Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 ЦК.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 ЦК.



1. Специфічною рисою комерційної таємниці, що виділяє її серед інших об'єктів інтелектуальної власності, є необмеженість терміну її охорони. Право на комерційну таємницю діє доти, поки зберігається фактична монополія особи на інформацію, що її утворює, а також є передбачені законом умови її охорони. Ця обставина робить обрання даної форми охорони привабливим для підприємців у тих випадках, коли їх не задовольняє принцип терміновості патентної охорони.

87. поняття та види цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридич­ної відповідальності. На неї поширюються загальні положення про юридичну відповідальність, але вона має й такі особливості, що змушують розглядати її як самостійну правову категорію.

Спільним для всіх видів юридичної відповідальності є те, що до порушника чужих прав застосовуються санкції. Але зміст санкцій, порядок і мета їх застосування мають свою специфіку для кожного виду юридичної відповідальності.

Під санкцією розуміється передбачений нормами права пере­лік заходів впливу, що можуть бути застосовані компетентними державними органами до правопорушника.

Класифікація санкцій у правовій науці відбувається за різни­ми ознаками. На нашу думку, найдоцільнішим є поділ санкцій на види за галузевими ознаками. А саме, необхідно виділити санкції, що застосовуються галузями приватного і публічного права.

Характерними для більшості санкцій приватного права є їх правопоновлюючий, компенсаційний характер. Публічно-пра­вові санкції, як правило, виконують штрафні, каральні фун­кції. Хоча це дещо умовний поділ, але він відповідає системі й особливостям правового регулювання суспільних відносин галу­зями приватного і публічного права.

Цивільно-правова санкція може застосовуватись як до поруш­ників зобов´язань, так і до порушників інших прав. Наприклад, у разі виконання сторонами правочину, укладеного в результаті насильства, сторона, що вдалася до насильства, зобов´язана від­шкодувати потерпілому збитки у подвійному розмірі та мораль­ну шкоду, що завдані у зв´язку з вчиненням цього правочину (ч. 2 ст. 231 ЦК).

У цивільному праві мають місце також санкції, застосуван­ня яких можливе і без правопорушення з боку особи, до якої вони можуть бути застосовані. Так, у випадках стихійного лиха, аварії, епідемії та інших надзвичайних обставин, з метою сус­пільної необхідності майно може бути примусово викуплено у власника (реквізиція) (ст. 55 Закону «Про власність»).

Більшість правопоновлюючих санкцій законодавець відно­сить до способів захисту прав та інтересів особи. Згідно зі ст. 16 ЦК такими способами можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; від­новлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов´язку особи в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи залагодження матеріальної шкоди; відшкодування мо­ральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Ав­тономної Республіки Крим та органу місцевого самоврядування. Закон не дає повного переліку таких заходів. Суд може захисти­ти права чи інтереси також іншим способом.

Як видно, зазначені в законі способи захисту прав та інтересів особи є неоднорідними. Вони можуть бути поділені на дві групи: способи захисту і способи відповідальності.

До способів захисту слід віднести такі засоби, застосування яких, як правило, не тягне для боржника додаткових негатив­них наслідків майнового характеру, а лише поновлює поруше­ний майновий стан кредитора. Такими способами є: визнання права; визнання правочину недійсним при застосуванні двосто­ронньої реституції; припинення дії, що порушує право; віднов­лення становища, яке існувало до порушення - зміна чи припи­нення правовідношення та деякі інші.

Засоби відповідальності мають за мету не тільки поновити порушений стан кредитора, а й покласти на боржника додаткові обтяження. Серед перелічених у ст. 16 ЦК способів захисту до засобів відповідальності належать відшкодування збитків та від­шкодування моральної шкоди.

Спірним є питання - до якого виду санкцій слід віднести при­мусове виконання обов´язку - до способів захисту чи до засобів відповідальності? Адже без примусового впливу на боржника може стати неможливим не тільки захист порушеного права (повернути майно, припинити правопорушення), а й стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди тощо). До примусово­го виконання необхідно також віднести такі засоби, як знесення за свій рахунок житлового приміщення, побудованого без вста­новленого дозволу або з істотним відхиленням від проекту чи з грубим порушення основних будівельних норм і правил, при­мусове виселення та ін. Отже, примусове виконання обов´язку можна віднести до засобів відповідальності.

Додаткові цивільно-правові обов´язки можуть мати різний характер: а) порушник чужого права повинен компенсувати за­подіяну потерпілому шкоду і таким чином поновити порушене право; б) незалежно від відшкодування шкоди порушник може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності у виг­ляді неустойки (штрафу або пені); в) порушник може втратити право на проживання у спірній квартирі, на конфісковане чи реквізоване майно, на одержання спадщини після смерті дітей, відносно яких особа позбавлена батьківських прав тощо.

Отже, цивільно-правова відповідальність - це санкції, що за­стосовуються до правопорушника у вигляді покладання на нього додаткових цивільно-правових обов´язків або позбавлення на­лежного йому цивільного права.

88. Умови цмвільно-правової відповідальності.

 

Цивільно-правова відповідальність може мати місце за наяв­ності складу правопорушення. Саме склад цивільного правопору­шення є тим юридичним фактом, який породжує правовідноси­ни між правопорушником і потерпілим, створює певні претензії потерпілого та обов´язки порушника відшкодувати шкоду, за­подіяну протиправними діями.

Окремі частини цивільно-правового порушення називають умовами цивільно-правової відповідальності. За різних умов настають різні форми цивільно-правової відповідальності. Як зазначалось, загальною формою такої відповідальності є відш­кодування збитків. Сукупність умов, за яких може наставати відповідальність у вигляді відшкодування збитків, називають загальним складом цивільно-правової відповідальності. До та­ких умов належать: а) наявність шкоди; б) протиправність по­ведінки боржника; в) причинний зв´язок між протиправною по­ведінкою і шкодою; г) вина боржника.

Шкода в цивільному праві - це зменшення або знищення суб´єктивного цивільно-правового блага, що охороняється зако­нодавством. Шкода може бути завдана особистим немайновим правам особи, а також її майну. В юридичній літературі, судовій практиці, законодавстві використовуються поняття «шкода» і «збитки». Це різні поняття. Шкода за своїм змістом ширше по­няття, складовими частинами якого є майнова і немайнова шко­да. Майнова шкода проявляється у вигляді збитків, а немайнову називають моральною шкодою.

Протиправною поведінкою боржника визнається така по­ведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про протиправність своєї поведінки. З порушенням норми цивільного права завжди порушуються суб´єктивні права потерпілої особи. Як уже зазначалося, правомірними діями особа здійснює своє право, протиправними - по­рушує право інших осіб.

Роль критеріїв визначення протиправності можуть виконува­ти підстави виникнення зобов´язань. Так, протиправними є за­подіяна шкода, порушення договору або умов адміністративного акта чи одностороннього правочину.

Протиправна поведінка виражається у вигляді протиправ­ної активної або пасивної дії. Активна дія боржника буде про­типравною, якщо вона або заборонена законодавчим актом, або суперечить певному правовому актові, договору або умовам од­ностороннього правочину. Наприклад, ст. 615 ЦК України не до­пускає односторонньої відмови від виконання зобов´язання без порушення зобов´язання другою стороною, ст. 12 Закону «Про захист прав споживачів» зобов´язує продавця після оплати пере­дати споживачеві товар належної якості.

Пасивна дія буде протиправною лише за умови, коли на особу покладено обов´язок діяти за певних обставин. Так, ст. 10 Зако­ну «Про міліцію» встановила основні обов´язки міліції, невико­нання хоча б одного з цих обов´язків, що призведе до порушення прав особи, треба розцінювати як протиправну дію (бездіяль­ність). Протиправною пасивною дією буде поведінка громадяни­на, який знайшов загублену річ і не повідомив про це особу, яка її загубила (ст. 337 ЦК України).

Причинний зв´язок між протиправною поведінкою і шкодою. На причинний зв´язок як на одну з умов відповідальності звер­тається увага в багатьох статтях ЦК України. Так, в п. 2 ст. 528 ЦК зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконан­ня обов´язку боржника іншою особою, цей обов´язок боржник повинен виконати сам. Наприклад, зобов´язання гаранта перед кредитором припиняється в разі закінчення строку дії гаран­тії (ст. 568 ЦК України). Якщо буде встановлений причинний зв´язок між несплатою боргу гарантом з закінченням строку дії гарантії, сплату боргу буде покладено на боржника.

Причинний зв´язок у цивільно-правовій відповідальності можна визначити як об´єктивно існуючий зв´язок між ви­никненням обов´язку боржника щодо сплати боргу чи притяг­ненням його до іншої форми цивільно-правової відповідальності з наявністю конкретно встановлених підстав такого притягнення.

У. тих випадках, коли наслідок є виявом випадкового, незако­номірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржни­ка не є істотною, причинний зв´язок, в розумінні законодавця, відсутній.

Вина - це певне психічне ставлення особи до своєї неправомір­ної поведінки та її наслідків. Вина боржника є суб´єктивною умо­вою відповідальності. Застосовування цього поняття в цивільно­му праві має свої особливості.

У кримінальному праві діє презумпція невинності, а у цивільному - презумпція винності боржника. Відсутність влас­ної вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов´язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність.

Кримінальне право надає великого значення розрізненню форм вини - з умислу чи необережності. У цивільному праві фор­ма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності. Іс­тотного значення встановлення форми вини набуває лише у разі невиконання зобов´язання обома сторонами. Згідно зі ст. 616 ЦК України суд вправі зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисне або з необережності сприяв збільшенню своїх збитків, завданих невиконанням або неналежним виконан­ням зобов´язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Кримінальна відповідальність не може настати у разі від­сутності вини особи, яка притягується до відповідальності. У цивільному праві мають місце випадки, коли відповідальність боржника настає за відсутністю з його боку вини (ст. 1176, 1187 ЦК України). Це можна пояснити специфікою деяких договорів та особливостями недоговірних відносин.

Цивільно-правова відповідальність не настає за відсутності складу правопорушення, крім випадків, коли боржник не звіль­няється від відповідальності за відсутності вини.

Загальними підставами звільнення від цивільно-правової від­повідальності є випадок і непереборна сила.

Випадок - це те, чого заздалегідь не можна передбачити і від­вернути настання. Він характеризується суб´єктивною невідворотністю. Тому, якщо буде доведено, що шкода заподіяна випад­ково, то тим самим буде спростовано наявність вини заподіювача шкоди.

Непереборна сила (форс-мажорні обставини) - характери­зується об´єктивною невідворотністю. Інколи дії непереборної сили можна передбачити, але відвернути їх з допомогою відомих засобів неможливо.

До дії непереборної сили належать як природні явища (зем­летруси, повені, урагани та ін.), так і явища суспільного харак­теру (військові дії, забастовки, заколоти, революції тощо). При цьому необхідно мати на увазі, що ці явища повинні відповіда­ти ознакам надзвичайності й непереборності. Відсутність хоча б однієї з цих ознак буде доказом відсутності явища непереборної сили.

89. відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Принцип повного відшкодування.

90. Відповідальність за дії 3х осіб. Випадки відповідальності незалежно від вини. Підстави звільнення від відповідальності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.136.29 (0.026 с.)