Суб'єкти представництва.Повноваження представника

Суб'єкти представництва.Повноваження представника

У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа.

Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права - громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності.Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники громадяни, як правило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, представниками можуть бути особи, які досягли трудового повноліття, тобто 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України).Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не суперечить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні.Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки, може бути будь-який суб'єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до ч. З ст. 62 ЦК України представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є. Повноваження представника

Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки особи, яку представляють лише тоді, коли вони відбуваються в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої повноваження, особа яку представляють, звільнена від будь-яких зобов'язань перед третьою особою, з котрим представник вступив у правові відношення від його імені. Повноваження є міра можливого поводження представника стосовно третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноваженнь представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені і в інтересах особи, яку представляють. За характером походження та своїм змістом повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фактом, який породжує права та обов'язки особи, яку представляють. За ст. 62 ЦК України повноваження можуть грунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).

При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Іноді угоди укладаються представником, але в них не згадується ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз'яснення виходять з такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.

Види представництва. Співвідношення інституту представництва з суміжними інститутами.

Розрізняють такі види представництва:представництво, яке грунтується на договорі;представництво, яке грунтується на законі;представництво, яке грунтується на адміністративному акті.

Договірне, або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Різновидом добровільного є комерційне представництво. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного акта є обов'язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють.

· Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни, а за осіб які були визнані недієздатними їх родичі, опікуни. Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє собою представництво, яке грунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладенням угод. Стаття 242. Представництво за законом

· Стаття 243. Комерційне представництво

· Стаття 244. Представництво за довіреністю

Представництво без повноважень або з перевищенням повноважень.

Представництво без повноважень — це той випадок, коли одна особа виступає від імені іншої особи без повноважень або без належних повноважень. Наприклад, особа вважає, що вона представляє інтереси довірителя за довіреністю, але довіреність не має юридичної сили (закінчився строк її дії; довіреність нотаріально не посвідчена в тих випадках, коли за законом таке посвідчення обов'язкове; громадянина, який видав довіреність, визнано обмежено дієздатним або безвісно відсутнім тощо).
Представник може перевищити надані йому повноваження в кількісному та якісному відношенні. Так, під кількісним перевищенням розуміють перевищення числа, ваги речі, розміру плати. Якісне перевищення стосується властивостей предмета угоди, особи контрагента, характеру самої угоди.
За загальним правилом правочини, укладені особами без повноважень або з перевищенням повноважень, юридичних наслідків для довірителя не породжують. У випадках перевищення повноважень укладена угода дійсна тільки в межах наданих повноважень. Тобто якщо довіритель довірив особі придбати корову, а довірена особа купила не тільки корову, а й теля, то у довірителя виникає обов'язок прийняти як виконане тільки корову.
Правочин, який укладенено без повноважень або з перевищенням повноважень, створює, змінює чи припиняє цивільні права та обов'язки лише в тих випадках, коли він схвалений довірителем. Відмова особи в інтересах якої вчинялися дії, схвалити дії фактичного представника за своєю юридичною природою не є угодою, оскільки вона спрямована не на встановлення, зміну чи припинення юридичних прав та обов'язків, а навпаки, на те, щоб відповідні правові наслідки не настали.Стаття 241. Вчинення правочинів з перевищенням повноважень

Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, поручительства тощо).

Право власності на житло.

Стаття 379. Поняття житла

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, при­значені та придатні для постійного проживання в них.

Стаття 380. Житловий будинок як об'єкт права власності

Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
1. Житловий будинок — це будівля капітального типу, споруджена з дотриманням ви­мог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для по­стійного у ній проживання (ст. 380 ЦК). Житловим будинком капітального типу є будівля зі строком служби від 30 до 150 років (згідно з Єдиним класифікатором житлових будинків). Житловий будинок має містити обладнані квартири (квартиру) та допоміжні приміщення. Допоміжні приміщення — це приміщення житлового будинку, призначені для забезпечен­ня експлуатації будинку чи житлового будинку побутового і культурного обслуговування населення за місцем проживання (Додаток 1 до наказу Держжитлокомунгоспу України від 31 грудня 1991 р. № 135 «Про затвердження Положення про систему технічного обслуго­вування, ремонту та реконструкції жилих будівель в містах і селищах України»). Будинок може знаходитися у власності різних суб'єктів цивільних відносин. ЦК окремо згадує у якості власника будинку житлово-будівельний (житловий) кооператив, вказуючи, що будинок, споруджений або придбаний таким кооперативом, є його власністю. При цьо­му член житлово-будівельн^го (житлового) кооперативу має право володіння і користуван­ня, а за згодою кооператив} — і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку коо­перативу, якщо він не викупив її (ст. 384 ЦК).

Стаття 381. Садиба як об'єкт права власності. Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, бага­торічними насадженнями.
У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або

Сервітути.Поняття та види

Сервітут — обмежене право користування землею, яке забезпечує іншому землекористувачеві можливість користування нею з певними обмеженнями, встановленими законом абодоговором. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володарю) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
2.1. Предіальні сервітути
Призначення предіальні сервітуту - заповнювати відсутні даній дільниці блага або властивості і зручності. З цієї точки зору юрист Цельз (Д.50.16.86) ставить предіальні сервітути в паралель з родючістю ділянки, її розмірами та іншими його якостями і властивостями. За загальним правилом, панівний і службовець земельні ділянки повинні бути сусідніми (для пізнішого права визнавалося достатньою, щоб було фактично можливе користування однією ділянкою в інтересах іншого).
«Трохи пізніше перших сільських сервітутів виникають міські сервітути, найстаршим з яких було право прокласти клоаку через чужу ділянку. Розвиток міського будівництва породжує різноманітність міських сервітутів: право обперти будову на стіну сусіда, право відводити дощову воду у двір сусіда, право вимагати, щоб сусід не загороджував виду, світло.
Кожен сільський і міський сервітут мав свої характерні особливості і підкорявся індивідуальному юридичній режиму. Разом з тим, ті й інші сервітути мали загальними юридичними ознаками, зокрема безстроково і неподільність. Остання ознака виражається в тому, що і при поділі службовця ділянки він не втрачав обтяження, продовжуючи служити власнику панівного ділянки як єдине ціле». [6]
З числа сільських сервітутів відомі сервітути дорожні (iter - право проходити і проїжджати через сусідню ділянку, via - право перевозити тяжкості, actus - право проганяти худобу і проїздити), сервітути водні (aquaeductus - право провести воду з сусідньої ділянки, aquaehaustus - право черпати воду на сусідній ділянці), пасовищні (право пасти худобу на сусідній ділянці).
Типові міські сервітути: право обперти споруду на стіну сусіда, право вправлені балку в стіну сусіда, право світла, право виду (тобто, щоб сусід не закривав видубудівництвом) і т.д.
2.2. Особисті сервітути
«Услід за найдавнішими предіальні сервітутами виникають особисті сервітути. Першою підставою їх виникнення були, мабуть, заповідальні відмови. Залишаючи, наприклад, будинок законним спадкоємцям, заповідач надавав право довічного права проживання в ньому своєї годувальниці.

 

Суб'єкти представництва.Повноваження представника

У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа.

Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права - громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності.Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники громадяни, як правило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, представниками можуть бути особи, які досягли трудового повноліття, тобто 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України).Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не суперечить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні.Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки, може бути будь-який суб'єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до ч. З ст. 62 ЦК України представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є. Повноваження представника

Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки особи, яку представляють лише тоді, коли вони відбуваються в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої повноваження, особа яку представляють, звільнена від будь-яких зобов'язань перед третьою особою, з котрим представник вступив у правові відношення від його імені. Повноваження є міра можливого поводження представника стосовно третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноваженнь представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені і в інтересах особи, яку представляють. За характером походження та своїм змістом повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фактом, який породжує права та обов'язки особи, яку представляють. За ст. 62 ЦК України повноваження можуть грунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).

При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Іноді угоди укладаються представником, але в них не згадується ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз'яснення виходять з такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.