Актуальність.. Об’єкти та методи дослідження. Постановка завдання. Результати досліджень

Актуальність.

В умовах ринкових відносин метою управління інноваційною діяльністю підприємства є досягнення його ефективного функціонування. Оцінка існуючого рівня потенціалу, як цілого, так і окремих складових стає основою для обґрунтування і прийняття управлінських рішень. Визначення складових управління інноваційної діяльності має важливе наукове значення, оскільки уявлення про зміст складових визначає підхід до їхньої оцінки, вимірювання й підвищення ефективності підприємства.

Метою статті є виокремлення економічного управління інноваційною діяльністю підприємства із загальних понять інноваційного менеджменту, визначення його особливостей та забезпечення можливостей для прискореного економічного розвитку підприємства.

Об’єкти та методи дослідження

В процесі дослідження інноваційної діяльності, було обрано діюче підприємство роздрібної торгівлі. Методами дослідження виступає аналіз складових елементів інноваційної діяльності та процес удосконалення використання інноваційної діяльності та шляхи їх нарощування.

Постановка завдання

Оцінка складових інноваційної діяльності підприємства зумовлює постановку наступних цілей: визначення складових формування інноваційної діяльності за функціональною ознакою та формування показників для оцінки ефективності його використання.

Результати досліджень

Визначенню складових формування інноваційної діяльності підприємств вчені та економісти приділяють велику увагу. Втім, можна провести певний поділ наявних підходів. До першої групи слід віднести розробки .В. Арєф’євої, Т.А. Адимбаєв, Т.В. Бова, які виділяють складові потенціалу через види діяльності – операційну, фінансову, інвестиційну [1; 2]. Другу групу становлять вчені, які зосереджують увагу на дослідженні інтересів власників, замовників, персоналу підприємства, галузі, держави в цілому [3; 4]. Такий підхід має сенс, але намагання врахувати і задовольнити інтереси всіх суб’єктів процесу може загальмувати розвиток підприємства через конфлікт інтересів.

Інноваційна діяльність — вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи покращений продукт, введений на ринок, в новий чи покращений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, чи новий підхід до соціальних послуг.

Інноваційна діяльність (від англ. innovation — нововведення) — діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на комерціалізацію накопичених знань, технологій і обладнання. Результатом інноваційної діяльності є новий або додатковий продукт або продукт з новими якостями.

Відповідно до Закону «Про інвестиційну діяльність» Інноваційна діяльність − одна з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу

Об'єктами інноваційної діяльності є:

· інноваційні програми і проекти;

· нові знання та інтелектуальні продукти;

· виробниче обладнання та процеси;

· інфраструктура виробництва і підприємництва;

· організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

· сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

· товарна продукція;

· механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Інноваційний науково-технічний розвиток передбачає безперервне оновлення асортименту продукції і технології її виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом [5,78]. Цей шлях передбачає всебічне охоплення діяльності підприємства процесом впровадження інновацій, тоді як попередній шлях обирає тільки інновацію факторів виробництва.

Кожен із можливих шляхів розвитку передбачає той чи інший вид інвестування. В сучасних умовах для вітчизняних підприємств при виборі напрямку та шляху розвитку особливо актуальним є стан інвестиційного клімату країни та створення своєї (для підприємства) інвестиційної привабливості. Виникає потреба проведення ще одного процесу, який передбачає створення та підтримання інвестиційної привабливості підприємства задля досягнення цілей підприємства у напрямку його розвитку. Можна говорити про інноваційно-інвестиційний розвиток підприємства, який забезпечить постійні якісні та кількісні зміни в діяльності підприємства за рахунок безперервного переходу досягнень інвестиційної діяльності та привабливості в інновації, що посилить конкурентоспроможність та сприятиме розвитку, надасть можливість на новому рівні вести інноваційну діяльність.

Таким чином, інноваційно-інвестиційний розвиток передбачає неперервні впровадження інновацій у діяльність підприємства (техніка, технології, продукція, управління, збут та ін.) за рахунок створення та підтримки інвестиційної привабливості, інтенсифікації інвестиційної діяльності та використання інвестиційного потенціалу підприємства.

Розвиток підприємства повинен здійснюватися так, щоб усі зміни, що відбуваються на підприємстві, в його технологічному комплексі, виробничій, інноваційній, організаційній і управлінській діяльності дозволяли зберігати і покращувати рентабельність і стабільність, а також інші характеристики, що відповідають розвитку підприємства [3].

Прийняття рішення про визначення шляху розвитку підприємства передбачає оцінку існуючого потенціалу підприємства, можливостей його вдосконалення та ефективного використання в майбутньому. В зв’язку з цим актуальним є створення або вибір інструментальних засобів, які надають можливість виявити та оцінити потенціал підприємства, що буде використано як база для розробки шляху розвитку підприємства.

Основним показником ефективності діяльності підприємства а, отже і ефективного використання виробничого потенціалу є прибуток. Прибуток від реалізації товарної продукції визначається як різниця між чистим доходом (Д_ч) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої (С_р) продукції (товарів, робіт, послуг).

П_р = Д_ч – С_р.               (1)

Чистий дохід розраховується як різниця між доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Д_р і податком на додану вартість (ПДВ), акцизним збором (А_к) та іншими відрахуваннями з доходу (Д_і):

Д_ч = Д_р – ПДВ – А_к – Д_і.              (2)

Дані показники залежать від ступеня оцінки потенціалу підприємства.

Якщо виробничий потенціал підприємства високий - це свідчить, що підприємство раціонально використовує наявні ресурси і ефективно організовує процес виробництва. На жаль, часто при високому рівні наявних ресурсів, підприємство не вміє налагодити гармонійного процесу роботи, або ж навпаки, що знижує виробничий потенціал підприємства і загалом незадовільно позначається на фінансово-економічному стані суб'єкта господарювання.

Тому кожне підприємство прагне, щоб його виробничий потенціал був високий і шукає шляхи його підвищення. Шляхи нарощування виробничого потенціалу - це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення рівня виробничого потенціалу.

Як зазначалося вище, потенціал будь-якого рівня виникає як результат взаємодії ресурсів, що його забезпечують і компетенцій, а отже, нарощування виробничого потенціалу підприємства полягає в поліпшенні стану використання його ресурсів.

Наведемо основні шляхи нарощування виробничого потенціалу за рахунок інноваційної діяльності підприємства.

1. Шляхи нарощування виробничого потенціалу за рахунок підвищення ефективності використання основних засобів підприємства.

Найважливішим показником підвищення рівня ефективності використання основних засобів підприємства є зростання обсягів виробленої ним продукції (виконаних робіт, наданих послуг).

Одним з головних факторів підвищення ефективності основних фондів є їх оновлення та технічне вдосконалення. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу дає змогу підвищити рівень механізації та автоматизації виробництва, продуктивності праці робітників, сприяє економії матеріальних витрат, підвищує культуру та безпеку виробництва.

Значні резерви підвищення ефективності використання основних фондів містяться у збільшенні тривалості роботи машин та механізмів. Основними причинами цілозмінних та цілодобових простоїв обладнання є неузгодженість пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільна організація технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування, відсутність стабільності у забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням тощо.

У цілому, сукупність резервів покращення використання основних засобів підприємства може бути поділена на три великі групи [4, с. 19].

а) Технічне вдосконалення засобів праці, яке передбачає:

- технічне переозброєння на базі комплексної автоматизації та впровадження гнучких виробничих систем;

- заміну застарілої техніки, модернізацію обладнання;

- ліквідацію вузьких місць та диспропорцій у виробничих потужностях підприємства;

- механізацію допоміжних та обслуговуючих виробництв;

- розвиток винахідництва та раціоналізаторства.

б) Збільшення тривалості роботи машин та обладнання за рахунок:

- ліквідації недіючого обладнання (здавання його в оренду, лізинг, реалізація тощо);

- скорочення строків ремонту обладнання;

- зниження простоїв: цілозмінних та всередині змін.

в) Покращення організації та управління виробництвом, а саме:

- прискорення досягнення проектної продуктивності введених в експлуатацію основних фондів;

- впровадження наукової організації праці та виробництва;

- покращення забезпечення матеріально-технічними ресурсами;

- вдосконалення управління виробництвом на базі сучасної комп'ютерної техніки;

- розвиток матеріальної зацікавленості працівників, що сприяє підвищенню ефективності виробництва.

2. Шляхи нарощування виробничого потенціалу за рахунок підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

А саме:

- удосконалення спеціалізації і кооперування виробництва та методів організації виробничого процесу;

- удосконалення розподілу і кооперування праці, організації та обслуговування робочих місць;

- удосконалення підбору і розстановки працівників, їх підготовки й підвищення кваліфікації;

- впровадження передових прийомів і методів праці та проведення робіт по інших напрямках удосконалення організації праці;

- удосконалення організаційної структури управління;

- удосконалення виконання функцій та використання методів управління, механізація і автоматизація управлінської праці;

-  підвищення рівня задоволення соціальних потреб працівників на виробництві;

-  підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників;

-  набір працівників, яким притаманні такі якості як: адаптованість, інноваційність, професійна мобільність, дисциплінованість та мотивованість (здатність реагувати на зовнішні стимули);

-  поліпшення соціально-трудових відносин працівників з власниками та адміністрацією;

-  поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці;

-  впровадження раціональних режимів роботи та відпочинку;

-  встановлення сприятливого (поліпшення існуючого) мікроклімату в трудових колективах.

Якісна робоча сила значною мірою сприяє підвищенню продуктивності праці, а значить виробничому потенціалу [5,с. 104].

3. Шляхи нарощування виробничого потенціалу за рахунок підвищення ефективності використання оборотних фондів.

Ефективне використання оборотних фондів є одним із першочергових завдань підприємства в сучасних умовах і забезпечується це прискоренням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу.

а) На стадії створення виробничих запасів:

-  раціональне використання виробничих запасів;

-  ліквідація наднормативних запасів матеріалів;

-  удосконалення нормування;

-  поліпшення організації постачання, у тому числі через установлення чітких договірних умов і забезпечення їх виконання, оптимальний вибір постачальників, налагодження роботи транспорту;

-  поліпшення організації складського господарства, зокрема впровадження комплексної механізації та автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

б) На стадії незавершеного виробництва:

-  упровадження прогресивної техніки і технології, зокрема безвідходної та маловідходної;

-  розвиток стандартизації і уніфікації;

-  удосконалення форм організації виробництва;

-  удосконалення системи економічного стимулювання, економного використання сировинних та паливно-енергетичних ресурсів.

в) На стадії обігу:

-  раціональна організація збуту готової продукції, застосування прогресивних форм розрахунків;

-  своєчасне оформлення документації та прискорення їх руху, дотримання договірної та платіжної дисципліни.

Прискорення оборотності оборотних фондів дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації продукції без додаткових фінансових ресурсів.

Покращення використання вище наведених ресурсів сприятиме підвищенню виробничого потенціалу підприємства.

Висновки

У контексті економічного управління інноваційною діяльністю – управління за результатами тим актуальніше, чим складніше побудовано управлінський апарат і розвинений ринковий сектор у цілому, чим різноманітніші розв'язувані задачі, чим вище ризики некерованості і непередбачуваності. Успішність застосування даного підходу завжди відносна і визначається тим, наскільки в тому чи іншому конкретному випадку вдається мінімізувати певні умовності. Економічне управління є запорукою успішного здійснення інноваційної діяльності на шляху до досягнення поставлених цілей підприємства, інструментарій якого може постійно вдосконалюватись і відповідати вимогам сучасності.

 

.

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Ареф’єва О.В. Управління потенціалом розвитку промислових підприємств: Монографія/ О.В. Ареф’ева, О.В. Коренков. – К.ГРОТ, 2004. –  200с.

2.  Березін О.В., Дуда С.Т., Міщенко Н.Г. Управління потенціалом підприємства: Навчальний посібник [Текст] – Львів: Магнолія 2011. – 308 с.

3. Балабанова Л.В. Маркетинг відносин в системі управління підприємством: монографія/ Л,В, Балабанова, С.В. Чернишева. – Донецьк: Дон НУЕТ , 2009. – 280с.

4. Бескоровайная С.А. Оценка использования технического потенциала єкономического субъекта (на примере полиграфических предприятий): авт.дис./ С.А. Бескоровайная.- Москва, 2005. – 19с.

5. Формування організаційно-економічного механізму державної стратегії розвитку інвестиційного потенціалу регіону: монографія [Текст] / В.М. Гончаров, Г.І. Сокуров, А.Є. Пожидаєв, Д.О. Квітковський, О.В. Бугайов, Я.В. Ободець. – Луганськ: Вид-во «Ноулідж», 2012. – 155 с.