Українська культура в часи тоталітаризму (1930-1950).

30-ті РОКИ:

-ці роки називають «розстріляним відродженням».Жертвами сталінського терору стали представники української національної культурної еліти

-освіта-завершення кампанії з ліквідації не писемності.

-запровадження обов’язкової початкової освіти в сільській місцевості та загального

семирічного навчання в містах.

-нестача кваліфікованих педагогів з вищою освітою.

-скорочення кількості українських шкіл.

-заідеологізованість освіти.

 

-державний контроль над видавництвами.

-панівне становище методу соцреалізму.

-широке визнання творів Ю.Яновського,А.Головка,Остапа Вишні,П.Тичини.

-Хвиля переслідувань українських письменників.

-мистецтво-заснування у 1929р. «Українського мистецького об’єднання»(М.Козин,

В.Коровчинський,Г.Світлицький).

-створення спілки радянських композиторів України (1932).

-відкриття пам’ятника Т.Шевченку в Києві (1939)

антицерковна політика в Україні-курс на формування атеїстичного світогляду.

-зростання державного тиску на діяльність православної церкви.

-масове нищення культових споруд,у результаті якого були

зруйновані численні пам’ятки церковної архітектури.

В РОКИ ВІЙНИ:

-освіта-руйнація значної частини шкіл та знищення їх матеріальної бази в роки окупації.

-спрямування освітньої політики фашистів на окупованій території на онімечення укр.. нас.

-створення для дітей-сиріт у східних районах СРСР дитячих будинків та інтернатів.

-налагодження роботи вузлів України в евакуації.

-наука-евакуація на схід наукових закладів України,у тому числі й Академії наук УРСР.

-література-участь українських літераторів у захисті Вітчизни(А.Головко,М.Бажан,С.Скляренко).

-контроль сталінського керівництва над діяльністю укр.. письменників.

виступи майстрів сцени перед фронтовиками на передовій(М.Гришко,З.Гайдай).

-розвиток кінодокументалістики (перший репортаж у вересні 1941).

-основна тема у творчості українських художників-захист вітчизни.

40-ВІ-ПЕРША ПОЛОВИНА 50-Х:

-ждановщина в Україні-посилення контролю на творчими процесами в галузі культури,

придушення визвольного руху та будь-яких проявів української

самостійницької ідеї.

-НАСЛІДКИ-гальмування розвитку науки,літератури,мистецтва в країні.

-обмеження свободи творчості.

-ізоляція від надбань західної культури.

-освіта-відновлення зруйнованих під час війни шкіл,переважно зусиллями населення.

-гостра потреба у підручниках,зошитах,навчальному обладанні.

-нестача приміщень,учителів,навчальних приміщень.

-неухильне скорочення шкіл з викладанням українською мовою.

лисенківщина-розгром генетики та кібернетики.

-література-складні умови розвитку в умовах ждановщини.

-створення укр. письменниками,високохудожніх творів незважаючи на надзвичайно

Важкі умови праці.(О.Гончар-«прапороносці»,М.Стельмах-«На нашій землі»)

-мистецтво-домінування у мистецтві воєнної тематики.

 

 

85. Вільнолюбне українське козацтво виникло на славній Запорізькій Січі, на легендарному острові Хортиця, за порогами Дніпра-Славути. У національній свідомості поняття Запорізької Січі зливається в єдиний духовний комплекс минулих поколінь. Запорізьке козацтво – гордість української нації. Його ідейно-моральний потенціал – це ядро козацької духовності, яка є невичерпною скарбницею громадського загартування підростаючих поколінь.

українське козацтво насправді було не тільки військовим, а й соціальним, політичним, державним, педагогічним, культурно-історичним явищем. Сила, велич і могутність козацтва були настільки впливовими, що кожен українець прагнув стати козаком.

Епоха козацтва створила багатогранну глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української національної культури. Її освітньо-виховний, емоційно-естетичний потенціал покладено в основу не лише козацької, а й усієї української національної теми виховання. Козацтво було в кращому розумінні цих понять аристократією національного руху, високоморальною елітою своєї нації. Палкий український патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого і незалежного життя.

Творче відродження культурно-освітніх і виховних козацьких традицій – одна з необхідних і найважливіших граней зміцнення незалежності України. Завдяки головним засадам - свободи, рівноправності, братства, православної віри, захисту слабких від сильних, боротьби з невірними, склад запорізького війська складав єдину і нероздільну спільність, згуртовану і грізну силу для ворогів. Справжній цвіт козацтва складали дуже сильні і добре фізично складені люди, головним чином українці, які належали до "лицарства" чи "товариства".

Дбаючи про інтелектуальний розвиток козаків, осередки освіти були створені на запорізьких землях-паланках та у фортецях Січі, у яких навчали письма, церковного співу, читання, музики. Такі школи існували при усіх церквах на Січі, їх діяльність була спрямована на формування світогляду, моралі, етики, музичної грамоти. Про високий рівень освіти в Україні козацької Доби Павло Халебський пише: "У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти

Під впливом козацтва та православної церкви у кінці ХVІ ст. народжується українське борокко у стилі традицій народного мистецтва, що відбулося в архітектурі, живописі, музиці, літературі. Слід відзначити архітектуру Духовної академії в Києві, церкву Юра у Львові, Визначними пам'ятниками архітектури стали світські та церковні будівлі козацької столиці - Чигирина та родинного маєтку Хмельницьких - хутора Суботова. Велику цінність має запорізький Троїцький собор, побудований майстром Я.Погрібняком без жодного цвяха (Дніпропетровська область). Активізують творчі процеси соціальні потрясіння. В умовах зовнішніх впливів, зокрема стильових особливостей класицизму, у живописі розгорнули свою діяльність талановиті художники Д.Левицький та В. Боровиковський.

86.уявлення про «національний характер» як елемент культурної ідентичності.

Національний характер — сукупність психологічно-ментальних та повендінкових ознак, особливостей, притаманних певній етнонаціональній спільностей.

Уперше вивчення психологічнох особливостей окремих етнічних груп здійснювалося Школою психології народів, що виникла в Німеччи- ні в середині ХІХ ст. Для означення специфічних психологічних властивостей того чи іншого етносу Лазарус і Штейнгаль, насліду- ючи Гегеля й німецьких романтиків, уживали поняття «дух народу». Дослідженню цього питання присвячено й фундаментальну працю Вундта «Психологія народів», де розглядають специфічні особливості глибинних шарів психоллогічного життя представників різ- них людських спільнот. У ХХ ст. дослідження Н.х. (національноо характеру) здійснюється переважно в рамках неофрейдизму та націології. Юнг, зокрема, виводить наявність психологічних відмінностей народів зі своєї концепції архетипів, пов'язуючи їх існування з функціонуванням у підсвідомому певних психологічних структур, що зумовлюють особливі поведінкові прояви і є спі-льними для представників якогось великого угрупування.

Питання Н.х. найбільшою мірою привертало увагу народів, що зазнавали національного гноблення і для яких актуальним було виявлення всіх чинників, що впливали на перебіг національно-визвольної боротьби. Намагаючись виявити умови, за яких уможливлюється досягнення національної незалежності і причини попердніх поразок, українські мислителі — політики-державники, філософи, психо- логи, представники інших наукових галузей — звертались до особливостей української національної ментальності й психології.

Од середини ХІХ ст. в Україні бурхливими темпами розвивається етнопсихологія, основоположні ідеї якої сформульовані в роботах історіографічного та культурознавчого характеру (Костомаров, Липинський, Щербаківський, Липа, Чижевський, Мірчук, Крупницький, Ярема, Феденко). Філософські аспекти функціонування мови як чинника етнопсихологічних феноменів досліджувалися у роботах Потебні. Безпоседньо проблемам національного характеру в межах етнопсихології як міждисциплінарного напряму наукових досліджень на українському грунті присвячено роботи Кульчицького, Цимбалистого, Яніва, Шлемкевича та інших.

87.феномен української греко-католицької церкви.

Українська греко-католицька церква має безперервну ієрархічну спадкоємність від часу офіційного Хрещення Руси-України та становлення на її території церковної структури. Новий період з її багатовікової історії розпочинає 1596 рік..Українська греко-католицька церква (УГКЦ) — одна із двадцяти двох самоуправних Східних Католицьких Церков, які знаходяться у повній єдності з Апостольським Престолом. За кількістю своїх вірних (понад 5,5мільйонів) вона є найбільшою у світі з усіх східних. Згідно з угодами Берестейської унії, у греко-католицькій церкві богослужіння, церковна організація й обряди залишились такими, як і вони були в греко-православні йцеркві. Церква, з черги, підпорядковувалася Папі Римському та прийняла як і католицький догмат про сходження Святого Духа від Отця і Сина.

РозквітУкраїнської греко-католицької церкви припадає на 19 століття. Провідною постаттю греко-католицького руху в першій половині двадцятого століття був львівський митрополит Андрій Шептицький. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях УГКЦ розпущено владою — і церква існувала лише впідпіллі. Аж 1989 року — за горбачовської перебудови — церква вийшла ізпідпілля.

Феномен – є те,що УГКЦ змогло обєднати не тільки церкви, територію, віру, а саме головне – це культуру народів.

88.

 

 

89.Українське бароко — архітектурний стиль, який зародився та існував в Україні протягом XVII—XVIII віків.

Яскравим зразком скульптури бароко була творчість Пінзеля та скульпторів його школи у Львові.

На Лівобережній Україні своє почесне місце зайняла не скульптура, а різблені вівтарі (бароковий вівтар Софії Київської, вівтар в церкві міста Глухів тощо).

Українське бароко як архітектурний стиль, почав формуватися на Україні в 17 столітті. Як і бароко західноєвропейських країн, українське бароко мало два сильних джерела — бароко з Риму центра і архітектури доби маньєризму.. Бароко тяжіє до монументальних форм і позбавляється дріб'язків маньєризму. Свій вплив на розвиток українського бароко мають і великі храмові споруди, які будують архітектори, запрошені з Італії.

Місто Луцьк, Костел єзуїтів, 1606—1610, арх. Якопо Бріано

Місто Бар, Вінницька об., Петропавлівський костел монастиря сестер бенедиктинок, костел з 1616 р.

Місто Львів, Стрітенський костел, 1642 рік,

В архітектурі відрізняється від західноєвропейського бароко більш спокійними орнаментами та спрощеними формами. Певні елементи українського бароко були запозичені із російського. Стиль українського бароко продовжився до будівництва храму архієпископа Харківського Священномученика Олександра. Принципами українського бароко були пишність і своєрідне розташування частин деталей споруд, декоративність орнаменту і гра світлотінні, які підкреслювали переваги величезним площам кам'яних церков. Українські архітектори цього періоду намагалися поєднати у кам'яному храмовому будівництві європейські віяння мистецтва бароко з великими традиціями Київської Русі.

Збереглися безліч зразків українського бароко, включаючи ансамбль Києво-Печерської Лаври, Софійського собору, Видубецького та Михайлівського золотоверхого монастиря у Києві, Покровський собор у Харкові, Церква св. Андрія у Києві, Троїцький собор у Чернігові, собор Полтави та ін. Найкращими зразками живопису бароко є церковні розписи в Троїцькому соборі Києво-Печерської Лаври.