Культура громадянства в сучасному світі

У загальнофілософському розумінні культуру (лат. cultura — обробка, просвіта, розвиток, шанування) визначають як специфічний спосіб організації й розвитку людської життєдіяльності, що постає в продуктах матеріальної та духовної праці, у системі соціальних норм і установ, у духовних цінностях, у сукупності стосунків людей з природою, між собою, з самими собою. Культура громадянства полягає в реалізації громадянського єства людини.

Громадянин є членом владно організованого суспільства. Ознакою громадянськості, громадянською чеснотою є здатність особи ґречно ставитися до існуючих в суспільстві норм, дотримуватися їх, визнавати й шанувати суспільні авторитети, виконувати обов'язки перед громадою. Цю рису громадянської культури ще називають законослухняністю.

Протилежним щодо законослухняності як ознаки громадянства є анархістське ставлення до держави, її настанов і законів, необхідності їх дотримуватися; заперечення будь-якої влади над людиною, невизнання жодного авторитету. Абсолютизація проголошеної анархістською ідеологією священності й недоторканності людської свободи призводить до правового нігілізму, антисоціальних проявів і громадянського вандалізму; потворного поєднання антидержавного з антигромадським.

Іншою ознакою громадянської культури, культури життя громадою є лояльність. Лояльність (франц. loyal — вірний, чесний) — визнання й доброзичливе ставлення до чинних законів, установленої влади, згода перебувати в «правовому полі», дотримуватися вимог законів. Лояльність громадянина — це його здатність до обмеження власної свободи через підпорядкування своєї діяльності чинним законам держави. Тому культура громадянства визначається рівнем правосвідомості людей — їхніми уявленнями про те, що є законним, а що незаконним, знанням законів. Своєрідним втіленням цього аспекту громадянської культури на вітчизняних теренах був общинний селянський побут, здійснюваний на засадах громадського самоврядування. Взаємодія людей між собою ґрунтувалася у ньому на народному (звичаєвому) праві, сила дії якого була тотожною силі юридичних законів.

Общинність, законослухняність, лояльність були першими ознаками громадянської культури, які формувалися ще в античному державному середовищі. Особистість, індивід для античної держави були ніщо. Тільки в державі, згідно з тодішнім ученням, людина ставала людиною, тільки завдяки своїй причетності до цієї форми співжиття вона, вправляючись у громадянських чеснотах, могла досягти досконалості.

Але законослухняність не може бути безмежною, цілковитою (адже ж бувають закони й неправові), некритичною, перетворюватися на конформну слухняність, холопство. Суттєва ознака культури громадянства полягає в здатності особи дистанціювати себе від того, що є «казенним», розрізняти державне (формальне) та безпосередньо людське, цінувати вартості громадянського суспільства, чинити опір зазіханням апаратного бюрократизму на них; у стосунках з державою берегти власну гідність і шанувати гідність інших.

Суспільства, нації різняться не тільки за суспільно-політичним ладом, технічними й виробничими досягненнями, рівнем життя та багатства людей, а ще й за тим, наскільки розвинута в ньому особистісна самосвідомість, якою є потреба громадян у їхніх власних правах, свободах. Відповідно розрізняють типи культури громадянства, які відзначаються характером взаємодії держави і громадянського суспільства, мірою «проникнення» держави в суспільство. А з культурою громадянства пов'язане існування певних політичних режимів.

Культура тоталітаризму, наприклад, є добровільною відмовою від демократії. Тоталітарні політичні порядки виникають там, де поділяють світ, людей на «наших» і «ворогів», нетерпимо ставляться до незалежної думки і некритично до власної, відмовляються від діалогу з інакомислячими, виявляють агресивність у всьому, що стосується власних симпатій та антипатій; де домінує потреба або панувати, або підкорятися. Тому надзвичайно важкими, а інколи марними є спроби встановити демократичний лад у суспільстві, культура громадянства в якому далека від демократичної. Там, де людність байдужа до цінностей і норм демократії, не володіє навичками користування власними правами і свободами, боротьби за них, формується пристосовництво до атмосфери вседозволеності, породжуваної тоталітаристським зневажанням людських прав.

За авторитарного режиму визначальною ознакою громадянської культури є суперечність між наріканням на суворий, часто й неправовий закон, боротьба за його зміну та необхідністю дотримуватися його. «Dura lex, sed lex» (суворий закон, та все ж закон) — принцип авторитаризму і наріжна ідея відповідного йому типу громадянської культури. Авторитаризм здійснює місію громадянської соціалізації індивідів, формує необхідну для демократичного життя культуру дотримання законів, не перешкоджаючи структурованості суспільства, а отже, розгортанню легальних на конституційних засадах змагань за прийняття законів і задоволення інтересів.

Освічене громадянство, якому властиве розвинуте почуття власної гідності, знання своїх прав і обов'язків, згода і вміння їх дотримуватися, є передумовою встановлення демократичного суспільства. Для цього недостатньо тільки здобуття влади прогресивною й відповідальною політичною силою, тільки справедливих законів. Адже дотримуватися їх належить пересічним громадянам. Тому від їхнього ставлення до існуючого порядку, чинних правил і норм, від знання й визнання цих норм і залежить дієвість цих порядків, правил і норм, здійснення ідеалів справедливості.

Щоб відрізнити громадянство як формально-юридичний статус особи, який надається їй після досягнення відповідного віку або через натуралізацію, від громадянства як стану свідомості, духовно-моральної вартості вживають ще поняття «громадянськість».

Громадянськість — світоглядно-психологічний стан людини, що характеризується відчуттям себе громадянином конкретної держави, лояльним ставленням до її інституцій та законів, почуттям власної гідності у стосунках з представниками держави, знанням і поважанням прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовністю і вмінням домагатися дотримання власних прав, вимагати від держави виконання Ті функцій, відповідальним ставленням до своїх обов'язків перед державою, патріотизмом.

Якщо громадянство надається резолюцією офіційної установи й настає із врученням відповідного документа, то громадянськість трактують як наслідок тривалого виховного впливу, громадянської соціалізації особи — інтегрування її в суспільне життя на відповідних засадах (за демократії це — поважання прав, рівноправ'я й взаємної відповідальності). Вона може зберігатися навіть після втрати формального громадянства.

Ознаками громадянської культури демократичного типу є законослухняне, лояльне і водночас вимогливе, критичне ставлення до інституцій влади та їхніх настанов, цінування власних інтересів і позицій, здатність захищати і реалізовувати їх.

Ще один аспект культури громадянства пов'язаний із сутністю держави як територіальне організованого населення, держави-країни. Щодо цього громадянство — це належність особи до певної країни, підданство. Наслідком такої належності є поширення на людину прав, наданих цією державою, та обов'язків, визначених її законами. Громадянською чеснотою постає патріотизм, шанування її історії, здатність перейматися її проблемами, долею співвітчизників. Патріотизм є позаполітичною вартістю. Справжній патріот шанує й любить свою вітчизну не тільки за її розквіту, а й у скруті, коли владою володіють негідні, на його думку, люди. Патріот любить країну, а не державу чи владу. Влада має бути об'єктом шанобливого, але критичного й вимогливого ставлення, їй слід віддавати тільки належне — тобто кесареве. Любов до влади — холуйство. Громадянською чеснотою є любов до вітчизни за будь-якої влади. Патріотичність вважається ознакою високої культури громадянина, доки вона не перетворюється на пихатий шовінізм, доки людина здатна цінувати таку саму любов до своєї країни інших людей, поважати їх патріотичні почуття, розуміти, що у кожного є своя батьківщина.

Як члени громадянського суспільства люди змагаються між собою за задоволення власних прагнень, вдаючись до політичних засобів, намагаючись оволодіти державою чи окремими її важелями й використати їх у своїх цілях. Державний апарат для них — знаряддя задоволення особистих інтересів, об'єкт впливу, предмет політичних змагань. Саме у цій площині існування держави й громадян люди стають учасниками політичного процесу та відповідно діють.

Запитання. Завдання

1. Обгрунтуйте взаємозв'язок демократії та громадянського суспільства.

2. Проаналізуйте поняття «правова держава», визначте ступінь її залежності від рівня розвитку громадянського суспільства.

3. Охарактеризуйте з політико-правової точки зору інститут громадянства та його роль у сучасному розвитку українського суспільства.

4. Який рівень культури громадянства існує в сучасній Україні і як він впливає на суспільно-політичні процеси?

Теми рефератів

1. Ідейно-теоретичне обгрунтування громадянського суспільства в спадщині політичних мислителів Нового часу.

2. Громадянське суспільство на Заході і в Україні: порівняльно-політологічний аналіз.

3. Розвиток правової свідомості й утвердження громадянськості.

Література

Гаджиев К. С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и основные вехи формирования // Вопросы философии. — 1991. — № 7.

Геець В. М. Державність України: На шляху до громадянського суспільства // Віче. — 1995. — № 5.

Гражданское общество и правовое государство: предпосылки формирования. — М., 1991.

Ильин А. Н., Коваль В. И. Две стороны одной медали: гражданское общество и государство // Политические исследования. — 1992. — № 1, 2.

Кочетков А. П. О формировании гражданского общества // Социально-политические науки. — 1992. — № 1.

Левин И. Б. Гражданское общество на Западе и в России // Политические исследования. — 1996. — № 5.

Невичерпність демократії: Видатні діячі минулого і сучасності про вільне, демократичне суспільство і права людини. — К., 1994.

Перегудов С. Гражданское общество как политический феномен // Свободная мысль. — 1992. — № 9.

Поппер К. Р. Відкрите суспільство та його вороги: В 2 т. — К., 1994. — Т. 1—2.

Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. 2-ге вид. — К., 1996.

Шинкарук В. І. Громадянське суспільство, держава, ідеологія // Розбудова держави. — 1993. — № 5.

Щедрова Г. П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян. — К., 1994.

Політичне життя суспільства

Політичне життя у структурно-функціональному вимірі
Виборча система
Політичне життя як уособлення багатоманітності політичних процесів

Політичне життя суспільства — одна з найшир-ших категорій політології, яка охоплює всю політичну сферу та її елементи, дає можливість відобразити їх динамізм. У різні епохи й у різних країнах воно має свої особливості, залежить від рівня цивілізованості суспільства, його демократизму, співвідношення корінних інтересів соціальних груп, вміння і прагнення політичного керівництва об'єднати народ для досягнення спільної мети. Закономірністю політичного життя є зростання його ролі й значення у міру зростання людського виміру політики демократизації і гуманізації соціальних засад суспільства, формування соціально-правової держави.