ТОП 10:

Географічний детермінізм Монтеск’є



В XVII – XVIII ст. сформувався географічний детермінізм (від латин. детермінаре – визначати) як напрямок соціальної філософії та соціології, який проголошував географічне середовище вирішальним чинником розвитку суспільства, історичної долі тієї чи іншої країни, того чи іншого народу. Його засновник французький мислитель Шарль-Луї Монтеск'є (1689 – 1755) у своїй праці “Про дух законів” висловив глибоку на той час ідею про загальну закономірність, якій підпорядковані всі явища природи й суспільства, вважав, що характер народу, суспільно-політичний устрій країни, релігійні уявлення, становище жінки, форма сім’ї, тобто весь спосіб життя людей зумовлений передусім характером поверхні Землі, ґрунтами і особливо – кліматом. Влада клімату, вважав він, “сильніша від усіх влад”.

Геогр. детермінізм- пріоритет впливу прир геогр. обставин на істор розвиток народів, перш за все: клімат, грунт, ландшафт, площа.

Помір клімат- волелюб., хоробр., войовн. народ. Теплий кл- лінощі, покірність, розбещеність. Родюч грунт- хар-ий для монарх форми правл-я, що домінує в землероб народів. Нерод г- республ правл-я.

33. Поняття матерії. Поняття “матерія”, його формування має свою історію. У найдавніший філософів античного світу вже була думка про першооснову всього існуючого. Нею, як відомо, вони вважали воду, повітря, вогонь, атом тощо. Однак таке уявлення про різні першооснови всього існуючого не мало тієї універсальності, всезагальності охоплення об’єктивної дійсності, котре характерно для категоріального, філософського розуміння матерії.

Лише учень і послідовник Фалеса – Анаксімандр першим дійшов до висновку, що в усіх цих речей – води, повітря, вогню і т.п. – повинна бути єдина, загальна першооснова. Вона повинна бути всеохоплюючою, безмежною, вічною

Отже, поняття матерії вищезгадані філософи пов’язували не з конкретними її властивостями, а з чимось загальним, абстрактним, всеохоплюючим, безмежним.

Поняття матерії вироблено у філософії для позначення об’єктивної реальності, котра дається людині у її відчуттях. Ця об’єктивна реальність і є змістом такої філософської категорії, як матерія.

Існує така класифікація конкретних видів матерії:

1) речовинні види (речовина). Речовина – матеріальне утворення, котре складається з елементарних частинок, які мають масу спокою;

2) неречовинні види матерії (поле) – магнітне поле; поле ядерних сил; гравітаційне; електричне; радіохвилі; ультразвук; рентгенові промені; йонізуюче випромінювання тощо. Неречовинні види матерії не мають маси спокою і володіють нескінченним числом ступенів свободи;

3) антиречовинні види матерії (антиречовина). Антиречовина – матерія, котра складається з античастинок. Отже, логічне визначення поняття матерії можна дати лише по відношенню до людини, її свідомості, відчуттів, а саме: матерія є філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, котра існує незалежно від людини та її свідомості і відображається з допомогою її відчуттів.

34.Гегель у філософії історії осмислив розвиток людини через щаблі розвитку світового розуму. У філософії духу Гегель осмислив проблеми права, моральності, держави. Червоною ниткою через філософію історії проходить ідея свободи, поетичне розглядається як царство реалізованої свободи. Легальність і моральність з'єднуються в образ моральності, форми її появи: сім'я, громадянське суспільство і держава. Гегель віддавав пріоритет суспільного над приватним, родового над індивідуальним, аоетіческое розвиток індивіда відбувається аналогічно розвитку роду. Свідомість по суті соціально і історично. Якщо право - зовнішня дійсність, то моральність - внутрішня дійсність. Сутність держави можна зрозуміти тільки на тлі світової історії, всі окремі держави - як річки вливаються в море світової історії, в якому панує розум. Світовий розум - хитрий і винахідливий "Кріт історії риє ходи невидимі для нас" Розумна людина здатна подивитися на світ і самого себе через призму певного стану світової історії. Народи існую історичних і неісторичних. Історично - це інструменти в руках світового розуму, а не історично - це сировина, матеріал. Гегель виділяв 4 етапи розвитку світової історії: 1) східний 2) Грецька 3) Римський 4) Німецький (Християнський). В цілому під правом Гегель розуміє «наявне буття вільної волі», яке він розглядає в наступних аспектах: 1. Право як свобода (ідея права); 2. Право як певна ступінь і форма свободи (особливе право); 3. Право як закон (позитивне право). Гегель розробляє теорію природного права, розділяючи точку зору своїх попередників - Канта, Фіхте і Шеллінга - щодо того, що всі явища дійсності повинні отримати виправдання в розумі. Розум, стверджує Гегель, притаманний також і самої дійсності в якості її порядку і сенсу. Тому для Гегеля природне право є єдність буття і повинності, здійснюване в конкретному індивідуальному творчості народного духу, а також філософія конкретної позитивної моральності.

35. Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, в процесі якої люди освоюють і перетворюють світ. Основні характеристики свідомості: універсальність, об’єктивність, цілеспрямованість, творчість, опосередкованість мовою, соціалізованість, поліструктурність. Універсальність означає, що людина, в принципі, може відображувати будь-які властивості будь-яких предметів. Об’єктивність означає, що свідомість може відображати речі такими, якими вони є насправді. Цілеспрямованість характеризує схильність до цілепокладання, тобто до створення проектів майбутнього і планів дій перед тим, як щось зробити. Творчість характеризує схильність до генерації нових ідей, конструктивних дій, перетворення світу. Опосередкованість мовою проявляється у спиранні на весь попередній досвід людства, який передається через мову. Соціалізованість означає залежність свідомості від ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, історичного розвитку суспільства. Поліструктурність свідчить про наявність у свідомості, по-перше, певних рівнів відображення (підсвідомість, усвідомлення, самосвідомість).

36. Соціальне прогнозування базується на аналізі інформаційного масиву — сукупності даних, які приведені в певну систему наукових фактів і характеризують об'єкт прогнозування. До складу інформаційного масиву входять найрізноманітніші джерела: періодична преса, політичні огляди і звіти, статистичні дані, звіти про зарубіжні відрядження спеціалістів, дані анкетних опитувань експертів, радіопрограми, політичні заяви, ноти урядів, особові характеристики політичних лідерів, оцінки їхніх світоглядно-політичних переконань, монографії, дисертації тощо. Глобалістика- міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації, інших глобальних процесів і проблем, пошук шляхів утвердження позитивних та подолання негативних для людини і біосфери наслідків цих процесів. Іншими словами, це комплексна наукова дисципліна, що вивчає загальні об'єктивні закономірності розвитку людства і моделі керованої світової системи в синтезі, єдності та взаємодії трьох основних сфер: глобальної екології, соціальної та економічної діяльності людини в епоху антропогенно перевантаженої Землі.

Передбачення —обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі в даний час, але які піддаються виявленню.

37. Проблема субстанцій: Декарт, Спіноза, Лейбніц

Декарт (Дуалізм Декарта)

В епоху нового часу проблема першооснови звучить як проблема субстанцій. Субстанції, по Декарту, сущі не потребують для свого існування не в чому іншому. Субстанції 1 порядку: Бог. 2 порядки: мисляча духовна субстанція і матеріальна. Таким чином, по Декарту, в основі світу 2 початкові субстанції: матерія і Бог.

Спіноза:

Один з головних питань - питання субстанції. Створює вчення про єдину субстанції (Бог першопричина всіх речей). Характеристики субстанцій: абсолютна самостійність (ні в чому, окрім себе не потребує), нескінченність у просторі та часі, субстанція причина самої себе і пізнається через саму себе, субстанція вихідний полюс буття. Способи прояву субстанцій: протяжність, мислення.

Лейбніц - творець плюралістичної картини буття. Субстанція множинна. Субстанція по Лейбницу - "монада". Властивості субстанції: проста неподільна, внутрішньо незмінна, кожна "монада" - мікросвіт, "монада" - духовні, не матеріальні і живуть за законами гармонії, "монади" становлять сутність кожної речі, у світі немає 2 однакових "монад.

 

38. Пізнання —це процес взаємодії об'єкта і суб'єкта, сутністю якого є перетворення предметоного змісту у зміст мислення (отрмимання знань), а кінцевою метою — досягнення істини. Предмет теорії пізнання-знання в цілому, яке служить людству в його практичній діяльності. Процес пізнання є відображенням об'єктивної дійсності в людській свідомості. 0б’єкт —це лише частина об'єктивної реальності, лише тоц фрагмент, який включений в людську діяльність і пізнання. Об'єктивна реальність існує незалежно від людини, суб'єкту. Проте у якості об'єкта вона знаходиться в єдності, у взаємозв'язку з суб'єктом. Таким чином, об'єкт — це те, що виділено суб'єктом з об'єктивного взаємозв'язку природи і суспільства, це те, на що спрямована людська діяльність.Суб'єкт»у загальному розумінні — це той, хто діє, впливає на об'єкт. Людина не є суб'єктом сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб'єктом тільки в процесі, предметної діяльності і спілкування. Під суб'єктом потрібно розуміти людину як історичну істоту, індивідуальне втілення людського суспільства, як відбиток суспільної здатності до пізнання.

 

39. Спосіб суспільного виробництва -це спосіб створення і відтво­рення суспільної людини (індивіда) і людського суспільства, соціуму. За структурою -це система взаємодіючих елементів матеріального (технологічного та економічного) і духовного суспільного способу виробництва, їх єдність

Суспільство не може існувати без виробництва матеріальних благ, засобів існування людей, що здійснюється певним способом. На відміну від політичної економії, що вивчає економіку, до того ж у всіх її властивостях та відносинах, соціальна філософія використовує поняття спосіб виробництва і його складові - продуктивні сили та виробничі відносини - для дослідження суспільства і підходить до способу виробництва як до загальносоціально-філософського поняття, що виражає взаємозв'язок внутрішніх елементів. Інакше кажучи, соціальна філософія виражає світоглядну природу поняття способу виробництва, його складових та його методологічну роль у пізнанні суспільства як системи. У такому аспекті спосіб матеріального виробництва виражає суть суспільного виробництва і його роль у розвитку суспільства. Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню природу і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб виробництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний спосіб життя.

 

40. Проблема методу пізнання в філософії Нового часу.Ф.Бекон і Р.Декарт як засновники філософії Нового

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи свою проблематику навколо методології наукового пізнання , в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення лідської гідності, свободи і щастя. На цій основі формується в ф-ії 17 ст. 2 протилежні напрямки : емпіризм і раціоналізм Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, а раціоналізм – через діяльність розуму. Ідеалом знання вважали математику, а осн.рисами істинного знання – всезагальність, суттєвість, необхідність. Засновником емпіризму був англ. Ф-ф Френсіс Бекон (“Новий Органон”).Гол.завдання – пізнання природи і оволодіння її силами; основні методи – індукція та експеримент. Засновником раціоналізму був франц.ф-ф Рене Декарт (“Міркування про метод”) свою методологію будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумовупізнання, що має підпорядковуватись рац.-математ. мисленню.

 

41. Онтоло́гія —це вчення про буття, розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого.

Сутність філософської категорії буття полягає в тому, що у її змісті фіксується не просто існування речі, челове ка, ідеї або світу в цілому, а більш складна зв'язок загального характеру; предмети з усім різноманіттям їх властивостей існують, і це існування обумовлює зв'язок цих предметів між собою і з усім тим, що існує в світі. Буття - це те, що існує, тобто рухається і розвивається, зараз, у всьому різноманітті взаємних зв'язків і суперечливих взаємодій, тому поняття буття часто ототожнюють зі змістом слова "є". філософія об'єднує форми буття в такі групи:• буття речей, процесів, станів природи (в тому числі й "другої природи");• буття людини серед інших речей світу;• буття соціального (індивідуальне і суспільне буття); • буття ідеального (духовного).

 

42. Духовне життя суспільства — це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями — соціальними суб'єктами — індивідами, народами, етносами. Важливе місце в духовному житті суспільства займає релігія, а також релігійна свідомість. Структура: Буденна свідомість людей розвивається на основі їхнього повсякденного досвіду, вона охоплює об’єкти буття, як правило, з неприхованої, очевидної сторони. Буденний рівень суспільної свідомості включає емпіричні знання, погляди, настрої, традиції, почуття, волю. Суспільна психологія та ідеологія також виступають важливими елементами структури суспільної свідомості. Так, суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої діяльності через призму повсякденних інтересів.

 

43.15-16 ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу. Цей термін вживається на означення періоду Відродження античної культури під впливом суттєвих перемін с соц-екон. та духовно-мц житті Зах.ЄвропиПотреба розвитку нових галузей промисловості спричиняла якісно новий поступ у природознавстві – астрономії, механіці, географії та ін. науках. Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, у центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно-космічному житті, а в середині віку в основу брався Бог та пов’язана з ним ідея спасіння. Звідси – характерна риса епохи Відродження: орієнтація на мистецтво. Відродження – епоха художньо-естетична. Справжній світоглядний переворот епохи Відродження проявився в поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473-1543) та Джордано Бруно (1548-1600). Паралельно з філософією природи розвивається нове природознавство, що реалізовує радикальну переоцінку старих традицій і передумов. Нові тенденції в науці одержали віддзеркалення в творчості Леонардо да Вінчі (1452-1519), Миколи Коперника (1473-1543), Іоганна Кеплера (1571-1630) і Галілео Галілея (1546-1642).

44. Неофрейдизм Одним з його представників став швейцарський психолог і психіатр Карл Густав Юнг,який незважаючи на загальносвітоглядних солідарність із З. Фрейдом, переглянув деякі постулати вчення останнього. У сфері несвідомого Юнг виділив так звані «архетипи». Якщо «комплекси» переживань, що витісняються зі свідомості в несвідоме, є у Фрейда результатом індивідуального життя людини, то «архетипи» Юнга пов'язані з колективним життям людей і закріплюються в психіці людини історично, передаючись у спадок з покоління в покоління.

Еще одним представителем неофрейдизма по праву называют американского психолога и философа Э. Фромма (1900-1980). Психоаналіз Фромма носить антропологічний і гуманістичний характер. Людина - це та відправна точка, від якої починає всі дослідження філософ. Але людину Фромм, на відміну від Фрейда, розглядає не однобічно, а в сукупності біологічного і соціального начал. Всі ідеї про необхідність перетворення суспільства починаються у вченого з ідей про необхідність формування нової особистості. В основі становлення людини майбутнього лежать любов, альтруїзм і добро як внутрішня потреба душі.

45.Соціальна філософія вивчає суспільство як систему, що має свою структуру, сфери життєдіяльності, механізми функціювання і розвитку. Суспільство – це досить складний і багатоплановий соціальний організм, який базується на цілій системі об’єктно-суб’єктних відносин із навколишнім світом. Як об’єкт воно є підсистемою об’єктивної реальності, взаємодіє з природним середовищем, підпорядковане стихійним силам Космосу. Водночас суспільство – результат організованої і цілеспрямованої діяльності людей на основі їх інтересів і потреб. Як соціальний суб’єкт у системі об’єктно-суб’єктних відносин воно не може існувати без людей. Його внутрішня організація, структура включає різні види діяльності людей, суспільні відносини та сфери суспільного життя, інші різновиди життєдіяльності соціуму. Тому-то головним структурним компонентом як суспільства в цілому, так і його підсистем є людина.Кожен член суспільства, як особистість, має специфічні риси характеру, особливості психічного складу, власні здібності, рівень професійної підготовки тощо. А звідси і взаємодія людей відбувається різними сторонами та в різних напрямах, що й приводить до виникнення відповідних суспільних відносин, на основі яких формуються різномасштабні соціальні структури. Саме так здійснюється організація і функціювання різних систем та системних комплексів, створюються цивілізаційні засади розвитку суспільства.Як відомо, без суспільного виробництва не може існувати і суспільство. А це означає, що без провідних видів трудової діяльності та суспільних відносин людей не може відбуватися самоорганізація і саморозвиток суспільства як соціуму. Саме тут знаходяться витоки різних рівнів структурної організації та сфер суспільного життя.

 

46.На початковому етапі формування Київської Русі язичницький світогляд наших предків являв собою складну суміш пережитків сивої давнини (уявлень, що виникли ще в часи первісного ладу) з новими їх формами, які вироблялися свідомістю в перебігу зародження класових відносин. Наприклад, широко зберігалося обожнювання сил природи, тварин та рослин. Проте досить швидко ці стихійні сили набувають у релігійній системі уявлень вигляду людиноподібних божеств: русалок, берегинь, рожаниць. Водночас розвивається культ предків. Подальший розвиток суспільства спричиняється до того, що на перший план поступово виходять божества, котрі уособлюють сили природи, від яких залежали праці землероба. У середньовічні часи саме землеробство було основним для слов'янського населення території сучасної України. Важливе місце в житті східних слов'ян посідали культові споруди: капища, святилища, - де стояли виконані з різного матеріалу зображення язичницьких богів. Згадуються вони в деяких писемних джерелах, зокрема, в "Слові о законі і длагодаті" митрополита Іларіона. В пошані у слов'ян були також священні дерева і дикі тварини, насамперед могутні старі дуби й дикі кабани - вепри. Про полювання на вепра та урочисте споживання його м'яса розповідається в літописах і билинах.

47. Значне місце в сучасній релігійно-філософській думці займає християнський еволюціонізм П'єра Тейяра де Шардена.При розгляді проблеми «людина і космос» Тейяр де Шарден говорить про унікальність людського феномена. Людина виступає як свідомий продовжувач справи еволюції. Але доля людської думки та людської діяльності в еволюції в цілому трактується не тільки як спосіб єднання людини зі світом, але і як засіб виходу людини за межі свого «Я» для приєднання до Христа, втіленого у світі. Важливим завданням розвитку людства, вважає Тейяр де Шарден, є його об'єднання, але не можна досягти успіху, об'єднуючи людей такими, якими вони є. Об'єднання на основі спільних матеріальних інтересів сумнівне. Слід спрямувати людську активність не на оновлення житла, не на розваги, а на зміну наших звичок, на створення духовних сил, відповідних новому світу.

48. Поняття "рушійні сили розвитку суспільства". У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Суб'єктом суспільного розвитку є також народ. У широкому розумінні народ — це все населення тієї чи іншої країни. Це і соціальна спільність, яка включає на різних етапах історії ті групи і верстви, які за своїм об'єктивним становищем здатні вирішувати завдання розвитку суспільства.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.15.142 (0.006 с.)