Способи творення українських прізвищ

Українські прізвища відзначаються великою різно­манітністю як щодо джерел виникнення, так і щодо гра­матичної будови.

Прізвища належать до розряду іменників, але за поход­женням, будовою та особливостями відмінювання їх ділять на дві групи: прізвища прикметникового типу та прізвища іменникового типу.

 

Прізвища прикметникового типу

 

До цієї групи належать:

1. Прізвища у формі повних прикметників і дієприкметників, що мають у назив-

ному відмінку -ий (-ій) у чо­ловічих прізвищах: Бідний, Боровий, Швидкий, Го-

родній, Нижній, Плахотній, Битий, Шитий, Мальований, Наливаний, Невінча-

ний, Писаний, Погорілий та -а, -я — у жіночих: Бідна, Борова, Швидка, Го-

родня, Нижня, Плахотня, Бита, Шита, Мальована, Наливана, Невінчана, Пи-

сана, Погоріла.

Досить поширений різновид прізвищ цієї групи має су­фікси - ськ-, -цьк-,

-зьк-: Білоцерківський (-ська), Волоський (-ська), Горницький (-цька), Збанаць-

кий (-цька), Яворницький (-цька), Сиволозький (-зька) та ін.

Ці прізвиша відмінюються як прикметники твердої або м’якої групи.

2. Прізвища, що походять від нечленних (коротких) форм якісних та відносних

прикметників (Буй, Глух, Куц, Молод), нечленних форм дієприкметників (Ба-

жан, Рубан, Припхан, Продай).

Ці прізвища втратили граматичні ознаки прикметників (дієприкметників) і

відмінюються як іменники твердої, м’якої або мішаної групи II відміни.

Жіночі прізвища цього типу не відмінюються: Марія Молод (Глух,

Буй, Куц), Марії Молод (Глух, Буй, Куц), Марією Молод (Глух, Буй, Куц) та ін.

3. Прізвища, що мають форму присвійних прикметників, виникли здебільшого

як назви сина (дочки) від імені чи прізвиська батька або матері й утво-

рилися за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Андрухів, Гриць-

ків, Куців, Кирчів, Лесів, Стосів, Ацків, Гуреїв, Зеров, Домчин, Ільін. Сюди ж

належать прізвища на -ишин (-їшин), утворені від назви матері на -иха:

Іванишин (син Іванихи), Яремчишин (син Яремчихи), Яцишин (син Яцихи),

Дячишин (син дячихи), Андріїшин (син Андріїхи) тощо.

У прізвищах на -ів звук і чергується з о після твердих приголосних (Сте-

панів — Степанова, бо Степан; Якимів — Якимова, бо Яким) і з е після м’яких

та шиплячих приго­лосних (Іванців — Іванцева, бо Іванець; Лукашів — Лука-

шева, бо Лукаш).

Увага! У деяких місцевостях України жіночі прізвища на -ів збігаються з

чоловічими, як-от: Оксана Михайлів, Любов Гриців, Тетяна Луців. У таких

випадках вони сприймаються як іменники іне відмінюються (Оксани

Михайлів, Оксані Михайлів, Таїси Гриців, Таїсі Гриців, Тетяни Луців, Тетяні

Луців).

 

Слід підкреслити, що останнім часом у правило про відмінювання прізвищ

на -ів, -їв внесено зміну. Ще донедавна відмінювання за типом Федорів — Фе-

доріва — Федоріву, Лесів — Лесіва — Лесіву та ін. вважалося ненормативним.

Але у зв’язку з тим, що правило про чергування і з о, e в непрямих відмінках

таких прізвищ не знайшло одностайної підтримки в сучасній мовній практиці,

найновіші правописні джерела рекомендують вважати нормативними обидва

варіанти відмінювання — з чергуванням і без нього.

До іменникових, а не прикметникових прізвищ належать також прізвища з

суфіксом -ин, що означали національну належність: Волошин, Грузин, Сербин,

Турчин. Орудний відмінок однини в чоловічих прізвищах цього типу має закін-

чення -ом (а не -им): Сергієм Волошином, Петром Сербином та ін.

Жіночі прізвища цього типу, однозвучні з чоловічими, не відмінюють-

ся: Ольга Грузин, Ольги Грузин, Ользі Грузин і т. д.

 

Прізвища іменникового типу

 

До цієї групи належать:

1. Прізвища, утворені лексико-семантичним способом, тобто від імен та загаль-

них назв без зміни їх форми: Дорош,Северин, Жайворонок, Пацюк, Калина,

Куліш, Пиріг, Кушнір, Швайка, Суша, Жила, Доля та ін.

2. Прізвища, утворені морфологічним способом, зокрема за допомогою таких

суфіксів: -ак (-як), -ань, -ар, -ач, -ег(а),-евич, -ейко, -енко, -ець, -юс, -ил(о),

-ич, -ище, -к(о), -ник, -ович, -ок, -ук(-юк), -ун, -унь, -ура (-юра), -усь, -ух(-юх),

-чак, -чук. Наприклад: Лисак, Щербак, Подоляк, Брюхань, Довгань, Зубань, Гу-

бар, Бородач, Бровач, Здоррвега, Васькевич, Галькевич, Данилейко, Василенко,

Коваленко, Іванець,Уманець, Ковалик, Бурчило, Горпинич, Рудич, Павлище,

Смішко, Линник, Скрипник, Данилович, Бурячок, Петрук, Романюк,Сердюк,

Моргун, Свистун, Шпортун, Братунь, Коштура, Козюра, Братусь, Старух,

Савчак, Ільчук, Паламарчук та ін.

Українські прізвища іменникового типу творяться також префіксальним

(Небрат, Пристінка) та префіксально-суфіксальним способами (Безпалько,

Безручко, Вихопень, Забужан, Загірняк, Перевертун, Передерій, Посовень та

ін.).

Зрідка трапляються прізвища, що скам’яніли в певній гра­матичній формі,

як-от: Давида, Свирида (родовий відмінок від імен Давид, Свирид), Миков'ят,

Процев'ят (родовий відмінок множини іменників середнього роду з суфіксом

-ат (-ят).

Іноді прізвища виникають унаслідок опущення тих чи інших елементів. На-

приклад, у віддієслівних утвореннях: ревіти — Рева, рюмати — Рюма, шепта-

ти — Шепта, шпор­тати — Шпорта або відприкметникові: гнідий —- Гнідь,

рудий — Рудь і под.

3. Прізвища, утворені синтаксично-морфологічним спосо­бом, тобто складанням

основ різних частин мови: двох іменників (Вовкотруб), прикметника та імен-

ника (Голобородько. Довгошия, Рябошапка, Рябокляч, Суходуб, Тонкошкур);

іменника та дієслова (Вовкодав, Короїд); дієслова та іменника (Гризодуб, Дери-

земля, Оридорога, Нагнибіда, Паливода); прислівника та дієслова (Дармограй,

Легкоступ); числівника та іменника (Півторадні, Семирозум, Шестопал) та ін.

 

Увага! Складні прізвища пишуться разом, у тому числі й ті, що утворилися

від наказової форми дієслова, та іменника (Дериземля, Підкуймуха, Тягнирядно,

а не Дери-Земля, Підкуй-Муха, Тягни-Рядно) чи з цілих словосполучень: Добри­

день, Панібудьласка, Отченаш, Нетахата тощо.

Окремо (і кожне слово з великої літери) пишуться прізвиська, що склада-

ються з кількох слів на зразок: Іван Волове Око, Степан Тигряча Смерть.

Усі прізвища іменникового типу (незалежно від способу творення), які за-

кінчуються на -а(-я), відмінюються як іменники І відміни.

Увага! Прізвища типу Гайдученя, Зубеня, Сергієня, що походять від слів IV

відміни гайдученя, зубеня, Сергієня, разом із зміною наголосу втратили при

відмінюванні суфікс -ат (-ят) і також відмінюються, як усі прізвища на -а(-я),

за типом іменників І відміни: Іван Зубеня — Івана Зубені, Іванові (Івану) Зубені,

Івана Зубеню, Іваном Зубенею, при Іванові (Івані) Зубені.

Жіночі прізвища на -а(-я) відмінюються так, як і чоловічі: Ганна Танцюра

(Масоха, Головня, Кияниця та ін.), Ганни Танцюри (Масохи, Головні, Кияниці та

ін.), Ганні Танцюрі (Масосі, Головні, Кияниці та ін.).

Увага! У чоловічих і жіночих прізвищах цього типу в да­вальному та місце-

вому відмінках однини приголосні г, к, х чергуються із з, ц, с: Мажуга —

Мажузі, Заволока — Заволоці, Гречуха — Гречусі тощо.

Примітка. Українські чоловічі й жіночі прізвища на -а, -я в російській

мові відмінюються як іменники відповідної групи І відміни: Иван (Ольга)

Шкандыба, Ивана (Ольги)Шкандыбы, Ивану (Ольге) Шкандыбе, с Иваном

(Ольгой) Шкандыбой та ін.

Прізвища іменникового типу, що закінчуються на твердий чи м’який при-

голосний, на -й та -о (з попереднім твердим або м’яким приголосним), відмі-

нюються як іменники відповідної групи ІІ відміни.

 

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПРАВОПИСУ УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ

 

Як відомо, ім’я — індивідуальна назва тієї чи іншої особи, її не обов’язково передавати своїм дітям. Чоловічі імена ще продовжують жити в наступному поко-лінні як форми по батькові. Прізвище — спадкове найменування, що переходить із покоління в покоління, є вирішальним при встановленні родинних зв’язків. Грамотне, з дотриманням літературних норм, реєстрування прізвищ має і соціаль-не, і культурно-естетичне значення.

Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами право-пису українських слів. Проте у ряді випадків при оформленні документів роблять невиправданий відступ від правопису тих загальних слів, які лягли в основу прі-звищ. Найчастіше заступається і на є у коренях (Вєрний, Лєкар, Пєхота, Побє-гайло, Погорєлий, Подлєсний, Подобєд замість Вірний, Лікар, Піхота, Побігайло, Погорілий, Підлісний, Підобід тощо), и на і (Дубіна, Каліта, Малінка, Налівайко, Півовар, Семікіз, Скідан замість Дубина, Калита, Малинка, Наливайко, Пивовар, Семикіз, Скидан тощо), и на є (Убєйбатько, Забєйворота замість Убийбатько, Забийворота та под.).

Досить часто звичні для всіх слова з суфіксом -ик у ролі прізвищ безпід-ставно пом’якшуються: Волік, Дончік, Козік, Колеснік, Косік, Малік, Нижнік, Новік, Ополонік, Подік, Рудік, Рубанік, Ситнік, Скорік, Стаднік (треба Волик, Дончик, Козик, Колесник, Косик, Малик, Нижник, Новик, Ополоник, Подик, Рудик, Рубаник, Ситник, Скорик, Стадник).

Нормативна форма прізвищ на -иченко нерідко засту­пається написанням із кінцівкою -іченко: Калиніченко, Миха­йліченко, Мірошніченко, Павліченко, Різні-ченко, Удовіченко замість Калиниченко, Михайличенко, Мірошниченко, Павличен-ко, Різниченко, Удовиченко та ін.).

Грубим відступом від правил українського правопису є подвоєння приго-лосних у прізвищах типу Коміссар, Філіп­пенко, Кирилленко (треба Комісар, Філіпенко, Кириленко тощо), а також пом’якшення р на зразок: Зорька, Серьга, Кухарь, Харькін, Царьков, Чмирь (треба Зорка, Серга, Кухар, Харкін, Царков, Чмир; виняток: Горький).

Відомо, що більшість українських прізвищ походить від особових імен. Здавалося б, — найпростіше, орієнтуючись на словники, довідники, зберігати звукову оболонку імені і в прізвищах. Але, на превеликий жаль, значні правописні відхилення допускаються саме в коренях відіменних прізвищ: Кліменко (треба Клименко, бо Клим); Марінюк (треба Маринюк, бо Марина); Міронченко (треба Миронченко, бо Мирон); Нечіпоренко, Нечепоренко (треба Ничипоренко, бо Ни-чипір); Оніщук, Онещук (треба Онищук, бо Онисько); Сімоненко (треба Симо-ненко, бо Симон) та ін.

Спотворюються нерідко суфікси, що формують ті чи інші моделі відіменних українських прізвищ: Іванішин, Яремішин (замість Іванишин, Яремишин, бо Іва-ниха, Яремиха); Тимчишен, Яковишен (замість Тимчишин, Яковишин); Вівдіч, Ма-русіч, Меланіч, Мотріч (замість Вівдич, Марусич, Меланич, Мотрич) та ін.

Основних правилах правопису українських прізвищ:

1. Літеру и слід писати:

а) у коренях (здебільшого за етимологією слова, від якого походить прізвище):

Шиян (шия), Рибенко (риба), Кисіль (кислий), Глинський (глина), Калита

(калита), Даниленко (Данило), Якименко (Яким) та ін.

У переважній більшості прізвищ и пишеться після к: Кизя, Кикоть, Килимник, Кищук, Кияк, Кияшко, Скиба, Скирда;

б) у суфіксах: -ич (Білич, Гирич, Гримич, Димнич, Зінич, Маланич, Марич, Уля-

нич); -евич, -ович (Базилевич, Буткевич, Зіневич, Ярошевич, Григорович,

Старикович, Якубович); -ик, -ик(а) (Андрусик, Вусик, Дудик, Мудрик, Фе-

дорика) (у прізвищах, утворених від основи на -й, слід писати -їк: Лоїк,

Маїк); -ишин (Гребінчишин, Гринишин, Дмитришин, Кирилишин, Степа-

нишин, Шевчишин, Федчишин, Яремчишин); -ил(о) (Ващило, Забарило, По-

котило, Шарпило) (у прізвищах, утворених від основи на -й, слід писати

-їло: Броїло); -ин(а) (Грицина, Іванина, Петрина); -иц(я) (Перепелиця, Ту-

ряниця); -ичко (Павличко); -исько (Данисько); -ищ(е) (Петрище, Павлище);

-иха (Костиха, Павлиха); -инськ(ий), -ицьк(кий) (Карпинський, Микулин-
ський, Жилицький, Петрицький);

в) у префіксі при-: Приймак, Прилипко, Приструга, Пришва, Прищепа.

2. Літеру і слід писати:

а) у прізвищах, утворених від слів, де і чергується з о або є: Ведмідь (Ведмедя),

Грім (Грома), Ківш (Ковша), Леміш (Лемеша);

б) у прізвищах, де українському і відповідає російське е (на місці давньорусь-

кого): Білик, Недільський, Лісний, Різник, Сірий тощо;

в) у суфіксі -ій: Багрій, Журбій, Заморій, Пригодій, Яцій;

г) у префіксі під-: Підгайний, Піддубний, Підлипний, Підлісний, Підсуха, Під-

тиченко.

3. Літерою ї слід передавати звукосполучення й + і на початку слова або складу:

Їжакевич, Заїка, Короїд, Грицаїшин, Мануїльський, Троїцький, Гоїн, Роїк.

4. Апостроф пишеться у прізвищах, як і в загальних назвах, перед йото-

ваними буквами я, ю, є, ї:

а) після губних приголосних (В’юник, Дем’яненко, Дерев’янко, Дуб’як, Жаб’юк,

М’яло, П’явка, Солов’яненко, Стеф’юк, Хом’як);

б) після твердого р: Кир’ян, Мар’яненко;

в) після к: Лук’янець, Лук’яненко та ін. (але за традицією — Лукіянович);

г) після префіксів: З’явин, Під’ярків.

Апостроф н е пишеться:

а) якщо перед губними приголосними є ще інший приго­лосний, крім р, який

належить до кореня: Довбяга, Лихвяк,Ужвюк, але Верб’яний, Карп’юк,Тор-

б’як, Черв’яченко, Щерб’юк;

б) якщо йотовані вказують на м’якість приголосного р: Варюта, Жоборюк,

Рюма, Варянський, Гирявець, Гмиря, Рябокляч.

5. М’який знак пишеться:

а) у кінці прізвищ, що мають м’який приголосний: Гнідь, Рудь, Дузь, Кисіль,

Білокінь, Скрипаль, Карналь, Пронь, Тронь, Гарась, Гресь, Микитась, Ки-

коть, Шуть, Коць, Луць, Проць.

Примітка. Прізвища із кінцевим -ц, утворені від деяких вигуків

і звуконаслідувальних слів, а також прізвища іншомовного походження пишуться здебільшого без м’якого знака: Гоц (гоцати), Пац (пацати), Ганц, Фільц, проте трапля­ються прізвища і типу Гуць (гуцати), Буць (буцати);

б) у прізвищах із суфіксами: -ець (-єць) (Богомолець, Лавринець, Матусець,

Семенець, Швець, Якубець, Бабієць, Корнієць); -иськ(о) (Гнатисько, Ко-

валисько); - ань (Довгань, Липкань); -ель (Шепель, Чепель); -ень (Вихопень,

Крекотень, Кривень, Посовень); -онь, -оньк(а), -оньк(о) (Яронь, Галонька,
Федоронько); -ось, -оськ(о) (Гаврось, Павлось, Тотосько); -уль, - унь,

-уньк(а), -уньк(о) (Горбуль, Братунь, Парасунько,Старунько); -усь,

-уськ(о), -уськ(а) Бобрусь, Петрусь, Бакуськ(о), Любуська); -еньк(ий)

(Біленький, Глухенький, Сивенький, Чорненький); -ськ(ий), -цьк(ий),

-зьк(ий) (Гайворонський, Висоцький, Воронецький, Старицький, Водолазь-

кий);

в) у середині прізвищ після пом’якшеного приголосного перед наступним

твердим: Бокітько, Гулько, Загорулько, Редька, Покидько, Прихідько, Шо-

лудько, Шматько;

г) після м’якого л перед наступним м’яким приголосним: Гаврильців, Смоль-

ський, Шмигельський;

ґ) після м’якого л перед звукосполученням й + а, що позначається літерою я:

Кальян, Тальянчук.

М’який знак н е пишеться:

а) у прізвищах, що закінчуються на р (Бондар, Золотар, Кожухар, Лифар,

Скнар, Слюсар), на губні й шиплячі приголосні (Голуб, Бородач, Пекач,

Гладиш, Мариш, Тріщ);

б) між приголосним н і наступним шиплячим: Батенчук (від батенько), Грин-

чишин, Гринчук (від Гринько), Панчишин (від Панько) (у складних прі-

звищах у такій позиції м’який знак зберігається: Покиньчереда);

в) у прізвищі Дяк та похідних від нього: Дяченко, Дячко, Дячишин.

6. Сполучення йо трапляється переважно в прізвищах, що походять від імен, які

починаються складом йо: Йова, Йовчук, Йордан, Йосипенко; ьо пишеться у

тих випадках, коли м’який знак перед о означає м’якість попереднього приго-

лосного: Іваньо, Кузьо, Лемцьо, Пальоха, Питльований, Цьох, Шкрьоба.

7. Подвоєні приголосні пишуться в українських прізвищах за загальними пра-

вилами правопису — при збігові однакових приголосних:

а) префікса і кореня (Беззубко, Піддубний);

б) кореня або основи на -н і суфікса -н(ий), -ник (Долинний, Курінний,

Письменний, Винник, Линник, Тютюнник та ін.).

Примітка. В українських прізвищах, утворених від слів іншомовного походження, с не подвоюється: Комісаренко. Не подвоюється с також у росій-ських прізвищах типу Русов, Черкаський тощо.

 

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ВІДТВОРЕННЯ РОСІЙСЬКИХ

ПРІЗВИЩ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

 

Буква в рос. мові	Позиція	Буква в укр. мові	Приклади
е	після букв на позначення при- голосних	е	Лермонтов, Некрасов, Воскресенський, Смеліков
у суфіксі -ев(а) після ц, ж, ч, ш, щ	е	Непринцев, Бестужев, Тютчев, Вахрушева, Гнатищев
е	на початку слів	є	Євтушенко, Єсенін, Єршов
у середині слів після букв на позначення голосних, апост-рофа і м’якого знака	є	Санаєв, Одоєвський, Ва-луєв, Аляб’єв, Прокоф’єв, Власьєв, Ананьєв
у суфіксі -єв, -єєв після букв на позначення приголосних, крім ц, ж, ч, ш, щ	є	Голубєв, Дягілєв, Турге-нєв, Лазарєв, Берендєєв, Федосєєв, Менделєєв
у корені, якщо рос. е відповідає укр. і	є	Бєдний (бідний), Лєсков (ліс), Рєпін (ріпа), Сєров (сірий)
ё	на початку слова і складу	йо	Йоркін, Бугайов, Соловйов
у середині і в кінці складу	ьо	Верьовкін, Корабльов, Алфьоров
в утвореннях від імен, спільних для рос. і укр. мов	е	Артемов, Семенов, Федоров
під наголосом після ч, щ	о	Рогачов, Щипачов, Борщов
э	завжди	е	Ельконін, Ешпаєв
ы	завжди	и	Курицин, Чаплигін, Черних
и	після ж, ч, ш, щ, ц перед бук-вами на позначення приголос-них	и	Жилікін, Тучин, Шишков, Рощин, Циркунов
в утвореннях від назв і імен, спільних для рос. і укр. мов	и	Рибовський, Куликов, Гав-рилін, Пивоваров, але: Філіппов, Нікітін, Ніко-лаєв
у префіксі при-	и	Приточний, Припасов
у суфіксах -ик, -ич, -иц, - ищ, -ович, -євич	и	Петриков, Галич, Сос-ницин, Батищев, Станю-кович, Воблаєвич
на початку слова та після букв на позначення приголосних, крім ж, ч, ш, щ	і	Іванов, Бібиков, Кузьмінський, Пушкін, Анікін, Багіров
після букв на позначення го-лосних, апострофа і м’якого знака	ї	Абраїмов, Зоїлов, Мар’їн, Захар’їн, Ананьїн, Ільїн

 

Особові людські імена, форми по батькові, прізвища, псевдоніми тощо пишуться з великої літери, напр.: Тарас Григорович Шевченко, Леся Українка, Ярослав Мудрий,

Подвійні імена, які зрідка ще й зараз трапляються серед українського насе-лення, пишуться через дефіс: Богдан-Юрій, Зіновій-Богдан, Іван-Валентин, Рос-тислав-Володимир, Ірина-Світлана, Лідія-Юлія та ін.

Через дефіс пишуться і подвійні прізвища типу Зноско-Боровський, Кос-Анатольський, Дончук-Донцова тощо.