Загальноєвропейські цінності культури та їх значення для розвитку культури Україні.

"Vita еst via"… Так, дійсно, життя – це дорога. Вона дуже рідко буває гладенькою і рівною, найчастіше – життєва дорога звивиста і повна різноманітних розгалужень. Яку дорогу обрати в майбутньому? Як зробити правильний вибір? Адже перспектив так багато! В сучасному тісному, глобалізованому світі, де час спресувався настільки, що кожна секунда відкриває нові можливості, як не помилитись і вибрати найкраще? Якими цінностями керуватись в подальшому житті? Кожна молода людина опиняється перед складним вибором. Цінності, в яких вона виховувалась в дитинстві, тепер ґрунтовно аналізуються та переосмислюються. Молода людина приходить до нового розуміння соціальних, моральних і психолого-вольових аспектів свого життя.

Якими цінностями керуватись у своєму житті, яку політичну модель вважати зразковою і чи потрібно шукати цей шлях це взагалі?

Шукаючи відповідь на ці питання, я намагалась підійти до нього максимально неупереджено й виважено. Нині в моїй державі триває дискусія щодо зовнішньополітичної орієнтації України, вектора цивілізаційного розвитку. Кожного дня в засобах масової інформації я чую словосполучення «європейська модель», «європейські стандарти», «європейські цінності»…

Перш за все, необхідно взяти до уваги, що європейська модель розвитку спрямована на побудову світу справедливості, заснованого на принципі цілісності людської гідності. Бурхливий і суперечливий розвиток Європи, її поліетнічність сприяли тому, що європейські цінності сформувались як продукт кількох великих релігійних і філософських традицій. Ідеї греків і римлян, християнства, іудаїзму, гуманізму й епохи Просвітництва та активний діалог з ісламською й арабською культурою сприяли створенню потужної системи загальнолюдських цінностей. Жорстокі війни й катаклізми викристалізували гуманістичний підхід до людини, людського життя й здоров'я. Найважливішою цінністю європейського суспільства стала людська гідність, людина як особистість й індивідуум.

Відповідно до європейських стандартів, максимально наближеним до ідеального є таке суспільство, в якому створені належні умови, що мають забезпечити усім громадянам рівні стартові можливості для розвитку й застосування їхніх потенційних здібностей, досягнення суб'єктивно привабливих і водночас соціально значущих цілей як умови реалізації найголовнішої соціально-психологічної потреби особистості - потреби в самовизначенні та самоствердженні. Політична, моральна та суспільна безпека й свобода кожної людини – важливий елемент європейських цінностей.

Безумовно, гарантом дотримання гуманістичних цінностей і стандартів є демократія, що забезпечує рівність, мир, соціальну справедливість, безпеку громадян, відкритість, відповідальність. Її важливими складовими є плюралізм, толерантність, повага до чужої точки зору, визнання свободи совісті, гарантованого права на власність інших осіб. Однак демократія немислима без відповідної громадянської відповідальності людини, що передбачає не тільки невідступне дотримання законів, але й активну протидію правовому нігілізму та пасивності. Важливими умовами демократичного суспільства є громадянська освіченість, компетентність, виховання поваги до прав людини, вміння знаходити компроміс. Люди повинні знати свої права та обов'язки, мислити критично й незалежно. Характерно, що сучасні демократичні тенденції вимагають від громадянина не лише політичної активності, а й усвідомлення власної ролі і значення в житті суспільства, а також дії у відповідності до власних переконань.

Однак, попри всю важливість демократії, її не можна ідеалізувати чи вважати панацеєю. Вона не створює гарантії щасливого й безтурботного життя, не є достатньою передумовою безконфліктного розвитку, а лише дає шанс на те, щоб вижити в співпраці з іншими народами світу, щоб ефективно протистояти глобалізаційним викликам. Демократія – це не універсальна модель суспільного устрою, це, перш за все, багатоманітність національно-культурних форм життя, які базуються на багатовіковому історичному досвіді, особливостях менталітету народів.

Однак саме цей аспект несе певні загрози. Як відомо, потужним носієм сучасних європейських цінностей є Європейський Союз – фінансово-економічна й політична структура, що передбачає певний рівень єдності її членів. Противники європейської моделі розвитку вважають, що за таких умов стираються національні особливості держав-членів ЄС, відбувається повна уніфікація суспільно-політичного, економічного й національного життя. Я вважаю, що ці побоювання мають раціональне зерно, адже вільний рух робочої сили, товарів та фінансів сприяє міжетнічному діалогу, нівелює відмінності між різними націями. Однак в Європі здійснюються заходи, що повинні зашкодити негативному процесу уніфікації. Освітня система кожної окремої держави складається з двох важливих складових: загальноєвропейської та національної. Поряд з вихованням толерантності, поваги до іншої нації чи етнічної групи, вміння вести діалог та знаходити компроміс, важливим є також виховання національної самосвідомості, що вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; вміння осмислювати моральні та культурні надбання своєї нації, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, що мотивуються любов'ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед нею. Ідеалом є патріотизм, однак патріотизм не суто національний, а й загальноєвропейський.

Хотілось би також відмітити, що однією з важливих європейських цінностей є переконаність в тому, що мова будь-яких етносів – незалежно від чисельності її носіїв – є однією з найкоштовніших вартостей людства як цивілізованої спільноти. Подібний підхід сприяє розвитку культури кожної окремої держави, а як наслідок – усієї Європи і світу.

Значних успіхів досягнуто на шляху забезпечення гендерної рівності. Цей аспект суспільного життя не можна недооцінювати, адже саме рівність усіх людей, незалежно від їх статі, може наочно довести життєздатність ціннісних орієнтирів Європи.

Також характерною рисою європейської моделі є увага до навколишнього середовища. Хоча Європа не єдиний регіон, який зіткнувся з екологічними проблемами, вона є єдиною політичною зоною, де ці проблеми на сьогодні були взяті до уваги. Повага до навколишнього середовища, бережливе ставлення до природи проявляється як на побутовому, так і на глобальному рівнях.

Європейські цінності неможливі без так званого «європейського типу громадянина», який є безпосереднім їх носієм.

Для нього характерна здатність приймати необхідні рішення та відповідати за них, жити й діяти в певному соціумі, зберігаючи власне самовизначення, зважаючи на власну громадянську позицію; вміння орієнтуватись у політичному, економічному, культурному та правовому контекстах. Він готовий до сприйняття нового; здатний пристосовуватись до ситуації, змінювати напрямки діяльності, володіти декількома європейськими мовами, спілкуватись та взаємодіяти з іншими, поважаючи їх права, культуру, самобутність; вміє коректно розв'язувати конфлікти.

Саме відкритість до всякого роду нововведень, суспільна мобільність є провідною рисою європейської цивілізації і європейського способу життя.

Європейською цінністю є також ідеал вільного ринку, який дозволяє максимально забезпечити високий рівень життя населення. Ця модель, яку часто описують як соціально-ринкову економіку, пропонує чесний компроміс між свободою та соціальною справедливістю, між виробництвом та перерозподілом, між ринком та державою.

Однак, попри значні здобутки, європейські цінності мають ряд недоліків. З історії відомо, що іноді демократія перетворюється на вседозволеність, що тягне за собою спочатку кризу морально-етичних, релігійних ідеалів, а згодом веде до розчарування, появи ідеї «сильної руки»…

На фоні демократичності й толерантності в європейському суспільстві процвітає гомосексуалізм, формується терпиме ставлення до «легких» (і не дуже) наркотиків…

Попри все, я вважаю, що європейські цінності – це важливий здобуток не лише Європи, а й усього людства. Тому орієнтація на європейські стандарти при високій національній самосвідомості сприятиме істотному цивілізаційному успіху нашого суспільства. Адже європейські цінності – унікальне явище, найбільш досконале на сьогодні вираження філософського, релігійного й морального розвитку різних епох і народів, засноване на загальнолюдських ідеалах та прагненнях.

Український авангард.

Поняття «український авангард» введено у вжиток паризьким мистецтвознавцем А. Наковим (фр. Andréi Nakov) для виставки «Tatlin's dream», улаштованої в Лондоні 1973 року. ТодіЗахід уперше побачив праці світового рівня безвісних авангардистів України Василя Єрмилова і Олександра Богомазова. І це змусило згадати про відомих у всьому світі майстрів, за походженням, вихованням, самосвідомістю і національними традиціями пов'язаних з Києвом, Харковом, Львовом, Одесою, таких як «найвірніший син України» Давид Бурлюк; поляк, котрий мав себе за українця, Казимир Малевич; професор Київського худінституту бандурист Володимир Татлін; засновниця української школи конструктивістської сценографіїОлександра Екстер. Нарешті, феномен Олександра Архипенка, просиленого враженнями рідної землі: магією трипільської культури, архаїкою половецьких статуй, співучою лінійністю мозаїк Софії Київської і рельєфів Михайлівського Золотоверхого собору, кольорами селянської кераміки.

На такому тлі поява Єрмилова і Богомазова не здавалася випадковістю. Уважний погляд на українську історію мистецтв без труднощів помічає низку пріоритетів. Перший абстрактний твір з'явився тут — малюнок Василя Кандинського на обкладинці каталогу «Салон Іздебського 2» (1910); перша широка міжнародна авангардна виставка у Російській імперії (той-таки Салон Іздебського) відбулася в Одесі і Києві, а вже потім у Петербурзі і Ризі. У всіх новаторських художніх об'єднаннях Росії, від «Бубнового валета» до «Мішені» і «Ослячого хвоста», українці (футуристи, неопримітивісти, бойчукісти) — найактивніші учасники і заводії. Та й виставлені там картини рясніли назвами: «Київ», «Плавні на Дніпрі», «Кобза», «Вулиця Фундуклеївська». Чорний квадрат на білому тлі з'явився уперше влітку 1914-го (раніш за Малевича!) у написаному під Києвом трактаті Богомазова «як найбільш викінчена форма», за словами автора.