Які головні тенденції культури наприкінці ХХ і початку ххі століть.

1. Умови розвитку культури.

У роки Другої світової війни значна кількість діячів культури – Е.Хемінгуей, А.де Сент-Екзюпері, Л.Арагон та інші зі зброєю в руках воювали проти фашистів. Твори в галузі літератури, музики, мистецтва, кіно відігравали важливу роль в загартуванні морального духу народів, наближаючи перемогу над фашизмом. Осмислення причин і наслідків війни, її жорстокості, поведінки людей в екстремальних умовах стало важливою темою світового мистецтва.

2. Образотворче мистецтво.

Після війни образотворче мистецтво розвивалось двома напрямками.

Прихильники реалізму продовжували вважати, що завдання мистецтва полягає у створенні таких образів, які б легко впізнавалися людиною, були їй доступними і зрозумілими. Вони почали шукати нових засобів впливу на внутрішній світ людини.

3. Розвиток літератури.

Віхами художнього осмислення фронтової війни стали післявоєнні романи німецьких авторів А.Зегерс, В.Бределя, Е.-М.Ремарка, Б.Апіца. Долі обдурених нацистською пропагандою, мораль фізично покаліченого покоління були головною темою творів письменника Г.Бьолля і скульптора Фріца Кремера. Останній створив немало скульптурних композицій, передаючи почуття і силу духу в’язнів концтаборів.

4. Соціалістичний реалізм.

Найбільшого поширення реалізм набув у СРСР (соціалістичний реалізм), де він вважався частиною офіційної ідеології.

5. Театральне мистецтво.

У другій половині ХХ ст. загальною рисою театрального мистецтва стало захоплення соціальною і політичною проблематикою.

6. Масова культура.

Розвиток засобів масової комунікації – преси, радіо, телебачення, кіно, звуко- і відеозапису, книговидання, їхня прибутковість і здатність впливати на суспільну думку і уподобання стимулювали небачений розвиток масової культури. Її головна мета – отримання максимального прибутку, а головні якості – доступність і розважальність. Масова культура породила специфічні жанри – шоу, тріллер, бойовик, шлягер, комікс. Загальною їхньою властивістю є пропаганда індивідуалізму, фізичної сили і насильства, а нерідко – ідеологічна і шовіністична спрямованість. Рисою масової культури є культ "зірки" – нерідко штучне створення популярності письменників, художників, співаків, акторів, спортсменів, а також "приручення" різноманітними способами талановитих людей з метою їх комерційної й ідеологічної експлуатації.

7. Екзистенціалізм.

Після Другої світової війни отримала розповсюдження філософія екзистенціалізму (існування) і мистецтво абсурду. Їх ідеологами були французькі письменники і філософи Жан Поль Сартр (1905-1980) і Альбер Камю (1913-1960). На їхню думку, екзистенцію (буття) зрозуміти не можливо, його можна лише відчути. Тому основу своєї філософії вони виклали не в наукових працях, а в художніх творах. В центрі їхньої уваги – особистість, її стосунки зі світом, суспільством, Богом. За їхніми переконаннями, історія ХХ ст. свідчить, що "Бог помер", і тому буття не має сенсу. Життя людини полягає в інтуїтивному гонінні за маревом-політикою, мораллю, свободою, уява про які змінюється із зміною обставин. Будь-які людські цінності – абсурд. Єдиною силою, яка здатна йому протистояти, є мистецтво – постійний творчий бунт.

8. Музика.

Як і в образотворчому мистецтві, у музиці існують два головних напрями – класичний і модерністський. У СРСР і соціалістичних країнах переважав класичний напрям. Це з одного боку, було позитивним, тому що формувались музичні смаки, поширювалась класична музика. З іншого боку, це викликало протест і нігілізм, особливо у молоді.

9. Рок-рух.

Феноменом художнього життя 60-х років став рок-рух, який сформувався у Англії і США, а згодом охопив весь світ. Вийшовши з надр масової культури, творці року – Елвіс Преслі, групи "Бітлз", "Ролінг Стоунз" та інші виконавці – порвали з нею, висловивши стихійний протест молоді соціальній невлаштованості, війнам, мілітаризму, расовій дискримінації. Тексти пісень були відверті, їх образ підкреслено демократичним, а їхня поведінка кидала виклик нормам моралі. Музичне дарування виконавців, підвищені звуки, ритмічні мелодії викликали захоплення, перетворювались на силу, здатну об’єднати молодь.

10. Архітектура.

В архітектурі завжди поєднуються два елементи – суто мистецький і прагматичний. Будівлі покликані прикрашати міста й села, задовольняти матеріальні потреби людей. Крім того, архітектура може використовуватись і для досягнення якихось ідеологічних цілей. Так, після перемоги над Німеччиною радянське керівництво увіковічнило цю подію в архітектурі. Наприкінці 40‑х – у 50-х роках у Москві були зведені помпезні тріумфальні висотні будинки. Найвідоміший з них – Московський університет. За прикладом СРСР парадні будівлі споруджувались і в інших соціалістичних країнах. Їхні фасади були перенасичені прикрасами, через що створювалось враження відсутності у їхніх авторів хорошого смаку.

Терміни

Боголюдська еволюція за прикладом Ісуса Хреста — це місія альтернативної цивілізації, спроможної врятувати людство і планету від роботизованого сатанізму.

Під антропологічними революціями ми будемо розуміти принципові зміни в поведінці людей, які розглядаються як окремі етапи в розвитку людства. Найбільш відомими з них є неолітична і промислові революції. Неолітична революція з мисливця зробила селянина, а промислова – з селянина – робітника. В результаті виникли принципово відмінні типи поведінки. Це був нелінійний перехід.

Антикультура — система ценностей, жизненных представлений, образцов поведения, норм, а также совокупность способов и приемов человеческой деятельности, идущая вразрез с общепринятой (массовой) культурой общества.

Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює, оцінює світ, визначає своє місце у ньому. Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс та мету життя, які визначають індивіда або соціального суб’єкта та органічно вплітаються в його вчинки та норми мислення.

Ідеа́л — вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей; вища норма етичної особи; вищий ступінь етичного уявлення про благо і належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений устрій суспільства, вища абсолютна істина, довершений взірець Бог.

Культура (лат. cultura, від colo, colere - обробіток, пізніше - виховання, освіта, розвиток шанування) - поняття, що має величезну кількість значень в різних областях людської життєдіяльності.

Логоцентрізм (від др.-греч. Λόγος - «знання» і центр) - у філософії критичної теорії та деконструкції означає тенденцію опори, часто необгрунтованої, на центральний елемент будь-якого тексту або предмета філософського аналізу, в той час як такого центрального елементу може і не існувати.

Модернізація — перехід від традиційного аграрного суспільства до світського, міського й індустріального. Переважною більшістю теоретиків розглядається як соціальний та цивілізаційний процес спрямованої трансформації суспільств, який розгортався протягом XVI-ХХ ст.

Моральність — термін, найчастіше вживається в мові і літературі як синонім моралі, іноді — етики. У більш вузькому значенні моральність — це внутрішня установка індивіда діяти відповідно до своєї совісті і вільній волі — на відміну від моралі, яка, поряд з законом, є зовнішньою вимогою до поведінки індивіда. Етика ж — назва науки про мораль.

Постмодерн - соціологічна, історико-філософська концепція сприйняття світу в епоху постіндустріалізму, що спирається на недовіру до традиційних реалістичним концепціям, до істинності відображення реальності людськими органами чуття.

Цíнність — будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе.

Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Логічна вправа

“Будь-яка культура (навіть матеріальна культура) є культура духу; будь-яка культура має духовну основу, - вона є продукт творчої праці духу над природними стихіями” / М. Бердяєв/.

 

Як ви розумієте даний вираз? Чи у всьому ви згодні з його автором? А чи можуть існувати з боку культури негативні впливи на людину?

На відміну від природи, культура — це сотворене буття. її часто називають «другого природою». Свого часу видатний український науковець і мислитель В. Вернадський визначив цей феномен як «ноосферу» (від грецького ноос — розум), тобто сферу людського Розуму, або ж світу, перетвореного працею та свідомістю людини, на відміну від геосфери, атмосфери, біосфери, які складають природні оболонки нашої планети. Відтак культура— це світ, створений людиною на благо людини.

Матеріальною культурою ми визначили результати й продукти матеріального виробництва людей: галузь перетворення предметного середовища, предметного оточення людини, що складає її «неорганічне тіло», предметне тіло культури. Духовною культурою визначили створений світ людських визначень, ідей, норм, традицій, почуттів, цінностей і смислів.

Реально матеріальне та ідеальне в культурі завжди переплетені. Матеріальне й духовне — це дві сторони одного процесу людської творчої діяльності. Тому доцільно говорити не про матеріальну та духовну культуру, а про матеріальне н духовне в культурі, яка постає завжди в цілісності людської дії та сприйняття. Втіленню будь-якої речі, явища в куліітурі передує проект, ідея цього явища, образ, мета. З іншого боку, не кожен проект, не кожна ідея здійснюються в реальності. Світ ідей духовної творчості, понять та уявлень багатший за світ об'єктивної дійсності, втілений у певному речовинному або ж соціальному матеріалі. Він привабливіший за дійсність людського матеріального життя.

Кожна людина тією чи іншою конкретно визначеною мірою має перед собою загальнолюдську культуру як предмет засвоєння. Освіта як спосіб такого засвоєння відкриває цей світ людині, пропонує їй знання, надає можливість розвитку культури мислення (інтелекту), чуттєвої культури, культури спілкування. Не слід вважати, що освіта дас лише основи знань. її метою, насамперед, є саморозвиток особистості у діяльному, активному діалозі з культурою, через спілкування з нею, творче освоєння. Як людина творить культуру, так і культура витворює особистість. Власне, все життя у його багатогранності творить особистість.