Вогненестiйкiсть будинків і споруд. Заходи пожежної безпеки

Межа вогнестійкості конструкції – це показник вогнестійкості конструкції, який визначають часом від початку вогневого випробування за стандартного температурного режиму до втрати конструкцією несучої, теплоізолювальної здатності, або цілісності.

Відповідно до БHіП 2.01.02-85 будинки та споруди розподіляють на 5 ступенів вогнестійкості: I, II, III, IIIа, IIIб, IV, IVа, V.

Ступінь вогнестійкості будинків і споруд, допустимі кількість поверхів і площу поверху між протипожежними стінами установлюють залежно від категорії виробництва. Так, для категорії виробництва А, Б будинок повинен бути не нижчий I та II ступенів вогнестійкості, а кількість поверхів не більше шести, причому площа поверху між протипожежними стінами не обмежена. Для виробництв категорій В за I та II ступенів вогнестійкості допустимо будувати споруди до восьми поверхів.

Щоб попередити пожежі проводять організаційні, технiчнi, експлуатацiйнi та pежимні заходи.

До організаційних заходів належать навчання працівників пpавилам пожежної безпеки, пpоведення інстpукцій, бесiд, лекцiй. До технічних – дотримання протипожежних пpавил та ноpм під час влаштування опалення, вентиляцiйного обладнання. До експлуатаційних – пpавильні експлуатацiя машин, обладнання, тpанспоpту, утримання будинкiв та території. До режимних заходів належать заборона паління у невстановлених мiсцях, проведення зварювальних робіт у пожежонебезпечних зонах.

 

Способи та засоби гасіння пожеж

Щоб припинити горіння, необхідно не допустити проникнення в зону горіння окиснювача (кисню повітря), а також горючої речовини; охолодити цю зону нижче температури займання (самозаймання); розбавити горючі речовини негорючими; інтенсивно загальмувати швидкість хімічних реакцій у полум'ї (інгібуванням); механічно зірвати полум'я.

На зазначених методах засновані відомі способи й прийоми гасіння пожеж.

До вогнегасних речовин належать: вода, хімічна й повітряно-механічна піна, водні розчини солей, інертні й негорючі гази, водяна пара, галогеновмісні вогнегасні сполуки й сухі вогнегасні порошки.

Вода – найбільш поширений і доступний засіб гасіння. Потрапляючи в зону горіння, вона нагрівається й випаровується, поглинаючи велику кількість теплоти, що сприяє охолодженню горючих речовин. Під час її випаровування з 1 л води утворюється більше 1700 л пари, яка обмежує доступ повітря до осередку горіння. Воду застосовують для гасіння твердих горючих речовин і матеріалів, важких нафтопродуктів, а також для створення водяних завіс і охолоджування об'єктів, що знаходяться поблизу осередку пожежі. Дрібнорозпиленою водою гасять навіть легкозаймисті рідини.

Хімічна піна утворюється під час взаємодії лужного й кислотного розчинів за наявності піноутворювачів.

Повітряно-механічна піна – суміш повітря (90 %), води (9,7 %) і піноутворювача (0,3 %). Розтікаючись по поверхні рідини, що горить, вона блокує осередок, припиняючи доступ кисню повітря. Піною можна гасити тверді горючі матеріали.

Інертні й негорючі гази (діоксид вуглецю, азот, водяна пара) знижують концентрацію кисню в осередку горіння. Ними можна гасити будь-які пожежі, у тому числі електроустановки. Виняток становить діоксид вуглецю, який не можна застосовувати для гасіння лужних металів, оскільки при цьому відбувається реакція його відновлення.

Вогнегасні засоби – водні розчини солей. Солі хлоридів кальцію і амонію, глауберова сіль, випадаючи в осад з водного розчину, утворюють ізолюючі плівки на поверхні.

Галогеновмісні вогнегасні засоби дозволяють гальмувати реакції горіння. До них належать: тетрафтордибромметан (хладон 114В2), бромистий метилен, трифторбромметан (хладон 13В1). Ці сполуки мають низькі температури замерзання, тому їх можна використовувати саме за низьких температур. За допомогою них можна гасити будь-які пожежі, враховуючи електроустановки, що знаходяться під напругою.

Вогнегасні порошки є дрібнодисперсними мінеральними солями з різними добавками, що перешкоджають їх злежуванню й грудкуванню. Їх вогнегасна здатність у декілька разів перевищує здатністьгалогеновмісних вогнегасних засобів. Вони універсальні, оскільки пригнічують горіння металів, які не можна гасити водою. До складу порошків входять: бікарбонат натрію, діамонійфосфат, амофос, силікагель тощо.

Усі види пожежної техніки поділяють на такі групи:

- пожежні машини (автомобілі й мотопомпи);

- установки пожежогасіння;

- вогнегасники;

- засоби пожежної сигналізації;

- пожежні рятувальні пристрої;

- пожежний ручний інструмент;

- пожежний інвентар.

Кожне промислове підприємство повинно бути оснащене певним числом видів пожежної техніки відповідно до загальнодержавних і відомчих норм.

Первинні засоби пожежогасіння призначені для ліквідації невеликих загорянь. До таких засобів належать пожежні стволи, що діють від внутрішнього пожежного трубопроводу, вогнегасники, сухий пісок, азбестові ковдри.

На виробництвах категорій А, Б, та В застосовують стаціонарні установки пожежогасіння, у яких усі елементи змонтовані й постійно готові до дії. Вони можуть бути автоматичними або дистанційними.

Найбільше поширені спринклерні установки. Вони являють собою мережу водопровідних труб, розташованих під перекриттям і постійно заповнених водою. У трубах через певні відстані вмонтовані зрошувальні головки – спринклери. За звичайних умов отвір у спринклерній головці закритий легкоплавким замком-клапаном. У разі підвищення температури до 70–80 ⁰С замок плавиться й відкидається, вода поступає в головку, вдаряється об розетку й розбризкується (один спринклер зрошує 9–12 м² площі підлоги). Проте спринклерам притаманна інерційність – вони розкриваються через 2-3 хв. після підвищення температури в приміщенні.

Якщо воду треба подавати відразу на всю площу, то застосовують дренчерні установки, в яких замість спринклерної головки встановлений дренчер. Отвір у ньому відкритий, тому установку запускають дистанційним клапаном, подаючи воду відразу в усі труби.

Крім водяних застосовують пінні спринклерні і дренчерні установки. Для створення піни їх обладнують спеціальними зрошувачами й генераторами.

На підприємствах використовують також стаціонарні установки пожежогасіння – парові, повітряно-пінні, аерозольні й порошкові.

Вогнегасники призначені для гасіння загорянь і пожеж на початковій стадії їх розвитку. Розрізняють повітряно-пінні, хімічні пінні, рідинні, вуглекислотні, аерозольні й порошкові вогнегасники.

 

ТЕМИ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

1. Законодавство України в галузі охорони праці. Система правових та підзаконних актів. Санітарне й технічне нормування.

2. Основні принципи державної політики України в галузі охорони праці.

3. Права робітників на охорону праці при прийомі на роботу та під час роботи на підприємстві.

4. Соціальний захист робітників, пільги та компенсації за шкідливі та небезпечні умови праці.

5. Органи контролю, нагляду й управління охороною праці в Україні.

6. Організація служби охорони праці на підприємстві. Функції служби охорони праці.

7. Організація навчання працівників вимогам охорони праці.

8. Охорона праці жінок та неповнолітніх.

9. Нещасні випадкина підприємстві, що підлягають розслідуванню.

10. Розслідування нещасних випадків.

11. Акт за формою Н-1, випадки, у яких його складають. Вимоги до заповнення актів Н-1.

12. Спеціальне розслідування нещасних випадків.

13. Класифікація причин виробничого травматизму.

14. Енерговитрати людини в процесі діяльності. Категорії важкості праці.

15. Мікроклімат робочої зони та нормування параметрів мікроклімату.

16. Теплообмін і терморегуляція людини.

17.Нормалізація параметрів мікроклімату. Засоби захисту працівників від несприятливих метеорологічних умов.

18. Вплив шкідливих речовин на організм людини.

19. Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

20. Види вентиляції виробничих приміщень, галузь застосування.

21. Вимоги до вентиляції виробничих приміщень.

22. Фізичні характеристики шуму. Нормування шуму.

23. Засоби захисту працівників від шуму.

24. Класифікація видів і систем освітлення.

25. Природне освітлення. Особливості нормування.

26. Нормування штучного освітлення.

27. Класифікація розрядів та підрозрядів штучного освітлення.

28. Надання долікарняної допомоги постраждалому у випадку ураження електричним струмом та інших різновидах уражень. Реанімація постраждалих.

29. Види та ступені ураження електричним струмом.

30. Чинники, що впливають на ступінь ураження людини електричним струмом.

31. Види включення людини в електричний ланцюг. Їх порівняльна характеристика щодо небезпеки.

32. Заходи щодо захисту електроустановок у мережах різних видів.

33. Небезпечні значення сили струму, що проходить через тіло людини.

34.Захисне заземлення, занулення та відключення електроустановок.

35. Класифікація приміщень за небезпекою ураження електричним струмом.

36. Горіння та його види.

37. Класифікація матеріалів за умовами горючості.

38. Класифікація будівельних конструкцій за ступенем вогнестійкості.

39. Класифікація виробництв за групами пожежної та вибухової небезпеки.

40. Вогнестійкість будівельних конструкцій. Межа та ступінь вогнестійкості.

41. Пожежна сигналізація і зв’язок. Спринклерні та дренчерні установки пожежогасіння.

42. Заходи та засоби пожежогасіння.

43. Обов’язки державних органів, керівників підприємств, громадян щодо забезпечення пожежної безпеки. Навчання населення з питань пожежної безпеки. Застосування засобів наочної агітації.

44. Державний пожежний нагляд. Види пожежної охорони. Пожежно-технічні комісії на підприємствах. Контроль стану пожежної безпеки на підприємстві.

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Безопасность производственных процессов [Текст]: справочник /С.В.Белов [и др]. – М.: Машиностроение, 1985.– 448 с.

Гандзюк, М.П. Основи охорони праці [Текст]: підручник /М.П.Гандзюк, Є.П. Желібо, М.О. Халімовський /за ред. М.П.Гандзюка.– К.: Каравела, 2004. – 408 с.

Денисенко,В.В. Пожарная безопасность в строительстве. [Текст]: справочник /В.В.Денисенко, В.Г.Точилкина В.Г–К.:Будівельник, 1987.–184 с.

Денисенко, Г.Ф. Охрана труда [Текст]: / Г.Ф.Денисенко. – М.: Высшая школа, 1995. – 320 с.

ДНАОП 00-1.21-98. Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів [Текст]: –Введ. 10.02.1998.

Желібо Е.П., Безпека життєдіяльності [Текст]: підручник /Е.П.Желібо, Н.М.Заверуха, В.В.Зацарний – К.: Каравела, 2005. – 328 с.

Жидецький В.Ц. Основи охорони праці [Текст]: підручник /В.Ц. Жидецький, В.С.Джигирей, О.В.Мельников. – Л.: Афіша, 2000. – 320 с.

Закон про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності на виробництві [Текст]: від.23.09.1999 р. за № 1105-ХІV.

Закон України «Про охорону праці» [Текст]: від 21.11.2002 р.

Закон України «Про пожежну безпеку»[Текст]: від 17.12.1993 р.

Катренко, Л.А. Охорона праці в галузі освіти [Текст]: підручник /

Л.А. Катренко, І.П.Пістун. – К.: Університетська книга, 2001. – 340 с.

Кнорринг, Г.М. Осветительные установки [Текст]: /Г.М. Кнорринг. – Л., Энергоиздат, 1981.– 405 с.

Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. Постанова Кабміну України [Текст] від 25.08.2004 р. за № 1112.

 

 

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА 3