Бюджетно-фінансові важелі реалізації регіональної економічної політики та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики

У механізмі держ ре ек п провідне місце належить бюджетно-фінансовим важелям.

В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтуються бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Прийнято Закон України «Про бюджетну систему України», де визначено бюджетний устрій і його принципи, порядок складання і виконання бюджетів.

Міжбюджетні відносини повинні ґрунтуватися на довгостроковій стабільності, прозорості, об'єктивності і чіткому розмежуванні повноважень і відповідальності.

Згідно зі статтею 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад міст, сіл і селищ, є обласні і районні ради.

Економічний зв'язок між центром і регіонами здійснюється на основі встановлення центром єдиної податкової системи з багаторівневою ієрархічною структурою. Місцеві податки дають можливість регіональним органам влади мати власні важелі впливу на соціально-економічну ситуацію території.

Формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню економічну самостійність регіонам.

Центральний бюджет формує перший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визначається парламентом.

Регіональні органи влади залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів формують другий фінансовий потік і визначають ставку для регіонального бюджету (з урахуванням встановлених обмежень чи верхньої границі).

Завдяки такій системі встановлюються тісні взаємозв'язки між центром і регіонами, вирішуються важливі регіональні проблеми економічного, екологічного, соціального характеру.

Основний принцип побудови системи бюджетно-фінансових відносин полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна в першу чергу забезпечити наповнення бюджету власного рівня.

Тому, як показує світовий досвід, майже дві третини всіх прибутків регіону залишається в його власному бюджеті. Водночас здійснюється певний перерозподіл коштів з метою соціально-економічного вирівнювання регіонів.

Досягти повної рівності регіонів практично неможливо, оскільки всі вони істотно різняться між собою за

- природно-ресурсним потенціалом,

- людськими ресурсами,

- нагромадженим виробничим потенціалом.

Однак процес розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів є необхідним.

Він забезпечує єдність держави, а також нормальні умови перебігу відтворювальних процесів на різних територіях.

Основним напрямом зміцнення фінансової бази територій є:

-підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів;

-збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів;

-чітке визначення порядку надання дотацій, субвенцій і субсидій місцевим бюджетам.

Основна увага повинна приділятися формуванню місцевих фінансів депресивних територій.

В Україні актуальними є проблеми вдосконалення міжбюджетних взаємовідносин між центром і адміністративно-територіальними утвореннями.

У 1993 р. місцевим органам влади було надано право самостійно встановлювати місцеві податки і збори.

Для створення відносно рівних соціально-економічних умов життєдіяльності населення в регіонах необхідно посилити роль державного бюджету.

Водночас місцевим органам влади необхідні фінансові ресурси для підвищення рівня життя населення своєї території.

Розв'язання цього протиріччя можливе лише на основі збільшення обсягів валового внутрішнього продукту, загального пожвавлення економічної діяльності в державі.

Важливою складовою мех держ рег ек пол є прогнозування як з'єднувальна ланка між теоретичними розробками та господарською практикою.

Прогноз — це науково обґрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу чи явища, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей.

Він має імовірнісний характер, хоча його розробка і спирається на систему кількісних і якісних показників.

Загальна мета прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому.

Розроблення системи прогнозів розвитку економіки регіонів відбувається у кілька етапів.

На першому етапі здійснюється комплексний аналіз і систематизація регіональних та міжрегіональних проблем розвитку, що потребують вирішення у найближчій та віддаленій перспективі.

До основних проблем регіонального розвитку належать:

- підвищення рівня життя населення,

- скорочення безробіття та забезпечення зайнятості населення;

- екологічні проблеми;

- зміцнення експортного потенціалу регіонів;

- удосконалення територіальної спеціалізації.

На другому етапі здійснюється побудова так званого «дерева цілей», яке ґрунтується на їхньому чіткому ранжуванні відповідно до пріоритетів регіонального розвитку та наявних фінансових ресурсів.

«Дерево цілей» будується шляхом виокремлення часткових цілей із найбільш загальних.

Воно забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних ієрархічних рівнях управління за ступенем значущості та пріоритетності.

На третьому етапі

- формулюються обмеження і критерії, які й визначають границі прийнятних рішень та засобів досягнення поставлених цілей;

- здійснюється «прив'язка» цілей до ресурсних можливостей території.

Як правило, першочергово реалізуються цілі і проекти, які не потребують значних капітальних вкладень. На основі зіставлення цілей та ресурсних можливостей території розробляють різні, часто альтернативні варіанти соціально-економічного розвитку території чи варіанти розв'язання окремих проблем.

На четвертому етапі відпрацьовують можливі сценарії розвитку подій у перспективі залежно від обраних шляхів вирішення регіональних проблем. Сценарій являє собою загальну модель, яка описує не тільки очікувані результати тих чи інших перетворень, а й визначає необхідні ресурси для їх досягнення.

У практичній площині прогнозування здійснюється на основі розробки різних типів моделей.

Найбільш поширеними серед них є економіко-математичні, які являють собою певні формалізовані співвідношення, що описують основні взаємозв'язки між елементами економічної системи.

Залежно від чинника часу ці моделі поділяються на динамічні та статичні.

Динамічні моделі дають уявлення про розвиток об'єкта в часі, а тому широко використовуються для підтвердження чи спростування прогнозних гіпотез. Статичні моделі описують взаємозв'язки між окремими елементами цілісної системи, а тому мають обмежену сферу застосування і меншу прогностичну цінність.

Особливе місце в механізмі реалізації державної регіональної політики відведено розробленню регіональних програм. Вони являють собою комплекс заходів, узгоджених стосовно ресурсів, виконавців і термінів здійснення, які забезпечують вирішення завдань регіонального розвитку в економічній, екологічній, соціально-культурній чи науково-технічній сферах.

До основних принципів регіонального програмування належать:

- висока цільова спрямованість на кінцевий результат;

- чітке визначення системи пріоритетів;

- узгодженість завдань щодо раціонального використання всіх видів ресурсів;

- конкурсні умови формування програм;

- керованість і контроль за розробкленням і реалізацією програми.

Регіональні програми класифікують таким чином:

за рівнем — загальнодержавного, регіонального і місцевого значення;

за тривалістю — довгострокові, середньострокові, короткострокові;

за змістом реалізованої проблеми — комплексні і функціональні;

за характером програмних заходів — освоєння нових територій, подальший розвиток їх господарства чи реконструкція.

Нині вже розроблено регіональні програми соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, Полісся, Поділля, Причорномор'я, Придніпровського регіону.