Калита. Парубоцькі збитки. Як дівчата ворожили. Грудня - "наума". Грудня - "варвари"

КАЛИТА

Ця весела гра є основною на Андріївський вечір. Калита - це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, адже кожна має взяти участь у готуванні калити. Тож місять тісто всі за чергою, від найстаршої дівчини до маймолодшого дівчати.

Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі "на сухар" - щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього - тоді калита підстрибне угору.

Біля калити стає вартовий - "Пан Калетинський": це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує "пана Коцюбинського" кусати калиту. Останнім може бути кожен учасник гри. "Пан Коцюбинський" бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського - розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку.

ПАРУБОЦЬКІ ЗБИТКИ

У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує". Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі" й „рот" прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Знімають ворота, залишаючи неподалік, щоб бать­ки швидко вранці знайшли, адже дівчата пізно повертаються додому і пізно прокидаються. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, - і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч...

ЯК ДІВЧАТА ВОРОЖИЛИ

1. Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) - і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї пережи­вали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть підкладати під тарілки вищезгадані речі. Як тільки їх розклали, то запрошували дівчину „тарілку" вибирати, щоб свою долю вгадати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає.

Якщо під тарілкою буде перстень - скоро заміж вийде; якщо - квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

2.Дівчина знімала свій чобітта кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме.

3.Вибігали дівчата на подвір'я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: „Молодець, старець". Останній кілок обов'язково оглядали. Якщо кілок тонень­кий і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували... Вірили - не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо всім хотілося заміж за молодого парубка.

4.Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, - і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати.

5. Від стінки п'ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею -другою буде справляти весілля; за другою - третя і т.д...

6.На аркушах паперу ім'я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі „хлопця вибирали".

7.Виходили дівчата одна за одною на подвір'я і примовляли:

О Святий, добрий Андрію,
Я лишень на Тебе маю надію!
Дуже хочу знати,
Звідки нареченого маю виглядати?

Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений.

8.Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в'язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.

9.Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Твер­дили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засві­тити й такі слова говорити:

Я тебе, дзеркало, питаю,
З ким я свою долю злучити маю?
З'єднати з Іванком прошу,
Бо його в серденьку ношу.

Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти:

Святий Андрію, допоможи,
Судженого мого покажи!
Ворожу на свій вінок,
Прошу захисту від зірок!

Дай, Боже, шлюбу дочекати,
Мене з Іванком звінчати.

Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незна­йомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повто­рювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, - бо це означало, що її доля ще десь блукає.

10.Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху - дощечку (ніби кладку через річку) і так просити:

О дай же, Боже, молодій мені,
Щоб приснився мій суджений вві сні.
І Тебе, Святий Андрію,
Я прошу, як умію:
Святий Андрію, допоможи,
Мене сьогодні не залиши!
Ой ти, місточок, та не хилися,
А ти, Іванку, мені приснися.
Перейди річку - биструю воду,
Й веди до шлюбу мене, молоду.

Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.

11.Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали, приносили до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях - буде ковалем, якщо скло - склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло віднайдете, то суджений буде добрим сім'янином; коли пір'я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб.

12.Ворожать ще так: дівчина набирає насіння коноплі, виходить на подвір'я і так промовляє-співає:

О Святий Андрію,
Конопельку сію...
Добре заволочу,
Бо заміж вийти хочу...

А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає, яке розсівала, в світлицю приносила і рахувала. Якщо буде парна кількість зернин, то скоро буде ця дівчина у парі жити.

13. Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім'я. Вірять, що таке ім'я буде у майбутнього чоловіка.

14.І досі дівчата на Андрія на підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи гілочку у воду і приказують:

Святий Андрію,
Маю на Тебе надію:
Дай, щоб вишня зацвіла,
А мою долю на поріг привела.

15.Дівчата дуже прагнули знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Для того брали навмання поліно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо - гладеньке, то бідний посватає.

16.Також випікали коржики- "балабушки". Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з'їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж.

На Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів "Андріївських вечорниць" наших предків. Проте і досі "Андріївські вечорниці" - це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. Це збитки, жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволяються тільки в Андріївську ніч.

Народні прикмети:

o Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде - холодна й сніжна.

o Якщо тиха вода - хороша зима, шумна - тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі.

 

14 грудня - "Наума"

Чотирнадцятого грудня відзначаємо День пророка Наума.

Історія свідчить, що пророк Наум - один з дванадцяти малих пророків, жив у VII столітті до Різдва Христового і родом був з міста Єлкоша, що на півночі Ізраїлю.Він передбачив трагедію міста Ніневії, столиці Ассирійської держави, що була знищена нападами халдеїв, персів і арабів. Існує також версія, що батьківщина пророка – місто, що згадується у Новому Завіті – Капернаум («місто Наума»). Про життя пророка не збереглося жодних достовірних даних, відомо лише те, що він помер у сорокап’ятирічному віці і похований у місті свого народження.

Пророцтво святого пророка Наума сповнилося майже через століття (за іншими даними, приблизно через сімдесят років). Ніневія впала, а люди на загарбаних нею землях отримали свободу та велику радість.

У народі цей день вважали сприятливим для початку навчання дитини. Це, у першу чергу, свідчило про відповідне прочитання імені пророка. «Наум – наведе на ум» - звучала давня приказка. Хоча у справжньому, далекому від звичних асоціацій перекладі, ім’я Наум означає «утішитель». За народними уявленнями, Наум - покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше засвоїть знання, набереться розуму. Особливо це стосувалося дітей слаборозвинених. Увечері батьки запрошували хрещених, котрі приходили з букварями, й діти починали напам'ять заучувати літери.

Хоч згодом терміни початку навчання були переміщені, але в ремісничих цехах і при братствах продовжували давню традицію - майстри набирали собі учнів на свято Наума. На його честь влаштовували цікаві обряди, професійні посвяти тощо. З цього дня починали освоювати музичні інструменти ті, хто бажав оволодіти грою на бандурі чи скрипці. Хто не зміг осилити професійних навиків, таких у народі називали "партачами", звідси і приказка: "Партача й Наум не наведе на ум".

Поширені й такі приказки:

o Наум наставляє на ум.

o Батюшка Наум, виведи синка на ум.

o Прийшов Наум - пора братися за ум.

o Я не знаю ні "аз", ні "буки" - прийде Наум і змусить до науки.

За народними віруваннями, у ці днівовки ходити зграями починають. І тільки на Йордана їх розженуть постріли мисливців.

 

 

Сімнадцятого грудня - день Варвари Великомучениці,або в народіВарвари.

Свята Варвара народилася у місті Іліополі, що у Малій Азії. Мати Варвари рано померла, і мала дитина залишилася на вихованні у батька-язичника. Та дитина замислювалася над християнськими істинами. Дізнавшись про відступницькі нахили своєї доньки, батько віддає свою дитину на розсуд місцевої влади. Зрозумівши непохитність дівчини у її поглядах, влада піддає дівчину жорстоким тортурам. Наступного дня вранці після тривалих катувань Варвара прокинулася без жодної рани на тілі. Розгнівавшись, імператор Максиміліан наказав її батькові вбити дочку мечем. Таким чином, великомучениця Варвара, не зрікшись своїх переконань, загинула від руки колись люблячого батька. Через кілька століть нетлінні останки св. Варвари були перенесені до Візантійського Константинополя.

До України мощі святої Варвари потрапили з доброї руки дружини київського князя Святополка Ізяславовича Варвари. Князь Святополк-Михайло побудував Михайлівський Золотоверхий собор, де і зберігалися мощі св. Варвари більш ніж 800 років. Сьогодні їхнім постійним місцем спочинку є собор св. Володимира у Києві. Для поклоніння мощі святої Варвари з певною періодичністю встановлюються у храмах багатьох міст України.

Народна легенда каже, що свята Варвара Великомучениця була дуже здібною до вишивання, так що вишила ризи самому Ісусові Христові.

Святкують тільки жінки. У день Великомучениці Варваригріх прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати та нитки сукати. Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: "Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила".

У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов'язково мали бути й "пірхуни" - заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили "пірхуном". Дівчата в цей день заготовляли галузки з вишень і ставили у воду; якщо гілочки зацвітали на Різдво, то це віщувало про швидкий шлюб.

"Варвари" - день повороту на весну. Приповідка каже, що "Варвара ночі урвала, а дня приточила".

На другий день - преподобного Сави, а на третій - Миколая. В Україні в цей час зазвичай випадають великі сніги, починаються люті морози, замерзають ріки. З цього приводу в народних приповідках говориться:"Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить!","Варвара мосте, Сава гостре, а Миколай гвозде!", "Варвара заварить, а Микола поставить кола!"

Всі ці три дні наші селяни колись варили кутю та узвар - "щоб хліб родив та садовина рясніла!"

За повір'ям, на Варвари починають збиратися в тічки вовки.

Народні прикмети:

o Яка погода на Варвари, така й на Різдво.

o Який день на Варвари, такий і на Сави.

o Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото.

o Якщо проти цього дня нічне небо в зорях - чекай холодів, а сліпе й тьмяне - на тепло.

o Якщо горобці збираються купками на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима.

o Дерева в інеї - урожай на фрукти.

o Якщо до цього дня сніг не випав - зима буде теплою, а як з'явиться - довгою і холодною.