Пвнз «європейський університет»

ПВНЗ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Нікопольська філія

САМОСТІЙНА РОБОТА №4

З навчальної дисципліни

«Основи філософських знань»

студента 1 курсу

Групи Д-20112-1

Гайдадима Максима

М. Нікополь

Р.

Зміст

Визначте основні складові духовного життя.

Розкрийте зміст поняття “культура” та визначте основні його смислові складові.

Як ви розумієте “історичність” культури?

У чому полягає людиномірна сутність культури?

Як співвідносяться культура і природа людини?

Що таке “елітарність” культури?

Покажіть співвідношення понять “культура” і “цивілізація”.

Що таке “цінність”, “ідеал”?

Дайте характеристику універсальних вищих цінностей людини.

У чому полягають особливості формування української культури?

Які головні тенденції культури наприкінці ХХ і початку ХХІ століть.

Поняття, зміст яких необхідно запам’ятати:

Логічні вправи

Література

Визначте основні складові духовного життя.

Ці чотири складові духовного шляху суть:
- Читання Євангелія і духовної літератури та міркування над прочитаним,
- Участь у богослужбовому житті Церкви, в її Таїнствах, і, перш за все, Таїнстві Євхаристії,
- Індивідуальна молитва,
- Благодіяння.

Розкрийте зміст поняття “культура ” та визначте основні його смислові складові.

Культура (лат. cultura, від colo, colere - обробіток, пізніше - виховання, освіта, розвиток, шанування) - поняття, що має величезну кількість значень в різних областях людської життєдіяльності. Культура є предметом вивчення філософії, культурології, історії, мистецтвознавства, лінгвістики (етнолінгвістики), політології, етнології, психології, економіки, педагогіки та ін..

Її основні соціальні функції.
1. Адаптивна функція культури. Культура забезпечує адаптацію людини до навколишнього середовища, природних та історичних умов його існування.

2. З адаптивної функцією тісно пов'язана інтегративна функція культури, що забезпечує соціальну інтеграцію людей.

3. Інтеграція осіб здійснюється на основі комунікації. Тому важливо виділити комунікативну функцію культури. Культура формує умови і засоби людського спілкування.

4. Функція соціалізації. Культура є найважливішим чинником соціалізації, що визначає її зміст, засоби і способи. Під соціалізацією розуміється включення індивідів у суспільне життя, засвоєння ними соціального досвіду, знань, цінностей, норм поведінки, які відповідають даному суспільству, соціальній групі.

За іншими класифікаціями до функцій культури відносяться:
1) Пізнавальна або гносеологічна. Культура, концентрує в собі кращий соціальний досвід безлічі поколінь людей, іманентно набуває здатності накопичувати найбагатші знання про світ і тим самим створювати сприятливі можливості для його пізнання і освоєння.

2) Регулятивна (нормативна) функція культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регулюванням) різних сторін, видів суспільної і особистої діяльності людей. У сфері праці, побуту, міжособистісних відносин культура, так чи інакше, впливає на поведінку людей і регулює їхні вчинки, дії і навіть вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.
3) Семіотична, або знакова (від грец. Semeion-вчення про знаки) функція - займає важливе місце в системі культури. Представляючи собою певну знакову систему, культура передбачає знання і володіння нею. Без вивчення відповідних знакових систем оволодіти досягненнями культури неможливо. Так, мова (усний чи письмовий) - засіб спілкування людей, літературна мова - найважливіший засіб оволодіння національною культурою.

4) Ціннісна, чи аксіологічна функція відбиває найважливіший якісний стан культури. Культура як система цінностей формує в людини цілком певні ціннісні потреби й орієнтації.

Як ви розумієте “історичність ” культури?

Реальністю культури є й те, що вона виявляє себе істо­рично. Поза історією говорити про розгортання культури неможливо. Адже принцип конкретно-історичного підходу, про який ішлося вище, повною мірою стосується культури. Це означає перш за все, що при розгляді й оцінюванні тієї чи іншої культури не можна ігнорувати умови її формування.

Формуючи, розвиваючи людину, культура завжди є само-творчістю, результатом якої є постійне відтворення загально­визнаних цінностей, норм і смислів людської діяльності та постійне оновлення їх. Людина завжди у своїй культуротвор-чій діяльності перебуває між цими двома тенденціями, одна з яких прагне зберегти існуючі форми, тоді як друга спрямо­вана на творення нових.

Саме тому попередні досягнення культури не відрізані від сучасності неперехідними межами. Вони у своїх неминущих зразках живуть у сучасності і житимуть у майбутньому. Наша духовна культура є плодом минулого і сіменем май­бутнього. Реалізується цей взаємозв'язок часів — минулого, сучасного, майбутнього — завдяки традиціям і новаторству у культурі, через механізм її спадкоємності.

Спадкоємність культури — це процес передачі куль­турно-історичного досвіду. І в цьому вимірі спадкоємність є відтворенням, збереженням вічних цінностей шляхом пере­осмислення їх у процесі творчості. Саме в спадкоємності як органічному поєднанні традиції і новаторства реалізується історичність культури, її самозбереження й саморозвиток. Культура як процес і результат суспільно-історичної діяль­ності людини функціонує через органічне поєднання мину­лого, сучасного і майбутнього, а формою цього поєднання є спадкоємність як мірило єдності минулого і майбутнього в сучасному, міра співвідношення репродуктивності і творчості в діяльності людини.

У чому полягає людиномірна сутність культури?

Поняття культури характеризує специфічну сторону життєдіяльності людини. Специфічність визначається двоєдиної природою культури як діяльності одночасно соціальної (родовий) та індивідуальної (особистісної).
Родова діяльність (культура) означає якісну своєрідність суспільства в порівнянні з іншими способами організації життя. Схематично це може бути передано через взаємодію формозміни, цілепокладання та соціальності (наявності соціальних зв'язків) в діяльності соціуму. Інакше кажучи, перш ніж що-небудь використовувати для задоволення своїх потреб, людина повинна змінити форму цієї речовини природи. Таким чином, саме прагнення задовольнити потребу (досягнення поставленої мети) виступає мотивом і стимулом до діяльності.

Поняття "сутність культури особистості" виступає явищем нормативним. Передбачає взаємодію ряду елементів:
1.Певний набір соціальних сил особистості (здібностей, знань, навичок, потреб),

відображає цілісний характер суспільства і тому дозволяє індивіду в різних формах
брати участь в економічній, політичній, соціальній, духовній сферах соціуму.
2.Можливість переходу сутнісних сил людини з рівня інді-виділеного значущого на соціально значимий.
3.Зміна характеру детермінації розвитку соціальних сил людини з зовнішнього на внутрішній.

Шляхи Відродження української землі.

Складним питанням було би те, яким чином українці зібрали сили для культурно-політичного піднесення XVI-XVII ст., якби ми не взяли до уваги характер владних та економічних відносин тієї пори.

Діяльність братств у Галичині.

Важливу роль у поширенні ідей гуманізму і розвитку української культури відігравали створені для захисту православної церкви братства.

Перші братства виникли у Львові при церквах у 30-40 рр. XV ст., а найстаршим з них було братство при Успенській церкві, що ймовірно було засноване в 1439 р., але його статут не зберігся. В 1542 р. маємо “устав” братства Благовіщенської церкви у Львові [22, с. 74]. Однак видатні українські вчені В. Грабовецький та М. Попович називають дещо іншу дату заснування першого братства.

Терміни

Боголюдська еволюція за прикладом Ісуса Хреста — це місія альтернативної цивілізації, спроможної врятувати людство і планету від роботизованого сатанізму.

Під антропологічними революціями ми будемо розуміти принципові зміни в поведінці людей, які розглядаються як окремі етапи в розвитку людства. Найбільш відомими з них є неолітична і промислові революції. Неолітична революція з мисливця зробила селянина, а промислова – з селянина – робітника. В результаті виникли принципово відмінні типи поведінки. Це був нелінійний перехід.

Антикультура — система ценностей, жизненных представлений, образцов поведения, норм, а также совокупность способов и приемов человеческой деятельности, идущая вразрез с общепринятой (массовой) культурой общества.

Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює, оцінює світ, визначає своє місце у ньому. Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс та мету життя, які визначають індивіда або соціального суб’єкта та органічно вплітаються в його вчинки та норми мислення.

Ідеа́л — вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей; вища норма етичної особи; вищий ступінь етичного уявлення про благо і належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений устрій суспільства, вища абсолютна істина, довершений взірець Бог.

Культура (лат. cultura, від colo, colere - обробіток, пізніше - виховання, освіта, розвиток шанування) - поняття, що має величезну кількість значень в різних областях людської життєдіяльності.

Логоцентрізм (від др.-греч. Λόγος - «знання» і центр) - у філософії критичної теорії та деконструкції означає тенденцію опори, часто необгрунтованої, на центральний елемент будь-якого тексту або предмета філософського аналізу, в той час як такого центрального елементу може і не існувати.

Модернізація — перехід від традиційного аграрного суспільства до світського, міського й індустріального. Переважною більшістю теоретиків розглядається як соціальний та цивілізаційний процес спрямованої трансформації суспільств, який розгортався протягом XVI-ХХ ст.

Моральність — термін, найчастіше вживається в мові і літературі як синонім моралі, іноді — етики. У більш вузькому значенні моральність — це внутрішня установка індивіда діяти відповідно до своєї совісті і вільній волі — на відміну від моралі, яка, поряд з законом, є зовнішньою вимогою до поведінки індивіда. Етика ж — назва науки про мораль.

Постмодерн - соціологічна, історико-філософська концепція сприйняття світу в епоху постіндустріалізму, що спирається на недовіру до традиційних реалістичним концепціям, до істинності відображення реальності людськими органами чуття.

Цíнність — будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе.

Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Логічна вправа

“Будь-яка культура (навіть матеріальна культура) є культура духу; будь-яка культура має духовну основу, - вона є продукт творчої праці духу над природними стихіями” / М. Бердяєв/.

 

Як ви розумієте даний вираз? Чи у всьому ви згодні з його автором? А чи можуть існувати з боку культури негативні впливи на людину?

На відміну від природи, культура — це сотворене буття. її часто називають «другого природою». Свого часу видатний український науковець і мислитель В. Вернадський визначив цей феномен як «ноосферу» (від грецького ноос — розум), тобто сферу людського Розуму, або ж світу, перетвореного працею та свідомістю людини, на відміну від геосфери, атмосфери, біосфери, які складають природні оболонки нашої планети. Відтак культура— це світ, створений людиною на благо людини.

Матеріальною культурою ми визначили результати й продукти матеріального виробництва людей: галузь перетворення предметного середовища, предметного оточення людини, що складає її «неорганічне тіло», предметне тіло культури. Духовною культурою визначили створений світ людських визначень, ідей, норм, традицій, почуттів, цінностей і смислів.

Реально матеріальне та ідеальне в культурі завжди переплетені. Матеріальне й духовне — це дві сторони одного процесу людської творчої діяльності. Тому доцільно говорити не про матеріальну та духовну культуру, а про матеріальне н духовне в культурі, яка постає завжди в цілісності людської дії та сприйняття. Втіленню будь-якої речі, явища в куліітурі передує проект, ідея цього явища, образ, мета. З іншого боку, не кожен проект, не кожна ідея здійснюються в реальності. Світ ідей духовної творчості, понять та уявлень багатший за світ об'єктивної дійсності, втілений у певному речовинному або ж соціальному матеріалі. Він привабливіший за дійсність людського матеріального життя.

Кожна людина тією чи іншою конкретно визначеною мірою має перед собою загальнолюдську культуру як предмет засвоєння. Освіта як спосіб такого засвоєння відкриває цей світ людині, пропонує їй знання, надає можливість розвитку культури мислення (інтелекту), чуттєвої культури, культури спілкування. Не слід вважати, що освіта дас лише основи знань. її метою, насамперед, є саморозвиток особистості у діяльному, активному діалозі з культурою, через спілкування з нею, творче освоєння. Як людина творить культуру, так і культура витворює особистість. Власне, все життя у його багатогранності творить особистість.

Література

1. Антологія досліджень культури. СПб.: Інфа, 1997. - 617с.
2. Гриненко Г.В. Хрестоматія з історії світової культури. М.: ЮНИТИ - ДАНА, 1998. - 788с.
3. Коротка філософська енциклопедія. - М.: Прогрес, 1994. - 549с.
4. Культурологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (видання третє). - Ростов н / Д: Фенікс, 2002. - 608с.
5.Свасьян К. А. Людина як творіння і творець культури / / Питання філософії. - 1987. № 6. с.12-15
6. Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII віці. — Київ, 1919. — с.13.

7. Дзюба О., Павленко Г. Літопис найважливіших подій культурного життя в Україні (X – середина XVII ст.). — Київ, 1998. — с. 113-136.

 

 

ПВНЗ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Нікопольська філія

САМОСТІЙНА РОБОТА №4

З навчальної дисципліни

«Основи філософських знань»

студента 1 курсу

Групи Д-20112-1

Гайдадима Максима

М. Нікополь

Р.

Зміст