Григорій Сковорода «De libertate»         

     Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!

 

Всякому місту – звичай і права»

Всякому місту - звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю - любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур *,
Всяхому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть - як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь...

Всякому городу нрав и права;
Всяка имеет свой ум голова;
Всякому сердцу своя есть любовь,
Всякому горлу свой есть вкус каков,
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Петр для чинов углы панскіи трет,
Федька-купец при аршине, все лжет.
Тот строит дом свой на новый манер,
Тот все в процентах, пожалуй, поверь!
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Тот непрестанно стягает грунта,
Сей иностранны заводит скота.
Те формируют на ловлю собак,
Сих шумит дом от гостей, как кабак,-
А мне. одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Строит на свой тон юриста права,
С диспут студенту трещит голова.
Тех безпокоит Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур,-
А мне. одна только в свете дума,
Как бы умерти мне не без ума.

Смерте страшна, замашная косо!
Ты не щадиш и царских волосов,
Ты не глядиш, где мужик, а где царь,-
Все жереш так, как солому пожар.
Кто ж на ея плюет острую сталь?
Тот, чія совесть, как чистый хрусталь...

Бджола та Шершень»

— Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не
стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість
нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у
вас голів, але всі безмозкі. Видно, що ви без пуття закохані в мед.
— Ти поважний дурень, пане раднику,— відповіла Бджола.— Мед любить їсти й
ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як
часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно
більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо
такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас
найлютіша мука.

Сила:
Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те
тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола — се символ мудрої людини, яка у
природженому ділі трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: нащо сей, до
прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не
матимете достатку?.. Кажуть се незважаючи на слова Сіраха: «Веселість серця —
життя для людини» — і не тямлять, що природжене діло є для неї найсолодша втіха.
Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він
веселіший? — Тоді,— відповість вам,— коли полюю зайця.— Коли заєць смачніший? —
Тоді,— відповість мисливець,—коли добре за ним полюю.
Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч
бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку
бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй літати по квітоносних
лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого
діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись
природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка
тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка
людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий
Катон чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як
видно з Ціцеронової книжечки «Про старість»...
Але ж розкусити треба, що то значить—жити за натурою. Про се сказав древній
Епікур таке: «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а
важке непотрібним».

 

«Енеїда»

1 частина

 Після знищення Трої греками Еней тікає з ватагою троянців морем. Юнона, яка не любила Енея, сина Венери, побігла до бога вітрів Еола, щоби той здійняв буревій і потопив троянців. Еол розпустив вітри й зробив страшну бурю. Але Еней дав богові моря Нептунові хабаря і буря стихла. Венера, хвилюючись за сина, пішла жалітися на Юнону до батька Зевса. Той сказав, що доля Енея вже вирішена — він поїде до Риму, «збудує сильне царство», «на панщину весь світ погонить» і «всім їм буде ватажок». Після тривалих поневірянь троянці дісталися Карфагена, де правила Дідона. Цариця закохалася в Енея і гуляла з ним так, що той забув про свою головну мету — будівництво Риму. Зевс, випадково глянувши з Олімпа на землю, побачив це, розлютився і послав Меркурія нагадати Енеєві про його призначення. Еней з троянцями вночі втік з Карфагену, а Дідона з горя себе спалила.

 

2 частина «Енеїда» скорочено Троянці пропливли морем і пристали до Сицілії, де правив цар Ацест. Сицилійці прийняли їх гостинно. Еней вирішив улаштувати поминки по своєму батькові Анхізу. Під час троянського бенкету та ігрищ Юнона послала свою служницю на землю, яка намовила троянських баб спалити човни. Сталася велика пожежа. Еней розлютився і заходився лаяти богів, просячи дощу. Дощ пішов і частина кораблів уціліла. Еней із горя ліг спати і побачив уві сні батька. Анхіз пообіцяв, що все буде добре і попрохав навідатись до нього в пекло.

 

3 частина

Покинувши Сицілію троянці довго пливли по морю, аж поки не пристали до Кумської землі. Еней вирушив шукати дорогу до пекла й зустрів Сивіллу-віщунку. Вона пообіцяла відвести Енея до пекла, в обмін на хабар богу сонця Фебові та подарунок їй самій. Вони обоє спустилися по вулиці у пекло, на якій жили Дрімота, Зівота, Смерть, а за ними в ряд стояли чума, війна, холод, голод й інші лиха. На річці Стікс перевіз Енея та Сивіллу до пекла. Біля входу їх зустрів страшний Цербер, якому віщунка кинула хліба. У пеклі мучилися грішники: пани, брехуни, скупі, дурні батьки…Еней зустрів у пеклі Дідону і вбитих земляків-троянців. Нарешті він зустрівся з батьком, і той сказав, що від Енея буде «великий і завзятий рід», що «всім світом буде управляти».

 

4 частина

 

Посідавши в човни, троянці на чолі з Енеєм пливуть далі. Поромщик бачить острів, на якому править жорстока цариця Цирцея, яка перетворює людей в тварин. Острів ніяк не можна було оминути. Еней звертається до Еола і просить відвернути біду. Еол допомагає і військо продовжує свою подорож. Еней зі своїми троянцями припливає на острів, де правив цар Латин. Разом зі своєю дружиною Аматою він збирається видати дочку Лавинію заміж за царя Турна. Еней тим часом відправляє воїнів на розвідку. Ті повідомляють йому, що місцеві говорять на латині. Еней зі своїм військом починає читати «Піярськую граматку» та вивчає латинь за тиждень. Потім Еней посилає царю гостинців і той приймає козаків з почестями, бажаючи, щоб Еней став його зятем. А тим часом Юнона, бачачи, що Еней розпустився, збирається його провчити. Богиня підсилає Фурію Тезіфону, яка вселяється спочатку в Амату, а «потім і Турна навістила». Турн же бачить сон, в якому його майбутня наречена обирає за нареченого Енея. Ображений він посилає лист царю Латину, оголошуючи війну. Енейове військо випадково спускає хортів на собачку Аматиної няньки. Та починає налаштовувати людей проти Енея. Народ Латини готується до війни.

 

5 частина

Еней вирішує шукати допомоги у аркадян. Евандр — цар аркадян, Паллант — його син. Венера ж очаровує Вулкана — коваля, щоб той зробив міцну зброю для Енея. Евандр посилає власного сина начальником війська, щоб той навчився хоробрості та досвіду. У свою чергу Юнона сповістила Турна коли Еней збирається нападати. Низ та Евріал — найманці троянського війська, які проявили величезну хоробрість — пробралися у табір рутульців та вирізали багато ворогів. Їх обох вбили. Троянці навалилися на Турна, той почав втікати.

 

6 частина

Розгнівавшись на богів за їх втручання, Зевс забороняє богам робити щось на користь будь-якої зі сторін. Венера приходить до верховного бога, починає підлещуватись до нього і сварити Юнону. Юнона, почувши це, розпочинає сварку. Еней, в цей час пливе на кораблі разом з Паллантом на допомогу троянцям. Коли всі поснули, він думає про те, як можна перемогти Турна. Раптом він бачить у воді мавку. Вона розповідає йому про те, що Турн зі своїми воїнами вже почали бій проти троянців і ледве не спалили їх флот. Еней спішить на поміч «своїм» і відразу ж кидається в бій. Турн вбиває відважного Палланта. Іул «Енеєві лепорт подав», розповів, що сталось за його відсутності. Зевс (у творі Зевес), напившись, пішов вибачатись до дружини Юнони. Та, своєю хитрістю обманула бога, приспала його. Юнона обернулась в подобу Енея і виманивши Турна, заманила його на корабель, щоб він поплив додому і не загинув. На наступний день Еней поховав загиблих. До нього прийшли посланці з Латини. Він говорить їм, що воює не проти Латина, а проти Турна і пропонує влаштувати поєдинок один на один з ним. Послам це сподобалось і вони передали Енеєві слова Латину і Турну. Останній нехотя готується до двобою. Амата виступає проти одруження дочки і Турна, адже таємно в нього закохана. Наступного дня обидві сторони зайняли позиції, щоб подивитись на бій. Юнона посилає на поміч Турну його сестру — Ютурну. Вона знову розпочинає поєдинок між троянцями та рутульцями. Енея поранено. Венера збирає для нього всілякі зілля, що допомагають вилікувати рану. Думаючи, що Турн загинув, Амата вирішує повіситись. Ця звістка всіх сполошила. Еней виходить на двобій з Турном, вибиває йому з рук меча. Юнона, рукою Ютурни, дає Турну меча. За це, Зевс сварить Юнону і говорить: «Уже ж вістимо всім богам: Еней в Олімпі буде з нами Живитись тими ж пирогами, Які кажу пекти я вам». Двобій продовжується. Зваливши Турна на землю, Еней збирається його вбити, але слова рутульця його розчулюють. Раптом він бачить обладунки Палланта на тілі Турна і, все ж таки, вбиває його.

 

Наталка Полтавка»

Українська опера на дві дії

 

Дійові особи:

Н а т а л к а — українська дівчина.

Горпина Терпилиха — її мати.

Петро — коханий Наталки.

Микола— далекий родич Терпилихи.

Тетерваковський — возний, жених Наталчин.

Макогоненко — сільський виборний.

 

ДІЯ ПЕРША

Наталка журиться, що вже давно немає її коханого Петра. Вона промовляє, звертаючись до нього. З’являється возний, що натякає на своє кохання до дівчини, а потім і признається. Наталка відповідає, що вони не рівня одне одному.

Наталка йде додому, а замість неї з’являється виборний. Обидва чоловіки розмовляють про дівчину, вихваляючи її. Перебирають і женихів, що сватались до неї.

Виборний розповідає, що Терпили жили в Полтаві, були багаті, але батько пропив усе добро, вигнав свого вихованця Петра та й помер. Терпилиха з дочкою переїхали на село.

Виборний погоджується допомогти возному владнати справи з Наталкою.

Дія переноситься в хату Терпилихи. Мати докоряє дівчині, що та відмовляє гарним женихам. Як же їм жити далі? Наталка ж уже чотири роки чекає Петра. В хату заходить виборний і пропонує в ролі жениха возного. Домовляється про сватання.

Дівчина залишається сама і журиться.

 

ДІЯ ДРУГА

Микола промовляє сам до себе, розказуючи про своє сирітське безталання, співає пісню. З’являється Петро, який теж співає про свою тугу за дівчиною. Хлопці потоваришували.

В цей час із хати Терпилихи виходять виборний і возний, перев’язані після сватання. Петро дізнається, хто вони такі. Зрозумівши, що Петро — коханий Наталки, Микола зголосився про все дізнатися докладно.

Виявляється, що Петро пішов на заробітки, аби бути гідним багатого батька Наталки. Тепер же знайшов їх самих у бідності. Хлопець розмовляє з виборним і розповідає про те, що бачив і чув у мандрах.

Хлопець страждає за втраченим щастям. З’являється Наталка і відразу впізнає його, тому вирішує не виходити за возного. Виборний наполягає на тому, що вона вже перев’язала їх рушниками. Разом з Терпилихою він вмовляє Наталку.

Петро віддає дівчині зароблені гроші, щоб чоловік не дорікав їй бідністю. Такий його вчинок умилостивив возного, і той відмовляється від Наталки. Мати благословляє дітей.