Історія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії.

Навчальний посібник. – Львів: НУ“ЛП”, 2001.

...Лише філософія, позаяк вона поширюється на все доступне людському пізнанню, відрізняє нас від дикунів та варварів, і кожен народ є тим більше цивілізованіший та освіченіший, чим більше в ньому філософствують; тому для держави немає більшого блага, ніж мати істинних філософів. Рене Декарт

Хай ніхто не зволікає із заняттями філософією у молоді літа, а на старості не втомлюється заняттями нею, адже для душевного здоров'я ніхто не може бути ні недозрілий, ні перезрілий.

Епікур

 

ВСТУП

Людина з її розумом, допитливістю, особливим статусом буття постає як всесвітнє диво: адже лише їй відкрилося те, що ми називаємо буттям, лише в її розумі висвітлюється та вибудовується те, що ми називаємо світовим універсумом. Але людське буття окреслюється значною мірою як парадоксальне: людина висвітлює буття, перебуває у діалозі зі світом, сягає граничних меж Всесвіту, але вона не може осягнути найважливіше для себе: хто вона? звідки та навіщо вона прийшла в цей світ? куди прямує? Одвічні питання (саме тому, що на них немає однієї і єдиної відповіді) людина розв'язувала і розв'язуватиме завжди настільки, наскільки вона відчуває себе людиною і прагне взяти на себе відповідальність за свідоме здійснення свого життя. Філософія і постає формою свідомого вирішення найперших питань людського світоорієнтування, самоусвідомлення та самоствердження. Вона збирає і концентрує історичний досвід таких вирішень і стає інтелектуальним ядром людської духовності.

Водночас філософія постає своєрідним випробуванням людського інтелекту щодо його можливостей. Вона спирається на унікальні властивості людської думки — на її властивість саму себе сприймати та усвідомлювати та на властивість цілісного охоплення реальності, розгортання розумових актів від граничне широкої межі узагальнення — межі буття та небуття. Унаслідок цього філософія являє собою історичну школу самовибудовування, дисциплінування, культивування людської думки, постає думкою про думку. Саму назву “філософія” перекладають із давньогрецької як “любов до мудрості”, а слово “софія” (мудрість), своєю чергою — як “говорити, стверджувати цілісно (доречно)”.

Із сказаного стає зрозуміло, що філософія була і залишається інтелектуальною формою відповіді на глибинні занепокоєння та запити людини, що вона завжди потрібна людині, а особливо тоді, коли життя вимагає вибору, визначення моральної та соціальної позицій.

Особливістю сучасного стану філософської думки в Україні є те, що вона змушена, критично переглядати та переоцінювати майже весь свій зміст. За визнанням багатьох сучасних українських мислителів, від старих стереотипів ми вже відійшли, але нової позиції ще не виробили. Запропонований Навчальний посібник є однією зі спроб окреслити сучасний стан і зміст філософської проблематики. Його написано з урахуванням багатющого матеріалу філософської та наукової думки другої половини XX ст. щодо проблем людського самопізнання та самоосмислення.

Зауважимо, що основне завдання Посібника — дати методичний та теоретичний матеріал для безконтактного (самостійного) вивчення філософії як навчальної дисципліни — зумовило деякі його особливості. Це конспективний, стислий характер викладу тем, широке застосування наочно-демонстративного матеріалу (схем, таблиць, малюнків). Унаслідок того Посібник передбачає необхідність звертання до інших філософських джерел: словників, філософських хрестоматій та антологій, оригінальних текстів. Водночас матеріал Посібника досить повний у плані висвітлення основних питань навчальної програми з філософії. Його ретельне та вдумливе опрацювання, виконання навчальних завдань і тестів дасть змогу отримати необхідні знання з філософії як навчальної дисципліни, а також може стати імпульсом для подальших самостійних заглиблень у животворне море світової філософської думки.

 

РОЗДІЛ 1.

ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ДЖЕРЕЛА ТА ОСОБЛИВОСТІ

Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких як узагальнюючий характер знання, принциповий людиноцентризм, прагнення досягти абсолютів та ін. Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибинне і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття.

Мета вивчення.

Після вивчення матеріалу розділу І Ви повинні

знати:

• що таке світогляд, його складові та типологія;

• співвідношення філософії зі світоглядом, наукою, мистецтвом, релігією та ідеологією;

- історичні особливості виникнення філософії;

• особливості та характерні риси філософського мислення;

• структуру та основні функції філософії.

вміти:

- розрізняти світоглядні та інші види знання;

- виділяти елементи філософського мислення у певних знаннях;

- пояснювати (у тому числі – конкретними прикладами) основні функції філософії;

- застосовувати до конкретних ситуацій ознаки найперших філософських позицій.

 

розуміти:

- в чому полягають необхідність та неминучість виникнення у людини світоглядних знань та орієнтацій;

- як пов’язані між собою світогляд та філософія;

- чим зумовлена наявність у філософії саме таких характерних рис мислення;

- внутрішній зв’язок основних функцій філософії між собою;

- чим зумовлена саме така структура філософського знання.

 

План (логіка) викладу матеріалу:

1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення.

1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія.

1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія.

1.4. Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва.

1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії.

 

Ключові терміни і поняття.

СВІТОГЛЯД - сукупність узагальнених уявлень людини про світ, місце людини у світі, підвалини людських взаємин із світом, що виконують функції людського самоусвідомлення та світоорієнтування.

ФІЛОСОФІЯ - (з давньогрец.: любов до мудрості) — теоретична форма світогляду; особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі.

РЕФЛЕКСІЯ - (з латин.: загинати, обертати) — унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось — як думка про думку, знання про щось — як знання про саме знання.

 

КАТЕГОРІЇ - (з давньогрец.: демонструю, виявляю) — граничне широкі, вузлові поняття певної галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі.

ФІЛОСОФІЯ, РЕЛІГІЯ, МИСТЕЦТВО - за Г.Гегелем, три основні форми людської духовно-практичної діяльності, які фіксують три основні властивості людського інтелекту: філософія (і наука) уособлюють здатність розуміти, мистецтво -- здатність переживати дійсність, релігія — здатність відчувати спорідненість людського духу з фундаментальними початками буття.

 

1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення.

Вивчення філософії як особливої галузі людського знання та інтелектуальної діяльності ми починаємо із питання про людину та її становище в світі. Це зумовлено, перш за все тим, що філософія, як і будь-які інші види людської діяльності, постає людською справою: не було би людини, ми не вели би про все це розмову. По-друге, із чим би ми не мали справи: із природою, творчістю, наукою, пізнанням,— ми завжди, так чи інакше, маємо справу з людиною. Не в тому сенсі, що людина настільки егоїстична, що власний голос заглушує їй “грім небесний”, а в тому, що реально ми можемо вести розмову про будь-що лише тоді, коли воно ввійшло в контакт з нами, із нашим сприйняттям. Це людина своєю активністю створює універсум, в якому живе і про який знає, бо ми не знаємо, що є світ сам по собі; ми знаємо той світ, який нам відкрився через нашу діяльність, працю, пізнання, експерименти, фантазію і т. ін. Саме з того огляду слід розуміти твердження А. Шопенгауера про те, що світ є нашим уявленням, або слова Ф. Ніцше про те, що все є лише проявами життя. За влучним висловом М. Хайдеггера, людина є “отвором у бутті”, бо на рівні людини та через людину глибинні потенції буття уперше виходять у своє виявлення. Унаслідок того, що людина постає ніби епіцентром, або зосередженням універсуму, вона сама виявляє себе надзвичайно по-різному та суперечливо. Можна нескінченно перебирати людські життя та долі, але вони завжди в чомусь виявляться новими, несподіваними. Власне кажучи, саме тому людське самопізнання постає невичерпним за змістом та горизонтами виявлення. Мимоволі виникає питання: завдяки чому людина має такі властивості? Що становить основи її буття? Водночас перед нами постає та окреслюється питання і про те, якими людськими потребами зумовлене існування філософії (яка, за словами французького філософа, математика та фізика Р.Декарта, лише одна відрізняє нас від дикунів)?

Намагаючись осмислити людину, ми порівнюємо її з іншими істотами та явищами світу, і в такому порівнянні перед нами вимальовуються деякі фундаментальні особливості становища людини у світі.

• 1. Звичайно, першою особливістю людини виступає її розумність, здатність усвідомлювати себе і те, що її оточує. В загальному плані розумність постає перед нами як здатність людини не лише жити та діяти, зберігати своє життя та регулювати його, а й як людська можливість не зливатися із дійсністю та власними діями, володіти певними засобами оцінки дійсності. Людина має свідомість, а це значить, що вона ставиться до дійсності із віданням, тобто через знання та інші інструменти інтелектуальної діяльності, тобто вона може співставляти, порівнювати, оцінювати та визначати дійсність інтелектуально, а потім вже із подібними оцінками входити у реальну взаємодію із нею. Завдяки розумності людина рано чи пізно усвідомлює і свої власні особливості, свою унікальність та свої можливості, тому у неї так чи інакше формуються певні знання про себе, які врешті і входять у склад філософського знання. Розумність людини – це та її особливість, яка найчастіше кидається у вічі при міркуваннях про людину і яка зумовлює необхідність людського самоусвідомлення, проте деякі інші особливості людини, не такі помітні, як згадувана, діють у цьому напрямі ще більш потужно.

• 2. Значною мірою якості людини та її становище в світі пов'язані з її біологічною неспеціалізованістю. Це означає, що в будову людського організму не закладена програма її способу життя та життєвих здійснень. Коли ми маємо справу з твариною, то можемо лише за особливостями будови її організму визначити, що це за істота і яким може бути спосіб її життєдіяльності (птах літає, риба живе у воді і т. ін.). У тваринному світі досить чітко та однозначно діє закон співвідношення органів та функцій: якщо є певний орган, він повинен виконувати саме такі функції. Коли ж народжується людина, ми можемо прогнозувати можливі варіанти її життя, але ніхто не дасть гарантій щодо здійснення таких прогнозів. Мало того, народжена людина взагалі може “випасти” з людського суспільства і не набути навіть елементарних навичок людської поведінки (пряма хода, користування предметами побуту та ін.), не кажучи вже про опанування культурою, видами людської професійної діяльності та ін. Звичайно, і тут ми бачимо, що народжується саме людина, проте ми розуміємо, що її життя не може бути зведеним до життя її організму, і яким саме життям вона проживе, того особливості її анатомічної будови не визначають. Людина може мати певні завдатки, наприклад, чудовий музичний слух, проте це зовсім не зумовлює того, що вона стане музикантом.

• 3. Відсутність якоїсь певної (одної) програми життя робить людину істотою вільною, маючою свободою: людина як людина (а не її організм) ні до чого жорстко не прив'язана й однозначно не спонукувана: “доля людини покладена на неї саму”(Ж.-П.Сартр); “людина — це передусім проект...”(Ж.-П.Сартр), тобто людина має можливість обирати, певною мірою проектувати своє життя.

• 4. В іншому аспекті неспеціалізованість постає як універсальність людини: якщо людина не призначена однозначно ні до чого конкретного, то вона—потенційно, так би мовити, за суттю, — може бути всім. І справді, загалом нормально розвинена людина може оволодіти майже всіма можливими видами та напрямами людської діяльності. Мало того, з цього огляду людина “відкрита” майбутньому, тобто може створювати принципово нові види діяльності та поведінки. Саме завдяки універсальності, різноманітності, незапрограмованості людини існує історія людства; тварини, наприклад, не мають власної історії у тому сенсі, що вони віками, із популяції у популяцію діють одноманітно, а людська історія являє собою досить швидку й динамічну зміну суспільств, культурних досягнень, видів діяльності, способів життя. Певна річ, що за наявності єдиної жорсткої програми життєвих здійснень людини все це було б неможливе.

Той факт, що людина є істотою неспеціалізованою, що вона не реалізує своїм життям певної, заздалегідь наданої їй програми, має не лише позитивне значення, а й свою не дуже приємну сторону: наданої програми життя немає, а тому людина сама повинна її знайти, сформулювати. Якщо ж вона цього чомусь не зможе зробити, то віддасть своє життя невідомо чому – чи-то традиції, чи-то життєвій стихії, але й результат життя у такому випадку також буде не зовсім належати саме цій людині. Перед нами окреслюється така ситуація: людина є істотою неспеціалізованою, а тому вільною та універсальною. Вона “може бути всім”, але саме тому може бути й нічим. Тому в людській історії, у розвитку окремої людини так гостро стоїть питання про пошуки життєвих орієнтирів, про людський життєвий вибір, людське самовизначення. І ці питання підсилює ще одна особливість людини.

• 5. Людина як істота розумна є єдиною, хто усвідомлює свою смертність, обмеженість та скінченність свого життя (принаймні— свого земного життя). Цей момент відіграє в історії людства та в житті окремої людини надзвичайно важливе значення: життя надається людині лише одного разу, тому ціна життєвого вибору фактично оплачена ціною життя: ми маємо можливість виправдати своє перебування у цьому світі і у цьому житті лише одного разу, у єдино можливому для нас варіанті. Тому тема смерті в людській думці невіддільна від теми життя. В аспекті вже розглянутих особливостей людини вона надзвичайно посилює і загострює проблеми людського самовизначення, пошуку життєвого сенсу. Адже в разі помилки повторити “життєвий експеримент” буде вже неможливо. Звідси — знамениті міркування М. Монтеня: “Розмірковувати про смерть означає розмірковувати про свободу. Хто навчиться помирати, той забуде, що таке бути рабом”. “Міра життя не в його тривалості, а в тому, як ви його використали”.

Перегляд найважливіших особливостей людини в її відмінності від усього іншого викликає питання: що лежить у підґрунті цих особливостей? Що надає людині саме таких рис, завдяки чому зазначені особливості входять у системну єдність?

Міркуючи над цими питаннями, ми звертаємося до ще однієї дуже важливої людської особливості.

6. Людина розгортає свою життєдіяльність і реалізує себе як людина у сфері соціокультурних процесів. Ці процеси існують на основі того, що людина перетворює сили, елементи та властивості природи на елементи власної життєдіяльності. Так, явища електрики існують як природні, але людина, пізнавши їх, надає їм принципово нового впорядкування, змушує їх працювати задля певної мети. Сфера соціо­культурних процесів у сучасному суспільстві надзвичайно складна, розгалужена та розвинена. Людина сучасної цивілізації майже ніде не стикається з природою у її первісному вигляді: її оточують переважно штучні створіння, результати її праці, пізнання, наснаги. Внаслідок того людина прогресує не за рахунок змін в організмі, а за рахунок розвитку власної діяльності, за рахунок удосконалення соціо­культурних надбань. Але ось тут слід звернути увагу на надзвичайно важливий факт: річ у тім, що навички людської соціокультурної діяльності не передаються генетично. І це пояснюється тим, що предмети культури не становлять частини людського організму, існують поза ним, а генетичне передаються лише відомості про будову організму. Отже, народжуючись, людина, для того, щоб стати людиною, повинна опанувати способами соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури. Вона має навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, писати, водити автомобіль та ін. Отже, буття людини (саме як людини) тримається на людському зусиллі, людській активності. Ми є людьми настільки, наскільки утримуємо себе в людському статусі буття. Якщо ж ми чомусь не робимо таких зусиль, то, як кажуть, “спускаємося на дно” суспільного життя, певною мірою втрачаючи людські якості. Отже, лише прилучення до культури, але прилучення внутрішньо активне, дійове, вольове та свідоме, робить нас людьми.

Розглянуті нами особливості становища людини в світі засвідчують, що задля того, щоби бути людиною, треба, звичайно, людиною народитися; проте ця умова є необхідною, але не достатньою: людина не народжується із готовою програмою на життя (якщо ми і віримо у те, що хтось заздалегідь визначив наше життя, ми все одно позбавлені знань про те, що і як саме нам призначено), тому вона сама повинна її знайти, виробити, здійснити свій життєвий вибір, оскільки у кінцевому підсумку лише вона сама має право розпорядитися власним життям. А оскільки ціна життєвого вибору людини є занадто великою, мимоволі виникає питання про те, чи існують якісь виправдані, надійні засоби, які б допомагали людині у цій найпершій життєвій справі. Забігаючи наперед відразу ж відзначимо, що історичне покликання та глибинне виправдання філософії полягає саме у тому, щоб виробити і надати людині інтелектуальні засоби для свідомого здійснення життєвого вибору.