Стаття 43. Права застрахованого

Застрахований має право:

1) брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків;

2) бути повноважним представником застрахованих працівників і вимагати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків виконання своїх обов'язків щодо соціального захисту потерпілих;

3) брати участь у розслідуванні страхового випадку, у тому числі з участю представника профспілкового органу або своєї довіреної особи;

4) у разі настання страхового випадку одержувати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків виплати та соціальні послуги, передбачені статтею 21 цього Закону;

5) на послуги медичної реабілітації;

6) на послуги професійної реабілітації, включаючи збереження робочого місця, навчання або перекваліфікацію, якщо загальна тривалість професійної реабілітації не перевищує двох років;

7) на відшкодування витрат при медичній і професійній реабілітації на проїзд до місця лікування чи навчання і назад, витрати на житло та харчування, транспортування багажу, на проїзд особи, яка його супроводжує;

8) на послуги соціальної реабілітації, включаючи придбання автомобіля, протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства;

9) отримувати безоплатно від Фонду соціального страхування від нещасних випадків роз'яснення з питань соціального страхування від нещасного випадку.

У разі смерті потерпілого члени його сім'ї мають право на одержання від Фонду соціального страхування від нещасних випадків страхових виплат (одноразової допомоги, пенсії у зв'язку із втратою годувальника) та послуг, пов'язаних з похованням померлого.

Стаття 44. Обов'язки застрахованого

Застрахований зобов'язаний:

1) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

2) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання:

а) лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або у медичних працівників, з якими Фонд соціального страхування від нещасних випадків уклав угоди на медичне обслуговування;

б) додержувати правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують;

в) не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;

г) своєчасно повідомляти робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків про обставини, що призводять до зміни розміру матеріального забезпечення, складу соціальних послуг та порядку їх надання (зміни стану непрацездатності, складу сім'ї, звільнення з роботи, працевлаштування, виїзд за межі держави тощо).

Стаття 45. Права та обов'язки роботодавця як страхувальника

Роботодавець як страхувальник має право:

1) брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків;

2) вимагати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків виконання обов'язків Фонду щодо організації профілактики нещасних випадків і професійних захворювань та соціального захисту потерпілих;

3) оскаржувати рішення працівників Фонду соціального страхування від нещасних випадків у спеціальних комісіях з питань вирішення спорів при виконавчій дирекції Фонду та при її робочих органах;

4) брати участь у визначенні йому знижок чи надбавок до страхового тарифу;

5) захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих, у тому числі в суді.

Роботодавець як страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно реєструватися у Фонді соціального страхування від нещасних випадків;

2) своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків;

3) інформувати робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків:

а) про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві;

б) про зміну технології робіт або виду діяльності підприємства для переведення його до відповідної групи тарифів небезпеки;

в) не пізніш як за два місяці - про ліквідацію підприємства;

4) щорічно подавати робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків відомості про чисельність працівників, річну суму заробітної плати, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік;

5) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду соціального страхування від нещасних випадків;

6) повідомляти працівникам підприємства адресу та номери телефонів робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, а також лікувально-профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з цим Фондом обслуговують підприємство.

Порядок і строки подання відомостей, передбачених пунктами 3 і 4 частини другої цієї статті, визначаються Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

76. Система опалення представляє собою комплекс елементів, необхідних для обігріву приміщення. Основними елементами є джерело тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Передача тепла здійснюється за допомогою теплоносіїв, нагрітої води, пару або повітря. При визначенні теплового навантаження систем опалювання, враховуються особливості теплового режиму приміщень: з постійним тепловим режимом та з змінним тепловим режимом.

77. Вимоги до систем опалювання:

- санітарно-гігієнічні – для підтримання у приміщенні заданої рівномірної температури;

- економічні – для забезпечення мінімуму приведених затрат на спорудження та експлуатацію;

- будівельні – для відповідності архітектурному рішенню приміщення;

- монтажні – для уніфікації вузлів системи;

- експлуатаційні – для надійності, довговічності, безвідмовності, простоти регулювання та ремонту.

Існують місцеві та центральні системи опалювання. До місцевих систем відносяться ті, в яких всі елементи об’єднані в одному пристрої для обігріву одного приміщення. Центральні системи обігрівають ряд приміщень з одного центру. За способом переміщення теплоносія центральні системи поділяються на системи: з природною циркуляцією та механічні спонукання.

78. По виду теплоносія системи опалювання поділяються на системи: водяного опалення; газового; парового; повітряного; електричного. При виборі теплоносія необхідно враховувати санітарно-гігієнічні, техніко-економічні та експлуатаційні показники.

Газ утворюється при згорянні палива, має високу температуру та ентальпію. Їх використання ускладнює систему, призводить до значних теплових втрат, погіршує стан повітряного середовища.

Вода володіє великою теплоємністю та густиною, що дозволяє: передавати велику кількість теплоти, при малому об’ємі теплоносія; мати малі розміри трубопроводів; невеликі теплові втрати; легко досягається необхідна температура. Але при цьому необхідна значна витрата енергії.

Пара при конденсації в нагрівальних приладах, віддавши значну кількість тепла, від чого маса пари у системі зменшується у порівнянні з іншими теплоносіями. Але пара збільшує температуру приладів; пара – це джерело шуму; пара призводить до збільшення перетину трубопроводів.

Повітря з точки зору пожежобезпечне. Системи легко регулюються, але призводять до збільшення перетину трубопроводів, гідравлічного опору, витрат електрики.

79. Системи опалення повинні компенсувати втрати тепла через: будівельні огородження; витрати тепла на нагрівання повітря, яке надходить через відкриті ворота, двері та інші прорізи нещільності в огородженні; витрати тепла на нагрів матеріалів, устаткування та транспорту; витрати тепла на нагрів повітря, яке надходить ззовні. Для компенсації повітря, яке вилучається витяжними системами у тих випадках, коли це повітря не компенсується приточною вентиляцією.

80. Загальним називається освітлення, при якому світильники розміщується у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою), рівномірно або з урахуванням розташування робочих місць.

Комбіноване освітлення складається із загального і місцевого (при зорових роботах).

Місцеве освітлення створюється світильниками, які концентрують світловий потік безпосередньо на робочі місця.

81. Розрахунок системи штучного освітлення полягає у визначенні джерел світла за заданого освітленістю, або у визначенні за заданими розміщенням світильників і відомій потужності визначення розподілення яскравості поля зору.

Для розрахунку штучного освітлення використовують три методи: світлового потоку; точковий метод; питомої потужності.

Метод світлового потоку використовується для розрахунку потужності освітлювальної установки при рівномірному розміщенні світильників загального освітлення над горизонтальною поверхнею затіняючи предмети.

Метод питомої потужності використовується в тих же випадках що і світлового потоку, але вважається менш точним.

Загальне локалізоване освітлення, а також загальне рівномірне при наявності суттєвих заміщень, розраховується точковим методом.

82. Для створення належних умов на робочих місцях відповідними організаціями розроблено ряд документів, які регламентують основні параметри виробничого середовища. Розробкою загальних єдиних нормативних документів для користувачів ВДТ займається кілька міжнародних організацій: ISO, CEN, NC159. Найбільш новим джерелом, який регламентує роботу користувачів ВДТ є ISO9241, який охоплює поле питань застосування, використання елементів апаратури, вимоги щодо їхньої якості, розміщення обладнання на робочому місці, параметри виробничого середовища з ВФП.

Серед Українських основних нормативних документів слід виділити: ДНАОП 0.00-131-99-«Правила ОП під час експлуатації ЕОМ», ДСанПін 3.3.2.007-98.

Відповідно до цих документів освітлення в приміщеннях з ВДТ має бути суміщено. Природне повинно бути боковим одностороннім. Вікна повинні бути обладнані шторами. Штучне освітлення необхідно здійснювати у вигляді загальної системи рівномірного освітлення.

83. Природне освітлення – це освітлення приміщень прямим або відбитим денним світлом (видима частина променевої енергії сонця). Приміщення з постійним перебуванням людей повинно мати природне освітлення, яке забезпечується бічним, верхнім та комбінованим світлом. Бічне природне освітлення – це освітлення приміщення через світлові прорізи у зовнішніх стінах. Верхнє природне освітлення – це освітлення приміщень через світлові ліхтарі, прорізи у покриті або у стінах місць перепаду висот будівлі. Комбіноване освітлення – це поєднання верхнього та бічного природного освітлення.

84. Через постійну зміну зовнішнього світла природного освітленість на робочих місцях характеризує коефіцієнт природної освітленості. Коефіцієнт природної освітленості – це процентне відношення природної освітленості у будь-якій точці в середині приміщення до одночасно виміряної на тому ж рівні освітленості зовнішньої горизонтальної площини, рівномірно розсіяним світлом усього небосхилу: КПО=Е= Ев/Ез*100%.

Для приміщень з одностороннім бічним освітленням нормується мінімальне значення КПО у точці розташованій на відстані 1 м на стінці найменш віддаленої від світлових прорізів на перерізі вертикальної площини характерного розрізу приміщення та умовної робочої поверхні.

При верхньому або комбінованому освітленні нормується середнє значення КПО у точках розташованих на перерізі вертикального розрізу приміщення та умовної робочої поверхні, при цьому перша та останні точки наближаються на відстані 1 м від поверхні стін або перегородок.

85. Шум погіршує умови праці працюючих. Шуми, які виникають під час роботи машин і устаткування можуть бути динамічного або аеродинамічного походження. Звук або шум виникає при механічних коливаннях твердих тіл у рідинному та газоподібному середовищі.

Джерелом механічного шуму є коливання, що виникають під час роботи робочих органів машин, агрегатів або механізмів. Аеродинамічний шум виникає при великій швидкості руху та пульсації тиску газів і повітря.

З фізіологічної точки зору шум розуміють як несприятливе поєднання звуків різної інтенсивності частоти і тиску, що передаються на тіло людини і викликають неприємні суб’єктивні відчуття, знижують працездатність та в окремих випадках порушення стану здоров’я. З фізичної точки зору шум визначають як суміш різних звуків з частотами і фазами розподіленими не регулярно.

86. Звукове поле – середовище, в якому розповсюджуються звукові хвилі.

Звуковий тиск - це різниця між миттєвим значенням повного тиску і його середнім значенням, яке спостерігається в середовищі за відсутності звукового поля.

Інтенсивність (сила) звуку I – кількість енергії, що переноситься звуковою хвилею за одиницю часу через одиницю поверхні, орієнтованої нормально до напрямку розповсюдження хвилі.

87. Поріг чутливості – мінімальна інтенсивність звуку, яка сприймається вухом людини. Стандартна частота порівнювання 1000 Гц. Для цієї частоти поріг чутливості Іо = 10 -12Вт/м2 з відповідним звуковим тиском Ро = 2-10 -5 Па. Поріг больового відчуття – максимальна інтенсивність звуку, для якої орган слуху починає сприймати больове відчуття. Відповідає параметрам 1-10 Вт/м2, Р = 2-102Па. Вухо людини може сприймати лише ті коливання, частота яких становить 20-20000 Гц. Найчутливішими для людини є звуки середніх і високих частот (800-4000 Гц) – звукові. Коливання з частотою менше 20 Гц – інфразвукові; більше 20000 Гц – ультразвукові. Вони не викликають звукового відчуття, але чинять шкідливу біологічну дію на організм людини.

88. Методи захисту від шуму поділяються на два види: колективного та індивідуального захисту. Індивідуальний захист від шуму: протишумові навушники, каски, антифони – вкладиші. Засоби і методи колективного захисту в залежності від способу реалізації поділяються на: архітектурно-планувальні, організаційно-технічні та акустичні. До архітектурно-планувальних відносять – раціональне планування будівель та підприємств, розміщення робочих місць. До організаційно-технічних: використання технологічних процесів і обладнань дистанційного керування, удосконалення технології ремонту, раціональний режим праці та відпочинку. Засоби звукоізоляції та звукопоглинання: звукоізоляційні та звукопоглинальні перешкоди, акустичні екрани.

89. Рівень інтенсивності звуку визначають за формулою: Li=10lg I/Io. Де І – інтенсивність звуку в даній точці. Рівень інтенсивності звуку використовують при акустичних розрахунках. Весь слуховий діапазон частот поділяють на звукові октави, для кожної октави обчислюють середнє геометричне значення частоти. Для характеристики звукового шуму згідно з санітарними нормами вимірюють рівні звукового тиску в октавних смугах середньо геометричних частот: 31,5 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000 I 8000 Гц.

90. Кондиціонування повітря – це створення і автоматичне підтримування в закритих приміщеннях і спорудах постійних або змінюючи за певною програмною наступних якостей повітряного середовища: температури, вологості, тиску, частоти газового та іонного складу та наявності запахів і швидкостей руху повітря сприятливих для людини. В залежності від вимог кондиціонування повітря поділяють на повне, коли забезпечується сталість температури та вологості повітря і часткове, коли забезпечується сталість тільки одного параметра.

91. Комплекс технічних засобів, які здійснюють необхідну обробку повітря складаєть систему кондиціонування повітря. Пристроєм, яким здійснюється необхідна тепло зволожуюча обробка повітря та його очистка називається кондиціонерами. Кондиціонери бувають автономними та неавтономними. Автономні кондиціонери характеризуються наявністю джерел тепла та холоду. Ззовні повинні бути підведені електроенергія для привода компресора, вентилятора, для роботи електрокалорифера, а також вода-конденсатор холодильної машини. Неавтономні кондиціонери вимагають для роботи подання ззовні: електроенергії, теплоносія.

Класифікація СКП за ознаками:

- за призначенням: комфортні, технологічні, технолого-комфортні;

- за режимом роботи: цілорічні, які підтримують нормативні параметри повітря протягом усього року; сезонні, які здійснюють для холодного періоду нагрів та зволоження повітря, а для теплового охолодження та осушування;

- за характером зв’язку з приміщеннями: центральні та місцеві. В центральних СКП кондиціонери розміщують поза обслуговуючого об’єкта. В місцевих системах кондиціонування розташовані і створюють необхідні умови повітряного середовища в невеликих приміщеннях;

- за схемою обробки повітря: прямоточні, які характеризуються обробкою в кондиціонерах лише зовнішнього повітря; рециркуляційні, які характеризуються обробкою в кондиціонерах суміші зовнішнього та рециркуляційного повітря;

- за тиском, що досягає вентилятор на системи низького, середнього та високого тиску;

- за продуктивністю;

- за способом обслуговування приміщення з різними параметрами повітря і тепловологісними режимами – одно зональні і багатозональні;

- за ступенем забезпечення необхідних параметрів повітря протягом всього року.

92. Розрахункові параметри зовнішнього повітря для СКП вибираються в залежності від кліматичних умов місцевості та функціонального призначення приміщення. Для розрахунку СКП визначаються такі чинники: джерела тепла в приміщенні; визначення надлишків тепла, яке надходить до приміщення через інші елементи будівлі. Всі джерела поділяються на дві групи: 1) тепло від людей, електричного і технологічного обладнання, тепло від освітлення; 2) тепло, яке надходить через: зовнішню стіну, покрівлю, стіни, підлогу, стелю сусідніх приміщень, двері та вікна.