Судові палати у цивільних та адміністративних справах

 П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року                                                                                    м. Київ

 

Судові палати у цивільних та адміністративних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого

Сімоненко В.М.,

суддів:

Волкова О.Ф.,

Гриціва М.І.,

Гуменюка В.І.,

Коротких О.А.,

Кривенди О.В.,

Лященко Н.П.,

Маринченка В.Л.,

Охрімчук Л.І.,

Прокопенка О.Б.,

Панталієнка П.В.,

Романюка Я.М.,

Терлецького О.О.,

Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Ренійської міської ради Одеської області, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, відділ Держземагентства у Ренійському районі Одеської області Головного управління Держземагенства в Одеській області, про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, скасування державного акта про право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л и:

У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом і просив: визнати недійсними рішення Ренійської міської ради Одеської області від 11 лютого 2010 року НОМЕР_1 та від 23 вересня 2010 року НОМЕР_2, згідно з якими відповідачці ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею S_1 га на АДРЕСА_1; скасувати державний акт про право власності на вказану земельну ділянку та усунути перешкоди в користуванні цією землею, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка, яка була передана відповідачці у власність, відносится до двору загального користування й закріплена за баготоквартрним будинком АДРЕСА_2.

Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 4 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2015 року касаційну ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 4 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2014 року залишено без змін.

У поданій заяві ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та передачу справи на новий касаційний розгляд з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 42, 116, 118 Земельного кодексу України (далі – ЗК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року (6-25343св14) та ухвали Вищого адміністративного суду від 13 червня 2013 року та 26 березня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що жилий будинок АДРЕСА_2 (з 27 травня 2005 року – АДРЕСА_2) є багатоквартирним і складається з чотирьох квартир. Власником квартири № 3 є позивач ОСОБА_1, а власником квартири № 4 є відповідач ОСОБА_2.

Рішенням Ренійської міської ради Одеської області від 23 вересня 2010 року НОМЕР_1 затверджено технічну документацію землевпорядкування та передано ОСОБА_2 безоплатну в приватну власність земельну ділянку площею S_1 га на вулиці АДРЕСА_1.

23 лютого 2012 року ОСОБА_2 видано державний акт серії НОМЕР_3 про право власності на вказану земельну ділянку.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що межі прибудинкової території належним чином, відповідно до чинного законодавства, встановлено не було, у користування відповідній юридичній особі не передано, доказів того, що виділена ОСОБА_2 земельна ділянка знаходиться в межах прибудинкової території, позивач не надав.

Суд касаційної інстанції переглядаючи справу в касаційному порядку, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, указавши на правильне застосування судами зазначених норм матеріального права.

Проте в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року (6-25343св14) та в ухвалах Вищого адміністративного суду від 13 червня 2013 року та 26 березня 2015 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, касаційним судом установлено, що спірна земельна ділянка, на якій розташовано багатоквартирний жилий будинок з прибудинковою територією, належить співвласникам цього будинку на праві спільної сумісної власності, що разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Отже, при розгляді справи встановлено інші фактичні обставини щодо правового статусу спірної земельної ділянки, а тому порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційних інстанцій під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Таким чином, підстави, на які посилається заявник, а саме неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції положень статей 42, 116, 118 ЗК України, не підтвердилися.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360³ ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

                                                                         В.М. Сімоненко

 

Судді:

 

 

Волкова О.Ф.,

Гриціва М.І.,

Гуменюка В.І.,

Коротких О.А.,

Кривенди О.В.,

Лященко Н.П.,

Маринченка В.Л.,

Охрімчук Л.І.,

Прокопенка О.Б.,

Панталієнка П.В.,

Романюка Я.М.,

Терлецького О.О.,

Яреми А.Г.