Економічна школа фізіократів

Економічна школа фізіократів, як особлива складова класичної політичної економіі, виникла і розвивалась у провідних країнах Західної Європи. Найбільший розвиток теорія фізіократизму отримала у Франції в середині XVIII ст., в перехідний період від феодалізму до мануфактурного капіталізму. Слово “фізіократизм” грецького походження і складається з двох слів “фізіо” – природа і “кратоз” – влада, сила, панування. Суть фізіократизму у його центральній ідеї – вивчення основ природного порядку в економіці.

Фізіократи, або прихильники ідеї природного закону, були виразниками природовладдя, досліджували природні закони суспільного бутя. Вперше застосував термін “фізіократизм” Дюпон де Немур. у своєї кнізі “Фізіократія, або природна конструкція найбільш вигідного управління людським родом” (1768 р.).

Виникнення фізіократизму пов’язується з критикою меркантилізму. На той час у сільському господарстві провідних европейських країн загострилися соціальні і політичні антагонізми та економічні суперечності, які вимагали негайного свого розв’язання. Особливо складною ситуація була у Франції, де центр економічних суперечностей, у зв’язку з нерозвиненістю промисловості, перебував у сільському господарстві і вирішення аграрних проблем стало головним питанням економіки цього періоду.

Основний внесок у розробку аграрних проблем зробили таки французькі фізіократи, як: Франсуа Кене (1694 – 1774), Анн Робер Жак Тюрго (1727 – 1781), Віктор Рікетті Мірабо (1715 – 1789), Дюпон де Немур (1739 – 1817), Поль П’єр Мерсьє (1720 – 1793), Венсан де Гурне (1712 – 1759) та ін. Помітний спадок у розв’язанні аграрних проблем залишив і англійський економіст-фізіократ Річард Кантільон (1680 – 1734).

Фізіократи:

– досліджували (на відміну від меркантилістів) переважно проблеми сфери виробництва, зокрема сільського господарства;

– джерелом багатства нації вважали не зовнюшню торгівлю, а сільське господарство;– були прихильниками ідеї цілковитого економічного лібералізму, концентрованим виразом якого став знаменитий принцип “laissez faire”. Цей принцип означає: „Дайте людям самим робити свої справи, дайте справам іти своїм ходом”, або „нехай все іде, як іде”. Держава не повинна втручатись у господарську діяльність. Її завданням має бути лише збір податків, забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людей.

– вважали, що праця людини має бути вільною, її плоди недоторканними, а власність – священною.

– були прихильниками перенесення дослідження про походження додаткової вартості і інших економічних процесів із сфери обігу у сферу виробництва, заклали підвалини для аналізу капіталістичного виробництва;

– розробили теорію „природного порядку”, пов’язану з визнанням об’єктивного та закономірного характеру розвитку ринкової економіки;

– висунули концепцію „чистого продукту”, під яким розуміли отриманий у землеробстві надлишок продукції, що перевищує витрати виробництва.

Погляди фізіократів відіграли велику роль у подальшому розвитку економічної думки. На думку А. Сміта, доктрина фізіократів, незважаючи на деякі недоліки, найбільш наближена до істини, ніж будь-яка інша теорія політичної економії з опублікованих досі.

67 Економічні погляди В.Петті та П.Буагільбера.

Класична політекономія зародилась у Франції на поч. 18ст, прийшовши на зміну меркантилізму. Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера:

- гостро критикує меркантилістів;

- джерело багатства – не обіг, а виробництво, зокрема в с/г;

- виступає проти державного втручання в економічне життя;

- розуміє об’єктивну суть економічних законів.

Теорія вартості.

- виділяє ринкову ціну і “істинну” вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці;

- стоїть на позиціях еквівалентного обміну;

- для нормального ек. розвитку потрібен вільний обмін між галузями в-ва і відшкодування витрат виробників. Ці проблеми вирішуються міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час на одну одиницю товару за умов такого поділу і становить його “істинну” вартість;

- мета товарного в-ва – споживання, основну увагу звертає на споживчу вартість;

- висловлює думку про необхідність рівноваги в ринковій економіці.

Теорія грошей.

- бере за основу прямий товарообмін;

- гроші порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до “істинної” вартості;

- єдина корисна функція грошей – полегшення обміну – отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.

Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класич­ної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виро­бництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін «природна ціна», яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовлення товару.

Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачаєть­ся на видобуток золота і срібла. У нього немає чіткого розмежу­вання вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості. Звідси крилатий ви­слів Петті «Праця — батько і найактивніший чинник багатства, земля — його мати». У такий спосіб земля в нього теж стає факто­ром вартості.

Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вар­тістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мі­німум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці, її величина — це різниця між вартістю сільсь­когосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає грошовою рентою» і визначає його як щось похід­не від ренти. Його величина залежить від розмірів

68.

69 Переломним моментом у розвитку продуктивних сил світу стає промисловий переворот (або промислова революція) — пе­рехід від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики. Батьківщиною промислового перевороту стала Англія, де в сере­дині XVIII ст. склався комплекс економічних та політичних пе­редумов його успішного здійснення, насамперед достатньо висо­кий рівень розвитку мануфактурного виробництва, обумовлений активним процесом первісного нагромадження. Крім того, за рахунок подрібнення операцій, у результаті зростаючого поділу праці, виробництво готується до застосування машин. Головною ж політичною передумовою стає Англійська буржуазна револю­ція (1640—1649 рр.), що скасувала феодальні привілеї та відкри­ла шлях для капіталістичного розвитку.

Промисловий переворот в Англії відбувався приблизно з останньої третини XVIII ст. до першої чверті XIX ст. Його основ­ними етапами були винайдення та застосування машин у тексти­льній промисловості (спочатку у бавовняній), удосконалення ме­талургійного процесу, винайдення та активне впровадження па­рового двигуна і, нарешті, створення галузі, що виробляє маши­ни, — машинобудування. По-перше, бавовняна промисловість була новою галуззю, її ма­нуфактурні підприємства будувалися вже з урахуванням досягнень технічного прогресу, значно більшими за розмірами, що створю­вало сприятливіші умови для запровадження машин. Крім того, продукція бавовняної промисловості споживається різними верст­вами населення, тоді як суконна, традиційна для Англії, промис­ловість значною мірою виконувала державні замовлення. Це роби­ло бавовняну промисловість більш залежною від коливань кон'юнктури ринку, а власників підприємств більш заінтересова­ними у застосуванні нової, ефективнішої техніки та технології.

У результаті завершення промислового перевороту (перша чверть XIX ст.) в Англії пануючим стає фабричне виробництво, країна з аграрної перетворюється в індустріальну. Це проявляєть­ся в значному піднесенні промислового виробництва, передусім виробництва бавовняних тканин (споживання бавовни за 130 ро­ків зросло в 1000 разів); прискорився розвиток металургійної, ма­шинобудівної промисловості. Значного розвитку досягло заліз­ничне будівництво.

Промисловий переворот мав важливі соціальні наслідки. В Анг­лії складається структура капіталістичного індустріального суспіль­ства, різко підвищується питома вага міського населення (в 1811 р. частка сільського населення скоротилася до 35%).

Значно зростає роль колоній як ринків сировини та збуту для англійської промисловості. Англія перетворюється в економічно­го лідера доби домонополістичного капіталізму — провідну тор­говельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому не­абияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства (від англ. Free trade). До політики фрітредерства Англія перехо­дить у 1853 р. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну.

70. У Франції промисловий переворот відбувся на 30—40 років пізніше, ніж в Англії, — в 60-х роках XIX ст. На таке запізнення негативно вплинула структура промисловості країни. Підприємства Франції були дрібні, виробляли предмети жіночого туалету, одяг, ювелірні вироби, парфуми, дорогі шовкові тканини, меблі. Ці вироби були розраховані на заможні верстви населення, вироблялися невеликими партіями і тому не мали широкого ринку збуту. За таких умов застосування машин на цих підприємствах було економічно невигідно.

в 1815— 1830 рр. там швидкими темпами починається промисловий переворот. Відбувається заміна ручної праці на машинну. у великих масштабах відбувається залізничне будівництво, яке дало поштовх для розвитку вугільної та металургійної промисловості. Про швидке здійснення промислового перевороту свідчить масове застосування парових двигунів та зростання довжини залізниць: кількість двигунів порівняно з попереднім періодом збільшилась у 7 разів, а довжина залізниць — у 9 разів.

У 50—60-х роках XIX ст. промисловий переворот у Франції завершується, про що свідчить масове застосування в промисловості парових двигунів, їх кількість в 1870 р. становила 25 тис.; прискорився розвиток металургійної та вугільної промисловості. Однак, не зважаючи на суттєві зрушення в промисловості, Франція внаслідок промислового перевороту не стала індустріальною, а перетворилася в аграрно-індустріальну країну. Головними причинами цього був вузький внутрішній ринок з низькою купівельною спроможністю основної частки населення

71. Поява у Північній Америці сильної самостійної держави створила сприятливі умови для економічного зростання. Промисловий переворот розпочався у північних штатах в останньому десятилітті XVIII ст. Його особливість полягає у відсутності тих докапіталістичних пережитків, які мали місце у країнах Західної Європи, цехових порядків зокрема. Здійсненню промислового перевороту сприяло вигідне територіально-географічне розташування країни. Створення незалежної держави давало змогу американцям відмежуватися від боротьби Англії та Франції за гегемонію у Європі. Більше того, період наполеонівських воєн став "золотим віком" американської торгівлі. Посередництво у торгівлі зброєю, боєприпасами і т. ін. приносило великі прибутки. Почали розвиватися американські міста — важливі торговельні центри. П'ятий за чергою президент США, Джеймс Монро, у славетному маніфесті від 2 грудня 1823 р. заявив, що Сполучені Штати не допустять, аби європейські країни втручалися у внутрішні справи американців. "Америка для американців!" — гасло, висунуте Дж. Монро, яким американці керуються до сьогоднішніх днів. Доктрина Монро сприяла консолідації американської нації, її збагаченню, примусила світ рахуватися з її інтересами. Важливу роль у здійсненні промислового перевороту відіграє демографічний фактор. Жодна країна світу не знала таких темпів росту населення. До середини XIX ст. кількість жителів США збільшилася у 4,5 раза, в основному за рахунок переселенців із Європи — людей підприємливих, енергійних, які в першу чергу спричинили економічний поступ США.

Перші прядильні машини у США появилися в кінці 1780-х років. Вони були завезені з Англії, незважаючи на заборону вивозу машин і технічних інновацій з боку англійського уряду. Перші парові машини з'явилися в останньому десятилітті XVIII ст. На початковому етапі промислового перевороту вони використовувалися слабо. Більшість текстильних фабрик працювали на енергії води. Саме наявністю дешевої енергії водяних двигунів пояснюється запізніле впровадження парових машин. Промисловий переворот у США відбувався за рахунок європейської робочої сили, інтелекту і капіталів. У цьому теж одна із його особливостей. Однак в американській промисловості з великим успіхом застосовувалися власні оригінальні винаходи — циліндр для механічної набивки тканин тощо. У 1807 р. на р. Гудзон з'явився колісний пароплав, збудований Р. Фултоном, швидкими темпами прокладалися канали, які мали велике господарське значення. Прискорено розвивалася текстильна фабрична промисловість, яка в середині XIX ст. за обсягом виробництва поступалася лише англійській. Проте найбільших успіхів США досягли у будівництві залізниць та використанні паровозів. За два десятиліття (1830—1850) довжина залізниць зросла у 300 разів.

Розвиток залізничного будівництва сприяв прискореному росту металургії, добувної та машинобудівної галузей промисловості. У 1840-х роках широко застосовуються пудлінгові печі. Виробництво чавуну в 1830—1850 рр. зростає у три рази. Спочатку машинобудування розвивалося повільними темпами. На початку XIX ст. американська промисловість працювала в основному на англійських машинах. Проте в середині XIX ст. у США вже існували власні машинобудівні заводи. Особливо швидко розвивалося сільськогосподарське машинобудування. У цей же час активно впроваджуються в життя оригінальні досягнення американської інженерно-технічної думки. Серед найвидатніших винаходів того часу були швейна машина Зінгера, ротаційна типографська машина, телеграф Морзе, револьверний, шліфувальний, фрезерний верстати, косарка Мак-Корміка, комбінована молотилка-віялка Хейрема та багато інших.

Незважаючи на високі темпи промислового розвитку в першій половині XIX ст., США залишалися в основному аграрною країною, промисловий переворот завершився лише на Півночі. Розвиток промисловості гальмували південні штати, в яких панувало рабовласницьке плантаційне господарство. Рабовласництво було основною перепоною на шляху розширення внутрішнього ринку — ринку товарів і робочої сили, освоєння земель Заходу, інтенсивного розвитку сільського господарства.

Суперечності між північними і південними штатами викликали Громадянську війну в США (1861—1865 рр.), яка водночас була буржуазного революцією. Війна закінчилася перемогою Півночі. Важливими її наслідками було скасування рабства, ліквідація політичної та економічної роз'єднаності США, остаточне завершення промислового перевороту.

Ліквідація рабства в ході Громадянської війни, Акт про гомстеди (поселення), прийнятий у 1862 р., активізували зростання аграрного сектора економіки. Гомстед-акт давав право кожному громадянину США після сплати 10 доларів реєстраційного збору отримати 160 акрів землі, що ставали власністю після п'яти років проживання на ній, обробітку та забудови.

Сільське господарство США мало товарний характер і розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. США стали одними з головних експортерів збіжжя і м'яса на світовий ринок. З 1862 по 1901 р. експорт пшениці збільшився майже у 5 разів, кукурудзи — в 16. Це призвело до європейської аграрної кризи 1875—1896 рр., коли ціни на пшеницю впали майже вдвічі. Завоювання зовнішнього ринку було зумовлено тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни і фермери були змушені платити значні рентні платежі. На початок XX ст. колонізація вільних земель завершилася. Ціни на землю зросли, США в конкурентній боротьбі втратили переваги і, як наслідок, американський експорт значно скоротився.

72. Особливості промислового перевороту у Німеччині

Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловий переворот тут розпочався лише в 30-х роках XIX ст. і тривав до 70-х років. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздробленість країни.

На відміну від Англії та Франції, становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Середньовічні порядки: панування феодального землеволодіння та повинності селян ліквідовувалися поступово, шляхом реформ. Навіть після революції 1848 р. у Німеччині зберігалася феодальна монархія і політична та економічна влада великих землевласників-юнкерів- Щоправда, монархія стала обмеженою, і деякі політичні права отримала національна буржуазія.

Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту. Політичне роздрібнені німецькі держави будували свою власну економічну політику. Кожна а них мала власні гроші, метричну систему, митні кордони і норми господарського законодавства, які гальмували створення єдиного національного ринку. Основні промислові райони країни — Пруссько-Сілезький, Саксонський і Рейнсько-Вестфальський — були економічно слабо зв'язані між собою.

У Німеччині довгий час панувало середньовічне ремісниче виробництво, основною формою якого були цехи. Мануфактури появилися у кінці XVIII ст. і були розташовані," як правило, у сільській місцевості. Панування міських цехів було підірване німеіи>ким законодавством лише у 60-х роках XIX ст. Ремісниче виробництво було малоефективним. Промислова продукція не була конкурентоспроможною на зовнішньому ринку. Більше того, внутрішній ринок країни заполонили дешеві вироби французької та англійської фабрично-заводської промисловості. Німеччина в першій половині XIX ст. була аграрним придатком промислове розвинутих Англії та Франції.

Перші парові машини в німецькій промисловості знайшли застосування у 30-х роках XIX ст. Проте їх було небагато — у 1837 р. у промислове розвинутій Сілезії працювало всього 8 парових двигунів (у той же час на бавовняних фабриках Ланкашира (Англія) діяло 714 парових двигунів.

Промисловий переворот прискорюється у 50—60-х роках, коли німецька промисловість переходить від мануфактурної стадії до фабрично-заводської. Впродовж 60-х років різко збільшується загальна потужність парових двигунів. Особливо високими темпами розвивається важка промисловість.

Особливістю запізнілого промислового перевороту в Німеччині було те, що він базувався на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. У Німеччині відразу будувалися величезні на той час машинобудівні підприємства, оснащені найновішим обладнанням. Саме це забезпечило небачені у XIX ст. темпи промислового виробництва. Структура німецької фабричної промисловості теж вигідно відрізнялася від англійської та французької. У Німеччині було здійснено ряд винаходів (барвники), внаслідок чого почала успішно розвиватися хімічна промисловість.

Для розвитку аграрних відносин у Німеччині характерною була поступова ліквідація феодально-кріпосницьких відносин, яка затягнулася до 80-х років XIX ст. Індустріалізація сільського господарства тут також відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Факторами, що стримували цей процес, були обезземелення і малоземелля більшості селян, їхня низька купівельна спроможність, висока земельна рента, заборгованість.

Боротьба за об'єднання Німеччини та підготовка до війни із Францією стали важливим стимулом промислового зростання країни у 50—60-х рр. У зв'язку з цим прискореними темпами розвивалася воєнно-промислова база, в якій особливу роль відігравали сталеплавильні, артилерійські заводи Круп-па (Рейнська область). Велике значення надавалося залізничному будівництву, яке набуло загальнонаціонального характеру, ліквідувало економічну розрізненість країни, сприяло консолідації внутрішнього ринку.

Господарському піднесенню та прискоренню промислового перевороту сприяв також митний союз німецьких держав (1867 р.), який очолювали союзна митна рада і митний парламент. Ця господарська організація значною мірою спричинила пізніше політичне об'єднання держави.

73. Революція Мейдзи У другій половині XIX ст. почалася масова колонізація регіонів Тихого океану. Після «опіумних війн» відбулося насильницьке відкриття Китаю для європейської колонізації. Могутнім конкурентом європейців у цьому регіоні стали США. їхні дешеві та якісні товари витісняли європейські.

У 1853 р. біля берегів Японії з'явився американський флот і загрозою бойових дій змусив японські власті відкрити для торгівлі свої порти. Одночасно з такими ж вимогами виступили Англія та Росія.

Проникнення європейців та американців до Японії підірвало авторитет традиційної влади сьогуна, який спирався на князів-землевласників. У 1866 р. помер сьогун Ємоті, який уособлював світську владу, а 1867 р. — імператор (мікадо) Комей, який репрезентував владу релігійну. У країні спалахнула боротьба за владу. Нового імператора Міцухіто підтримували самураї півдня Японії, городяни, селяни.

У січні 1868 р. війська імператора, що мали європейську зброю, розгромили війська сьогуна, а в травні вступили до столиці сьогуна Токіо (Едо). Так імператор об'єднав світську й духовну владу. Роки його правління (до 1912р.) отримали назву Мейдзи («освічене правління»).

Переворот Мейдзи започаткував радикальні соціальні, політичні та економічні зміни в японському суспільстві. Відбулася швидка модернізація країни на основі застосування іноземного досвіду з урахуванням національних традицій, було створено могутній промисловий потенціал із необхідними для цього нововведеннями у політичних інститутах, правових нормах і т. д.

74. Економічне вчення А.Сміта. (1723 –1790 Методології Сміта притаманна двоїстість. Як теоретик і аналітик він досліджує внутрішні зв’язки “фізіології суспільства”, з іншого боку як спостерігач він просто фіксує зовнішні форми та зв’язки у тому вигляді, як вони проявляються на поверхні. така двоїстість методології позначилась на тлумаченні Смітом багатьох економічних категорій: вартості, прибутку, ренти.

Центральне місце в методології досліджень А.Сміта займає концепція економічного лібералізму, в основу якої, як і фізіократи, він поклав ідею природнього порядку, тобто ринкових економічних відно-син. Він виходив з того, що люди, надаваючи один одному послуги, обмінюючись працею і його продуктами, керуються перш за все прагненням до особистої користі. Але переслідуючи особисту користь, кожна людина, вважав він, сприяє інтересам всього суспільства - зростанню виробничих сил. У зв’язку з цим, він пише про «невидиму руку», яка керує складною взаємодією господарської діяльності індивідів, і «економічну людину».

Економічне життя за А.Смітом, розвивається окремо і незалежно від волі людей‚ і їх свідомих поривів. Це дозволило йому зробити висновок про визначенність економічних явищ за об’єктивними законами. Але, керуючись такими міркуваннями, А.Сміт не зміг відо-бразити історичного перехідного характеру способів виробництва: він розглядав економічні категорії в якості вічних, а не історичних законів.

Як і представники класичної школи, А.Сміт прагнув проникнути у внутрішню фізіологію суспільства‚ і в зв’язку з цим широко користувався методом логічної абстракції. Але не менш важливою задачею економічної науки він вважав за необхідність показати конкретну картину економічного життя, виробити рекомендації для економічної політики. Для досягнення цієї цілі‚ він зводив у систему поверхневі явища без зв’язку їх з внутрішнім способом дослідження, яким користувався в першому випадку. Це привело до певного дуалізму його методології. В результаті економічна система А.Сміта наслідувала всі проти-річчя його метода дослідження. І яскравим прикладом того є двостороннє трактування вартості. Свій вплив на економічні погляди Сміта зробило і недостатнє розуміння їм‚ історичних процесів зміни одних економічних відносин - іншими.

Теорія вартості.

В основу власного дослідження А.Сміт поклав трудову теорію вартості, рахуючи закономірним‚ визначення вартості витраченою працею‚ і обмін товарів‚ відповідно закладеного в цей обмін‚ кількості праці. Їм була здійснена спроба аналізу реальної системи грошово-товарного обміну і ціноутворення‚ в умовах капіталізму вільної конкуренції.

А.Сміт визначив і розмежував споживчу і мінову вартість товару. «Слово «вартість» - писав він, - має два різні значення: інколи воно означає корисність будь-якого предмета, а інколи, можливість придбання інших предметів, яке дає володіння цим предметом. Першу можна назвати споживчою вартістю, другу- міновою вартістю». При цьому для А.Сміта характерно визначення вартості тільки кількістю праці, але в аналізі ціни на товар, він коливається між різними визна-ченнями мінової вартості:

вартістю товару є витрачена на його виробництвво праця;

вартістю товару є праця, на яку може бути куплений товар.

Таке положення вірне тільки в умовах простого товарного виробництва. При капіталізмі ж‚ має місце протилежне явище: кількість праці, яка виражена товаром, в результаті операції купівлі-продажу одержує в свою власність‚ ще більшу кількість праці.

А.Сміт вважає, що в обміні, при капіталістичних формах господарства, загальний закон рівноцінності товарів втрачає свою силу. Він приходить до висновку, що в умовах капіталізму робочий час перестає бути постійною мірою, який регулює вартість товару. Тому‚ для умов капіталізму йому прийшлося сконструювати іншу теорію, згідно якої вартість товару утворюється шляхом додавання заробітної платні, прибутку і ренти, що припадають на одиницю товару. Але ця теорія не враховувала постійний капітал.

Раціональним зерном в концепції вартості А.Сміта стало розуміння, що величина вартості визначається не фактичними витратами праці окремого товаровиробника, а тими витратами, які в середньому необхідні для даного стану виробництва. Він також зауважував‚ що кваліфікована і складна праця створює за одиницю часу більше вартості, ніж некваліфікована і проста, і може бути зведена до останьої за допомогою коефіцієнтів.

Про подальший розвиток А.Смітом теорії вартості свідчило‚ розмежування природньої і ринкової цін товару, причому перша розумілась спочатку‚ як грошове вираження вартості. А.Сміт писав, що природня ціна товару «як би представляє собою центральну ціну, до якої постійно тяжіють ціни всіх товарів». Цим він започаткував дослідження конкретних факторів, що викликали відхилення цін від вартості.

В цілому ж погляди А.Сміта на співвідношення між вартістю і доходами‚ характеризуються подвійністю і протиріччями, що являється наслідком дуалізму його методології

Економічне вчення Д.Рікардо

1) усі доходи прибутки створюються у виробництві проведенні,здійсненні,провадженні,виробництву,проведенню,здійсненню,провадженню

2) "теорія вартості"

- споживча вартість (корисність) – не є являється мірою заходом вартості

- мінова вартість (вартість) – визначається обумовлюється витратами праці на їхнє виробництво проведення,здійснення,провадження а не корисністю

3) ціна як грошове вираження вартості

- природна ціна – вираження вартості

- ринкова ціна пов'язана з відхиленням ухиленням від ціни під дією попиту та пропозиції

- ціна складається в процесі процесу,процесові виробництва проведення,здійснення,провадження

4) ріст зростання,збільшення,зріст продуктивності праці веде провадить до зменшення вартості

5) теорія ренти. рента – частка доля продукту землі, яка сплачується землевласникові землевласнику за її користування. Головна думка – рента створюється працею, а не є продуктом природи. величина розмір ренти залежить від: родючості, місцезнаходження, величини розміру,розміри вкладеного капіталу

6) капітал – частина частину багатства, що вживається у виробництвіпроведенні,здійсненні,провадженні,виробництву,проведенню,здійсненню,провадженню. Основний Основної,Основній,Основною, оборотний

7) гроші – паперові гроші існують, якщо вони розмінюються на золото по твердому твердім співвідношенню, але їхня цінність залежить тільки від їхньої кількості в обігу звертанні,зверненні,обертанні,поводженні,обігові,звертанню,зверненню,обертанню,поводженню

8) "теорія заробітної плати"

- зарплата – ринкова ціна праці, яка коливається навколо своєї основи – природної ціни

- природна ціна праці (вартість засобів існування робітника і його родини сім'ї, яка залежить від кількості предметів життяжиттю, які можна на них купити)

- прожитковий мінімум залежить від історичних умов і традицій і сформованих норм споживання

9) приймав "теорію народонаселення" Мальтуса

10) кризи надвиробництва неможливі

11) теорією відносних або порівняльних переваг: кожна країна зацікавлена спеціалізуватися на виробництві в якому вона має найбільшу переваги (як у біля Сміта) або найменшу слабкість. Тобто з якого вона має найбільш відносну вигоду.

76 Механізм утворення прибутку фермерів і ренти землевласників дослідив і Д. Рікардо в роботі «Основи політичної економії та оподаткуван­ня» (1817).

У своєму дослідженні вчений виходив з того, що вартість сільськогосподарських товарів визначається витратами праці на їх виробництво за най не сприятливіших умов. Тоді фермери, які використовують гіршу землю, отримують лише середній прибу­ток на вкладений ними капітал. Рента на такій землі для ЇЇ влас­ників не виникає. Ті ж фермери, які використовують середню й кращу землю, отримують дохід, що перевищує середній прибуток відповідно до якості і місцерозташувания земельних ділянок. Цей прибуток ви­значається як різниця між витратами виробництва на ділянках, які вони обробляють, і на гірших землях. Середній прибуток при­власнюється фермером. А надлишок доходу над середнім прибут­ком і є земельною рентою, яку отримує землевласник. Таким чином, рента у Д. Рікардо розцінюється як суто соціаль­ний феномен, що пов'язаний із виникненням приватної власності на землю. А джерелом ренти є праця найманих робітників у сіль­ському господарстві, а не власне земля. Та К. Маркс у «Капіта­лі» показав, що це не зовсім правильно: в умовах приватної влас­ності на землю землевласник не віддає даром в оренду навіть найгіршу ділянку. Рікардівську ренту К. Маркс назвав диференційною (тобто зв'язаною з природною різницею земельних ре­сурсів).

Протекціоністська політика англійського уряду сприяла роз­витку мануфактурного виробництва. Перші теоретичні узагальнення відносно мануфактури та її прогресивної ролі в розвитку країн зробив А. Сміт у роботі «До­слідження про природу і причини багатства народів» (1776). В основі всієї системи його економічних поглядів лежить ідея, що багатство суспільства створюється працею в процесі вироб­ництва. Воно залежить, по-перше, від частки населення, яке зай­няте продуктивною працею, і, по-друге, від рівня продуктивно­сті праці. А. Сміт вважав поділ праці найважливішим фактором економічного прогресу і зробив його вихідним пунктом свого до­слідження. На прикладі мануфактури, яка виробляла голки, він по­казав що величезний зріст продуктивності праці внаслідок ЇЇ поді­лу зумовлений: 1) зростанням майстерності та збільшенням вправ­ності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого; 3) технічним удоскона­ленням виробництва. Саме мануфактури створили перед­умови для перемоги машинної техніки, адже чим простіша вироб­нича операція, тим легше замінити людину машиною.

Політика уряду з перетворення Англії на колоніальну державу розширювала сировинну та фінансову базу англійської промис­ловості, забезпечувала її ринками збуту. У XVIII ст. Англія стала могутньою колоніальною державою з колоніями в Індії, Північ­ній Америці та в інших частинах світу.

У середині ХУШ ст. А. Сміт рішуче виступив проти спроб ко­ролівського двору, земельної аристократії і купців закріпити свою владу в колоніях. Він довів, що меркантилістична політика в колоніях, які вона намагається утримати в становищі аграрно-сировинних придатків метрополії, суперечить інтересам самої Ан­глії.

Про вільну торгівлю в Англії заговорили тільки тоді, коли во­ни стала світовою промисловою державою, і їй потрібна була де­шева імпортна сировина, продовольчі товари та ринки збуту. Ідея цільної торгівлі була висунута та обґрунтована в Останній чверті XVIII ст., і Д.Рікардо і А.Сміт надавали світовій торгівлі. Це спонукало їх до створення праць присвячених саме світовій торгівлі та місцю Англії в ній. Ці праці послужили орієнтиром в зовнішній політиці та торгівлі.

77. Якщо загальні принципи оподаткування здебільшого не підлягають ревізії, то часткові принципи, що були розроблені послідовниками А. Сміта, можуть змінюватися та слугувати, в окремих випадках, нормами податкового права. Д. Щьокін щодо цього зазначає, що „принципи оподаткування – це основні витоки, з урахуванням яких повинно здійснюватися правове регулювання податкових відносин” [4, с. 54]. У своєму аналізі принципів оподаткування цей російський учений також починає з класичних максим Сміта, але потім визначає спеціальні принципи, що можуть слугувати джерелами правових норм. Ці принципи, зокрема найбільш широковідомі з них, були розроблені А. Вагнером.

Отже, крім загальних принципів оподаткування, є також спеціальні. А. Вагнер, розвиваючи та конкретизуючи підхід А. Сміта, класифікував спеціальні принципи за чотирма групами:

1) фінансово-технічні;

2) народногосподарські;

3) етичні або принципи справедливості;

4) адміністративно-технічні.

Принципи А. Вагнера вже не мають такого тотального консенсусу серед науковців, як принципи А. Сміта. В. Вишневський зазначає, що при застосуванні принципу платоспроможності важливо, щоб неминуча втрата добробуту при запровадженні податку була відносно однакова для різних індивідуумів, оскільки сплачуючи податок, кожна особа зменшує свою платоспроможність. При цьому втрати повинні бути розподілені між усіма особами, які підлягають оподаткуванню, за певними правилами. В економічній науці існує два таких правила (іншими словами критерії): горизонтальної та вертикальної рівності [6, с. 76]. Теоретично вони є похідними від концепції Дж. Мілля „рівної жертви”, яка в теорії оподаткування настільки важлива, що розроблені не лише відповідні критерії, а й методи їх кількісної верифікації, на підставі яких безпосередньо приймаються рішення про „дизайн” ПДФО.

Основними критеріями, похідними від концепції Дж. С. Мілля, є критерій горизонтальної та вертикальної рівності, що добре відомі в науковій літературі (зокрема, див. [6]), присвяченій оподаткуванню, тому немає потреби на цьому зупинятися детально. Проте потрібно зазначити, що ці дві концепції є надзвичайно важливими для цілей практики оподаткування.

Так, Х. Зі зазначає, що „в той час як горизонтальна рівність важлива в дискусії щодо глобального чи шедудярного підходу в оподаткуванні, вертикальна рівність є центральною концепцією при вирішенні проблеми, наскільки прогресивним пов

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США