Загартування. Уявлення про психотерапію. Сім’я та здоров’я. Активне довголіття.

ЛЕКЦІЯ №16

(лікувальна справа)

Загартування. Уявлення про психотерапію. Сім’я та здоров’я. Активне довголіття.

План

1. Визначення поняття “загартування”.

- Основні принципи загартування: поступовість, систематичність, урахування індивідуальних особливостей організму, позитивна емоційна установка, поєднання з фізичною активністю.

2. Характеристика основних засобів загартування.

3. Рекомендації щодо загартування здорової людини.

4. Визначення поняття “психотерапія”, її значення для профілактики і лікування.

5. Гармонійна сім’я — запорука здоров’я.

- Залежність здоров’я дорослого населення від сімейного стану.

- Соціальні й психологічні проблеми сім’ї, проблема розлучень.

- Роль сім’ї у формуванні здоров’я дітей.

6. Визначення поняття геронтології, геронтологічна класифікація.

- Показники довголіття.

- Середня тривалість життя чоловіків і жінок.

- Проблема постаріння населення.

- Проблеми людей літнього та старечого віку.

- Герогігієна, її завдання у вирішенні питань гігієни праці, відпочинку, способу життя людей літнього і старечого віку.

- Геріатрія: визначення, завдання.

- Проблеми деонтології в геріатрії.

- Медичне обслуговування осіб літнього і старечого віку.

- Соціальна і психологічна адаптація людей літнього і старечого віку.

- Основні умови активного довголіття.

 

Визначення поняття “загартування”.

- Основні принципи загартування: поступовість, систематичність, урахування індивідуальних особливостей організму, позитивна емоційна установка, поєднання з фізичною активністю.

Загартовування – комплекс заходів, спрямованих на підвищення опірності організму до холоду, тепла, сонячної радіації і багатьох шкідливих впливів різноманітних метеорологічних чинників.

- це система тренування, яка спря­мована на пристосування організму до добових, сезонних, періодичних або раптових змін температури, освітлення, магнітного і електричного полів Землі.

Розділяють:

- пасивне загартовування (незалежно від волі людини).

- активне загартовування — це систематичне засто­сування штучно створених і суворо дозованих холодових впливів, які спрямовані на підвищення стійкості організ­му до холоду.

Загарто­вування організму найкраще проводити в ранкові і вечір­ні години.

Основні принципи загартовування:

- поступове збільшення дози загартовуючих впливів;

- регулярність загартовування;

- урахування індивідуальних особливостей організму;

- використання декількох фізичних агентів: холоду, тепла, оп­ромінювання ультрафіолетовими та ультрачервоними променями, механічна дія руху повітря, води та ін.;

- тренування організму потрібно проводити із застосуванням сильних і слабких, коротких і сповільнених чинників;

- проводити загартовування на різному рівні теплопродукції ор­ганізму, як у стані спокою, так і при руховій діяльності різної актив­ності;

- місцева адаптація різних частин тіла не означає загального при­стосування організму до дії холоду чи спеки;

- оптимальна стійкість досягається при загартовуванні всього ор­ганізму;

- кожна наступна процедура виконується лише за умови повного відновлення температури тіла;

- зменшення дози загартовуючого агента, ураховуючи сумарну дію несприятливих реакцій організму на незвичайні навантаження;

- самоконтроль.

Чинники загартовування

- холод;

- тепло;

- чергування тепла і холоду.

Вплив холоду на організм:

- стресовий вплив, що викликає в організмі реакції активізації;

- тренує і зміцнює судини та капіляри, покращується мікроциркуляція;

- допомагає регулювати рух рідин у клітинах і між клітинами, усуває застійні явища;

- покращує ритм серця;

- збільшується кількість лейкоцитів та еритроцитів;

- збільшується легенева вентиляція;

- відновлює працездатність, збільшує м’язову силу;

- стимулює нервову систему;

- регулює всі види обміну речовин;

- збільшення виділення сечі;

- регулює перистальтику кишок.

Вплив тепла на організм:

- активізує захисні сили і зміцнює організм;

- підвищує природній захист шкіри;

- очищає шкіру;

- бактерицидний вплив;

- косметичний ефект;

- насичує організм вологою і теплом;

- стимулює циркуляторні процеси в організмі;

- збільшує кількість еритроцитів і гемоглобіну;

- активізує роботу серцевого м’яза;

- активізує окисні процеси;

- стимулює дихання;

- стимулює залози внутрішньої секреції;

- розслаблює та відновлює життєві сили;

- покращує зір.

Контрастний вплив холоду і тепла: значно розширяє «температурний коридор» до якого пристосовується організм, відновлюється капілярне русло, що краще очищає організм від шлаків, відновлює роботу ендокринних залоз, посилює імунітет.

 

Рекомендації щодо загартовування здорової людини.

Режими загартовування.

Початковий режим – тренування фізичної терморегуляції. Під дією холоду звужуються капіляри шкіри, ↓ кількість крові, яка циркулює, знижується температура шкіри і зменшується тепловіддача. При нагріванні капіляри шкіри розширюються, кількість крові, що циркулює, збільшується, підвищується температура тіла, збільшується тепловіддача шкіри. Застосовують у загартуванні дітей, ослаблених, старих людей.

Оптимальний режим – тренування фізичної терморегуляції та незначною мірою хімічної (↑ теплопродукції печінки та інших внутрішніх органів під дією холоду), рекомендують особам, які пройшли початковий режим і практично здорові.

Спеціальний режим – тренування фізичної і значною мірою хімічної терморегуляції, призначають водолазам, верхолазам, особам, які працюють в екстремальних умовах.

Тимчасові протипоказання до загартування: гострі респіраторні та інфекційні захворювання, психічні розлади, гіпер- і гіпотонічні кризи, напади бронхіальної астми, а також обширні ураження шкіри інфекційного, термічного і травма­тичного характеру.

4. Визначення поняття “психотерапія”, її значення для профілактики і лікування.

Особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і використовувати створені нею образи для психічної саморегуляції. Фізичне самопочуття людини тісно пов’язане зі станом її психіки.

Життя проявляється двома формами актив­ності — поведінкою і діяльністю.

Поведінка — це зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на дії об’єктивного світу.

Діяльність — це взаємодія з об’єктивним світом, у процесі якої людина свідомо та активно намагається досягти своєї мети.

Саморегуляція поведінки і діяльності є важливою функцією психіки людини. Дії людини можуть бути зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового апарату і органів чуття, і внутрішніми, що виконуються в розумі.

Звички — це автоматичні дії людини. Бувають: корисні (охайність, організованість) і шкідливі (куріння, вживання алко­голю, наркотиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може керувати і своєю поведінкою.

Щоб позбавитись від шкідливих звичок, людина повинна при­класти певні вольові зусилля та виконати ряд правил:

• сформулювати для себе тверде і безповоротне рішення — діяти у накресленому напрямку. Таке чітке рішення сформулює у головно­му мозку необхідний енергетичний центр, який буде забезпечувати наступну діяльність по реалізації рішення;

• уникати умов, при яких проявляються старі звички. Створити сприятливі умови для формування нових позитивних звичок;

• не відступати від дотримання нових звичок, доки вони не за­кріпляться. Постійне тренування є найголовнішою умовою для фор­мування нових звичок.

Коли людина сформується як особистість з її змістом життя, тоді в неї створюється механізм управління мотивацією. Поки людина не сформується як особистість, її поведінка характеризуватиметься імпульсивністю, непередбаченістю, непослідовністю.

Психічна саморегуляція - це цілеспрямована духовна діяльність людини за власним свідомим імпульсом, спрямована на досягнення оптимального стану духовного і фізичного здоров’я особистості.

Мета: вплив на поведінку людини, якою визначаються прояви її рухової діяльності, спрямовані на досягнення поставленої мети.

Психічна саморегуляція ґрунтується на формуванні ставлення людини до життя, усвідомленні його змісту і мети.

Принципи ставлення до життя, які сприятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію:

• готовність до будь-яких неочікуваних подій;

• сприйняття дійсності такою, як вона є, а не такою, якою її хотілося б бачити;

• уміння відрізнити головне від другорядного;

• емоційна зрілість і стійкість;

• знання засобів впливу на подію;

• уміння підходити до проблеми з різних точок зору;

• намагання шукати нові, змістовні мотиви життєдіяльності;

• уміння бачити перспективу життєвих подій;

• розвиток спостережливості;

• намагання зрозуміти інших;

• уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися.

Психологічний захист.

Одним із засобів психічної саморегуляції є боротьба зі стресом – це психологічний захист – форма психічної реакції на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища, яка спрямована проти їх патологічного впливу на організм людини.

Стрес — це неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає більшої чи меншої функціональної перебудови організму і відповідної адаптації. Не кожна життєва ситуа­ція, яка викликає стрес, є критичною. Критичні ситуації призводять до стресів, які переживаються як горе, нещастя. Такі стреси висна­жують сили людини і супроводжуються порушенням адаптації, що перешкоджає саморегуляції особи.

Для емоційно нестійких людей характерна неурівноваженість, підвищена збудливість, схильність до різкої зміни настрою, нері­шучість, неспокій та ін.

Емоційно стійка особа має високу витримку і самовладання в напружених, критичних і екстремальних ситуаціях. Самовла­дання - здатність людини здійснювати діяльність у дезорганізуючих ситуаціях, які впливають на емоційну сферу. У самовладанні проявляється свідомо вольова організація психічних процесів, які регулюють діяльність людини.

Психологічний захист — це спеціальна регуляторна система стабілізації особи, яка спрямована на усунення або зниження почут­тя неспокою.

Механізм психологічного захисту індивідуальний, тому його посилення і тренування є завданням профілактичної і клінічної психотерапії. Особливість - його неусвідомлюваність, прояви - самовиправдовування, самонагорода, самовибачення, забування тощо. Порушують механізми психологічного захисту зовнішні і внутрішні подразники: психотравмуючі чинники (грубість, цинізм, жорстокість), схильність особи до самопокарання, нездатність дати об’єктивну оцінку подіям, що відбуваються, конфліктність особи, зміни характеру тощо.

Форми психологічного захисту: ухилення від обговорення теми, ситуацій, кінофільмів, телепередач, “вихід” із сім’ї, професійної або вікової групи тощо.

Механізми психологічного захисту:

- витіснення – усунення із свідомості неприємної згадки, переживання про подію.

- проекція – це механізм психологічного захисту, що полягає в неусвідомленому наділенні іншої людини властивими даній особі мотивами і рисами.

- ідентифікація – це механізм психологічного захисту, внаслідок дії якого особа ототожнює себе з іншою особою (або із групою людей), яка є для неї взірцем поведінки, фізичної і духовної досконалості.

Методи, які застосовуються у практичній діяльності для зменшення стрес-реакції є:

1) нервово-м’язова релаксація;

2) вольова регуляція дихання;

3) аутотренінг.

 

ЛЕКЦІЯ №16

(лікувальна справа)

Загартування. Уявлення про психотерапію. Сім’я та здоров’я. Активне довголіття.

План

1. Визначення поняття “загартування”.

- Основні принципи загартування: поступовість, систематичність, урахування індивідуальних особливостей організму, позитивна емоційна установка, поєднання з фізичною активністю.

2. Характеристика основних засобів загартування.

3. Рекомендації щодо загартування здорової людини.

4. Визначення поняття “психотерапія”, її значення для профілактики і лікування.

5. Гармонійна сім’я — запорука здоров’я.

- Залежність здоров’я дорослого населення від сімейного стану.

- Соціальні й психологічні проблеми сім’ї, проблема розлучень.

- Роль сім’ї у формуванні здоров’я дітей.

6. Визначення поняття геронтології, геронтологічна класифікація.

- Показники довголіття.

- Середня тривалість життя чоловіків і жінок.

- Проблема постаріння населення.

- Проблеми людей літнього та старечого віку.

- Герогігієна, її завдання у вирішенні питань гігієни праці, відпочинку, способу життя людей літнього і старечого віку.

- Геріатрія: визначення, завдання.

- Проблеми деонтології в геріатрії.

- Медичне обслуговування осіб літнього і старечого віку.

- Соціальна і психологічна адаптація людей літнього і старечого віку.

- Основні умови активного довголіття.