Формування та дотримання комерційним банком обов’язкових резервів

Поряд із дотриманням економічних нормативів комерційні банки зобов’язані формувати обов’язкові резерви. Обов’язкові мінімальні резерви - це один із активних інструментів, за допомогою якого НБУ визначає потребу та здійснює регулювання грошової маси в обігу. Також, обов’язкові резерви дозволяють комерційним банкам підтримувати ліквідність на певному рівні та забезпечувати своєчасні платежі за вимогами клієнтів.

Формування обов’язкових резервів здійснюється в цілому по консолідованому балансу комерційного банку (юридичної особи) шляхом утримання відповідної суми коштів обов’язкових резервів у національній валюті на кореспондентському рахунку комерційного банку та в касі банку за певний період.

Обов’язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками на їх баланс як у національній, так і в іноземній валюті. До залучених комерційними банками коштів відносяться кошти, що знаходяться на депозитних, розрахункових, поточних, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб, а також кошти інших загальнобанківських рахунків.

НБУ встановлює норму обов’язкових резервів у певному розмірі від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів.

Потягом 1991-1993 рр. норма резервних вимог була встановлена на рівні 10-15% від суми залучених коштів у національній валюті, і зберігалися на окремих рахунках комерційних банків в НБУ. У грудні 1993 р. з метою уповільнення темпів інфляції НБУ підвищує рівень обов’язкових резервних вимог до 20-60% від суми залучених банками коштів. Це призвело до погіршення ліквідності банків та заблокування міжбанківських розрахунків. Для пом’якшення ситуації НБУ на початку 1994 р. знизив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, а в кінці року зобов’язує комерційні банки сформувати додаткові обов’язкові резерви у розмірі 20% від суми пролонгованих та прострочених позик. З 1 квітня 1997 р. була встановлена єдина норма резервних вимог у розмірі 11% від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті незалежно від джерел та строків залучення. Восени 1997 р. НБУ підвищив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, зменшив частку резервів, яка може бути покрита готівкою в касах комерційних банків. У вересні 1998 року з метою зменшення обсягу гривневої маси на валютному ринку НБУ підвищив норму обов’язкових резервних вимог до 16,5%.

Розрахунковий період дотримання резервних вимог встановлюється, як правило, від двох тижнів до одного місяця. Центральні банки звичайно вимагають додержання резервних вимог не щоденно, а в середньому за встановлений період. В Україні цей період складав і 10 днів і 15 днів. З 1998 р. НБУ зобов’язав комерційні банки тримати суму обов’язкових резервів у визначеному розмірі на коррахунках не у середньому за розрахунковий період, а щоденно і заборонив зараховувати на покриття обов’язкових резервних вимог готівку в касі і облігації внутрішньої державної позики.

Обсяг обов’язкових резервів визначається комерційним банком кожен день у розмірі встановленого відсотку від середньоарефметичних залишків залучених банком коштів. Визначена сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитись на коррахунку в НБУ.

Політика резервних вимог - потенційно дуже потужний засіб грошово-кредитного регулю­вання. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. В країнах із розвинутою економікою цей інструмент використовується рідко. Часті зміни механізму обов’язкового резервування можуть мати дестабілізуючий вплив на економіку, вони ускладнюють банківські фінанси. Розвинута ринкова економіка віддає перевагу гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. У світовій практиці взагалі спостерігається тенденція відходу від активного використання центральними банками резервних вимог як регулятивного методу.

В Україні із зростанням попиту на гроші НБУ поступово зменшуватиме норму резервних вимог, що сприятиме активізації кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків, дасть змогу підтримувати їм реальний сектор економіки.

Основні поняття і терміни для закріплення матеріалу теми:

 

Бухгалтерський баланс - це звіт про фінансовий стан банку, який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.

Активи - це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті попередніх операцій і які повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому.

Зобов’язання (залучений капітал) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла в результаті попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін.

Власний капітал - це різниця між активами та зобов’язаннями, тобто частина активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. При обчисленні нормативів загальна сума капіталу дорівнює сумі капіталів першого та другого рівнів (основного та додаткового капіталу) за мінусом відвернень. Загальна сума капіталу, яка береться в розрахунок при обчисленні нормативів, може різнитися від загальної суми капіталу, що показана у фінансовій звітності.

Витрати банку - загальна сума витрат з залучення коштiв клiєнтiв, оплата послуг, амор­тизаційні вiдрахування за основними фондами, витрати на утримання апарату управлiння банку та iншi витрати.

Доходи банку - загальна сума коштiв, отриманих банком вiд здiйснення активних операцiй. До них вiдносяться: отриманi відсотки, доходи i комiсiя від наданих послуг, доходи вiд операцiй з цiнними паперами, валютою, золотом та iншi доходи.

Прибуток банку - рiзниця мiж доходами i витратами банку.

Чистий прибуток - прибуток, який залишається в розпорядженнi банку пiсля сплати платежiв до бюджету.

Маржа банкiвська - рiзниця мiж курсами валют, цiнних паперiв, вiдсотковими ставками й iншими показниками.

Економічний норматив діяльності банку -це показник, що характеризує той чи інший напрямок діяльності банку.

Активи високолiквiднi - кошти та активи, якi можуть бути легко транcформованi у наявнi кошти.

Активи робочi - кошти на коррахунку, в касi, вкладенi в майно, розмiщенi в iнших бан­ках, цiнних паперах, наданi кредити, iншi кошти та iншi активи, що приносять прибуток банку.

Лiквiднiсть - здатнiсть банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобо­в’язань. Визначається збалансованiстю мiж строками i сумами погашення активiв та строками i сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел та напрямів використання коштів типу видачі кредитів та понесення витрат.

Валютна позиція банку - співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог в певній іноземній валюті та сумою балансових та позабалансових зобов’язань в цій самій валюті.

Валютна позиція відкрита - валютна позиція, що не дорівнює нулю. Відкрита валютна позиція несе за собою додатковий ризик у разі зміни валютного курсу.

Валютна позиція відкрита довга - якщо вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів та позабалансових зобов’язань у кожній іноземній валюті. Банк із такою позицією може понести витрати у разі збільшення курсу національної валюти щодо іноземної валюти.

Валютна позиція відкрита коротка - якщо вартість пасивів та позабалансових зобо­в’язань перевищує вартість активів та позабалансових вимог у кожній іноземній валюті. Банк із такою позицією може понести додаткові витрати у разі збільшення курсу іноземної валюти щодо національної валюти.

Валютна позиція закрита - валютна позиція, що дорівнює нулю.

Великий кредит - сукупний розмiр позик (у т.ч. мiжбанкiвських), з врахуванням векселiв та 100% сум позабалансових вимог (гарантiй, поручительств), якi є у комерцiйного банку щодо одного позичальника або групи спорiднених позичальникiв, яка перевищує 10% власного капiталу банку.

Достатнiсть капiталу - спроможність банку захистити кредиторiв та вкладникiв вiд непе­ред­бачених збиткiв, яких може зазнати банк у процесi своєї дiяльностi залежно вiд розмiру рiзноманiтних ризикiв.

Iнсайдер -фізична особа, компанія, її філія, що споріднені з банком, тобто виступають його засновниками або мають до нього фінансовий інтерес чи контролюють його діяльність.

Рейтинг банків - це їх порівняння за допомогою обраних критеріїв.

Система CAMEL - це система оцінки банківської установи за критеріями: достатність капіталу, якість активів, якість управління, доходність банку та ліквідність балансу.