Утворення Української Центральної Ради

Лютнева революція створила сприятливі умови для розвитку національно-визвольного руху. Відбулося згуртування національних сил в Україні і 3 березня 1917 р. виник загальноукраїнський громадсько-політичний центр, покликаний очолити масовий народний рух і перебудувати суспільний лад, виходячи з невід’ємного права українського народу на самовизначення, - Українська Центральна Рада. З часом Рада мала скликати український парламент і створити відповідальний перед ним уряд. До УЦР увійшли ТУП (виступало за автономію України у складі перебудованої на федеративних засадах Російської держави), українські соціалісти, а також представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, представники наукових товариств. 4 березня УЦР телеграмою повідомила Е.Львова і О.Керенського про своє утворення. Офіційне діловодство УЦР розпочалось 9 березня, коли обговорювалось питання про виготовлення печатки УЦР, передачу УЦР будинку Педагогічного музею, утворення аігітаційної школи та ін.

Головою УЦР було обрано видатного історика і громадського діяча М.Грушевського – лідера ТУП, а невдовзі він приєднався до українських есерів. Провідниками УЦР були також В.Винниченко, С.Петлюра і С.Єфремов. Визначальна роль в УЦР належала українським соціал-демократам із соціалістичною орієнтацією, розрахованою на віддалену перспективу, а за найближчу мету вони мали домогтись від Тимчасового уряду широкої автономії для України у складі федеративної республіки. Під національно-територіальною автономією М.Грушевський розумів самостійне вирішення економічних, культурних і політичних справ, утримання власного війська, розпорядження власними доходами, землями, шляхами і будь-якими натуральними багатствами, власне законодавство, адміністрацію і суд.

19 березня у Києві відбулась стотисячна маніфестація, яка завершилась ухвалою резолюції про доручення УЦР вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом щодо питання автономії України. 5-7 квітня відбувся Всеукраїнський Національний Конгрес як перший крок до організації державності, делегатами на якому були понад 900 представників від демократичних організацій України, а також Росії і Польщі. У документах, ухвалених Конгресом, визначалися такі основні цілі українського національного руху: широка національно-територіальна автономія України та інших регіонів країни у складі Російської федеративної демократичної республіки; забезпечення економічних, політичних та інших прав національних меншин, які проживають на території України; допуск представників України до участі в майбутніх переговорах з Німеччиною; встановлення правового статусу для українців, які проживають в інших губерніях Росії. Конгрес доручив УЦР організувати крайові Ради та поступово встановити українську владу на місцях. Кордони автономних республік мали бути визначені на підставі етнографічного принципу. Конгрес обрав депутатів УЦР і виконкому УЦР; головою УЦР обрано М.Грушевського, його заступниками у Раді – В.Винниченка і С.Єфремова, у виконкомі – Ф.Крижанівського і Д.Антоновича. Тож Конгрес оформив ідеологічні і організаційні основи національно-державного будівництва. УЦР була визнана національним парламентом; розпочали діяльність президія і постійні комісії УЦР, почав формуватись апарат. Конгрес доручив УЦР створити комітет для розробки статуту автономної України. Перший документ, що регламентував діяльність УЦР, “ Наказ Українській Центральній Раді ” від 5 травня 1917 р. юридично закріпив існуючий порядок, визначивши повноваження і механізм функціонування загальних зборів УЦР і її Комітету (згодом Малої Ради), комісій, секретарств та інших органів. М.Грушевський визнав за можливе вже говорити про “Тимчасовий Український уряд”.

Активізувались контакти Тимчасового уряду Росії з УЦР і на особистому, і на офіційному рівні (перша офіційна зустріч відбулась у другій половині травня під час перебування О.Керенського у Києві). УЦР підтримали скликані у Києві у травні 1917 р. всеукраїнські з’їзди: військовий, селянський і робітничий. Всеукраїнський військовий з’їзд ухвалив рішення про українізацію армії; із солдат запасу – українців - було сформовано Перший полк ім.Б.Хмельницького. На місцях було утворено губернські, повітові і міські “українські ради”. Але до літа 1917 р. відносини УЦР з Тимчасовим урядом значно загострились через політичну лінію загальноросійської влади.

1 червня, коли Тимчасовий уряд офіційно дав негативну відповідь на вимоги УЦР надати їй національно-територіальну автономію у складі Російської держави, призначити свого уповноваженого комісара в Україну, а в себе прийняти уповноваженого комісара від України, а також залишати в розпорядженні України податки, стягувані на території України, - розпочався новий період у політичній історії УЦР. Внаслідок цього виконком УЦР 10 (за новим стилем – 23) червня прийняв перший Універсал – державний правовий документ у формі звернення до населення. Він був проголошений В.Винниченком на ІІ Військовому з’їзді. В І Універсалі проголошувалась суверенність українського народу на своїй землі; принципово новим було положення про відмову передавати будь-які кошти, у т.ч. й податки, у центральну (російську) державну скарбницю, а також про впровадження спеціального податку на “рідну справу”, тобто на потреби України. Цей Універсал став першим політико-правовим виразом української державності. Слово “універсал” було вибране як згадка про українську державність періоду Гетьманщини.

Проголошення в І Універсалі автономії України означало крах національної політики Тимчасового уряду; саме непоступлива позиція Тимчасового уряду стала рішучим поштовхом до перетворення УЦР з “національно-політичного центру” в орган національної державності. УЦР виявила себе владою, встановленою українським народом, здатною управляти ним, а тому її постанови і накази підлягали обов’язковому виконанню українською спільнотою.

Після проголошення І Універсалу лідери УЦР розпочали організацію роботи над проектом Української Конституції – “ Статуту автономної України ”. 28 червня було засновано Генеральний Секретаріат УЦР. Він не був урядом у звичному розумінні слова, оскільки на той час не мав жодної влади - не міг ні призначити, ні зняти з посади жодного урядовця, не міг жодній адміністративній інстанції дати розпорядження чи наказ, але всі урядовці і службовці накази Генерального Секретаріату ставили вище за накази Тимчасового уряду. Генеральний Секретаріат був утворений як організація морально-правової влади. У склад Генерального Секретаріату входили генеральний секретар внутрішніх справ (В.Винниченко), генеральний секретар міжнаціональних справ (С.Єфремов), генеральний секретар військових справ (С.Петлюра), генеральний секретар фінансових справ, генеральний секретар земельних справ, генеральний секретар судових справ, генеральний секретар харчових справ, генеральний секретар освіти та генеральний писар. Генеральний Секретаріат прийняв, зокрема, Декларацію від 27 червня 1917 р., яка зазначала, що УЦР з виконавчого органу об’єднаних партійних і громадських груп стала найвищим виконавчим і законодавчим органом усього українського народу; з моральної влади вона перетворилась у публічно-правову; Декларація в загальних рисах визначила головні напрями діяльності УЦР і Генерального Секретаріату та повноваження усіх секретарств.

На початку липня пленум УЦР ухвалив рішення про те, що УЦР як орган української революційної демократії складається, головно, з Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, а також представників від Генерального Військового комітету, учительської спілки, кооператорів, студентства і духовенства та губерній, великих міст і колоній; було ухвалено й спеціальне рішення про обов’язкове представництво в УЦР національних меншин.

Проте Тимчасовий уряд продовжував чинити перешкоди відродженню української державності. Лідери УЦР після переговорів з петроградськими міністрами, які прибули до Києва на чолі з О.Керенським, були змушені тимчасово піти на поступки щодо автономії України і в ІІ Універсалі від 3 липня 1917 р., виходячи з угоди з Тимчасовим урядом, утворення автономії України передбачалось аж після скликання Всеросійських Установчих Зборів. А Тимчасовий уряд погодився визнати своїм крайовим органом утворений УЦР уряд – Генеральний Секретаріат, водночас Генеральний Секретаріат був підзвітний і Малій Раді – комітету, створеному УЦР для оперативного вирішення найважливіших питань. 29 липня Мала Рада затвердила “ Статут Генерального Секретаріату ” – за словами М.Грушевського, першу Конституцію України. Статут визначав, що Генеральний Секретаріат є вищим органом управління на Україні, він формується УЦР, відповідає перед нею і затверджується Тимчасовим урядом. До складу Генерального Секретаріату входило 14 генеральних секретарів. Статут надав Генеральному Секретаріату право заміщати всі невиборні урядові посади в Україні і всі урядові органи віддавав під його юрисдикцію. Генеральний Секретаріат мав передавати на затвердження Тимчасового уряду законопроекти, які розглянула й ухвалила УЦР, та фінансові звіти. Статут також визначав відносини між Генеральним Секретаріатом і комітетом УЦР, порядок, законодавчі процедури та інші питання.

Однак після розстрілу липневої демонстрації у Петрограді відбувся спад революційної хвилі і у серпні цей Статут було перетворено на Інструкцію Тимчасового уряду Генеральному Секретаріату, яка істотно обмежувала повноваження Генерального Секретаріату як територіально (його юрисдикція поширювалась на 5 губерній: Київську, Подільську, Полтавську, Чернігівську і Волинську), так і функціонально (замість 14 генеральних секретарів залишалось лише 9). Хоч Інструкція й була видана без погодження з українською стороною, УЦР вимушено визнала її.

УЦР вступила в новий етап розвитку, що тривав до кінця жовтня, коли вона прагнула надати практичного змісту діяльності раніше утворених інститутів. Пленум УЦР підготував проект постанови про введення українського прогресивно-прибуткового оподаткування у розмірі 25% загальноросійського прибуткового податку, поземельного податку по 10 коп. з десятини та одночасного оподаткування робітників і службовців у розмірі 25% одноденного заробітку. Генеральний Секретаріат розглянув також проблеми судоустрою. Визнаючи верховне командування за воєнним міністром Росії, Генеральний Секретаріат надав Секретарству військових справ повноваження у сфері організації формування українських військових частин. 12 жовтня 1917 р. Генеральний Секретаріат прийняв Декларацію, яка уточнювала компетенцію кожного секретарства і всього Секретаріату в цілому. УЦР намагалась поширити політичний вплив на національно-державницькі рухи “недержавних” народів, проживаючих на окраїнах колишньої імперії, зокрема 21-28 вересня у Києві відбувся З’їзд народів.

Наприкінці серпня у Росії відбувся Корніловський заколот, що мав на меті захопити владу у державі. 29 серпня УЦР запропонувала через Генеральний військовий комітет українським частинам і організаціям не виконувати наказів Корнілова. Водночас поглиблювався конфлікт УЦР з Тимчасовим урядом. Довідавшись у третій декаді жовтня про те, що у Києві розгорнулась практична підготовка до скликання Українських Установчих Зборів, Тимчасовий уряд наказав прокурору Київської судової палати негайно розпочати слідство для притягнення генеральних секретарів до кримінальної відповідальності. Але у ніч з 24 на 25 жовтня (за новим стилем – 7-8 листопада) 1917 р. у Петрограді відбулось збройне повстання, очолене більшовиками під проводом В.Лєніна і Л.Троцького, Тимчасовий уряд було заарештовано (його глава-міністр О.Керенський утік за кордон), уся влада перейшла до Рад, було сформовано більшовицький уряд Росії – Раду Народних Комісарів (Раднарком) на чолі з В.Лєніним і встановлено пролетарську диктатуру.