Локалізація Н-холінорецепторів

Локалізація Н-холінорецепторів

- постсинаптична мембрана гангліонарних нейронів у закінчень всіх прегангліонарних волокон (в симпатичних і парасимпатичних гангліях),

- мозкова речовина наднирників,

- синокаротидна зона,

- кінцева пластинка скелетних м”язів,

- центральна нервова система (нейрогіпофіз, клітини Рейншоу і ін.).

 

Які волокна виділяють в якості медіатора ацетилхолін?

Холінергічні (мускаринові та нікотинові). Це парасимпатичні волокна та передвузлові симпатичні волокна АНС.

 

3. Н-холінорецептори м язового типу – вибірково блокуються курареподібними речовинами.

Це йонотропний трансмембранний рецептор, який знаходиться у кінцевих пластинках скелетних м язів і складається з 2 альфа-1 + бета-1 + епсілон + дельта субодиниць.

Н-холінорецептори і зв язані з ними канали вибірково блокують курареподібні речовини (міорелаксанти периферичної дії) – внаслідок їх дії відбувається розслаблення скелетних м язів.

Курареподібні речовини пригнічу.ть нервово-м”язеву передачу на рівні постсинаптичної передачі, взаємодіячи з Н-холінорецепторами кінцевих пластинок. Виходячи з механізму дії курареподібні речовини ділять на дві групи:

1. Антидеполяризуючі (недеполяризуючі засоби): тубокураріна хлорид, панкуронія бромід, піпекуронія бромід.

2. Деполяризуючі засоби (дітилин).

3. Речовини змішаного типу дії. (диоксоній).

Антидеполяризуючі препарати блокують Н-ХР і запобігають деполяризуючому впливу ацетилхоліна. Блокуюча дія на іонні канали має другорядне значення.

Деполяризуючі засоби (наприклад, дітилин) збуджують холінорецептори і викликають стійку деполяризацію постсинаптичної мембрани. Спочатку розвиток деполяризації проявляється м”язевими поддергіваніями. Через деякий час наступає міопаралітичний ефект.

 

Локалізація М-холінорецепторів.

1) Постсинаптична мембрана клітин ефекторних органів біля закінчень постгангліонарних парасимпатичних нервових волокон,

2)Нейрони вегетативних гангліїв (поза синапсом): М1

Гастроцепін (піринзепін) - блокатор мускаринових АХ-рецепторів поза синапсами, використовується для лікування виразкової хвороби.

3)ЦНС – кора ГМ, РФ.

4) Пресинаптичні нервові волокна

М1 – позасинаптичні рецептори вегетативних гангліїв, ЦНС, пресинапси

М2 – серце

М3 – екзокринні залози і гладенькі м’язи

 

Засоби з групи М, Н- холіноміметиків.

До речовин цієї групи відносяться ацетилхолін і його аналоги. Ацетилхолін, який є медіатором в холінергічних синапсах, представляє собою ефір холіна і оцтової кислоти і відноситься до моно-четвертинних амонієвих сполук. Ацетилхолін справляє прямий стимулюючий вплив на м- і н-холінолрецептори. При системній дії ацетилхоліна переважають його м-холіноміметичні ефекти: брадікардія, розширення судин, підвищення тонусу і скоротливої активності м”язів бронхів, шлунково-кишкового тракту.Стимулюючий вплив ацетилхоліну на Н-ацетилхолінові рецептори вегетативних гангліїв (симпатичних і парасимпатичних) маскується його м-холіноміметичною дією. Н-холіноміметичний ефект легко виявляється при блокаді М-холінорецепторів, наприклад, атропіном. На такому фоні ацетилхолін в великих дозах замість зниження артеріального тиску викликає пресорний ефект за рахунок збудження Н-холінорецепторів симпатичних гангліїв і мозкової речовини наднирників.

Ацетилхолін справляє стимулюючий вплив на нікотинові ацетилхолінові рецептори скелетних м”язів. В ЦНС також є холінорецептори, чутливі до ацетилхоліну.

 

Основні ефекти, які спостерігаються при подразненні холінергічних нервів

Стимулюючі ефекти	Пригнічуючі ефекти
СЕРЦЕ
Підвищення швидкості проведення по передсердям	Брадікардія, зупинка серця. Знижен- ня скоротливої активності перед- сердь і шлуночків. Пригнічення і блок атриовентрикулярного вузла. Зниження швидкості проведення збудження по провідній системі серця
КРОВОНОСНІ СУДИНИ
	Розширення судин скелетних м”язів, слюнних залоз
ГЛАДЕНЬКІ М”ЯЗИ
Скорочення (підвищення моторики, тонусу) м”язів бронхів, шлунка, ки- шечника, жовчного міхура і жовчних протоків, сечового міхура, кругового м”яза райдужки, війчастого м”яза ока	Розслаблення судин скелетних м”язів, слюнних залоз
ЗАЛОЗИ
Підвищення секреції залоз бронхів, Шлунка, кишечника, слюнних, Сльозових і носоглоточних залоз

 

 

До якої групи належать карбахолін та цитітон?

Карбахолін – М,Н-холіноміметик (Речовини, які стимулють М-, Н-ацетилхолінові рецептори)

10.Цитітон - Н-холіноміметик (нікотиноміметичні засоби).

11 Прозерин використовують при атонії кишечника, тому що він блокує холінестеразу і пригнічує розщеплення ацетилхоліну.

Перешкоджаючи гідролізу ацетилхоліна антихолінестеразні речовини посилюють і пролонгують його мускарино- і нікотиноподібні ефекти. М-холіноміметична дія проявляється в підвищенні тонусу і скоротливій активності ряду гладеньких м”язів.

М-холіноміметики.

М-холіноміметики справляють прямий стимулюючий вплив на М-холінорецептори. “Еталоном” таких речовин служить алкалоїд мускарин, який має вибіркову дію по відношенню до М-холінорецепторів. Мускарин, який міститься в мухоморах, може бути причиною гострих отруєнь.

В медичній практиці з М-холіноміметиків найбільш широко використовують пілокарпін і ацеклідин, які відносяться до третичних амінів. В медичній практиці пілокарпін використовують місцево в виді очних крапель для лікування глаукоми. Ацеклідин призначають при глаукомі, а також при атонії шлунково-кишкового тракту, сечового міхура та матки.

Антиестеразні засоби.

Одна з можливостей полегшення передачі збудження полягає в блокуванні ацетилхолінестерази. З цією метою використовують так звані антихолінестеразні засоби. Ці засоби блокують ацетилхолінестеразу і, значить, запобігають гідролізу ацетилхоліну. Це проявляється його більш вираженою і тривалою дією на холінорецептори. Таким чином, ці препарати діють аналогічно М- і Н-холіноміметикам, але ефект антихолінестеразних засобів опосередкований через ацетилхолін. Окремі препарати (наприклад, прозерин) справляють і деяку пряму холіноміметичну дію.

Джерела гістаміну в організмі. Синтез гістаміну та його ефекти.

Яка ж дія гістаміну в організмі?

1. Гістамін викликає скорочення одних та розслаблення других гладеньких м”язів.

а) Так скорочуються гладенькі м”язи бронхів.

б) В кров”яному руслі переважає розслаблення гладеньких м”язів, хоча в деяких випадках ми маємо справу із звуженням.

2. Васкулярні ендотеліальні клітини.

3. Нервові закінчення. Чутливість до зуду і болі є результатом прямої дії гістаміну на тонкі аферентні нервові закінчення.

4. Шлункова секреція. Гістамін в достатньо великих кількостях виявлений в слизовій оболонці шлунка і кишечника і займає особливе місце серед природніх гуморальних стимуляторів шлункової секреції. Він є одним з найбільш сильних збудників кислотної секреції шлунку.

5. Гістамін слабо збільшує силу і рівень скорочень. Гістамін збільшує силу скорочень за рахунок збільшення притоку іонів Са2+.

В організмі людини і тварин гістамін утворюється з декількох джерел:

1. потрапляє в невеликій кількості з їжею (біля 5%);

2. утворюється з білків їжі при декарбоксилуванні гістидину бактеріями кишечної флори групи Coli, так званий „екзогенний” гістамін;

3. утворюється при внутрішньоклітинному декарбоксилуванні гістидину за участю фермента гістидиндекарбоксилази, так званий „ендогенний” гістамін.

 

Типи опіоїдних рецепторів

Локалізація опіатних рецепторів

Максимальна кількість опіатних рецепторів знаходиться у лімбічнй системі, височній долі, супраорбітальній звивині, парагіпокампі, фронтальній зоні кори головного мозку.,

Висока щільність опіатних рецепторів відмічена у гіпоталамусі, гіпофізі.

Класифікація опіатних рецепторів.

Опіатні рецептори їх типи та ефекти:

1. М’ю-рецептори відповідають за біль та фізичну залежність, ейфорію, пригнічення дихання.

2. Дельта-рецептори – підвищення артеріального тиску, тахікардія.

3. Капа-рецептори – анальгезія, міоз, седативна дія.

4. Епсілон-рецептори.

5. Сігма-рецептори – галюцинації, стимуляція шлунково-кишкового тракту.

 

 

Дія карбахоліну.

Карбахолін – це М,Н-холіноміметик. В медичній практиці при глаукомі та в експериментальних дослідженнях використовують аналог ацетилхоліну карбахолін. Карбахолін відрізняється від ацетилхоліну стійкістю. Він не гідролізується ацетилхолінестеразою і тому діє досить тривалий час (1-1,5 год.). Вважають, що карбахолін справляє не лише прямий холіноміметичний вплив, але і стимулює також вивільнення ацетилхоліну із пресинаптичних закінчень. Карбахолін, як і ацетилхолін, стимулює М- і Н-холінорецептори.

 

21. Н-холіноміметики: цитітон, лобелін

М-холіноміметики: пілокарпін, ацеклідин

22. Прозерин ефективний при глаукомі, тому що це антихолінестеразний препарат, який викликає звуження зіниці та підвищення внутрішньоочного тиску.

23. Речовини яких груп викликають стимуляцію гангліїв? Нервово-моторних синапсів?

Застосовують блокатори Н-холінорецепторів:

· Гангліоблокатори:бензогексоній, пентамін

· Курареподібні речовини (міорелаксанти периферичної дії):тубокурарін, панкуроній

· 28 брадікардію викликають м-холіноміметичні ефекти

 

р

30. Адреноміметичні засоби

Стимулюючі α- і β-адренорецептори

Адреналіна гідрохлорид (або гідротартрат) (β₁, β₂, α₁, α₂)

Норадреналіна гідротартрат (α₁, α_2, β₁)

Стимулюючі переважно α-адренорецептори

Мезатон (α₁)

Нафтизин (α₂)

Галазолін (α₂)

Стимулюючі переважно β-адренорецептори

Ізадрин (β₁, β₂)

Сальбутамол (β₂)

Фенотерол (β₂)

Тербуталін (β₂)

Добутамін (β₁)

Адреноблокатори

Блокатори α-адренорецепторів

Фентоламін (α₁, α₂)

Тропафен (α₁, α₂)

Дигідроерготоксин (α₁, α₂)

Празозин (α₁)

Блокатори β-адренорецепторів

Анапрілін (β₁, β₂)

Окспренолол (β₁, β₂)

Метопролол (β₁)

Талінолол (β₁)

Атенолол (β₁)

Блокатори α- і β-адренорецепторів

Лабетолол (β₁, β₂, α₁)

α- і β-адреноміметики

 

Найбільш типовим представником цієї групи є адреналін (епінефрін). Хімічно він відноситься до групи фенілалкіламінів. Адреналін – це біогенний катехоламін. Катехол – це о-диоксибензол. Адреналін міститься в хромафінних клітинах, в основному в мозковому слої наднирників. В медичній практиці використовуються в основному солі L-адреналіна. Отримують адреналін синтетичним шляхом або виділяють з наднирників тварин.

Адреналін справляє прямий стимулюючий вплив на серцево-судинну систему і в першу чергу на рівень артеріального тиску. Стимулюючи β-адренорецептори серця, адреналін збільшує силу і частоту серцевих скорочень і в зв”язку з цим – ударний і хвилинний об”єм серця. При цьому збільшується і використання серцем кисню. Систолічний артеріальний тиск підвищується. Прессорна реакція як правило викликає рефлекторну брадікардію з механорецепторів судин, але вона короткотривала. В залежності від дози адреналіну загальний периферичний тиск може знизитися, підвищитися або не змінитися. Частіше всього при введенні адреналіну в середніх дозах спостерігається зниження загального периферичного опору. Це проявляється в зниженні діастолічного тиску. Зниження загального периферичного опору пов”язано з переважанням ефекту збудження β₂-адренорецепторів судин м”язів і інших ділянок та їх розширенням. Проте середній артеріальний тиск внаслідок збільшення систолічного тиску підвищується. В високих дозах адреналін може підвищувати і загальний периферичний тиск. Пресорна дія адреналіну як правило змінюється невеликою гіпотензією. Остання пов”язана з більш тривалим збудженням β₂-адренорецепторів судин.

Адреналін розширює зіниці (за рахунок скорочення радіального м”яза радужки ока, в якій знаходяться α-адренорецептори; внутрішньоочний тиск адреналін знижує.

Виражений вплив адреналін справляє на гладенькі м”язи внутрішніх органів. Стимулюючи β-адренорецептори бронхів, він розслабляє гладенькі м”язи бронхів і усуває бронхоспазм. Тонус і моторика шлунково-кишкового тракту під впливом адреналіну знижуються (за рахунок збудження α- і β-адренорецепторів), тонус сфінктерів підвищується, так як стимулюються α-адренорецептори). Сфінктер сечового міхура також скорочується.

При введенні адреналіну скорочується капсула селезінки.

Адреналін справляє благоприємний вплив на нервово-м”язеву передачу, особливо на фоні стомлення м”язів. Зв”язують це з підвищенням виділення з пресинаптичних закінчень ацетилхоліну, а також з прямим впливом адреналіну на м”язи.

Секрецію слюнних залоз адреналін збільшує (виділяється густа в”язка слина).

Для адреналіну характерно вплив на обмін речовин. Адреналін стимулює глікогеноліз (виникає гіперглікемія, в крові збільшується вміст молочної кислоти і іонів калію) та ліполіз (збільшується в плазмі крові вміст вільних жирних кислот за рахунок жирових депо).

Глікогенолітична дія адреналіну пов”язана, мабуть, із стимулюючим впливом на β₂-адренорецептори клітин м”язів, печінки і активацією мембранного фермента аденілатциклази. Це приводить до накопичення 3΄,5΄-АМФ, який активує послідовно протеінкіназу і фосфорилазу і каталізує перехід глікогена в глюкозо-1-фосфат. Підвищення ліполіза, очевидно, пов”язано із стимуляцією β₃-адренорецепторів і послідуючим активуючим впливом цАМФ, яка накопилась, на тригліцеридліпазу. При цьому з тригліцеридів утворюються гліцерин і жирні кислоти. В цілому адреналін стимулює метаболізм, підвищує використання кисню.

При дії адреналіну на центральну нервову систему переважають ефекти збудження. Виражено це в невеликій мірі. Так, при використанні адреналіну можуть виникнути тривога, тремор, стимуляція пускової зони центру блювоти. На електроенцефалограмі спостерігається реакція пробудження (спостерігається реакція десинхронізації енцефалограми).

При пероральному введенні адреналін руйнується. Відбувається це в шлунково-кишковому тракті і в печінці. В зв”язку з цим адреналін вводять парентерально(підшкірно, внутрішньом”язево, а іноді і внутрішньовенно) і місцево. Діє адреналін короткочасно (при внутрішньовенному введенні приблизно 5 хв., при підшкірному – до 30 хв.), так як відбувається швидкий нейрональний його захват, а також ферментативне розщеплення за участю КОМТ і частково за участю МАО. Продуктами перетворення адреналіну (і норадреналіну) є 3-метокси-4-оксіміндільна кислота (ванілілміндальна кислота), 3-метокси-4-оксифенілгліколь, а також норметанефрин і метанефрин (в вигляді сульфатів або глюкуронідів). Метаболіти і невеликі кількості незмінного адреналіну виводяться нирками.

Використовують адреналін при анафілактичному шоці і в деяких інших алергічних реакціях швидкого типу. Він ефективний також як бронхолітик для зняття приступів бронхіальної асми. Використовують його і при гіпоглікемічній комі, викликаній протидіабетичними засобами. (інсуліном і ін.). Іноді адреналін назначають як пресорний засіб. Але частіше для цих цілей використовують норадреналін і мезатон. Звуження судин в ділянці введення адреналіну посилює анестезію і зменшує резорбтивну і можливу токсичну дію анестетиків. Адреналін може бути використаний для усунення атріовентрикулярного блоку, а також у випадку зупинки серця. Вводять інтракардіально. Використовують його і в офтальмології для розширення зрачка і при відкритовугловій формі глаукоми.

 

 

Представником групи речовин, які збуджують α- і β-адренорецептори, є L-норадреналін. Міститься він в адренергічних нейронах, є медіатором, а також виділяється мозковою речовиною наднирників.

Норадреналін справляє прямий стимулюючий вплив на α-адренорецептори, а також на β₁-адренорецептори, на β₂-адренорецептори він справляє незначний вплив.

Основним ефектом норадреналіну є виражене, але нетривале, на протязі декількох хвилин, підвищення артеріального тиску, пов”язане з його впливом на α-адренорецептори судин і підвищенням їх периферичного опору. На відміну від адреналіну послідуючого зниження артеріального тиску, як правило, не спостерігається, так як норадреналін дуже мало впливає на β₂-адренорецептори судин. Вени під впливом норадреналіну звужуються.

Ритм серцевих скорочень на фоні дії норадреналіну уріжається. Синусова брадікардія виникає в результаті рефлекторних впливів з механорецепторів судин у відповідь на швидко наступаючу гіпертензію. Еферентними шляхами є блукаючі нерви. В зв”язку з цим брадікардію на норадреналін можна попередити шляхом введення атропіну. Рефлекторні механізми в значній мірі нівелюють стимулюючий вплив норадреналіну на β₁-адренорецептори серця. В результаті хвилинний об”єм або практично не змінюється або навіть знижується, ударний об”єм зростає.

На гладенькі м”язи внутрішніх органів, обмін речовин і центральну нервову систему норадреналін справляє однонапрвлений з адреналіном вплив, але по вираженості цих ефектів суттєво уступає останньому.

При введенні внутрь норадреналін руйнується (в шлунково-кишковому тракті і печінці). При підшкірному введенні викликає спазм судин на місці ін”єкції і тому погано всмоктується і може викликатинекроз тканини. Основним є внутрішньовенний шлях введення. Після однократної ін”єкції норадреналін діє короткотривало, тому його вводять в вену крапельно. Швидкість внутрішньовенної інфузії визначається підвищенням артеріального тиску до потрібної величини. В організмі норадреналін швидко інактивується за рахунок вже відмічених механізмів (нейрональний захват, ензиматичні перетворення). Метаболіти і незначна кількість незмінного норадреналіну виводяться нирками.

Використовують норадреналін при багатьох станах, які супроводжуються зниженням тиску (травми, оперативні втручання).

36.вказати основний механізм дії Ефедрин – адреноміметик непрямої дії. Він стимулює вихід норадреналіну з пресинаптичних закінчень у синаптичну щілину, гальмує зворотне захвачування медіатора, підвищує чутливість адренорецепторів до ендогенних катехоламінів, проявляє незначний стимулюючий вплив на адренорецептори.

37. Вказати механізм дії Ізадрин – адреноміметик прямої дії (стимулює бета-рецептори, особливо першого типу)

38.Вказати механізм дії Сальбутамол – стимулює бета-2-рецептори

Побічна дія резерпіну

Резерпін (рауседил) — це алкалоїд рослини роду раувольфія, симпатолітик. Побічні ефекти: депресія, сонливість, загальна слабкість, явища паркінсонізму (внаслідок тривалого застосування), зниження лібі­до, гінекомастія, гіперацидний гастрит, загострення виразкової хвороби шлунка, нудота, блювання, діарея.

Локалізація Н-холінорецепторів

- постсинаптична мембрана гангліонарних нейронів у закінчень всіх прегангліонарних волокон (в симпатичних і парасимпатичних гангліях),

- мозкова речовина наднирників,

- синокаротидна зона,

- кінцева пластинка скелетних м”язів,

- центральна нервова система (нейрогіпофіз, клітини Рейншоу і ін.).