В.1. Сьогодні ми зібралися тут, щоб відмітити 25-ту річницю Чорнобильської трагедії.

ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ДЗВОНИ

Урок пам’яті

В: Шановні гості!Сьогодні ми проведемо урок пам'яті про трагедію Чорнобиля. Ми спробуємо перенестись уявою на 23 роки назад. Декого з вас тоді ще й на світі не було. Для вас це вже історія, далека, невідана...

Чи доводилося вам бачити землю, на якій ніхто не живе?

Хоча ще квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за його цілющими дарами.

Читець.

Луг не тішить вже зелен-рутою,

В поле й гай заходити не можна.

Кожна квітка дихає отрутою,

Стронцієм налита квітка кожна.

В порожніх селах вітер квилить,

Тополі гне і лози хилить,

Гірчать на сонці полини,

Ростуть в городах бур'яни,

З річок веселки воду п 'ють

І страшно яблуні цвітуть.

 

В: Це - земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами, якими рідко коли зараз ступає нога людини. Чорнобиль... Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. А 23 роки тому це було звичайне українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни, їхали сюди звідусюди, щоб набратися здоров'я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п'ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип'ять - за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка.

Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.

Читець.

Жилось легковажно,

Жилось безбережно,

Та вибух дістав вас -

Пожежа!

Сади очманіло цвітуть,

Бентежно,

А в дзвонах вітрів -

Пожежа!

 

(Лунає сигнал ЦО "Тривога", під звуки сигналу чується голос за сценою)

 

О першій годині двадцять три хвилини сорок секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції, що мав потужність мільйон кіловат, несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву. Трапилось це в 130 кілометрах на північ від Києва.

(Звук сирени затихає).

 

Бібліотекар : Ті, хто тієї ночі не спали, бачили, як над електростанцією спалахнуло вогняне сяйво, схоже на сніп полум'я. Та ніхто тоді й гадки не мав, що те сяйво смертельно небезпечне. Відлік часу став уже далеко не мирним, а бойовим і пішов на години, хвилини, секунди. Мирна щаслива весна перестала існувати для українського народу...

Читець.

Ще ніч піднімає на зоряну вежу

Поетів, закоханих, ніжаться лежні,

Іще наше мрійство в шляхах не обмежене,

Та око вогню усе вже вистежує:

легкодумність,

інертність,

лінивство,

невігластво наше,

суспільну ніщоту,

державне нікчемство.

Хто там на кого ремствує ?

 

В: У ту квітневу ніч не було часу шукати винних, дошукуватися причини вибуху. Це зроблять пізніше...

Читець.

Тікають! Втікають!

Тавровані часом.

Хто верхом,

Хто низом,

Хто з почтом,

Хто з плазом -

Тікають, втікають

Щури з корабля -

Всі зайві,

Всі без Вітчизни,

Тікають!

Народ - захищається.

Вчитель. Наш народ уперше зустрівся з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Читець.

Зойкнула Земля чайчиним криком:

- Сину, вбережи і захисти! - Вийшла мати із іконним ликом:

- Іди, синочку. Хто ж, коли не ти?.. Спалахнуло Небо, впало крижнем:

- Сину, вбережи і захисти! - Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий. Хто ж, коли не ти? І уже ні сина, ані мужа,

Лиш розверсті зорані поля...

Та пліч-о-пліч стали

Біль і Мужність.

Дух і Воля.

Небо і Земля.

 

( виконується пісня "Лелечина доля").

 

Бібліотекар:. Тієї ночі було на зміні 50 чоловік. Усі до одного з честю виконали свій громадський і службовий обов'язок. Всі вони, перебуваючи в зоні високої радіації, не покинули свої робочі місця і, ризикуючи своїм життям, зробили все можливе і навіть неможливе, щоб попередити поширення аварії, врятувати станцію від руйнувань.

Читець.

Перший удар на себе,

Перший вогонь на себе:

Так одчайдушний Данко

Людям віддав своє серце.

Як же тут не згадати,

Поруч з ним не назвати -

Вас, що уміли серцем

Грізним вогонь зупиняти.

 

В: Першими до реактора через кілька секунд за тривогою прибули пожежники ВПЧ-2 з охорони АЕС на чолі з 23-річним начальником караулу, лейтенантом Володимиром Правиком.

(На сцену заходять учні з портретами героїв-пожежників, ставлять їх на стіл, стають по обидва боки, щоб глядачам було видно портрети, і говорять слова).

 

1-й учень.

Коли біда чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Був перший тут начальник караулу -

Володя Правик з воїнством своїм.

2-й учень.

Дивлюсь в його лице - ось-ось розправить

Одну він зморшку між густенних брів.

Чудовий хлопець, Володимир Правик,

З тих, чиє серце - гордість матерів!

 

3-й учень.

Збить треба пломінь!

Зрізати назавше,

З ніг без жалю зіб'є, зупинить крок.

І ось він поруч, твердо ставши,

Мов стриж весняний, Віктор Кібенко.

 

4-й учень.

Який предивний ти, людський характер,

Коли ти досягаєш висоти,

Коли розверзнувсь атомний реактор,

І подолать нещастя мусиш ти.

 

5-й учень.

Що буде - враз обидва зрозуміли, -

Реактор другий тільки б зберегти,

їм у собі знайти б незнанні сили -

Не дать вогню в сусідній блок пройти

 

6-й учень.

І промінь збили! Тільки в прижмур хмуро

Побачив Віктор, наче у півсні:

Присівши вмить, провів сержант Тищура

Рукою по волоссі, що в огні.

 

7-й учень.

І у Володі полум 'я чимале

Все більш танцює в звужених очах...

Наталя, двотижневая Наталя,

Така ж бо довгождана ця Наталя

На випростаних Надіних руках...

 

8-й учень.

З усім, що так було безмежно милим,

Тепер навіки обривалось вмить...

Реактор врятувать не мав він сили -

Вони ж бо мали право й відступить.

 

В: Тієї трагічної ночі лейтенант і сержанти пожежної охорони здійснювали свою звичайну робо-ту. А ситуація була незвичайна - поруч "дихав" смертельним подихом реактор. Не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували.

Всі 28 чоловік двох караулів затулили її собою. З них 6 чоловік загинуло. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Читець.

Подій могло не буть тієї ночі,

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось у чомусь поспішив.

Чорнобиль - тільки лиш маленька віха

Загрозливої для людей біди,

Він є відлунням ядерного віку,

Й, можливо, в нім майбутнього сліди...

Вам, хлопчики, герої-лейтенанти,

Володя Правик, Віктор Кібенок,

Героям понадлюдського горіння

Не буде забуття, бо день по дню,

Зближаючи тривожні покоління,

Знов молодість на лінії вогню.

 

В:Суворий екзамен тримали всі: пожежники, транспортники, будівельники, медики, спеціальні частини хімзахисту, вертольотчики та інші підрозділи Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ.

Найпершим, у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук, якому 4-й блок став і могилою, і пам'ятником. За ним незабаром помер на посту його друг, Володимир Миколайович Шашенок.

Читець.

Занадто сито ми живем ?

Забувся справжній смак недолі?

І вже й не маємо проблем ?!

Доволі сліпати, доволі!

Ні, жертви вимагають з нас

Засвоєння страшних уроків.

Байдужість випалиш не враз,

А час не жде своїх пророків.

Своїх героїв знає він,

Коли не знаєм поіменно.

Храм совісті на їх крові

Возносить час...

 

Бібліотекар:.  На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками навічно викарбувані імена Володимира Правика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Віктора Кібенка, Миколи Титенка, Володимира Тищури.

Хай пам'ять про них буде вічна!

(Учні підносять до портретів квіти і заполюють свічку).

Вічна слава і пам'ять вам, наші рятівники, низький уклін від урятованого народу.

(Звучить "Реквієм" Моцарта. Хвилина мовчання).

В: Там, де пожежа, там завжди й медики.

Відразу після аварії у роботу включилися працівники клініки № 6 м. Москви. За першу добу разом з чорнобильськими медиками було зроблено майже тисячу аналізів і оглядів хворих, з них відібрано близько 200 які потребували спеціального лікування, важкохворих транспортували до Москви. До 10 травня завдяки турботам лікарів майже половина пацієнтів, що потрапила до лікарень після аварії на АЕС, були виписані.

(На тлі мелодії пісні "Люди в бельіх халатах" звучить вірш)

Читець.

Люди в білих халатах,

Доземно вклоняюся вам!

В час біди ви солдати

Чи ангели милосердя ?

Це крізь ваші серця

Йде жорстока передова,

Де незмигно чатують

Порожні очниці смерті.

 

В: Коли оцінили масштаби катастрофи, стала очевидною евакуація населення із найбільш не-безпечної зони радіусом 30 км навколо станції. Люди назавжди покидали рідні домівки. Ох, як нелегко було людям залишати той край, де народилися, виросли, землю, де були могили предків, де все рідне, дороге. Для людей ця місцевість стала мертвою, але природа і далі продовжує життя.

( виконує пісню "На Чорнобиль журавлі летіли").

Читець.

Загинули ліси, а землю занедбали,

Поставили АЕС в верхів 7 трьох річок,

То хто ж ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін, і досить балачок.

В яких лісах іще ви забарложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені,

Нікого з вас довіку не простять!

 

В: Мертві чорнобильські села... Ми відчуваємо їхнє мертве застережливе мовчання, відчу-ваємо небезпеку, що принишкла у траві, воді, деревах. Земля залишилася без своїх господарів, залишилися самотніми подвір'я, стара груша, стежки...

Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя. В цій місцевості пустують безлюдні будинки.

Читець.

На пустищі дикім росте бузина,

Сіріє край поля хатина сумна.

Облуплені стіни, полин, спориші -

Не видно й не чути навкруг ні душі.

І тільки при місяці пізно вночі,

Коли над хатиною стогнуть сичі,

І вікна примарливим блиском горять, -

з сіней у світлицю крадеться, мов тать,

Якась неземна, потойбічна мара,

І груша в дворі завмирає стара.

І чути, як в миснику дзвонять миски,

І хрестяться лячно побожні жінки.

І святять очима коти з темноти,

І хочеться швидше те місце пройти,

Де буйно і дико росте бузина,

Де пусткою хата сіріє сумна.

(Виконується пісня "Чорнобильський лелека").

В: На ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії, за скромними підрахунками 1989 року, витра-чено 8,5 мільярдів карбованців, тоді як усі АЕС у бувшому Радянському Союзі, разом узяті, за роки своєї роботи дали величезний прибуток - 25 мільярд.

Чорнобиль... Мертва земля... Це - трагедія для всього людства, більшої годі уявити!

Читець.

Є чорне золото, є чорний хліб.

Є чорний лебідь і лебідка чорна.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль.

Є чорна хмара й чорний-чорний дим,

Година чорна і тюльпани чорні.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль.

Є чорна Африка і чорний крук,

Він чорно-чорно-чорний,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль!

 

В:Через Чорнобиль ми усвідомили, що щастя - це трава, в яку можна лягти, не боячись радіації, це тепла річка, в якій можна скупатися, це усміхнені дитячі обличчя.

Спалах над Чорнобильською атомною сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, співчутливість і злорадство, правду і брехню, висвітлив кожного, хто там працював і хто там жив, хто був поряд з бідою в ту трагічну годину, хто віддав свою молодість, життя і здоров'я заради врятування людей і рідної землі. На запитання Володимира Висоцького "На чому перевіряються люди, якщо війни вже нема?" - у 1986 році можна було відповісти однозначно: люди перевіряються на своєму ставленні до Чорнобиля.

Читець.

Летять, летять машини на Чорнобиль,

На чорну жур, на погар, на біду.

1 жайвори випурхують з колдобин,

Розхитуючи зелень молоду.

І колами під хмарою - лелеки

Над зрубом придорожнього гнізда.

І дума затискає, мов обценьки:

Та де ж тут зачаїлася біда?

Невже Чорнобиль - вигадки, химери,

Грипозний сон, розвіяний за мить ?

Он гуркотять сталеві бетеери,

Та жодний ствол гарматний не стримить.

Але ж усе цвіте і зеленіє,

Але ж весна вродилася яка!

І мозок, мов кора, дерев 'яніє

І порятунку в досвіду шука.

 

В: А зараз я хочу попросити поділитися своїми спогадами безпосереднього учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

(Виступ ліквідатора).

 

В: У цьому році ми, як уже говорилося, відзначаємо річницю тих страшних чорнобильських подій. Але це не свято. Це зовсім інша річниця, яка не терпить фальші, показухи, надуманості. 26 квітня - це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою такі питання: Хто я? Для чого я живу на світі? Як живу? Як дію? Чим можу допомогти іншій людині, яка потребує моєї допомоги? Адже сама природа зробила нам застереження: люди, не будьте байдужими, жорстокими, безпечними, пам'ятайте, що доля планети, доля ьсього людства, наше з вами майбутнє у ваших руках.

(Лунає магнітофонний запис дзвонів. Учень виконує пісню О. Ринді "Чорнобильські дзвони").

В: Б'ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля... Вони нагадують: Пам'ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухотвореністю. Пам'ятаймо!

(виконується пісня Т. Петриненка "Україна")

Читець.

Пречиста Діво! Матір Пресвятая!

Спаси і сохрани велику землю!

Святую вільну Україну!

ЇЇ народ, синів її й дочок!

Дай щастя їм, дай волі, дай свободи!

Благослови на труд, на злагоду, на мир!

(Звучить запис "Аве Марія")

В: Наш урок пам'яті закінчується. Дякую всім за співпрацю і розуміння. А на закінчення хочемо всім побажати:

Ростіть і добрі, ростіть щасливі,

Дівчатка будуть нехай вродливі,

А хлопці - сильні і могутні.

А ті події незабутні

Хай не тривожать більше нас!

Хай кане зло в безодню, в час!

 

 

Мужність і біль Чорнобиля

вечір пам’яті

Як не дивно, люди іноді виступають ворогами природи, не задумуючись над тим. Що в першу чергу виступають ворогами собі. І тоді трапляється біла. Найстрашніша трапилась у ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. о 1-й год. 23 хв. Над 4-им реактором Чорнобильської атомної електростанції. Це страшне свідчення того, до якої біди можуть призвести людська недбалість, безвідповідальність, байдужість. (У 5-му класів підготували для вас композицію про цю трагедію).

В.2. Чорнобиль... Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.

В.1. Райцентр Чорнобиль. Це ім’я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення. Потім місто, а згодом і атомна електростанція. Мало хто зав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг – Біблії говориться про полин і пов’язану з ним страшу катастрофу:

Уч. “...засурмить третій Янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскипа. І стала вона третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї “Полин”. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона”. Полин Саме таку назву має степова трава чорнобиль.

Уч.    Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І пливе над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

То дзвонять дзвони не Хотині,

Де слід лишила свій війна,

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Він впав смертельною росою

Не рай дібров, не зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв

Уч.    І попелом покрились села,

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра

Запала тиша.

В.2. Красивою та багатою була Чорнобильська землі з її врожайними полями, садочками. Річками та озерами, але тільки до квітневої ночі 1986 р. Відтоді ця земля стала називатися “зоною”.

Уч.    В зеленім лісі я була царівна,

В зеленім лісі я була жива.

Рудим став ліс, рудими стали тіні,

Рудою стала крона і трава.

Іржавий ліс, пустеля, мертва зона,

Апокаліпсис, Марсіанський краєвид?

Табличка: “Дихати і ходити заборонено”.

І незбагненне: “Не торкатися трави...”

В.1. Аварія на ЧАЕС – смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.

В.2. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу В.Правиком. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Кибенка. Вони ринули у вируюче полум’я – у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпек.

В.1. Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської обл. негайно вирушили до Прип’яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Телятников “Ніколи в житті, - сказав він потім, не було в мене дороги важчої, ніж ця – завдовжки у хвилини.

В.2. З неймовірним тріскотом палала величезна платина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю.

Тищура, Ващук, Павик, Кибенюк обслуговували найнебезпечнішу ділянку.

В.2. Відвага... Для пожежного це невід’ємна професійна риси, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичну роботу.

В.1. О, ні! Це був смертельний герць, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Уч.    Ті, що згоріли в огні

В перші хвилин двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам’ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

В.2. Усі вони молоді, вродливі, мужні. Вічна пам’ять їм, низький уклін усім покійним від усього людства. Навічно заснули герої пожежні. Скромні плити будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням імена Правика, Ігнатенка, Дибенка, Титенка, Ти щури. Вічна слава героям!

Уч.   Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогняне покоління,

Ви, як пам’ять, у тривожнім світі,