Предмет, метод, специфіка соціології як науки

Предмет, метод, специфіка соціології як науки

Соціологія – це наука про с-во, його структуру та взаємозвязки.

Соціологія-це наука про соц групи та взаємовідносини між ними.

Соціологія-це наука про відносини у постіндустріальному с-ві (Е.Гіденс)

Соціологія-це наука про соц інститути та соц відносини.

Соціологія як наука вивчає:

1.Соц інститути

2.Соц відносини

3.Соц групи

4.Соц структура с-ва

5.Шлюбно-сімейні відносини

6.Девіантна поведінка

Методи соціології поділяються на такі групи:

1.Загальнофілософські методи: аналіз, синтез, узагальнення і т д.

2.Історико-соціологічні: проблемно-хронологічні, статистичні і т д

3.Соціологічні: експеримент, спостередження, опитування, контент-аналіз

 

Структура та функції соціологічної системи знань

Соціологія має таку структуру (рівні):

1.Загальні соціологічні теорії – спрямовані на те, щоб пояснити принципи і тенденції розвитку с-ва (марксистська теорія)

2.Теорії середнього рівня-зосереджуються на дослідженні соц грцп, соц інститутів

3.Мікросоціологічні теорії

Функції соціології:

1.Методологічна-створення і розробка методології для подальшого використання

2.Пізнавальна – дозволяє розширити кругозір, дізнатися щось нове про суспільство

3.Освітня

4.Прогностична-прогнозування розвитку с-ва.

 

Розвиток соціологічної науки та освіти в Україні

В Україні соціологія починає розвиватися на поч ХХ ст. У 1919 р при Київському університеті було створено факультет соціології. На перших етапах радянська влада всіляко сприяла розвитку соціології, яка зближувалася із марксизмом і слугувала для обгрунтування невідворотності комуністичних революцій у світі.

Проте у 1923 р Сталін забороняє соціологію. З того часу в Радянському Союзі соціологія розглядалася виключно як буржуазна лженаука.

Відродження соціології у Радянському Союзі розпочинається у 60-х рр ХХ ст. 1962 р в Петербурзі було створено кафедру соціологічних досліджень, яка вивчала умови життя переселенців у Казахстані.

1969 р на? основі було створено інститут соціології, а? 1970 р Академія Наук СРСР визнала соціологію окремою наукою.

Починаючи з 1991 р кафедри соціології виникають у Львівському, Одеському, Харківському та Київському університеті. У 1993 р Міністерство освітиУкраїни надало соціології статус базової навчальної дисципліни. Соціологія стає обовязковою навчальною дисципліною для викладання у ВНЗ.

Найбільш поширеними соц службами в Україні є:

-???

-Київський міжнародний інститут соціології

-???

 

Соціологічна теорія М.Вебера

М.Вебер є унікальним науковцем у соціології, економіці, правознавстві, політології, культурології. «протестантська етика і дух капіиалізму», «Госп етика світових релігій». Він є засновником теорії розуміючої рсоціології. Природні речі мають біти пояснгені, а сусп процеси мають бути зрозумілі людині. Вебер створює концепцію соц дії. Вчений виділяє 3 типи соц дії:

1.Традиційна дія-заснована натрадиціях

2.Афективна-грунтується на почуттях

3.Цілераціональна-заснована на раціональному розрахунку

Вебер є засновником економічної соціології. Головну роль у появі капіталізму відіграли релігійні та економічні чинники. Протестантизм як релігія є ідеологічною основою для виникнення капіталізму.

Вебер є фундатором політичної соціології. Вчений створює концепцію легітимних типів панування. Виділяє три типи легітимного панування:

1.Традиційний-заснований на звичаях і традиціях.

2.Харизамтичний-заснований на афектах і вірі

3.Раціонально-легальний-базується на законах і праві.

Вебер розробляє окремі галузі соціології: соціологія релігії, соціологія права, с-я праці і с-я економіки

 

Соціологізм Еміля Дюркгейма

 Дюркгейм є автором праць «Правила соціологічного методу» і «Самогубство». Дюркгейм є засновником нового методу дослідження соц явищ-соціологізму. За допомогою соціологізму суспільство можна дослідити найбільш обєктивно. В основі методу соціологізму є соціальне пояснення фактів. Вчений досліджує самогубство як суспільне явище. Виділяє 3 типи самогубств:

1.Егоїстичне-спричинене розривом соц звязків між індивідом і групою

2.Альтруїстичне-викликане втратою індивіда в трудовому колективі

3.Аномічне-спричинене соц дисбалансом та хаосом, які є характерні для перехідних суспільств.

Дюркгейм створив вчення про солідарність. Виділяє 2 типи солідарності:

1.Механічна-характерна для доіндустріальних суспільств

2.Органічна-характерна для індустріальних суспільств.

Суспільства з органічною солідарністю побудовані на основі розподілу праці, який є основою для відмінностей між людьми. Відмінність лбюдей базується на автономності індивіда та його свободі. Дюркгейм визначав, що у суспільствах із механічним типом солідарності функціонують норми кримінального права із репресивними санкціями. У сіспільствах із органічним типом солідарності переважають норми кооперативного права.

Вчений вводить у наукових обіг соціології поняття аномії. Аномія-це стан суспільства, який характеризується відсутністю норм і правил поведінки індивідів.

 

Соціальні відносини

Соц. відносини – це відносно стійкі зв’язки між індивідами і соц. групами, обумовлені їх неоднаковим положенням та роллю у с-стві.

Рівні соц. відносин:

1. соц. відносини між соц.-історичними спільнотами (між класами, націями, професійними групами)

2. соц. відносини між суспільними організаціями і установами.

3. міжособистісні відносини.

Соц. відносини є ієрархізованими, тобто індивіди, які перебувають на різних щаблях соц. піраміди у відносинах між собою, намагатимуться підкреслити завжди ці відмінності.

Соц. відносини мають формальний характер, тобто здійснюються за певними правилами, які встановлені суспільством.

 

Соціальні конфлікти

Соц. конфлікт – це крайнє загострення протиріч між індивідами, соц. групами чи прошарками у суспільстві.

Умови виникнення конфлікту:

1. Наявність не менше, ніж двох сторін.

2. Наявність дефіциту – наявність чогось(ресурсу, речі), чого є обмаль.

3. Бажання отримати вигоду за рахунок іншої сторони.

4. Дії обох сторін, спрямовані на досягнення несумісних взаємовиключних цілей.

Способи подолання конфліктів:

1. Рутинізація – передбачає зняття гостроти конфлікту шляхом доведення його буденності та банальності.

2. Витіснення – передбачає те, що конфлікт витісняється із активного громадського обговорення шляхом блокування інформації про нього.

3. Стимуляція конфлікту – передбачає нагнітання конфліктної ситуації та розпалення самого конфлікту у той час, коли ще не склалися умови для його інтенсивності.

4. Випалення або контрольований хаос. Цей спосіб передбачає винищення активістів конфліктуючих сторін та їх ресурсів.

5. Переговори та реформування.

 

Структура особистості

Соціологічна структура особистості має таку структуру:

1.Положення в системі соц відносин

2.Сукупність ролей та ф-й, які виконує людина в суспільстві

Соц роль-це сукупність норм, які визначають поведінку людини у суспільстві.

Соц роль залежить від:

1.Очікувань суспільства або групи

2.Ролі існують у вигляді ціннісних орієнтацій особистості

3.Існування людей, внутрішній світ та поведінка яких розглядається як ідеальне втілення соц ролі.

4.Реалізація соц ролей у суспільстві може стикнутися із певними обєктивними та субєктивними проблемами, які моджуть призводити до таких форм поведінки:

1)ізоляція, 2)раціоналізація, 3)проекція-приписування іншим учасникам своїх бажань, 4)ідентифікація-ототожнювання себе із роллю, яку виконує особистість, 5)реактивне утворення-особистість виконує дану соціальну роль, але в той же час прагне до самовдосконалення і зміни з часом соц ролі.

 

Соціальна сутність культури

У вузькому значенні культура — цінності, переконання, зразки, норми поведінки, притаманні певній соціальній групі, конкретному суспільству; у широкому — соціальний механізм взаємодії (засоби, способи, зразки) особистості, спільноти із середовищем існування (природним і соціальним), які забезпечують передачу досвіду та розвиток діяльності (всі духовні та матеріальні надбання людства).

Культура (лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) — це комплекс духовних та матеріальних надбань людства. Вперше цей термін був запроваджений нім. філософом Пурендорфом.

Форми та види культури

Соціологи вирізняють насамперед дві особливі форми культури:

1) матеріальну-включає фізичні об’єкти, створені у результаті діяльності людей (житлові будинки, знаряддя праці, книжки, прикраси та ін.).

2) духовну-нематеріальні об’єкти, створені розумом і почуттям людини (мова, знання, традиції, міфи, символи тощо). Нематеріальні об’єкти потребують матеріальних посередників: знання містяться в книгах, традиція привітання втілюється в рукостисканні тощо.

Істор. Типи та види сімї

На різних етапах розвитку суспільства і в різних соціальних умовах виникають системи спорідненості, котрі суттєво відрізняються одна від одної. Прийнято виділяти чотири основних історичних типи таких систем.

1)австралійський — пов'язаний з дуально-родовою організацією. Характерною особливістю цього типу є реалізація принципу розмежування родичів по лінії батька і лінії матері.

2)арабський. Він уже розрізняє родичів по прямій (зв'язок між особами, одна з яких походить від іншої) і бічній (зв'язок між особами, котрі походять від одного предка) лініях.

3) гаванський (генераційний). Тут не було розмежування родичів як за принципом роздвоєння, так і лінійності. Єдиною диференціюючою ознакою виступала належність до певного покоління.

4) англійський (лінійний) — тип спорідненості утворився в процесі розпаду великої сім'ї. Спорідненість цього типу не диференціює родичів по лініях батька й матері, а протиставляє пряму (головну) лінію спорідненості бічним (другорядним). Ц е той тип спорідненості, який ми сьогодні відносимо до себе.

Істор. розрізняють такі типи сім'ї: парний, полігамний та моногамний. У наш час існують лише два типи: моногамний— найпоширеніший у світі — і полігамний — регіонально обмежений (Пакистан, Єгипет, Південна Індія).

Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сім’ї. У соціолог. дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:

1. характером спорідненості:

консангвінальна (кровноспоріднена) — тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на зв’язках між подружжям;

кон’югальна (подружня чи шлюбна) — тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні зв’язки.

2. кількістю представлених поколінь:

Однопоколінна-подружня пара без дітей;

проста або нуклеарна — подружня пара з дітьми, які ще не одружені. Найбільш розповсюджений тип сім’ї в сучасному суспільстві;

розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з’явилися внаслідок одруження дітей та онуків і зв’язані спільним господарством;

3. типом подружжя:

проста — моногамія;

складна — поліандрія, полігінія тощо, що виникає, коли кілька нуклеарних сімей об’єднуються через спільного чоловіка чи жінку;

розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;

4. наявністю батьків:повна (двоє батьків); неповна (лиш 1);

5. кількістю дітей:бездітна; однодітна; багатодітна — троє і більше дітей;

6. розподілом ролей:

партнерська —заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;

матріцентрична — центральне місце посідає мати;

патерпальна — центральне місце посідає батько;

7. ступенем самостійності:

автономна — така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;

гетерономна — така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обов’язків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.

 

Функції сім’ї.

1.Господарсько-побутова (економічна) - полягає в забезпеченні матеріальних потреб сім’ї (у їжі, притулку), веденні господарства, наявності власного бюджету. З економічною функцією тісно пов’язана проблема керування сім’єю, тобто питання головування в сім’ї.

2. Регулятивна - полягає в регулюванні стосунків між членами сім’ї на основі моральних норм шляхом первинного соц. контролю, реалізації особистого авторитету і влади.

3. Репродуктивна - спрямована на народження дітей і продовження людського роду.

4. Сексуальна - передбачає реалізацію сексуальних стосунків подружжя, досягнення ними сексуального задоволення. З точки зору суспільства, важливо, що сім’я виконує при цьому регулювання сексуально-еротичної поведінки її членів, забезпечуючи біологічне відтворення суспільства.

5. Виховна - полягає в задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, у контактах з дітьми та їх вихованні. Шляхом виконання виховної функції сім’я забезпечує соціалізацію підростаючого покоління, підготовку нових членів суспільства. Виховна функція реалізується в трьох аспектах - первинна соціалізація дитини; постійний вплив дітей на їх батьків, а також систематичний виховний вплив сімейної групи на кожного свого члена.

6. Комунікативна, або функція культурного (духовного) спілкування - полягає в посередництві сім’ї в контактах її членів із соціумом та навколишнім природним середовищем, а також у задоволенні потреб членів сім’ї в спільному відпочинку та взаємному спілкуванні; відіграє значну роль у духовному розвитку членів сім’ї.

7. Рекреативна - передбачає організацію дозвілля й відпочинку.

8. Психотерапевтична - реалізується у двох аспектах - «погладжування» (ласка й увага один до одного) і «резонування» (розуміння та допомога один одному в оцінюванні позицій з важливих проблем, підтримування іншого в його самореалізації й особистому розвитку).

Зазначені функції так тісно взаємопов’язані, що жодну з них не можна визнати головною.

Наприклад, виховна функція тісно пов’язана не лише з комунікативною, але й з репродуктивною функцією. У свою чергу, репродуктивна функція залежить від низки інших функцій сім’ї: сексуальної, економічної тощо. Водночас особливе значення має психотерапевтична функція, яку вважають критерієм оцінювання подружніх стосунків, а також психологічним інструментом їх регуляції.

 

Причини розпаду сімей

В сучасних умовах дедалі помітніше стає криза сім'ї як соц. інституту суспільства, шляхи виходу з якої поки що неясні. Криза виявляється в тому, що сім'я дедалі гірше реалізує свої основні функції – організацію подружнього життя, народження і виховання (соціалізацію) дітей, відтворення населення і роб. сили.

Розпад сімей може бути зумовлений цілою низкою факторів:

- психологічних;

- соціальних;

- економічних тощо.

Сімейні конфлікти в основному виникають через:

- незадоволенні потреби в збереженні і підтримці почуття власної гідності. Образи і кривди виникають тоді, коли проявляється зневага до людини, неповажливе, грубе ставлення до неї.

- відсутність довірливо-дружніх стосунків і спілкування всієї сім’ї. Людина потребує вільного, спонтанного вираження своїх почуттів, емоцій, переживань, своїх думок і роздумів. Для сучасної людини немає нічого важчого, ніж відсутність можливості поділитись.

-сексуальне невдоволення. Якщо в шлюбі не задовольняється сексуальна потреба одного з партнерів, то можливі різні негативні наслідки: зрада, статева холодність жінки, думки про розлучення. 

На стійкість шлюбу негативно впливають такі фактори: як конфліктність в сім’ї та напруженість відносин в сім’ї, розходження установок в сімейній парі.

Ці фактори мають дестабілізуючий вплив на сім’ю і слугують основою подружньої орієнтації на розлучення.

Важливе місце посідає середовище, в якому існує сім’я (разом з батьками чи окремо).

Конфлікти можуть виникати з приводу виховання дітей (де краще це робити: спільно вдома батькам чи в дошкільних закладах, організованих державою), перерозподілу матеріальних засобів (хто повинен приймати рішення про використання засобів, якими володіє сім'я, — члени родини чи представники державного апарату) і навіть харчування (де краще пообідати: вдома їжею, звареною жінкою, чи в кафе або ресторані).

Окремі дослідження показують, що зі всіх опитаних подружніх пар 70% відноситься до розлучення позитивно,18% вважають розлучення крайньою мірою у вирішенні долі сім’ї, 10% опитуваних не визначили свою позицію щодо розлучення, і лише 2% категорично відмовляються від цього способу вирішення сімейних проблем.

Соціологічна концепція

Наголошує на безпосередній залежності виборчої поведінки електорату від належності виборців до певних великих соціальних груп. На думку авторів цієї теорії (П. Лазерсфельд), голосування є не вільним вибором конкретної особи, а демонстрацією зв'язку її з певною соціальною групою. Самі ці групи й забезпечують конкретній партії більш-менш стійку виборчу базу. На реалізацію електорального потенціалу виборців впливають: розмежування між містом і селом, центром та периферією, між представниками різних конфесійних груп, між представниками різних соц. класів, верств населення.

Теорія «політичного поля»

Будучи найчіткіше окресленою в працях Бурдьє, вона пояснює електоральні уподобання виборців, особливості реалізації політичної влади у контексті відносин «домінування — підкореності». Індивід у соціальному просторі має певний статус, закріплений за допомогою «соціального капіталу» (сукупність потенційно важливих рис: характер людини, її суспільний статус, культурний потенціал тощо). Індивіди, які володіють максимальною сукупністю соціальних капіталів, завжди намагаються впливати на життєдіяльність людей. Домінування, реалізується у формі легітимного бачення соціального світу, за утвердження якого у межах політичного поля точиться суспільна боротьба.

Предмет, метод, специфіка соціології як науки

Соціологія – це наука про с-во, його структуру та взаємозвязки.

Соціологія-це наука про соц групи та взаємовідносини між ними.

Соціологія-це наука про відносини у постіндустріальному с-ві (Е.Гіденс)

Соціологія-це наука про соц інститути та соц відносини.

Соціологія як наука вивчає:

1.Соц інститути

2.Соц відносини

3.Соц групи

4.Соц структура с-ва

5.Шлюбно-сімейні відносини

6.Девіантна поведінка

Методи соціології поділяються на такі групи:

1.Загальнофілософські методи: аналіз, синтез, узагальнення і т д.

2.Історико-соціологічні: проблемно-хронологічні, статистичні і т д

3.Соціологічні: експеримент, спостередження, опитування, контент-аналіз