Одеський національний університет

Імені І.І.Мечникова

Інститут інноваційної та післядипломної освіти

Кафедра соціальних теорій

Методичні рекомендації

З підготовки та захисту кваліфікаційної роботи

За напрямом «Соціальна допомога»

За ОКР «бакалавр»

 

Одеса - 2009

 

Підготовлено:

доцент кафедри соціальних теорій, к.політ.н. О.О.Нікогосян

доцент кафедри соціальних теорій, к.і.н. Е.В. Піщевська

доцент кафедри соціальних теорій, к.політ.н. Т.П.Хлівнюк

 

 

Рецензенти:

Кременчуцька М.К. – к.психол.н., доцент, голова Навчально-методичної комісії Інституту інноваційної та післядипломної освіти.

Дунаєва Л.М. – д.політ.н., професор, зав.кафедри соціальних теорій, директор Інституту інноваційної та післядипломної освіти.

 

 

Затверджено на засіданні кафедри соціальних теорій ІІПО

Протокол №1 від 31.08.2009 р.

Схвалено на засіданні Вченої ради ІІПО

Протокол №1 від 15.09.2009 р.

 

У даному методичному посібнику зроблена спроба короткого викладу найбільш важливих орієнтирів для написання кваліфікаційної роботи. Вимоги до структури й оформлення кваліфікаційної роботи розроблено на базі "Основних вимог до дисертацій та авторефератів дисертацій [Бюлетень ВАК України. – 2007. – № 6., 2008. – № 3.] і Положення «Про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», затвердженого Наказом МОН України від 02 червня 1993 р. №161.

Мета даних методичних рекомендацій - надати методичну допомогу студентам в організації науково-дослідної роботи та забезпечити єдині вимоги до оформлення кваліфікаційної роботи студентами Інституту інноваційної та післядипломної освіти за напрямом «Соціальна допомога».

Нікогосян О.О. Методичні рекомендації з підготовки та захисту кваліфікаційної роботи за напрямом «Соціальна допомога» за ОКР «бакалавр» / О.О. Нікогосян, Е.В. Піщевська, Т.П.Хлівнюк. – Одеса: Вид-во «ВМВ», 2009. – 32 с.

 

Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, 2009.

Інститут інноваційної та післядипломної освіти, 2009.

О.О. Нікогосян, Е.В. Піщевська, Т.П.Хлівнюк, 2009.

 

 

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

1. Державна атестація випускників має своєю метою:

- систематизацію, закріплення та розширення теоретичних та практичних знань із напряму 7.13010101 Соціальна допомога, вміння використання цих знань при вирішенні конкретних практичних задач;

- розвиток навичок проведення самостійної роботи, оволодіння методиками досліджень, експерименту при вирішенні поставлених в кваліфікаційній роботі завдань;

- виявлення рівня підготовленості студента для самостійної роботи в умовах ринкової економіки, сучасного виробництва, розвитку науки та техніки.

Кваліфікаційна робота - це підсумкове дослідження, що є заключним етапом підготовки фахівця. Працюючи над ним, студент реалізує отримані на попередніх етапах навчання наукові та практичні засоби професійної діяльності та освоює технологію проведення самостійного повномасштабного наукового дослідження. Кваліфікаційна робота проходить процедури передзахисту на кафедрі і захисту перед Державною екзаменаційною комісією. Назва кваліфікаційної роботи та її оцінка записуються в додатку до диплому. Випускна кваліфікаційна робота відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня “Бакалавр”, уявляє собою текстовий паперовий документ із включенням до нього за необхідністю таблиць і ілюстративного матеріалу - креслень, технічних рисунків, схем, фотографій, діаграм, графіків тощо. Створені документи повинні відповідати вимогам стандартів– нормативним документам, що встановлюють комплекс норм, правил, вимог до об’єкта стандартизації на підставі досягнень науки, техніки й передового досвіду й затверджених компетентним органом у відповідності до чинного законодавства.Під час написання кваліфікаційної роботи студент повинен продемонструвати певний рівень кваліфікації, а саме:

- здатність творчо мислити, уміння самостійно вести науковий пошук, і вирішувати конкретні наукові завдання;

- уміння проводити бібліографічну роботу з використанням сучасних інформаційних технологій, користуватися методичними, статистичними й законодавчо-нормативними матеріалами, критично оцінювати існуючі наукові концепції та підходи до соціальних явищ і процесів;

- здатність формулювати мету та актуальність дослідження;

- володіння сучасними методами й методиками досліджень, які використовувались в процесі роботи;

- уміння робити науковий аналіз отриманих результатів;

- уміння оцінити можливості використання отриманих результатів у науковій та практичній діяльності;

- володіння сучасними інформаційними технологіями для здійснення досліджень та оформлення роботи.

Тематика кваліфікаційної роботи повинна бути актуальною, відповідати сучасному рівню та перспективам розвитку суспільства, ринкової економіки, науки та техніки. Теми кваліфікаційних робіт розглядаються та затверджується на засіданні випускаючих кафедр, засіданні Вченої ради Інституту інноваційної та післядипломної освіти.

Закріплення за випускником теми кваліфікаційної (випускної) роботи бакалавра здійснюється за його особистою письмовою заявою на підставі рішення кафедри. Студент має право вільного вибору теми кваліфікаційної роботи.

Остаточно тему кваліфікаційної роботи необхідно сформулювати на початку навчального року на останньому році навчання. Бажано це робити раніше, щоб мати можливість глибоко проаналізувати літературні дані і провести за обраною темою пілотажне дослідження.

Кваліфікаційна робота надається українською або російською мовою. За рішенням Вченої ради інституту може бути дозволено надання кваліфікаційної роботи іншою мовою.

Щоб ефективно та успішно виконати кваліфікаційну (випускну) роботу необхідно чітко визначити послідовність її підготовки та написання:

- визначити напрям (тематику) дослідження;

- визначити структуру роботи та скласти план програми дослідження;

- підібрати та проаналізувати літературу за темою дослідження;

- провести дослідження, якщо робота носить експериментальний характер;

- написати текст розділів випускної роботи;

- оформити випускну роботу;

- надати роботу науковому керівнику для отримання відгуку;

- надати роботу рецензенту для отримання рецензії;

- підготувати виступ для публічного захисту випускної роботи.

 

2. СТРУКТУРА КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

 

Вірна структура кваліфікаційної роботи, оптимальний поділ її на розділи, підрозділи відображають методологічну підготовку студента до наукової роботи.

Робота повинна містити:

титульний аркуш;

зміст;

вступ;

основну частину;

висновки;

список використаної літератури;

додатки (за необхідності).

Кваліфікаційну роботу подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису в твердому переплетенні.

 

3. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

 

3.1. Титульний аркуш (додаток 1)

Титульний аркуш містить

найменування вищого навчального закладу і кафедри, де виконано кваліфікаційну роботу;

прізвище, ім’я, по батькові автора;

назву роботи;

шифр і найменування напряму підготовки;

кваліфікаційний рівень, на який претендує студент;

науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника і (або) консультанта;

місто і рік.

Назва кваліфікаційної роботи має бути стислою, конкретною, відповідати спеціальності та суті дослідженої проблеми, вказувати на предмет і мету кваліфікаційного дослідження. Іноді для більшої конкретизації до назви можна додати невеликий (4-6 слів) підзаголовок.

У назві не бажано використовувати ускладнену, узагальнюючу чи псевдонаукову термінологію. У назві треба уникати слів "Дослідження...", "Аналіз...", "Вивчення...".

Тема роботи пишеться без лапок і, по можливості, повинна містити не більше 7-9 слів. Наприклад: Психологічна компетентність керівника як фактор підвищення його авторитету; Динаміка розвитку взаємовідносин членів малої групи в процесі її розвитку; Керівник як суб'єкт конфліктних відносин в організації та ін.

 

3.2. Зміст (додаток 2)

Зміст подають на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.

 

3.3. Вступ (додаток 3)

Розкриває сутність і стан наукової проблеми (задачі) та її значимість, підстави і вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження.

У вступі подають загальну характеристику кваліфікаційної роботи у такій послідовності.

Актуальність теми. Обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання.

Мета і завдання дослідження. Формулюють мету роботи і завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети.

Не можна формулювати мету так: "Дослідити (вивчити, проаналізувати) певний процес (об’єкт, явище)", оскільки дослідження й аналіз – це не мета, а засоби її досягнення. Формулюючи мету, варто чітко зазначити, що саме необхідно установити, визначити, виявити, з’ясувати в роботі. Формулюючи завдання, вкажіть, що конкретно передбачається зробити: проаналізувати, визначити особливості, систематизувати вітчизняний і зарубіжний досвід, виокремити, дослідити й описати, розглянути, з’ясувати, простежити, показати, класифікувати, експериментально перевірити й обґрунтувати, визначити тенденції, окреслити шляхи підвищення ефективності, розробити рекомендації тощо.

Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта.

Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага студента, оскільки предмет дослідження визначає тему кваліфікаційної роботи, яка зазначається на титульному аркуші як її назва.

Методи дослідження. Подають перелік методів дослідження, використаних для розв’язання поставлених в роботі завдань. Перераховувати їх треба коротко та конкретно, визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів.

Наукова новизна одержаних результатів. Подають стислий опис нових наукових положень (рішень), запропонованих особисто студентом. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток).

У жодному випадку не можна вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а сутності і новизни із написаного виявити неможливо. Подання наукових положень у вигляді анотацій є найбільш поширеною помилкою студентів при викладенні загальної характеристики роботи.

Практичне значення одержаних результатів. Подаються відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх використання.

Особистий внесок. У випадку використання в роботі ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, студент повинен відзначити цей факт у вступі з обов’язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розробки.

Апробація результатів роботи. Вказується, на яких конференціях, семінарах, нарадах оприлюднено результати досліджень.

Публікації. Вказують, у скількох статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій опубліковані результати роботи.

 

3.4. Основна частина

Основна частина кваліфікаційної роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

У розділах основної частини подають матеріал, як правило, в такій послідовності:

Розділ 1 – огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень;

Розділ 2 – виклад загальних підходів і основних методів досліджень, опис теоретичних і (або) експериментальних досліджень;

Розділ 3 – аналіз і узагальнення результатів досліджень.

В першому розділі студент окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи, студент повинен назвати ті питання, що залишились невирішеними, а отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення свого дослідження. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини кваліфікаційної роботи.

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напряму досліджень, наводять методи вирішення задач і їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення емпіричних досліджень.

У програмі експериментального дослідження необхідно:
1. Перерахувати використані методи і методики, обґрунтувати їх вибір і вказати джерела, з яких вони взяті. Методики повинні бути викладені докладно в тексті або в додатку.

2. Описати базу дослідження і вибірку досліджуваних, вказавши їхні характеристики (стать, вік, соціальний стан тощо).
3. Охарактеризувати умови (включаючи дату та місце проведення) експерименту, його етапи та процедури.
4. Вказати способи обробки первинних даних (включаючи методи статистичної обробки результатів), обґрунтувати вибір цих способів.
Результати включають виклад (без теоретичної інтерпретації) отриманих експериментальних фактів; зведені таблиці первинних результатів, а також графіки, діаграми, схеми з поясненнями під кожним з малюнків. Якщо якісь з цих матеріалів займають багато місця, їх можна помістити в додатку.

У наступному розділі з вичерпною повнотою викладають результати власних досліджень з висвітленням того нового, що студент вносить у розроблення проблеми. Студент повинен оцінити повноту й достовірність одержаних ним результатів, порівняти їх з даними аналогічних досліджень інших авторів.

 

3.5. Висновки

У висновках викладають найважливіші наукові та практичні результати, одержані в роботі. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі висновки мають містити відповіді на всі завдання, поставлені у вступі. Все це дасть змогу авторові засвідчити у висновках, що сформульованої у вступі цілі досягнуто. Варто наголосити на окремих важливих здобутих результатах, обґрунтувати їх достовірність, викласти рекомендації щодо їх використання.

У кваліфікаційній роботі треба стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.

Поділ роботи на розділи та підрозділи здійснюється так, щоб частини роботи були пропорційні об’єму та науковому змісту. Рекомендовано наступний поділ роботи: вступ – 3-4 сторінки, перший розділ – 15-20 сторінок, другий (третій) розділ – 25-30 сторінок, висновки до розділів – 1 сторінка, висновки – 3-4 сторінки.

 

3.6. Список використаної літератури

Для написання кваліфікаційної роботи необхідно проаналізувати не менше п’ятдесяти спеціальних робіт, включаючи, якщо це рекомендує науковий керівник, і дисертаційні дослідження.

За допомогою теоретичного огляду студент повинен показати свою обізнаність про те, що накопичено дослідницькою практикою у вивченні обраної теми.

Список використаної літератури слід розміщувати в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (додаток 4).

 

3.7. Додатки

До додатків за необхідності доцільно включати допоміжний матеріал:

таблиці допоміжних даних;

анкети опитувань чи інших застосованих видів емпіричних досліджень;

протоколи й акти випробувань, впровадження, розрахунки;

допоміжні ілюстрації;

досліджений фактичний матеріал (газетні статті, радіо- чи телематеріали, дані рейтингових агентств тощо).

 

 

4. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

 

4.1. Загальні вимоги

Кваліфікаційну роботу друкують за допомогою принтера на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210x297 мм) із книжною орієнтацією через півтора міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці, 14-м кеглем, шрифт Times New Roman, абзац – 1,25 см. Таблиці та ілюстрації можна подавати на аркушах формату А3.

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве –20 мм, праве –10 мм, верхнє –20 мм, нижнє –20 мм.

Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Обсяг основного тексту кваліфікаційної роботи 1,6-2,2 авторських аркушів (65–90 тис. знаків). До загального обсягу роботи не входять додатки, список використаної літератури, таблиці та рисунки, що повністю займають площу сторінки. Всі сторінки структурних одиниць підлягають суцільній нумерації.

Якщо обсяг роботи не відповідає нормам, це свідчить про невміння студента самостійно обробляти матеріал.

Заголовки структурних частин "ЗМІСТ", "ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "ДОДАТКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ", друкують великими літерами по центру рядка. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці у підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 2 інтервали.

Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки.

 

4.2. Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини, як зміст, вступ, висновки, список використаної літератури, додатки не мають порядкового номера. Тобто всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки. Не можна друкувати: "1. ВСТУП" або "Розділ 6. ВИСНОВКИ". Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: "2.3." (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: "1.3.2." (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно наводити безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або в додатках.

Ілюстрації позначають словом "Рис." і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис.1.2 (другий рисунок першого розділу).

Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в розділі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис "Таблиця" із зазначеннями номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу). Якщо в розділі є лише одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. При перенесенні частини таблиці на іншу сторінку слово "Таблиця" і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова "Продовж, табл." і вказують номер таблиці, наприклад: "Продовж. табл.1.2".

Формули (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

 

4.3. Ілюстрації

Ілюструвати роботу слід, виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов’язаних із другорядними деталями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації.

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири основних елементи:

- найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом "Рис.";

- порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами;

- тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;

- експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом.

Основними видами ілюстративного матеріалу є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, і де треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках "(рис.3.1)" або зворот типу: "...як це видно з рис. 3.1" або "... як це показано на рис. 3.1".

 

4.4. Таблиці

Слово Таблиця та її номер розмішують над назвою таблиці, праворуч. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву наводять жирним шрифтом.

Текст у таблиці варто друкувати кеглем 12 з одинарним інтервалом.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку або з поворотом за стрілкою годинника. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку.

Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

 

4.5. Формули

Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова "де" без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності, або після знаків плюс, мінус, множення.

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в наступному тексті, інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого поля сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формулу взято в рамку, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації. Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації, а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі. Розділовими знаками між формулами, що йдуть одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

 

4.6. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні кваліфікаційної роботи студент повинен посилатися на цитовану літературу, або на ту літературу, звідки взято ідеї, висновки, задачі, питання, вивченню яких присвячена робота. Посилатися слід на останні видання публікацій.

У разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело кваліфікаційна робота знімається з захисту.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання.

Посилання на літературу в тексті роботи розмішують у квадратних дужках після відповідної цитати, наприклад [12, 387], де "12" – це номер у списку літератури тієї публікації, на яку посилається автор, а через кому подається номер сторінки в цій публікації, на якій розміщено цитований текст.

Посилання в тексті на літературні джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, "... у працях [1-7]...".

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо необхідно виявити ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

е) коли студент, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є, наприклад: (курсив мій. – М.Х.), (підкреслено мною. – М.Х.), (розбивка моя. – М.Х.).

 

4.7. Оформлення списку використаної літератури (додаток 4)

Список використаної літератури – елемент бібліографічного апарату, що містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

 

4.8. Додатки

Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово "Додаток Б" і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б. Один додаток позначається як додаток.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою роботи друкують великими літерами слово "ДОДАТКИ".

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 - другий розділ додатка А; В.3.1 – перший підрозділ третього розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 - другий рисунок першого розділу додатка Д; формула (А.1) - перша формула додатка А.

 

5. Права та обов’язки НАУКОВОГО КЕРІВНИКА

 

Роль наукового керівника в дослідницькій роботі студента полягає, перш за все, в сприянні його творчої пошукової активності. Керівник, як консультант, допомагає студенту підібрати необхідну літературу і методичний інструментарій, розробити план дослідження. Допомога керівника необхідна студентові, щоб краще розібратися в теоретичних передумовах передбачуваного дослідження, сформулювати мету, завдання і гіпотези роботи. На різних етапах роботи науковий керівник спільно із студентом аналізує і корегує хід дослідження.

Для освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра науковими керівниками кваліфікаційної роботи як правило призначаються викладачі з числа осіб, що мають вчені ступіні та/або вчені звання, та викладачі, з числа практичних працівників, що залучені до роботи в ІІПО та мають необхідний практичний досвід роботи у відповідній галузі. У деяких випадках за наявності значного контингенту випускників, керівниками кваліфікаційних робіт бакалаврів можуть призначатися старші викладачі та викладачі. Такі наукові керівники призначаються за поданням директора інституту дозволом галузевого проректора.

У деяких випадках, що визначаються науково-виробничою необхідністю, разом з науковим керівником може бути призначений науковий консультант. Планування навчального навантаження для наукових консультантів не здійснюється.

Керівник випускної роботи:

- формує тематику випускних робіт;

- видає завдання на випускну роботу;

- рекомендує випускнику необхідну літературу;

- забезпечує засвоєння випускником відповідних методів дослідження;

- проводить консультації;

- перевіряє виконання роботи;

- надає відгук на виконану роботу.

Студент має отримати і подати Державній екзаменаційній комісії відгук свого наукового керівника про кваліфікаційну роботу.

У відгуку керівника встановлюється (додаток 5):

актуальність обраної теми,

повнота і докладність розв’язання завдань,

достовірність і новизна отриманих результатів,

адекватність використаних наукових методів досліджень,

грамотність і стильова майстерність студента.

Науковий керівник може висловити зауваження і вказати на недоліки роботи. Останнє речення відгуку має містити фразу про те, відповідає чи не відповідає робота вимогам, що висуваються до кваліфікаційних робіт, і якої оцінки, на думку керівника, ця робота заслуговує.

Підпис наукового керівника має супроводжуватись розшифровкою його прізвища, ім’я, по-батькові, зазначенням місця роботи, посади, наукового ступеня, вченого звання.

 

6. ВИМОГИ ДО РЕЦЕНЗУВАННЯ

 

Студент має отримати внутрішню чи зовнішню рецензію на свою кваліфікаційну роботу. Внутрішніми рецензентами можуть бути викладачі кафедри, де виконувалась робота. Зовнішніми рецензентами можуть бути фахівці, які працюють в організаціях, наукових установах і вищих навчальних закладах у тій галузі, якої стосується тема кваліфікаційної роботи.

У рецензіях обов’язково слід відобразити такі моменти (додаток 6):

адекватність змісту роботи заявленій темі (назві) і меті;

повнота і докладність розв’язання завдань;

новизна й достовірність отриманих результатів;

практична цінність роботи та можливість реалізації запропонованих автором рекомендацій.

Рецензент може висловити зауваження і вказати на недоліки роботи. В останньому реченні рецензент зазначає, якої оцінки, на його думку, заслуговує робота.

Зовнішня рецензія має бути надрукована на бланку установи, де працює рецензент. Підпис рецензента має супроводжуватись розшифровкою його прізвища, ім’я, по-батькові, зазначенням місця роботи, посади, наукового ступеня, вченого звання, а також має бути засвідчений печаткою.

Студент під час захисту своєї роботи на засіданні Державної екзаменаційної комісії має дати відповіді на всі зауваження наукового керівника і рецензента.

 

7. Захист кваліфікаційної роботи

 

За декілька тижнів до призначеної дати захисту кваліфікаційної роботи на кафедрі повинна відбуватися процедура попереднього захисту роботи. У ході цієї процедури студенти мають можливість отримати зворотний зв'язок, проаналізувати і усунути недоліки свого дослідження. Роботи, виконані недостатньо кваліфіковано, кафедра до захисту не допускає.