Проблеми поняття землі як інтегрованого та диференційованого об’єкта правового регулювання.

Пон. землі в Держ. стандарті. Ст. 1 ЗУ Про охорону земель. Пон. землі Андрейцева, Титової, Носіка. З точки зору доктрини зем. права земля розгляд. як інтегрований що обумовлено функціями, які виконує земля у життєдіяльності сус-ва, незалежно від волі людини: екологічна функція, просторова межа держ. влади — політична ф-ція, соціальна як місце розселення, як осн. засіб вир-ва, екон. функцію і диференційований поділ на категорії земель обєкт прав. регулювання. Земля не змінює ні юр., ні фіз.. природу, залишається складовою навкол. сер-ща. Зак-во відносить зем. ділянку до майна, обєктів речового права. Поділяють за класифікацією на майно та інтелектуальне. Не взято до уваги, що з точки зору обєктів та явищ, які оточують людину, такі обєкти за своїм походженням відносяться або до матеріальних, або духовних благ. Отже, земля є матеріальним обєктом природного походження, який з точки зору еколого-екон. оцінки належить до прир. ресурсів, а не до категорії речей як обєктів матер. вир-ва, які, водночас, виступають обєктами цив. правовідносин.

Особливості відмінності зем. ділянок від майна:

1. земля не ств-ся працею людини, землі існують обєктивно, тобто це прир. обєкт, який існує незалежно від волі людини на його виникнення та існування, на відміну від майна в широкому цивілістичному розумінні

2. майно в цивіліст. розумінні завжди має споживчу та мінову вартість, яку легко встановити, виходячи із затрат праці та матеріалів, вкладених у певну річ; вартість зем. ділянки вираховується за штучно створеними методиками, в основі яких лежать місце розташування зем. ділянки, якісні показники, але в основному в основі нормативної ціни лежить той прибуток, який буде отриманий від використання зем. ділянки у майбутньому

3. землі як обєкт як складова навкол. прир. сер-ща НПС знаходяться в тісному взаємозвязку з ін. обєктами природи водами, лісами, надрами; це одна, т. зв. група природоресурсних відносин, де властивість кожного компонента може бути реалізована в їх функціональній взаємодії. Отже, зем. відносини як і водні, лісові тощо містять еколог. вимоги, врахув. яких не властиве цив. зак-ву

4. існув. спец. плати за використ. земель у формі зем. податку та орендної плати

5. використання земель як основного засобу вир-ва. Ознаки землі на відміну від ін. засобів вир-ва:

a. незамінність,

b. постійне місце знаходження,

c. просторова обмеженість.

6. відносини зем. від-сті за правопорушення хар-ся зем.-прав. засадами та екол. вимогами.

 

Проблеми класифікації земельних правовідносин.

Перше монографічне дослідження — в 1958 р. Аксеньонок Грирорій Олекс. Зем. правоотн. в СССР. Класифікував земельні відносини на 2 групи: відносини права власності та відносини права землекористування. Звужено розглядаються зем. правовідносини через повноваження власника зем. ділянки ч. 1 ст. 2 ЗК.

За інститутами зем. права зем. правовідносини зем. правовідносини поділяються на інститути Загальної частини:

інститут права власності

інст. права користування

інст. зем. реформи

набуття прав на землі та зем. ділянки

інст. управління у галузі використ., відтворення та охорони земель в рамках цього інституту залежно від функцій управління можна виділити відносини щодо розподілу та перерозпод. земель, щодо ведення земел. кадастру, щодо здійсн. контролю за використ. та охороною земель, щодо здійсн. моніторингу, щодо проведення держ. землевпорядної експертизи, ін. правовідносини

інститут охорони земель

інститут плати за землю

інститут відповідальності за порушення вимог зем. зак-ва.

Інститути Особливої частини: інститути 9 видів земель.

За характером реалізації зем. прав субєктів зем. правовідносини поділяються: матеріальні і процесуальні зем. правовідносини. На рівні матеріальних визначається правосубєктність осіб визначає субєктів права держ., прив., комун. власності на зем. ділянки, правовий режим земель тієї чи ін. категорії. Процесуальні норми зем. права поділяються на неюрисдикційні і юрисдикційні. Неюрисдикційні — певна процедура набуття прав на зем. ділянки набуття прав. власності через процедуру приватизації. Юрисдикційні спрямовані на захист прав субєктів зем. правовідносин. За методом прав. регул.: регулятивні і охоронні.

 

Проблеми методів правового регулювання земельних правовідносин.

В теорії права: прийоми та способи прав. впливу на поведінку учасників правовідносин. Виділяють: імперативний і диспозитивний. Імперативний: застосування влади і підпорядкування, тобто чіткої субординації у правовідносинах, нормативне встановлення заборон, нормативне встановлення зобовязань, покарання правопорушень. Диспозитивний: автономія, незалежність учасників правовідн., юр. рівність сторін, свободу волевиявлення у виборі поведінки.

Аналіз змісту зем. правовідносин дає можл. зробити висновок, що більшість врегульовано саме імперативним методом щодо набуття, плати за землю, настання від-сті — це обумовлено специфікою землі як обєкта правовідносин, поєднання прив. та публ. правовідн. Специфічні обовязки щодо використання земель.

До іншої частини правовідносин можемо застосувати комбінований метод як імпер., так і диспозитивний. Зем. ділянку можна продавати лише у межах цільового призначення. Необх. зем. реєстрація. Так як існують певні обмеження.

 

Проблеми реалізації принципів земельного права.

зем. правовідносини через повноваження власника зем. ділянки ч. 1 ст. 2 ЗК.

За інститутами зем. права зем. правовідносини зем. правовідносини поділяються на інститути Загальної частини:

інститут права власності інст. права користування інст. зем. Реформи набуття прав на землі та зем. ділянки

інст. управління у галузі використ., відтворення та охорони земель в рамках цього інституту залежно від функцій управління можна виділити відносини щодо розподілу та перерозпод. земель, щодо ведення земел. кадастру, щодо здійсн. контролю за використ. та охороною земель, щодо здійсн. моніторингу, щодо проведення держ. землевпорядної експертизи, ін. правовідносини

інститут охорони земель інститут плати за землю інститут відповідальності за порушення вимог зем. зак-ва.

Інститути Особливої частини: інститути 9 видів земель.

За характером реалізації зем. прав субєктів зем. правовідносини поділяються: матеріальні і процесуальні зем. правовідносини. На рівні матеріальних визначається правосубєктність осіб визначає субєктів права держ., прив., комун. власності на зем. ділянки, правовий режим земель тієї чи ін. категорії. Процесуальні норми зем. права поділяються на неюрисдикційні і юрисдикційні. Неюрисдикційні — певна процедура набуття прав на зем. ділянки набуття прав. власності через процедуру приватизації. Юрисдикційні спрямовані на захист прав субєктів зем. правовідносин. За методом прав. регул.: регулятивні і охоронні.

6. Проблеми методів правового регулювання земельних правовідносин.

В теорії права: прийоми та способи прав. впливу на поведінку учасників правовідносин. Виділяють: імперативний і диспозитивний. Імперативний: застосування влади і підпорядкування, тобто чіткої субординації у правовідносинах, нормативне встановлення заборон, нормативне встановлення зобовязань, покарання правопорушень. Диспозитивний: автономія, незалежність учасників правовідн., юр. рівність сторін, свободу волевиявлення у виборі поведінки.

Аналіз змісту зем. правовідносин дає можл. зробити висновок, що більшість врегульовано саме імперативним методом щодо набуття, плати за землю, настання від-сті — це обумовлено специфікою землі як обєкта правовідносин, поєднання прив. та публ. правовідн. Специфічні обовязки щодо використання земель.

До іншої частини правовідносин можемо застосувати комбінований метод як імпер., так і диспозитивний. Зем. ділянку можна продавати лише у межах цільового призначення. Необх. зем. реєстрація. Так як існують певні обмеження.