міжгалузеві і галузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та система господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Таким чином, загалом об’єктів вивчення регіональної економіки є продуктивні сили в конкретно-регіональному середовищі функціонування.

Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюють природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

Продуктивні сили – це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. Засоби виробництва поділяються на предмети праці і засоби праці. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси – вугілля, руду і сировинні матеріали (сировину), як-то бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали, піддані якійсь обробці. До поняття засобів виробництва зараховуються машини і устаткування, будівлі і споруди, засоби транспорту і зв’язку, а також земля. Головною складовою частиною продуктивних сил є праця.

Наука регіональна економіка близька до соціально-економічної географії і розміщенню продуктивних сил – вони мають один і той же об’єкт дослідження. А проте вони не тотожні. Соціально-економічна географія вивчає переважно стан продуктивних сил на якийсь конкретний момент, відповідає на питання “де й чому саме тут”; для РПС важливіший економічний результат розміщення і територіальної організації продуктивних сил – це ефективність розміщення виробництва, то для регіональної економіки важливішим є розвиток продуктивних сил в конкретних регіонах країни.

Методичною заставою курсу виступає діалектичний матеріалізм і основоположення значення мають соціально-економічні закони в області розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку.

Серед багатьох наукових прямувань, що аналізують які головні обставини обумовлюють регіональний розвиток є “географічний детермінізм”. Коріння його сягає ще давніх греків (Гіппократ, Страбону); згодом видатними представниками цього вчення стали Монтерське, Рекло, Гантингтон, Ратцель. Сутність розвитку людства (включно з розміщенням продуктивних сил) оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону. Соціальні процеси, на думку детерміністів, відіграють другорядну роль.

У 19ст. розробляються теорії розміщення виробництва, їхніми засновниками були І.Тюнер, Авебер, у 20-го ст.. – А.Гетер, Альош, Вкристалер. Ці теорії спирались на визначену роль прибутку за умов ринкового господарства. Так, А.Вебер доводить, що капіталістична промисловість розміщується за принципами найменших витрат. На його думку, розміщення промисловості визначається трьома орієнтаціями – транспортною, робочою й агломераційною. Далі ця теорія була розвинута А.Кльошем, який доводив, що єдиним імпульсом при розміщенні підприємств є максимальний прибуток. Головну увагу він приділяв ринкам збуту продукції, як вирішальному фактору розміщення виробництва.

Досить популярною у 20-30 роках 20-го століття була на Заході “хорологічна” концепція вченого А.Гетера. Він довів, що головне завдання науки про розміщення продуктивних сил полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не в їх пізнанні. Сьогодні цілком очевидно, що описовість не лише початковий етап дослідження явищ і процесів про розміщення продуктивних сил. Необхідно головну увагу зосередити на непізнанні просторової диференціації у господарстві на основі вивчення причинних взаємозв’язків між об’єктами і явищами, з одного боку, і територією, до якої вони приурочені – з іншого.

Сьогодні, коли інтеграційні процеси в економіці всіх країн світу посилюються, а науково-технічний прогрес докорінно впливає на характер виробництва у планетарному масштабі, вчені приходять до висновку про те, що економічні закони і закономірності набувають всезагального характеру. На розміщення продуктивних сил впливає весь комплекс закономірностей і факторів. Вирішальна роль належить процесу територіального поділу праці, що проявляється на мікро-, мезо- та макрорівнях від низових адміністративних територіальних районів до середніх та великих територіальних цілісностей. Вся реальна різноманітність виробничої і невиробничої діяльності населення окремих місцевостей значною мірою формується як результат процесу територіального поділу праці. Він є незворотним об’єктивним процесом розвитку і розміщення продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих регіонів, обмін між ними продуктами своєї діяльності.

В цій темі також розглядаються методи дослідження розміщення продуктивних сил (діалектичний, системного аналізу, балансовий, економіко-математичний з використанням ПОМ, картографічний, статистичні методи і др.).

Головним завданням науки є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Поняття “оптимальності” передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильного розміщення підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни.

Головні проблеми, пов’язані з територіальною організацією господарства; з розвитком регіонів країни:

1. Донедавна Україна входила до складу іншої держави і її спеціалізація зумовлювалася проблемами територіального поділу праці тієї вже неіснуючої країни. Тому одні галузі у нас розвинуті надмірно, перевищуючи власні потреби України, а інші – розвинуті слабко, невідповідно до її економічного потенціалу. Тому однією з головних проблем РЕ є трансформація галузевої структури економіки, відновлення її рівноваги.

2. Недостатній розвиток наукомістких галузей, що дисонує з наявністю потужності науково-технічної бази, інтелектуальних можливостей, великого контингенту висококваліфікованих робітників та інженерів.

3. Регіональне розміщення виробництва у нас нераціональне: надмірна концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі і Придніпров”ї поєднується з невикористанням ресурсів у Західному регіоні.

4. Екологічні проблеми країни та її регіонів.

5. Проблеми створення сучасних форм територіальної організації продуктивних сил в регіонах країни.

6. Потреба структурної перебудови економіки України пов’язана з проблемою конверсії.

Запитання і завдання

1. Що вивчає наука “Регіональна економіка” і які наукові напрямки розробляються у цій галузі, науці?

2. Які завдання вирішує наука РЕ?

3. У чому полягають методологічні основи науки про розміщення і регіональний розвиток?

Питання для дискусії

1. Особливості предмета і об»екту вивчення модулю «Регіональна економіка»

2. Становлення і розвиток методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил і регіоналізації.

Тема 1.2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів.

Ключові слова

Закон

Закономірність

Принципи

Фактори

В темі розглядаються закономірності розміщення виробництва та формування економіки регіонів, їх об’єктивний характер.

Розміщення продуктивних сил – це результат дії об’єктивних законів і закономірностей. Закон – це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами у природі і суспільстві. Закономірність – це об’єктивно дійсний, повторюваний, істотний зв’язок явищ природи з громадським життям. Між законами і закономірностями існує найтісніший взаємозв’язок. Саме тому зустрічаємо в літературі ототожнення цих двох понять.

Закономірності розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів являються відношеннями між виробничою діяльністю людей і територією, на якій ця діяльність проходить. Пізнання і практичне використання закономірностей дозволяє вибрати найефективніші варіанти розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати територію відповідно до вимог регіональної політики.

Далі слід розглянути систему головних закономірностей розміщення продуктивних сил і формування регіонів, що виявлені в процесі вивчення господарських комплексів:

Ø Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил;

Ø Закономірність територіального поділу праці;

Ø Закономірність економічної цілісності регіону;

Ø Закономірність регіональної інтеграції господарства;

Ø Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил;

Ø Закономірність територіальної концепції продуктивних сил;

Ø Закономірність територіальної диференціації продуктивних сил;

Ø Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

На основі пізнання закономірностей розробляються принципи розміщення продуктивних сил – правила діяльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення. Це означає, що принципами слід керуватися при розміщенні виробництва.

Найважливіші принципи:

Ø Принцип раціонального розміщення виробництва;

Ø Принцип комплексного розміщення виробництва;

Ø Принцип оптимальності розміщення виробництва;

Ø Принцип збалансованості і пропорційності;

Ø Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва;

Ø Принцип внутрішньодержавного та міжнародного територіального поділу праці;

Ø Принцип обмеженого централізму;

Ø Принцип збереження екологічної рівноваги.

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил і формування регіонів є основою регіональної політики держави. Регіональна політика – це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті.

Вивчення і пізнання закономірностей територіальної організації продуктивних сил в регіонах можливо за умовами аналізу множини факторів, що впливають на розвиток і розміщення різних галузей народного господарства. Оцінка факторів розміщення складає головний зміст науки про територіальну організацію виробництва, бо лише при уважному вивченні всіх факторів можна робити висновки про ефективність розміщення.

Факторами розміщення продуктивних сил називають всю сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей. При зміні складу факторів повинні змінитися і місця розміщення об’єктів.

Розрізняють такі групи факторів:

Ø Природні – кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації і використання: кліматичні, гідрогеологічні, орографічні умови та ін..;

Ø Екологічні – природоохоронні і конструктивні заходи з метою бережливого використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих умов для життя і діяльності населення;

Ø Технічні – досягнутий і можливий рівень техніки і технології;

Ø Соціально-демографічні – забезпеченість виробництва трудовими ресурсами, стан виробничої і соціальної інфраструктури;

Ø Економічні – вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення і якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.

Запитання і завдання

1. Що розуміють під закономірностями розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів, як вони виявляються?

2. Чому при розміщенні продуктивних сил дотримуються певних принципів, які принципи є найважливішими?

3. Як принципи розміщення продуктивних сил реалізуються на практиці в межах України?

4. Що розуміють під факторами розміщення продуктивних сил, які групи факторів виділяють?

5. Як впливає фактор ринкової кон’юнктури на розміщення виробництва?

6. Які фактори мають особливий вплив на формування економічних регіонів?

Питання для дискусії

1. Стратегія сталого розвитку продуктивних сил

2. Фактори розміщення продуктивних сил та їх реалізація в практичній діяльності.

Тема 1.3. Економічне районування та територіальна організація господарства.

Ключові слова

Територіальна структура господарства

Елементи територіальної структури господарства

Економічне районування

Економічний район

Раціональна територіальна організація продуктивних сил

Промисловий вузол

Територіально-виробничий комплекс (ТВК)

Технополіс

Портово-промисловий комплекс

В цій темі слід розглянути питання економічного районування і територіальної організації господарства.

Територіальна структура господарства – одна із складових загальної структури суспільного виробництва країни, регіону, яка визначається сукупністю територіальних відносин між виробничими об’єктами.

Найважливішими з них є: відносини взаєморозташування і доступності, територіальна спільність виробничих підприємств, територіальна концентрація, місце розташування. Територіальна структура господарства відображає розміщення продуктивних сил певними територіальними сукупностями у вигляді виробничих пунктів, ареалів, промислових центрів, агропромислових зон і районів, різних типів виробничо-територіальних систем.

Елементами територіальної структури є: ареальні – виробничий центр, вузол, агломерація, дискретні – район, зона, регіональні – мікрорайони, мезорайони, район, зона.

Основою формування територіальної структури є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайонної кооперації.

Територіальний поділ праці – це об’єктивний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності. Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами).

Таким чином, територіальна структура – це поділ території країни на економічні райони (регіони) різного рангу. Економічне районування виступає головним видом економіко-географічного поділу території України. Цей поділ є науково-обгрунтованим і історично доведеним. Поняття “економічне районування” орієнтує нас на те, що в основу поділу покладено визначений критерій і що метою районування виступає створення адекватних умов для управління господарством. Економічне районування служить і головною основою адміністративного поділу.

Економічне районування – це територіальна цілісна частина господарства країни, яка має такі ознаки:

Ø Спеціалізація як головна господарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах певною мірою відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами);

Ø Комплексність – у широкому розумінні – як взаємопов’язаність найважливіших складників економічної територіальної структури району;

Ø Керованість, наявність певних галузей і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов’язаних складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління господарством.

Об’єктивною ознакою економічного району є територіально-виробничі комплекси.

Оскільки система економічних районів – це прояв територіального поділу праці, районування виступає як важлива умова регіонального управління народним господарством. Раціональна територіальна організація продуктивних сил в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва в усіх територіальних ланках країни.

Завдання економічного районування на сучасному етапі зводиться на територіях країни науково обґрунтованих господарських комплексів різного масштабу.

Необхідно також вивчити і форми розміщення продуктивних сил – це стійкі територіально-економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігурацією, складністю і взаєморозміщенням структурних елементів. Ці властивості тісно пов’язані з функціональними характеристиками даного утворення і залежать від нього.

Первісними елементами територіальної організації є окремі форми, хутори, промислові пункти, що характеризують точне розміщення ПС на території. У промислових пунктах (здебільшого у містечках) найчастіше розташовуються філії великих підприємств.

Центр – це точка, зв’язки якої з довколишньою територією функціональні.

Промисловий центр – це група промислових підприємств, взаємозв’язаних спільними допоміжними, а у низці випадків – спільністю технологічного процесу, що обслуговується спільною системою розселення і мають спільну інфраструктуру.

Вузол – це територіальне сполучення об’єктів, що відіграють певну роль у розвитку даної території.

Промисловий вузол – це локальне виробничо-територіальне сполучення, де підприємства поєднуються тісними виробництвами і виробничо-технологічними зв’язками, спільністю транспортно-технологічного розміщення, загальними системами інфраструктури і поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.

Виробничий комплекс – це поєднання підприємств, об’єднаних використанням єдиної господарської функції та взаємопов’язаних тісними виробничими стосунками таким чином, що вилучення якихось компонентів або порушення зв’язків знижує ефективність комплексу, обмежує або робить неможливим використання господарських функцій.

Територіально-виробничий комплекс (ТВК) – це взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, за якою ефект досягається завдяки вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами.

Район – це територія, що відрізняється від інших за сукупністю складових частин, які характеризуються єдністю, взаємозв’язком та цілісністю, яка є об’єктивною умовою, закономірністю раціонального розвитку території.

Технополіс це науково-технічний центр, що забезпечує створення та впровадження нових розробок.

Портово-промисловий комплекс – це об’єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлено експлуатацією природних ресурсів прилеглого терену і акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічної та інших різновидів діяльності.

Запитання і завдання

1. Сутність економічного району.

2. Основні районоутворюючи фактори.

3. дати характеристику територіальній структурі господарства.

4. Скласти схему територіальної структури України.

5. Що розуміють під комплексно пропорційним розвитком економічних районів?

6. Які перспективи формування технополісів на території України.

Питання для дискусії

1. Оцінка об»єктивного характеру економічного районування території України.

2. Проблема сформованості економічних регіонів та чинників, які визначають завершеність цього процесу.

Тема 1.4. Регіон в системі поділу праці.

Ключові слова

Територіальний поділ праці

Концепція державної регіональної економічної політики

Макро (інтегральні) економічні райони

Мезо (інтегральні) економічні райони

Мікро (інтегральні) економічні райони

Рівні територіального поділу праці

В цій темі розглянуті сучасні особливості поділу праці і формування основних економічних районів країни. Територіальний поділ праці – це об’єктивний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності. Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами).

В 1998 році Рада по вивченню продуктивних сил України завершила розробок з економічного районування і в проекті Закону України “Про концепцію державної регіональної економічної політики” запропоновано сітка економічних районів України:

Донецький район (Донецька, Луганська області);

Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

Східний (Полтавська, Сумська, харківська області);

Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

Подільський (Вінницька, тернопільська, Хмільницька області);

Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області);

Причорноморський (Одеська, Херсонська, Миколаївська області);

Автономна республіка Крим.

Ця нова сітка економічних районів в цілому відповідна основним науковим критеріям економічного районування. Ця сітка інтегрального економічного районування використовується, серед інших схем, у більшості економічних наукових та багатьох навчальних закладів України.

Макро (інтегральні) економічні райони – це найбільші територіальні формування, які об’єднають декілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою.

Мезо (інтегральні) економічні райони є підрайонами крупних (макро) районів і окреслюються межами адміністративної області або автономної республіки.

Мікро (інтегральні) економічні райони пов’язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території адміністративних районів, окреслених в межах області. Територія малого району може охоплювати велике місто (наприклад, Київ, Донецьк, Харків, Одесу).

На формування економічних районів основних вплив має територіальний поділ праці. Він проявляється, перш за все, у формуванні галузей спеціалізації окремих територій. Ці галузі, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення територіально-виробничих комплексів (ТВК).

Територіальний поділ праці формується лише за умови розвитку взаємозв’язків місцевостей з різною спеціалізацією господарства на основні розвиненого обміну. Рушійними силами цього процесу є рівень розвитку науково-технічного процесу, спеціалізація діяльності людей в певних економічних регіонах, економічний ефект виробництва. Однак головним рушієм розвитку територіального поділу праці в сучасних умовах є економічний ефект.

Територіальний поділ праці всередині країни і між країнами передбачає наявність промислових відмінностей у господарстві, розірваність між окремими стадіями виробництва, між виробництвом і споживанням.

Територіальний поділ праці проявляється в різних масштабах. Тому і спеціалізація господарства окремих регіонів також повинна розглядатися, виходячи з масштабів поділу праці.

Рівні територіального поділу праці:

Ø світовий поділ праці (охоплює всі держави світу);

Ø міжнародний поділ праці (в межах певного об’єднання держави);

Ø міжрегіональний внутрідержавний поділ праці (між економічними районами країни);

Ø внутрирегіональний поділ праці – між спеціалізованими господарськими частинами регіону (підрайонами, адміністративними одиницями);

Ø внутріобласний поділ праці – між спеціалізованими господарськими частинами адміністративних областей;

Ø локальний поділ праці – всередині окремих господарських часник області, між містами і приморськими зонами.

Запитання і завдання

1. Сучасна сітка макрорегіонів України.

2. В чому суть територіального поділу праці?

3. Основні види і масштаби територіального поділу праці.

4. Наведіть приклади ефективного розміщення продуктивних сил з урахуванням територіального поділу праці в межах України.

Питання для дискусії

1. Сучасні проблеми і масштаби територіального поділу праці.

Тема 1.5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики.

Ключові слова

Напрями регіональної економічної політики

Завдання регіональної економічної політики

Принципи регіональної економічної політики

В цій темі потрібно розглянути поняття, цілі та завдання Державної регіональної економічної політики, а також специфіку проведення регіональної економічної політики в Україні.

Державна регіональна економічна політика це сукупність організаційних правових і економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку відповідно до нинішніх і стратегічних цілей.

Ці заходи спрямовуються на:

· стимулювання ефективного розвитку і розміщення продуктивних сил окремих регіонів;

· раціональне використання природного, виробничого і трудового потенціалу;

· створення нормальних умов для життєдіяльності населення;

· забезпечення екологічної безпеки.

В цілому регіональна економічна політика характеризується сукупністю цілей, які стоять перед суспільством і визначають її стратегію й тактику. При визначенні пріоритетних напрямів регіональної економічної політики беруться до уваги демографічні, екологічні, виробничі потреби, вирішення яких сприяє екологічному піднесенню регіонів.

Основні напрями регіональної економічної політики визначає вищий орган законодавчої влади – Верховна Рада України, яка в процесі розробки бюджету на наступні роки передбачає пріоритети розвитку галузей, затверджує регіональні програми розвитку та розміщення продуктивних сил депресивних (відсталих) регіонів.

Основною метою державної економічної політики є:

· збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалів кожного регіону і тісної співпраці між ними;

· послідовне здійснення заходів, спрямованих на вирівнювання рівнів соціально-територіального поділу праці, раціоналізації системи розселення, соціальних та інших особливостей;

· підтримка внутрішньорегіональної збалансованостіекономічного розвитку,екологічного стану,соціально демографічних та соціально політичних процесів.

Головним завдання державної регіональної економічної політики є:

В економічній сфері:

· поліпшення функціонування галузей виробництва в ринкових умовах;

· створення сприятливих умов розвитку підприємництва і ринкової інфраструктури при проведенні приватизації державного майна, земельної реформи та інших ринкових перетворень;

· облаштування державних кордонів і насадження зв’язків між прикордонними регіонами;

· удосконалення економічного районування та узаконення на найвищому рівні мережі економічних регіонів.

В соціальній сфері:

· забезпечення повної зайнятості населення;

· підвищення рівня добробуту та стабілізація рівня життя населення;

· гарантування продовольчої забезпеченості; запобігання погіршеною демографічною ситуації і депопуляції населення; здійснення заходів щодо продовження життя населення і підвищення його природного приросту.

В екологічній сфері:

· запобігання забрудненню довкілля;

· ефективне використання природних ресурсів;

· екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил.

Питання і завдання

1. Визначте сутність державної регіональної економічної політики.

2. Визначте цілі, та завдання державної регіональної економічної політики.

3. Визначте основні принципи державної регіональної економічної політики.

Питання для дискусії

1. Вплив державної регіональної економічної політики на розміщення продуктивних сил і регіоналізацію.

Питання для дискусії

1. Ресурсозбереження і структурна трансформація національної економіки.

2. Ринок праці та проблеми забезпечення раціональної занятості в регіонах.

Металургійний комплекс

Металургійний комплекс – це сукупність підприємств, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів на нерудної сировини для металургії, виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини. До металургійного комплексу належать також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних конструкцій з металу, електродів, металургійного устаткування, порошкова металургія тощо.

Функціональним ядром комплексу є чорна і кольорова металургія.

Чорна металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн світу.

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою чорною металургією, вона поступається за показниками виробництва основної продукції, цієї галузі в Європі тальки Німеччині.

Продукція чорної металургії має велике у зовнішньої торгівлі України, є її головною експортноспроможною галуззю.

Чорна металургія України сформувалась і функціонує в районах залягання палива і залізних руд (Донецький та Придніпровський економічні райони). Підприємства, що входять до складу металургійного комплексу, характеризуються високою концентрацією виробництва, великими масштабами використання сировини, палива і допоміжних матеріалів, широким розвитком комбінування. Райони розвитку чорної металургії виконують роль металургійних баз країни.

Сучасні підприємства чорно<

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров