Сценарій «Я в серці маю те, що не вмирає…»

Сценарій «Я в серці маю те, що не вмирає…»

1. Автор 1 -Городецька Оксана

2. Автор 2 – Домська Марічка

3. Автор 3 – Володя Сокирко

4. Леся Українка – Таня Лібусь

5. Марія Стюарт- Шаршонь Маряна

6. Мавка - НаталяЧура

7. Лукаш ________________

8. Міріам - Войтків

9. Кассандра - Марічка Чемерис

10. ПрісціллаМарічка Чубара

11. Руфін – Кулевчук Богдан

12. Кобилянська - Оксанка Войтків

13. Сергій Мержинський - Тарас Кривецький

14. Климентій Квітка – Сокирко Володя

Це єдина жінка яка увійшла у топ 10-ку великих українців, усе життя вона боролася із надзвичайно важкою хворобою, Іван Франко називав її чудом життєствердження і мало чи не єдиним чоловіком на всю соборну Україну вона мріяла про свободу України і звільнення українців від рабської свідомості і хотіла торкнутися руками хмар.

Сцена №1

За вікном шум дощу. Починає звучати мелодія, яка супроводжує спогади про Лесю Українку.

29 сек.

Городецька Оксана «Леся терпить, мовчить, і думає, що я не бачу її мук всякого роду, що я навіть не чую, як вона часом уночі плаче. Я все чую і все бачу, а її фізичний лучче бачу, ніж вона сама»(О. Пчілка)

 

Домська Марічка
Людмила Старицька-Черняхівська пише: «Червоною ниткою переткано всю творчість почуттям високого героїзму. Героїнею була вона і в поезії, і в щоденному життю. Але се був не той героїзм, що вибухає, як лава, кривавим полум’ям з жерла вулкана, коли сила натиску нижніх шарів підіймає його до небес, - се був не той п’янючий героїзм великих дзвінких хвилин життя, коли й «крамар героєм стає», - її героїзм був героїзмом великого серця й залізної волі, що бореться з щоденними буднями життя».

 

Володя Сокирко «Я думав, що вона тільки в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка. Тим більший жаль, що, бідна, не живе, а мучиться…»(Павлик)

 

Домська Марічка
Леся Українка належала до тих митців, які на місце типового ставили яскраве, вражаюче, ірраціональне, тобто не стільки алогічне, скільки таке, яке виходить за межі загальноприйнятого, вище за нього. Сама поетка цей стиль намагається сформулювати в листі до А. Кримського, пишучи:

 

 «Бачите, яка то химерна штука тая суб’єктивність… Ключ до неї ось який: я належу до тих людей, що коли бачать перед очима маленьку хмарку, то їм здається, що сонце погасло, а коли піймають промінь, то думають, що сонце прийшло жити до їх в саму душу, тільки чомусь я можу працювати переважно в хмарний час, а в сонячний роблюся здебільшого нездатною до виявлення себе в слові ».

 

Городецька Оксана «Ви знаєте про хворобу Лесі, яка завдає усім нам великого горя. Я тільки можу додати, що вже зроблено чотири операції, вприскування йодоформу спричиняє лише біль і не приносить полегшення, наступне ж лежання до травня доводить до відчаю». (П. А. Косач)

Запис Тані Лібусь:

«…Заплачу я кривавими сльозами, -

так, певне, плакали вигнанці з раю, -

але й тоді скажу: я знала се, я знала,

мовчи, душе, спини свій стогін, серце,

так мусить бути… »

Домська Марічка «Хто має силу ходити по гострім камінні, — пише Леся Українка, — той завжди перейде по ньому до чогось високого, до вищого, ніж звичайно можна дійти рівними та гладкими стежками». Це все про саму поетесу. Вона поклала на залізний вівтар усе, що мала: талант, серце і свої недовгі дні.

 

Шум дощу не стихає…. Здалеку чути стукіт жіночого взуття. Заходить Леся, скидає пальто, кладе вбік парасольку, сідає за стіл…..