I період - гуманістичний (XIV - сер. XV ст.) Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарка, Лоренцо Валу;

   Думка епохи Відродження спрямована на осягнення самої людини в його взаєминах зі світом. Божество не заперечувалося, але земне заступило його. І це наочно проявилося в живописі. Так, в "Хрещенні" А. Верроккьо, за словами мистецтвознавця Вельфліна, Христос виглядає як скромний учитель. "Втеча в Єгипет" - це і втеча, і подорож у невідомі краї. "Таємна вечеря" - це урочиста трапеза, за якої виявляється зрада одного з присутніх. Постійні сюжети картин "Розп'яття", "Зняття з хреста", "Оплакування" - це невблаганна жорстокість смерті, її постійна присутність у житті, горе близьких, ніжне співчуття жінок.

Специфічна риса філософії Відродження - деперсоналізація Бога. Або він розчинений в природі ("природа є Бог в речах", - повторював Дж. Бруно), або світ занурений у Бога (М. Кузанський). Такий пантеїзм і гілозоізм наділяв природу здатністю до несвідомого творчості, її власним "мовою", розуміння якого вселяло надію на пізнання і зміна цього світу. Звідси з'являється "натуральна магія", вельми популярні астрологія, алхімія.

  В цілому філософія Відродження пройшла три періоди:

I період - гуманістичний (XIV - сер. XV ст.) Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарка, Лоренцо Валу;

II період - неоплатонічний (сер. XV - XVI ст.) Микола Кузанський, Піко делла Мірандолла, Парацельс;

III період - натурфілософські (XVI - поч. XVII ст.) Микола Коперник, Джордано Бруно, Галілео Галілей.

   Сутність нової філософії, філософії Відродження - антропоцентризм, тобто людина проголошується провідною ланкою всього ланцюга Вселенського Буття. Світ є потенціалом Бога, але Їм поставлено тільки імпульс, а природа далі розкривається і людина є вінцем творіння Природи. Людина сама - Майстер. Античність читав героїв, Середньовіччя - святих, Відродження шанує людини.

1.Представники епохи гуманізма