Тлумачення одержаних результатів.

Родючість грунтів оцінюють перш за все за вмістом в них гумусу. Гумус - інтегрований показник родючості, який об’єднує в собі ряд властивостей грунту. Умови життя рослин залежать від наявності в грунті гумусних речовин, які відображаються на складі і властивостях грунтового профілю: потужності гумусного горизонту, фізичному стані грунтової маси, реакції грунтового розчину, біохімічній активності, придатності хімічного складу до сільськогосподарського використання тощо. Тому, оцінюючи забезпеченість грунту гумусними речовинами (гумусний стан грунту), ми оцінюємо при цьому одночасно кілька характеристик грунту. Для оцінки гумусного стану грунту в агрогрунтознавстві прийнято такі критерії (табл. 2).

 

Таблиця 2. Показники гумусного стану грунтів (за Гришиною Л.А. і Орловим Д.С., 1978).

№ п.п.	Показник гумусного стану	Рівень	Межі значень
	Вміст гумусу, %	Дуже високий Високий Середній Низький Дуже низький	Ø 10 6 - 10 4 - 6 2 - 4 < 2
	Запаси гумусу в шарі грунту від 0 до 100 см, т/га	Дуже високі Високі Середні Низькі Дуже низькі	Ø 600 400 - 600 200 - 400 100 - 200 < 100
	Тип гумусу, СГК:СФК	Гуматний Фульватно-гуматний Гуматно-фульватний Фульватний	Ø 2 1 - 2 0,5 - 1 < 0.5

За результатами нашого аналізу робимо висновок: Зразок №1 сірого лісового грунту має низький рівень забезпеченості гумусом і тому потребує внесення високих доз органічних добрив.

Високих доз органічних добрив потребують грунти з дуже низьким і низьким вмістом гумусу. На грунтах з середнім вмістом гумусу вносять малі дози добрив лише під культури, які є вибагливими до родючості грунту (овочеві, плодові, цукрові буряки тощо). Грунти з високим і дуже високим вмістом гумусу не потребують органічних добрив.

 

 

Робота 2. Демонстраційне визначення наявності в грунтовому перегної різних груп органічних речовин за методом Б.М.Польського.

Принцип методу. Цей метод базується на відношенні різних груп органічних речовин до розчинників. Так гумінові кислоти слабко розчинні у воді і розчинні в слабких лугах, фульвокислоти розчинні в слабких лугах і воді, а гумін і ульмін (гумусове «вугілля») не розчинні ні у воді, ні в лугах.

Схема виділення з грунту різних груп гумусних речовин має такий вигляд:Грунт оброблений

розчином NaOH або NH₄OH

Фільтрування

Залишки на фільтрі: Фільтрат:

мінеральні частки і чорно-бурий розчин

нерозчинні гумін та гумінових та

ульмін фульвокислот

 

Дія НСІ

(взаємна нейтралізація

кислоти і лугу)

Фільтрування

Осад на фільтрі: Фільтрат: жовтий розчин

гумінові кислоти фульвокислот

Отже, при обробці грунту розчином лугу, гумінові і фульвокислоти переходять в розчин, а гумін і ульмін залишаються в нерозчинному стані. При фільтруванні суспензії вони разом з мінеральними частками залишаються на фільтрі.

При дії на розчин гумінових і фульвокислот соляною кислотою відбувається взаємна нейтралізація кислоти і лугу. Розчин набуває нейтральної реакції.

NaOH + HCl ® NaCl + H₂O

В нейтральному середовищі, як відомо, гумінові кислоти нерозчинні і тому вони випадають в осад. Під час другого фільтрування вони затримуються фільтром (темно-бура маса), а фульвокислоти залишаються в розчинному стані (світложовтий фільтрат).

Необхідне приладдя і реактиви: 10%-ний розчин NaOH або NH₄OH, 10%-ний розчин HCl, три колби місткістю 250 мл, лійка, паперові фільтри, електрична плитка, скляна паличка.

Хід роботи. 1. Взяти близько 20 г повітряносухого, багатого на перегній грунту, просіяного крізь сито з діаметром отворів 1 мм, і висипати його в колбу.

2. Залити грунт 50 мл 10%-ного розчину NaOH, старанно збовтати і залишити стояти на 15 хв. Через кожні 5 хв. вміст колби збовтувати.

3. Поставити колбу з суспензією на електричну плитку і довести до кипіння.

4. Профільтрувати суспензію через складчатий фільтр. При цьому на фільтрі залишиться нерозчинна частина гумусу (гумін і ульмін), а розчинна його частина (гумінові і фульвокислоти) пройде крізь фільтр.

5. Нейтралізувати фільтрат, додаючи до нього невеликими порціями соляну кислоту. Спостерігати при цьому випадання гумінових кислот в осад. На початок випадання гумінових кислот в осад вказує помутніння розчину. Кожного разу при додаванні порції кислоти розчин необхідно збовтувати. Після початку випадання осаду прилити до фільтрату ще кілька мілілітрів кислоти і залишити його стояти приблизно на 5 хв. до масового випадання осаду.

6. Профільтрувати суспензію: на фільтрі залишаться гумінові кислоти, а в фільтраті - фульвокислоти.

7. Ознайомитися з зовнішніми ознаками виділених груп органічних речовин грунту.

Тема: Вбирна здатність грунту.

Завдання: 1. Вивчити теоретичний матеріал теми. Засвоїти визначення понять: вбирна здатність грунту, механічне вбирання, фізичне вбирання, фізико-хімічне, хімічне і біологічне вбирання.

2. Продемонструвати механічне, фізичне і фізико-хімічне вбирання.

3. Вивчити теоретичний матеріал, в якому йдеться про типи вбирної здатності грунту та процеси, які відбуваються в колоїдних розчинах. Засвоїти визначення таких понять як коагуляція, пептизація, золь, гель, хімічне вбирання, дисперсна фаза, дисперсне середовище.

4. Продемонструвати коагуляцію і пептизацію грунтових колоїдів

Література: 1. Чорний І.Б., 1995, стор. 81-83.

2. Добровольский В.В., 1989, стр.

3. Алещукин Л.В. и Польский Б.Н., 1985, стр. 9-14

Загальні поняття.

Вбирна здатність грунту є найважливішою його властивістю. Вона проявляється в тому, що механічні частки грунту вбирають і утримують на своїй поверхні тверді, рідкі і газоподібні речовини, які містяться в грунтовому розчині і грунтовому повітрі. Вчення про вбирну здатність грунту розробив відомий російський вчений К.К.Гедройц. Залежно від природи вбирання він виділив такі її типи.

Механічне вбирання відбувається під час фільтрації води крізь грунт.

При цьому пори і капіляри затримують частки, розмір яких більший за діаметр капілярів. Завдяки механічному вбиранню людина одержує чисту джерельну воду.

Фізичне, або молекулярно-сорбційне вбирання проявляється в тому, що на поверхні колоїдів грунту вбираються молекули речовин, які мають полярну будову. Прикладом фізичного вбирання є адсорбція грунтом молекул води.

Фізико-хімічне, або іонно-сорбційне вбирання - здатність грунту вбирати на поверхі колоїдних часток іони і обмінювати їх на еквівалентну кількість іонів грунтового розчину.

Хімічне вбирання зумовлено утворенням в грунтовому розчині важкорозчинних сполук, які випадають в осад. Наприклад:

CaCl₂ + Na₂CO₃® CaCO₃¯ + 2NaCl.

Біологічне вбирання зумовлене здатністю живих організмів, що населяють грунт, засвоювати хімічні елементи. Після відмирання організмів засвоєні ними елементи акумулюються у верхньому шарі грунту у складі органічних речовин.