Медицина Стародавнього сходу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Медицина Стародавнього сходу



На зміну первісному суспільству в історії людства прийшов перший класовий лад — рабовласницький. За даними історичної науки, класове розшарування людства вперше в світі відбулося в долині Нілу, в Стародавньому Єгипті, на рубежі V і IV тис. до н. е. Дещо пізніше, в тому ж IV тис. до н. е., класове роз­шарування і виникнення рабовласництва мало місце в Месопо­тамії (межиріччя Тігру й Євфрату), у стародавньому Шумері, пізніше, в III—IIтис. до н. е., тут же, в Месопотамії, утворили­ся рабовласницькі держави Вавілонія і Ассірія. У середині III тис. до н. е. сформувалось рабовласницьке суспільство у Південній Азії, в Індостані; у II тис. до н. е.— в Китаї і тоді ж — у народів Середземномор'я; у І тис. до н. е.— у народів Європи, а пізніше — в І тис. н. е.— у Стародавній Америці.

Рабовласницький лад, хоч і грунтувався на жорстокому гнобленні людини людиною, створив умови для нового розвит­ку продуктивних сил порівняно з первіснообщинним: відкрили­ся можливості для поділу праці та її спеціалізації, виникли різ­ні ремесла, в суспільстві виділилися ремісники-професіонали, зокрема й лікарі. Це все створило умови для розквіту культури стародавнього світу.

Професійна медицина, грунтуючись на досягненнях народ­ної медицини, збагачується новими уявленнями про причини захворювань та засобами лікування їх відповідно до загального прогресу і змін у світогляді тогочасного людства. Розвиток культури й медицини у перших великих рабовласницьких дер­жавах мав у кожній з них свою специфіку залежно від соціаль­них умов і географічних особливостей. У цей час з'являються перші писемні праці медичного змісту, які дають найкраще уявлення про досвід тогочасних лікарів.

У цей період на доповнення до тваринництва виникає і розвивається землеробство, яке сприяє ще більшому збагаченню людської спільноти. Виникає поділ праці та її спеціалізація. Засобом збагачення стає сама людина, яку більш сильна особистість завойовує, привласнює, перетворює у раба, якого змушує на себе працювати. Виникнення і подальший розвиток приватної власності вимагають її захисту, що, в свою чергу, призводить до виникнення спеціального апарату: поліції, армії, суду, державних службовців. Виникає держава як апарат захисту існуючого ладу, яка за своєю основною ознакою (рабською працею як основним джерелом збагачення) отримує назву рабовласницької. В цей період було відкрито календар і письмо. Найбільшого розвитку рабовласницькі держави досягають в таких країнах, як Єгипет, Китай, Індія, Вавилон та Ассирія, Греція і Рим.

Стародавній Эгипет

Давньоєгипетська держава обіймає період з V тисячоліття до нової ери (до народження Христа) та поділяється на такі відрізки: архаїчний період (V–IV тис. до н.е.), Давнє царство (IV–III тис. до н.е.), Середнє царство (III–II тис. до н.е.), Нове царство (від II тис. до н.е. і до народження Христа).

Джерелами для вивчення медицини стародавніх єгиптян є археологічні матеріали (останки людей і тварин, велика кіль­кість мумій), письмові пам'ятки-папіруси, архітектурні пам'ят­ки з численними написами на них

 

Стародавній Китай

Бере свій початок з IV тис. до н.е. Основним джерелом вивчення є письмові документи; письмо після Єгипту і Месопотамії було поширено в Китаї. Виняткова складність цієї писемності, що уві­йшла в прислів'я («китайська грамота»), зумовила трудноприступність грамотності й освіти і монополію щодо них невеликоїпривілейованої групи жерців і аристократів. Найдавніші пам'ят­ки китайської писемності, серед яких перший в історії людства календар і перша карта зоряного неба, записані на черепаша­чих панцирах, на пластинках з пресованого бамбука, на кам'я­них і бронзових ритуальних посудинах. Пізніше, в І тис. дон. е., китайські тексти писали на шовку й папері, який уперше почали виробляти в Китаї.

У Стародавньому Китаї було винайдено також порох, ком­пас (магнітна голка), пензель для письма. Ці та деякі інші винаходи проникли з Китаю в інші країни, пізніше їх іноді при­писували іншим народам. Вироби китайських промислів — шов­ки, гончарні, з кості, згодом фаянс і фарфор — широко відомі протягом тисячоліть.

Стародавня Індія

Отримує розвиток з III тисячоліття до нашої ери. Джерелами вивчення індійської медицини є письмові пам’ятки — Аюрведи (науки життя) та закони Ману.

В Індії отримало широке розповсюдження анатомування трупів.

Теоретичні уявлення індійських медиків були такі: тіло людини складається із жовчі, слизу і повітря, а також п’яти космічних елементів: землі, води, вогню, повітря, ефіру. Із цих елементарних часточок утворюється сім органічних продуктів, а саме: хілус, кров, м’ясо, жирова клітковина, кістки, мозок, сім’я. Кожен наступний продукт утворюється із попереднього. Так складається фізіологічний цикл, що триває місяць і створює життєву силу, яку можна збуджувати харчовими і лікувальними засобами.

Медичну допомогу надавали лікарі-жреці та лікарі, які навчались в світських медичних школах. При школах були лікарні і бібліотеки.

Месопотамія

За дві тисячі років до нашої ери в гирлі Тигру і Євфрату утворилось Вавилонське, а потім Ассирійське царство.

У 1902 р. була знайдена кам’яна плита часів царя Хаммурапі (1792–1750 до н.е.), на якій були викарбувані «справедливі закони

 

Медицина античної Греції та Риму

Розквіт медицини стародавньої Греції припадає на перше тисячоліття до н.е. Основними джерелами вивчення медицини стародавньої Греції є писемні. Богом медицини бувАсклепій, внук Зевса і син Аполлона. Мав двох синів — Махаона та Подолірія — і двох доньок — Гігією і Панакею

Стародавній Рим

У 146 р. до н.е. Рим завоював Грецію і протягом майже шести століть владарював над тодішнім світом.

Медицина Риму увібрала в себе здобутки попередніх епох і водночас доповнила її своїм неповторним вкладом.

Про ті часи ми дізнаємося переважно із писемних джерел. До нас дійшло багато творів Асклепіада, КорнеліяЦельса, Лукреція Кара і, особливо, Клавдія Ґалена.

Медицина у країнах Месопотамії (Шумер, Вавілонія, Ассирія). Погляди на причини захворювань, методи діагностики, напрямки в лікуванні, медична освіта, медична література, спроби регламентації лікарської діяльності.

Найстародавнішим центром культури були держави, які утворилися в долині річок Тігру та Євфрату - в Месопотамії. В історії цього краю відіграли велику роль три народи: шумерійці, вавілоняни та ассірійці. Для землеробства в Межиріччі потрібні були штучне зрошення, іригаційні споруди, постійний умілий догляд за ними. Все це потребувало організації колективної праці великої кількості робітників, які працювали б за певним планом та точними розрахунками. Такі обставини сприяли з давніх часів у цих країнах розвиткові математичних наук, астрономії, будівельної техніки та різних ремесел. Будували гігантські для тих часів іригаційні споруди цілі армії рабів. За 2 тисячі років до н. е. в Межиріччі утворюється могутня Вавілонська монархія, яку пізніше змінює Ассірійська.

В Месопотамії було збудовано великі міста з будівлями оригінальної архітектури, з вулицями, забрукованими каменем, з тротуарами для пішоходів. В окремих містах були водопроводи з каналізацією, криті ринки. Поряд з єгиптянами, шумери створили першу в історії людства писемність - спочатку піктографію - систему знаків-малюнків, потім - до середини III тис. до н. е.- клинопис.

Відомості з медицини в Стародавньому Шумері сягають першої половини III тис. до н. е. Серед численних табличок з випаленої глини, виявлених під час розкопок шумерського міста Ніїпура (160 км від нинішнього Багдада), знайдено табличку з медичним текстом - її можна визначити як своєрідну фармакопею, найдавнішу з відомих в історії людства. Цікаво, що вона має світський, емпіричний характер. На відміну від медичних документів Месопотамії більш пізнього періоду тут немає ні заклинань, ні замовлянь, ні самої згадки про богів або демонів. Наводяться короткі рецепти використання засобів переважно рослинного походження - слив, манго, фіг, фініків та інших плодів, гірчиці, рослинної олії, порошку з голок сосни і піхти; значно менше засобів тваринного походження - молоко, органи змій, черепахи; ще менше - засобів мінеральних (сіль, нафта). Зазначено способи приготування і застосування ліків. Рецепти поділяються на розділи - засоби зовнішні і внутрішні.

11) Арнольд із Вілланови та його праця «Салернський кодекс здоров’я»

Арнальдо де Віланова або ж Арнольд з Вілонови (1235—1313) — каталонськийлікар, алхімік, автор «Салернського кодексу здоров'я». Описав отрути та протиотрути, лікувальні властивості рослин та способи їх використання. Серед його досягнень були відкриття монооксиду вуглецю та чистого спирту.

«Салернский кодекс здоров'я» представляє собою невелику поему, присвячену в основному діетіке і профілактиці захворювань. У поемі містяться цінні відомості про поживні і цілющі властивості різних рослин і плодів. Книга створена на початку XV століття на базі праць медичної школи Салерно і головним чином на основі її віршованого кредо - дидактичної поеми «Колір медицини Салерно».
У книзі-оригіналі всього чотириста рядків, але ці рядки є квінтесенцією тих знань про рослини, які знали лікарі Середньовіччя.
Автором поеми «Салернский кодекс здоров'я» був прославлений учений і лікар Середньовіччя Арнольд з Вілланови (1235 - 1311). Близько десяти років він викладав в Мон-Пельє, де їм було складено «Бревіарій»-короткий нарис практичної терапії.

Особливо багато зробив Арнольд для розробки питань диетики та гігієни. Він цікавився також застосуванням хімії в лікуванні хвороб, досліджував явища старіння організму, шукав засоби, що допомагають продовжити людське життя.

Арнольд де Вилланова оставил после себя много трудов по медицине и алхимии. Писал на латинском языке. Самое крупное и важное его произведение«Требник с головы до ног» занимает ведущее место среди книг европейского средневековья, вышедших из-под пера европейских ученых. Правда, в своих книгах Вилланова неоднократно приводит высказывания Галена и Ибн-Сины, но часто критикует взгляды этих ученых, иногда противопоставляя им свои наблюдения. Он даже обвинил Ибн-Сину в том, что он«оглупляет значительную часть европейских врачей». Вилланова решительно выступал против излишних обобщений в медицине, требуя исследования частностей, что по его мнению совершенно необходимо в лечебной практике. Он высмеивает врачей, которые«являются мастерами в теории, а на деле не умеют прописать не только простой клизмы или другой процедуры, но даже не могут излечить от однодневной горячки». Вилланова возражал против применения сложных лекарств, утверждая, что «чем больше в рецепте снадобий, тем хуже действие сложного лекарства». Взгляды Арнольда Вилланова до известной степени предсказывали близкий упадок средневековых суеверий. Но он не мог отказаться от веры в магию, в мощь дьяволу и демонов. В лечебной практике, наряду с лекарствами, применял амулеты, а золото считал универсальным лекарством. Вилланова много писал о ртути, поэтому современники считали, что он знает способ превращения ртути в золото. Наряду с этим, Вилланова был одним из первых врачей, применявших в медицине современные ему достижения алхимии-химии, в частности соли ртути и сернистые соединения. Нельзя не упомянуть о рекомендованной Арнольдом прививке лекарственных растений к веткам винограда, что, якобы, давало возможность получать целебные сорта вин.

 

12))Характерні риси в розвитку і здобутки медицини Єгипту. Джерела інформації. Як вплинула вузька спеціалізація лікарів на подальший розвиток медицини?

Вивчення давньоєгипетських текстів почалося порівняно недавно, після того як французький учений Ж.Ф. Шампольон розгадав таємницю єгипетського ієрогліфічного листа. Перше повідомлення про це було зроблено 27 вересня 1822 р. перед зборами учених Франції. Цей день прийнято вважати вважати днем народження науки єгиптології. Відкриття Шампольона було пов'язано з вивченням написів на Розеттському камені, знайденому офіцером наполеонівської армії в 1799 р. при ритті окопів у місті Розетта в Єгипті. До розшифровки давньоєгипетського листа єдиними джерелами по історії Древнього Єгипту і його медицини були відомості грецького історика Геродота, єгипетського жреця Манефона, викладені давньогрецькою мовою, а також твори грецьких письменників Діодора, Полібія, Страбона, Плутарха й ін.
Численні давньоєгипетські тексти на стінах пірамід, гробниць і папірусних сувоїв залишалися для дослідників “німими”.
Уперше про існування медичних трактатів у Древньому Єгипті говориться в записі на стіні гробниці Уаш-Птаха - головного архітектора пануючої V династії Неферирка-Ра (ХХ ст. до н.е.). У цьому ж написі приводиться клінічна картина раптової смерті архітектора, що, по сучасних представленнях, нагадує інфаркт міокарда або інсульт мозку.
Найдавніші медичні трактати написані на папірусах. До наших днів вони не збереглися і ми знаємо про їх лише за свідченням древніх істориків. Так, жрець Менефон повідомляє, що Атотіс (другий цар I династії) склав медичний папірус про будову тіла людини.
В даний час відомо 10 основних папірусів, цілком або частково присвячених лікуванню. Усі вони є списками з більш ранніх трактатів. Найбільш старий медичний папірус, який дійшов до нас, датується приблизно 1800 р. до н.е. Один його розділ присвячений веденню пологів, а інший - лікуванню тварин. У той же час були складені IV і V папіруси з Ромессеума, у яких описані прийоми магічного лікування. Найбільш повні відомості про медицину Древнього Єгипту дають два папіруси, які датовані приблизно 1550 р. до н.е., - великий медичний папірус Г. Еберса і папірус по хірургії Е. Сміта. Обидва папіруси, очевидно, написані однією особою і є копіями більш древнього трактату. Єгиптологи вважають, що цей древній незбережений папірус був складений легендарним лікарем Імхотепом на початку III тисячоріччя до н.е. Згодом Імхотеп був обожнений. Єгиптяни знали великі органи: серце, судини, нирки, кишечник, м'язи й ін. Їм належить перший опис мозку. У папірусі Е. Сміта рух мозку у відкритій рані черепа порівнюється з “киплячою міддю”.

Єгипетські лікарі асоціювали ушкодження мозку з порушенням функції інших частин тіла. Їм були відомі так звані рухові паралічі кінцівок при пораненнях голови. Папірус Еберса має важливий теоретичний розділ, у якому аналізується роль серця в житті людини: “Початок таємниць лікаря - знання ходу серця, від якого йдуть судини до всіх членів, тому що всякий лікар, усякий жрець богині Сохмет, усякий заклинатель, стосуючись голови, потилиці, рук, долоні, ніг - скрізь стосується серця: від нього спрямовані судини до кожного члена .” Древнім єгиптянам більш чотирьох тисячоріч назад була відома діагностика хвороб по пульсі.
Первісні лікарі Єгипту поділяли причини хвороб на природні і надприродні. До першого вони відносили нездорову їжу, несприятливі кліматичні і погодні фактори, наявність кишкових паразитів. Геродот пише, що єгиптяни вважали причиною людських недуг погану їжу, тому “шлунок свій вони очищають кожний місяць три дні підряд, приймаючи проносні засоби, і зберігають здоров'я блювотними і клістирами”. Єгиптянам приписують і винахід клізми. Цікаво, що мова опису зашлакованості організму і методів очищення від шлаків багатьох сучасних народних цілителів мало чим відрізняється від уявлень древніх єгипетських лікарів.
Надприродні причини хвороб єгиптяни бачили у вселенні в організм злих духів померлих. Для їх вигнання використовувалися як лікарські засоби, так і різні магічні прийоми. Думали, що дурні запахи і гірка їжа відлякують злих духів. Тому до складу ритуальних сумішей при магічних процедурах включали такі екзотичні продукти, як частини хвостів мишей, виділення з вух свиней, кал і мочу тварин.

Характерні особливості розвитку і досягнення медицини в Стародавній Індії. Джерела інформації. Розвиток медичних знань у Індії. Медична етика, вимоги до учнів медичних шкіл та давньоіндійських лікарів.

Найвищим, періодом в історії Стародавньої Індії був період класичний, що поділяється на два півперіоди: друга половина І тис. до н. е. і І-VI ст. н. е. У класичному періоді в Індії набули значного розвитку знання у багатьох галузях: у математиці (зокрема, створення десяткової системи числення, прийнятої нині в усьому світі); в астрономії; у філософії — тут особливе місце посіла система йога, що поєднувала фізичні вправи (хатха-пога) з етикою і відповідним способом життя (раджа-йога). На цьому вдячному грунті багатостороннього культурного розвитку закономірними були і значні успіхи в галузі медицини. Передусім вони знайшли свій вияв у працях Чараки й Сушрути.
Уже за стародавніх часів індійські лікарі вивчали мацеровані трупи людей і своїми знаннями з анатомії перевершували знання лікарів усіх інших країн. Вони перші почали розглядати знання анатомії як обов'язковий ступінь для кожного, хто присвятив себе медичній справі. Можливо, що стародавні індійські вчені, які добре знали акушерство, найбільше вивчали анатомію людського плода і тому вважали, що центром життя є пупок, з якого починаються всі судини й нерви. Безсмертна душа, яка перебуває в ньому, за їхніми уявленнями, надає тілу життя. В описах тіла розрізнялись місця, пошкодження яких небезпечне або безпечне для життя.
Перший трактат з нормальної анатомії людини на підставі даних розтинів людських трупів було написано лише в кінці X ст. н. е. Бхаскаре Бхате.
Основними речовинами в тілі людини стародавні індійські вчені вважали жовч, (носій життєвого тепла), слиз 1 повітря (прана). Від правильного взаємообміну їх і залежить здоров'я. Найбільше хвороб (80) спричинено порушеннями щодо повітря, менше (40) —жовчі і ще менше (20) —слизу. Такі прояви душевного стану людини, як журба, гнів та переляк, дуже сприяють виникненню захворювання. В Аюрведах є чіткі описи малярії, сибірки, слоновості та кривавих проносів, а також епідемій чуми і холери, які винищували цілі міста й краї.
Сухоти вважались такою ж небезпечною для довколишніх недугою, як і проказа. Брамінам забороняли одружуватися з дівчиною, в роді якої були хворі на сухоти, епілепсію, проказу і хворі на шлунок. При храмах і монастирях були школи лікарів, якими керували жерці.
При медичних школах були великі лікарні, бібліотеки. Лікарні були також у значних портових містах, на торговельних шляхах.
Оскільки причиною захворювань вважали порушення в соках організму, то в лікуванні основного значення надавали проносним та блювотним засобам, кровопусканням. Одночасно радили особливу увагу звертати на чистоту тіла, постелі, на добір страв, які до вподоби хворому, на створення приємного для нього оточення, для чого використовували музику, співи та читання віршів, оскільки добрий настрій та навколишня краса в широкому розумінні сприяють видужанню.
З медичних наук найбільше в Стародавній Індії шанували хірургію — «коштовний подарунок неба і невичерпне джерело слави». Лікар повинен знати хірургію, хірург має бути добре обізнаний з медичною наукою. За Сушрутою, «лікар, який не розуміється на операціях, коло ліжка хворого розгублюється, як воїн, що вперше потрапив у бій. Лікар же, який уміє лише оперувати, але не має теоретичних знань, не заслуговує на пошану. Кожен з них володіє лише половиною своєї науки і подібний до птаха з одним крилом».

Давньоіндійські хірурги при переломах відзначали крепітацію, вміли спиняти кровотечу лігатурами, робили ампутації, витини каменів, трепанації, усунення катаракти, лапаротомії для врятування плода в разі смерті матері, робили поворот на голівку та ніжку в разі поперечного положення плода. Широко практиковане за тих часів відрізування носа як кари і для позначення рабського стану змусило індійських лікарів розробити методи пластичних операцій, окремі з яких збереглися в хірургічному вжитку до наших часів. Інструментарій давньої індійської хірургії налічує близько 200 зразків. Не маючи уяви про антисептику та асептику, індійські лікарі вимагали ретельно додержувати чистоти під час операцій. Давня індійська медицина порівняно з медициною інших країн знала найбільше лікарських засобів. Лише лікарських рослин було відомо близько тисячі назв; широко використовувалися органічні і хімічні речовини, передусім ртуть; виготовляли еліксир із золотом для продовження життя. Учені Індії, зокрема лікарі, підтримували стосунки і ділилися своїм досвідом з лікарями Китаю, Ірану. В Київську Русь з Індії завозили камфору, панти, мускус та інші лікарські речовини і прянощі. Досвід давньоіндійської медицини було запозичено лікарями Тібету, про що свідчить трактат тібетської медицини «Чжуд-Ші» (VIII—IX ст.н.е.).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.79.116 (0.012 с.)