Позиція єжи єнджеєвича щодо слов’янського братерства у науковій повісті «українські ночі або родовід генія».

ПОЛЬЩА

Позиція Єжи Єнджеєвича щодо слов’янського братерства у науковій повісті «Українські ночі або родовід генія».

Адвокат України у Європі. Преші роки життя – Катеринослав. «Українські ночі або родовід генія» -найкраща белетрестична біографія (Шевченка). Перекладач творів Ліни Костенко, Коцюбинського, Шевченка на польську мову. Є.Єнджеєвич показав геніального поета національним пророком і вождем, полум`яним борцем за державну самостійність. У творі відображено перебування поета 1846 на Волині. о влітку 1843 року Т.Шевченко разом із Пантелеймоном Кулішем приїздив у містечко Олександрівка, де мешкав автор кількох історичних повістей, критик і фольклорист, представник «української школи» в польській літературі Міхал Грабовський. «Вони поїхали до Олександрівки. Автор «Коліївщини і степів» прийняв їх гостинно. Був приємно здивований тим, що Шевченко так добре говорить польською. Обіцяв йому допомогти…» (щодо розповсюдження альбому «Мальовнича Україна». — В.П.). Єнджеєвич оповідає про зустріч із Міхалом Грабовским із подробицями, які начебто мають означати, що користувався він надійним джерелом. Проте жодного іншого джерела, яке б підтверджувало факт поїздки Шевченка до Олександрівки, не зафіксовано. Сам П.Куліш у спогадах «Майже півстоліття тому» детально описав свою подорож 1843 року до олександрівського «Абботсфорду», проте в них жодним словом не згадується, що його супутником був Шевченко.

2. Природа панславізмів у науковій есеїстиці Єжи Єнджеєвича. культурна і політична течія серед слов'янських народів, в основі якої лежать уявлення про етнічну і мовну спорідненість слов'ян, необхідність їх політичного об'єднання.

Панславістська концепція за умови скасування імперських претензій Москви;

Шевченко – революціонер (Мадзіні в Італії, Ортега-і-Гассет в Іспанії);

Балканська федерація

Концепція УБЛ: незалежність України, Білорусі, Литви з відмовою польських претензій на Львів і Вільнюс – як основа майбутніх дружніх відносин Польщі і Росії.

Європейські революції і постать Тараса Шевченка у науковій есеїстиці Єжи Єнджеєвича. Див. пит.1.

Особливості релігійно-містичної творчості Адама Міцкевича.

Народився на хуторі Заоссє, біля Новогрудка, нині Білорусь, в сім'ї адвоката та збіднілого білоруського шляхтича Миколи Міцкевича. Мати поета походила з сімї хрещених євреїв-франкістів. За організацію і участь у підпільних товариствах у 1824 р. був висланий у віддалені губернії Польщі, а згодом у листопаді прибув до Петербурга, звідки потрапив у Одесу, де працював учителем в Ришельєвському ліцеї. В Україні він залишався понад дев'ять місяців, постійно цікавлячись суспільним і культурним життям, фольклором та історією. написано більшість його сонетів, в тому числі «Кримських», балади: «Воєвода», «Дозор». Подібно до багатьох інших своїх побратимів по Алоллону, Міцкевич також закінчив свій шлях у пристановищі безплідної реліґійної містики, і це був не тільки лоґічний кінець ідейного напряму, а й одночасно банкротство поезії як такої. Незабаром після поразки повстання співець польського націоналізму замовк

Месіанізм польської нації у літературно-публіцистичній творчості польських мислителів («Дзяди», «Ангеллі»).

Коли на початку 1847 року царські жандарми влаштували розгром Кирило-Мефодіївського товариства (яке в заведеній ними справі проходило як «Украйно-Славянское общество»), то серед вилучених у молодих київських «братчиків» матеріалів виявилися й твори політемігранта Адама Міцкевича — заборонена в Росії поема «Дзяди» та «Книги польського народу і польського пілігримства». Пілігрими в розумінні Міцкевича — це мандрівники мимоволі, польські емігранти, які після поразки польської «ребелії» 1830—1831 рр., жорстоко придушені Миколою I, розбрелися по світах. Проте вони, вірив поет, усе одно тримають курс на святу землю — вільну Польщу й рано чи пізно зуміють-таки досягти її. «Душа польської нації — Польське пілігримство», — цими словами починаються пройняті ідеєю національної свободи. Такий же лаконічний — у дусі Книги книг — виклад національної історії. Та ж віра в націю, яка обов’язково пробудиться.

Крамольний подих свободи, спрямований проти російського самодержавства, «експерти» третього відділення помічали й у поемі А.Міцкевича «Дзяди». Текст її теж вилучали у кирило- мефодіївців — разом із рукописами поеми Тараса Шевченка «Сон» та «Кавказ». І тут починається тема «трьох Петербургів» — трьох, оскільки поруч із іменами Міцкевича й Шевченка виринає ім’я Пушкіна з його «Мідним вершником». Цим твором російський поет, як відомо, вступив у суперечку з автором «Дзядів». Третю частину своєї поеми, яка спонукала Пушкіна до полеміки, А. Міцкевич написав у Дрездені навесні 1832 року та надрукував у Парижі в листопаді. Мине менше року, і з’явиться «Мідний вершник». Міцкевич написав політичну сатиру на російський абсолютизм, «серце» якого — Петербург. Російські дороги, прокладені навпростець, через пустелі й місця колишніх осель та поруйнованих замків (бо так звелів примхливий царський палець!); дух величезної казарми, начиненої полками, що «з царського указу ідуть зі сходу, щоб гнобити північ, а інші з півночі йдуть на Кавказ», легіони вислужливого чиновництва, звиклого до казнокрадства... І як символ самодержавної Росії — жандармська кибитка, що мчить, не вибираючи дороги, а в ній, можливо, французький чи швабський король, який раптом потрапив у неласку «жандарма Європи», чи й сам генерал Єрмолов, підкорювач Кавказу, якого у «Кавказькому бранці» славив О.Пушкін... Поему «Дзяди» писав патріот Польщі, поему про мідного вершника — патріот Росії. Чи ж дивно, що вони виявилися зовсім неоднаковими за змістом — ці два патріотизми? Один — самооборонний, другий — сповнений екзальтованої гордині...

Після повернення в Італію в 1837 p. Словацький написав поему «Ангеллі» («Anhelli», опубл. 1838). Ця філософсько-символічна поема — притча про народ і його вождя-пророка, про розпорошення польських емігрантських і революційних сил, про нову боротьбу за свободу Польщі, яку провадитиме не еміграція, а весь польський люд. Поема відзначається дуже складною стилістикою, її символізм і алегоризм близькі до барокових. Образи дантівського "Пекла" своєрідно відбилися в поемі Ю. Словацького "Ангеллі", де видіннями людських мук були наповнені дикі ліси сибірського вигнання.

Літературно-публіцистичні ознаки країн слов’янського середовища.

Ідея панславізму (в Росії - своя, у Польщі – на основі польського месіанізму); використання кириличного шрифту уболгар, українців, білорусів, росіян, сербів...латиницю – поляки, чехи, серби..лалала. Спільні теми: (теми див. у поперед. пит.) Літ. ознаки: спільні жанри:запозичення їх у західно-європейців, наслідування західницьхої літератури.

Протистояння католицької і православної церков(Чаадаєв, Гоголь); неспівмірне функціонування слова і діла

Польські Нобелівські лауреати та їх вартісні заслуги перед батьківщиною.

Генрик Сенкевич «Камо грядеши», Чеслав Мілош «Вибрані твори», Шимборська Віслава «за поезію, яка з іронічною точністю проявляє історичні та біологічні явища в контексті реальності людства». Своє творче кредо Віслава Шимборська висловила у лекції з нагоди вручення премії: «Натхнення, чим би воно не було, народжується з невтомного „не знаю“… Тому так високо ціную [ці] два малих слова… Вони розширюють наше життя до просторів, які містяться в нас самих, і просторів пізнання нашої прекрасної Землі», Три слова найдивніших Коли вимовляю слово Майбутнє, перший склад відходить вже до минулого. Коли вимовляю слово Тиша, нищу її. Коли вимовляю слово Ніц, створюю щось, що не міститься в жоднім небутті. Юзеф Ротблат роман «Селяни», Лех Валенса «Як борець за права людини».

Р. – Варшавський у-т

16 ст. У цей період, такими письменниками, як Рей Миколай та Ян Кохановский створюється фундамент польської літературної мови та сучасної польської граматики. Микола Рей «Коротка розмова між 3-ма особами», «Купець, тобто образ і подоба Суду Божого», 6000 віршів про людей минулого «Звіринець». Ян Кохановський. Перший літератор європейського зразка. «Шахи», «Муза». Петро Скарга. Засновник ордену єзуїтів. Кльонович – апологет українських етнічних земель. «Роксоланія». Закерзоння: Холмщина, Лемківщина, Підляшшя, Надсяння + інші польські землі.

ІІІ. Польський класицизм. Зародження жанрового поняття «роман», навернення до античної риторики у поезії. 3 поділи Польщі, створ. 1765 р. І у словсвіті театру у Варшаві, створ. І у Європі едукаційної комісії. Ігнацій Красіцький, автор першого польського роману «Пригоди Миколая Давядчинського, Юліан Нємцович – «Ян з Тренчена».

IV. Польський романтизм. Міцкевич і Словацький

V. Нова польська література і публіцистика (орієнтовно 1880-ті роки). Генрік Сенкевич.

Найвідоміший польський романіст. «Вогнем і мечем» - Польща і Україна, «Потоп» - Польща і Швеція, «Пан Володийовський» - Польща і Османська імперія, «Куди йдеш», «Хрестоносці» - Річ посполита і Тевтонський Орден.

VІ. Сучасна польська література (певно)

ЧЕХІЯ

Кажім, що хочемо, а те общеслов письменство не було вповні народним, не виражало вповні потреб народу, ба навіть інтелігентним силам кожного народу не давало досить полля до самостійного розвою. В 9/10 була се писанина перекладна, візантійщина.

Не кажу вже про румунів, котрі зовсім не розумулі церковнослов язика, але ж і серби, і болгари, і русини так само чули, що се не їх жива мова, і при всій підмальвці церковщини на лад своїх діалектів не переставали бачити в ній спеціальну мову церкви і книг церковних, так само як се було в польщі, угорщині, німеччині і др. З латиною, навіть кухонною та макаронічною. Жалувати нині за розривом історичної єдності православного слов*янства виходить на те саме, як коли б поляк почав бідкатись на Рея та Кохановського за те, що вони, заводячи польський партикуляризм, розірвали єдність історичну Польщі з Угорщиною (на основі латині), котра історично могла мати далеко більшу вагу, ніж фіктивна єдність сербів з румунією.

Почуття свояцтва між слов*янами в давніх часах було живе, а взаємні зв*язки часто різнорідні. Взаємини слов*ян з 18ст почали різко мінятись. Західний демократизм у слов*янщині значив зріст слов партикуляризмі.

Мовчання про політичний бік слов*янського діла треба вважати великою хибою Колларової програми і головною причиною того, що при всіх здорових і вірних поглядах, у ній зложених, вона лишається туманною і фантастичною.

Говорячи нині про взаємність слов*янську ніхто не поважився б ограничити ту взаємність на саму літерат і філологічну, а виключити політичну.

БОЛГАРІЯ

Мученики є

і в р е в о люц і ї, я ка х о че «зробити з бродяги громадянина»;

вони є і б у д у ть у с о ц і а л і з м у, що п р а г не «зробити з людини

б і л ьш а н іж с и на б о ж о го й громадянина, — не ідеалом, а

с п р а в ж н ь ою люд и н ою, і с аме: а к, щоб мі с то з а л е ж а ло

від неї, а не людина від міста». Х р и с т и я н с т в о, революція

і с о ц і а л і зм — м о н а р х і я, к о н с т и т у ц ія і р е с п у б л і к а, — це

ті факти й е п о хи і с торичні, які з аперечува тиме х і ба л ише

той р о з ум, що не визнає прогре су людс тва.

К о м у н і с ти — му ч е н и к и, бо не з а соби важливі в їх

боротьбі за с в о б о д у, а ідеї цієї боротьби

 

14. Болгарія та єврейське питання: феномен століття.

Опір Голокосту здійснювали і болгари. Болгарія у той час була союзником Німеччини. Незважаючи на це, комуністи, громадські діячі, члени парламенту, священники православної церкви на чолі з патріархом встали на захист євреїв—громадян Болгарії. Цар Борис II неодноразово противився відправленню євреїв до таборів. В результаті вдалося врятувати біля 50 000 євреїв, які були вислані зі столиці у провінцію, де їх переховували.

Білорусія

1.Особливості документальної публіцистики Світлани Алексієвич. Теорія позитивного негативізму (на основі світоглядного аналізу повісті «Цинкові хлопчики»). «позитивним негативізмом»: про що б С. Алексієвич не писала (а це – переважно факти зі знаком «мінус»), кожний рядок променує муку, біль, прагнення розтривожити серце й розум читача, спонукати його до неприйняття зла, а не хвацькі літературні наскоки на опонента чи людину на посаді. Ось промовистий витяг з цього інтерв’ю. Кореспондент Леонід Свиридов запитує: «Ви завжди пишете про те, що болить. І коли сталася катастрофа у Чорнобилі, ваш покромсаний цензурою матеріал був одним зперших...» Відповідь: «Чорнобиль – катастрофа такого рівня, що я не могла обійтися журналістським наскоком. Напевно, тому спочатку написала «Цинкових хлопчиків». Після Чорнобиля нам всім потрібно дуже багато думати, зрозуміти. Перед людством постало багато нових проблем. Треба йти далі. Заглянути у глибини. Релігійні, філософські, космічні. Я вже дуже багато прочитала, переглянула. І побачила, що люди вже звикли до Чорнобиля! Зараз моє завдання – пробитися до людей через оте звикання. Розумієте, космічна трагедія якось запобутована. Ми такі маленькі порівняно з нею. Хоча я впевнена, що ми будемо таким же чином відповідати за Чорнобиль, як зараз висловлюють претензії до старшого покоління за трагедію 1937 року. Бо 1937-й рік був так само запобутований, як і Чорнобиль. Люди поблизу не можуть піднятися над ситуацією».

«Журналістика - мій спосіб жити, пізнавати, а література – мій спосіб зрозуміти»

РОСІЯ

ПОЛЬЩА

Позиція Єжи Єнджеєвича щодо слов’янського братерства у науковій повісті «Українські ночі або родовід генія».

Адвокат України у Європі. Преші роки життя – Катеринослав. «Українські ночі або родовід генія» -найкраща белетрестична біографія (Шевченка). Перекладач творів Ліни Костенко, Коцюбинського, Шевченка на польську мову. Є.Єнджеєвич показав геніального поета національним пророком і вождем, полум`яним борцем за державну самостійність. У творі відображено перебування поета 1846 на Волині. о влітку 1843 року Т.Шевченко разом із Пантелеймоном Кулішем приїздив у містечко Олександрівка, де мешкав автор кількох історичних повістей, критик і фольклорист, представник «української школи» в польській літературі Міхал Грабовський. «Вони поїхали до Олександрівки. Автор «Коліївщини і степів» прийняв їх гостинно. Був приємно здивований тим, що Шевченко так добре говорить польською. Обіцяв йому допомогти…» (щодо розповсюдження альбому «Мальовнича Україна». — В.П.). Єнджеєвич оповідає про зустріч із Міхалом Грабовским із подробицями, які начебто мають означати, що користувався він надійним джерелом. Проте жодного іншого джерела, яке б підтверджувало факт поїздки Шевченка до Олександрівки, не зафіксовано. Сам П.Куліш у спогадах «Майже півстоліття тому» детально описав свою подорож 1843 року до олександрівського «Абботсфорду», проте в них жодним словом не згадується, що його супутником був Шевченко.

2. Природа панславізмів у науковій есеїстиці Єжи Єнджеєвича. культурна і політична течія серед слов'янських народів, в основі якої лежать уявлення про етнічну і мовну спорідненість слов'ян, необхідність їх політичного об'єднання.

Панславістська концепція за умови скасування імперських претензій Москви;

Шевченко – революціонер (Мадзіні в Італії, Ортега-і-Гассет в Іспанії);

Балканська федерація

Концепція УБЛ: незалежність України, Білорусі, Литви з відмовою польських претензій на Львів і Вільнюс – як основа майбутніх дружніх відносин Польщі і Росії.