Юридична освіта в Україні: реалії та перспективи розвитку.

Перехід до ринкових відносин у системі вищої освіти порушив питання її доступності. Попри те що законодавство закріплює право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних ВНЗ на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, в житті маємо інше. Загальновідомо, що навколо юридичних факультетів, які вважаються найпрестижнішими у більшості навчальних закладів, створюється такий штучний ажіотаж, що вступ на нього стає ледь не питанням життя і смерті. Тому треба кардинально оновити зміст системи вищої юридичної освіти. Такі інститути, як держава, ВНЗ та студент, не повинні існувати окремо один від одного.

Система юридичної освіти складається із відповідних закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, баз навчальної юридичної практики, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура юридичної освіти включає: вищу юридичну освіту, післядипломну юридичну освіту, аспірантуру, докторантуру, професійну юридичну самоосвіту. У системі юридичної освіти діє психологічна служба, організується безкоштовне медичне обслуговування та харчування, забезпечуються безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та виховання тощо.

До основних характеристик юридичної освіти в України, крім того, на сьогодні відносяться:

- освітні рівні, які складають спеціальна професійна юридична освіта, базова вища юридична освіта, повна вища юридична освіта;

- освітньо-кваліфікаційні рівні юридичного спрямування: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр;

- наукові ступені: кандидат юридичних наук, доктор юридичних наук.

До особливостей вищої освіти, у тому числі юридичної, відноситься те, що вона здійснюється на базі повної загальної середньої освіти і забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Підготовка фахівців у вищих юридичних закладах освіти проводиться з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей – екстерном. Прийом громадян до вищих юридичних закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до їх здібностей незалежно від форми власності закладу юридичної освіти та джерел оплати за навчання.

Післядипломній юридичній освіті в Україні властиве те, що:

-  вона здійснюється закладами післядипломної юридичної освіти на договірних засадах з установами, організаціями, підприємствами з урахуванням державного контракту (замовлення), забезпечує одержання нової кваліфікації або юридичної спеціальності, а на основі раніше здобутої юридичної освіти і досвіду практичної юридичної роботи - поглиблення професійних знань, умінь з правознавства;

- її форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної юридичної освіти за погодженням із замовником;

- до закладів післядипломної юридичної освіти належать юридичні академії та інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення працівників судових, прокурорських, слідчих органів; юридичні підрозділи вищих закладів освіти - філіали, факультети, відділення та інші;

- заклади післядипломної юридичної освіти працюють за очною, вечірньою, заочною формами навчання, можуть мати філіали і вести науково-дослідну роботу.

Професійна юридична самоосвіта забезпечується державними органами, юридичними об'єднаннями, установами, організаціями та здійснюється безпосередньо юристами.

Система вищої юридичної освіти на сьогодні взаємодіє з політичними, економічними, культурними та соціальними системами. В цих умовах вона не повинна бути пасивною та підлаштовуватися під існуючі умови, а має бути формуючою інституцією цивілізованої держави.

Основними напрямками розвитку системи юридичної освіти в Україні можуть бути:

- розробка та реалізація обов’язкових стандартів юридичної освіти з більш високими вимогами до кадрового, навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення освіти;

- навчання на сьогодні має більше орієнтуватися на ринок праці, а тому слід формувати як професійні, так і соціальні навички сучасного студента. Чинна освітня програма не відображає реалій сучасного життя. Юридична теорія має оптимально поєднуватися з практичними заняттями з ораторської майстерності, підготовки процесуальних документів, навчання правилам професійної етики та правової культури;

- визначну роль формування якісної системи вищої юридичної освіти відіграє потенціал науково-педагогічних кадрів. Тому водночас із вдосконаленням набуття юридичного фаху треба забезпечити відповідний рівень компетентності викладацького складу, їх вміння організовувати навчально-виховний процес. А для цього, своєю чергою, потрібні нові інноваційні та інвестиційні програми та нова система підготовки і навчання кадрів.

Звичайно зрозуміло, що юридична освіта виступає явищем досить складним та багатогранним. І завдання юридичної освіти, перш за все, повинні полягати в тому, щоб дати студентам повноцінні юридичні знання з навчальних дисциплін, дати їм навички умілого застосування теоретичних положень під час практичної діяльності, сформувати у студентів переконаність у тому, що із закінченням навчального закладу не закінчується процес пізнання, що тільки безперервне удосконалення своїх знань, збагачення їх досягненнями теорії та практики – ключ до успіху у діяльності кожного юриста.

Давайте спробуємо розібратися в тому, які найбільші проблеми існують сьогодні на шляху вдосконалення та розвитку сучасної української юридичної освіти, а також що можна зробити для їх розв’язання:

1) державні стандарти вищої юридичної освіти. Йдеться передусім про необхідність узгодження української системи вищої юридичної освіти з європейськими та світовими стандартами. Державні стандарти вищої юридичної освіти дадуть змогу розробити критерії щодо спроможності вищих навчальних закладів здійснювати підготовку юридичних кадрів. Відповідно до вимог таких стандартів слід сформувати новий зміст вищої юридичної освіти шляхом проведення відповідних організаційних заходів, пов’язаних з реалізацією змісту освіти через кадрове та навчально-методичне забезпечення, матеріально-технічну базу, систему доступу та діагностику знань. Прийняття нових Державних стандартів вищої юридичної освіти могло б забезпечити умови та відповідальність за надання якісних освітніх послуг відповідно до вимог цих стандартів. При цьому, також доцільно було б розвивати міжнародні зв’язки в юридичній освіті, пов’язані з розробкою навчальних програм та інших компонентів освіти, спрямованих на інтеграцію юридичної освіти в світовий освітянський простір.

2) потребує також вирішення такого питання як надмірний стихійний розвиток юридичних навчальних закладів в Україні. Їхня кількість збільшується, проте це зовсім не означає, що всі вони здатні готувати юристів високого рівня. Якість освіти в Україні сьогодні значно відстає від глобальних тенденцій розвитку суспільства. Дедалі більше проявляється така серйозна проблема, як недостатня відповідність освітньої юридичної сфери характеру і змісту українських реформ. Головне завдання полягає у постійній адаптації змісту вищої юридичної освіти через освітні і професійні програми до потреб суспільства. Здавалося б маємо багато юристів, проте фахова підготовка багатьох з них – під питанням. Це наслідок зниження вимог до ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів, які слід підвищити. Потрібно не просто реформувати систему вищої юридичної освіти, а змінити її зміст, виробити державну концепцію підготовки юристів в Україні. Одним з ефективних шляхів втілення в життя даних заходів щодо впровадження інноваційної моделі освіти могло б стати впровадження єдиної Державної концепції розвитку вищої юридичної освіти України на найближчі роки.

3) спостерігається проблема підготовки юристів відомчими навчальними закладами. Юристів повинні готувати фахові навчальні заклади. Нині маємо невиправдану ситуацію, яку важко уявити в цивілізованому світі: юристів готують у поліцейських академіях, що просто суперечить традиції та логіці підготовки правників.

4) існує певна проблема, що стосується практичної реалізації здобутих юридичних знань у вищому навчальному закладі. Сьогодні більшість вищих навчальних закладів не покладають на себе зобов’язань у працевлаштуванні. Сучасний студент повинен мати розуміння того, що теоретичні знання – лише основа для роботи, а для успішної роботи потрібно уміти їх застосовувати. Навик застосування знань служить засобом забезпечення інтересів і влади, і працедавця, і клієнта, і суспільних інтересів. Отже, юрист повинен не тільки знати, який закон застосовний до тієї або іншої ситуації, але і уміти розібратися, перш за все, в самій ситуації, щоб уміло привести свого клієнта до бажаної мети. При цьому суть юридичної освіти повинна полягати не тільки у тому, щоб штучно подати ті чи інші дисципліни, а створити таку систему, яка формувала б світогляд, і зокрема правову культуру людини, щоб вона була інтелектуально багатою та дотримувалася християнських ідеалів та норм моралі.

5) потребує також уваги якість науково-педагогічних кадрів, що відіграє визначальну роль в умовах трансформації суспільства до нових соціально-економічних відносин. Завдання, які виконують юридичні вищі навчальні заклади, мають високий рівень складності, а це вимагає від науково-педагогічного персоналу не тільки високого рівня компетентності, а й волі займати передові позиції. Політика забезпечення якості потребує створення ефективної системи відбору науково-педагогічних кадрів на основі їх здібностей і вміння здійснювати навчально-виховний процес. Велике значення у реалізації політики якості має система управління службовою кар’єрою викладачів, визнання їх соціального статусу і фінансове забезпечення цього статусу. Якість викладацького персоналу також дедалі більше залежатиме від його реакції на радикальні зміни у сфері інформатизації та технологізації навчального процесу. В сучасних умовах необхідно широко використовувати можливості нових інформаційних і комунікаційних технологій, реалізовувати новаторські концепції та методи. З огляду на нинішню фінансову скруту в Україні це складне завдання. Воно полягає у забезпеченні вузів сучасною комп’ютерною технікою і створенні на базі провідних юридичних закладів системи перепідготовки та підвищення кваліфікації викладачів щодо застосування в навчальному процесі інформаційних і телекомунікаційних технологій.

6) відсутність системних змін у системі підготовки науковців. Архаїчність системи призводить, окрім інших факторів, до старіння наукових кадрів, так званого «відтоку» таких кадрів за кордон, відсутності у молоді можливостей отримання робочого місця, які відповідають кваліфікації. Потрібно забезпечити аспірантів і докторантів робочими місцями та поважним соціальним пакетом, щоб утримало б їх від бажання виїхати за кордон. Потрібні інноваційні програми, проведення змін у системі контролю якості та адміністрування процесом підготовки науковців, необхідно розробити нові спеціальні програми розвитку академічного середовища, нові системи підготовки і навчання кадрів.

 

 

Висновок: Слід пам’ятати, що через посилення конкуренції в боротьбі за юридичні кадри підвищились і вимоги до професійних юристів. Кожен роботодавець хотів би бачити у своїй команді розумного, відповідального, досвідченого правника, який вміє аналітично мислити і працювати у команді. Завдання професійної юридичної освіти – навчити студентів юридичним технологіям, закласти основу юридичної кваліфікації та сформувати світоглядну позицію юриста. Аналіз практичного застосування законів і їх ефективності, розробка пропозицій з удосконалення чинної законодавчої бази України має стати спільною роботою влади, правників та представників системи освіти. Таким чином, можна дати одночасний поштовх процесам вдосконалення законодавчої системи нашої держави та створити оптимальну модель вищої юридичної освіти, яка могла б формувати правовий корпус нашої держави з молодих талановитих юристів із ґрунтовними теоретичними та практичними знаннями та вмінням.

Професійні обов’язки судді.

Однією з правничих професій є професія судді. На сьогоднішній день основним нормативно-правовим актом, який регулює питання професійних діяльності суддів є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.

Перш за все слід з’ясувати, що собою являє професія судді.

Суддя — посадова особа відповідного суду, яка у встановленому законом порядку призначена (чи обрана) для здійснення правосуддя і виконання суддівських обов'язків на про­фесійній основі.

Суддя є носієм судової влади. Правосуддя є фор­мою захисту права судовою владою, що виражається в розгляді і вирішенні цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також економічних (господарських) спорів в цілях охорони прав і закон­них інтересів громадян, організацій, суспільства і держави. Рішення суду є актом правосуддя із захисту порушеного або оспорюваного права.

Усі судді володіють єдиним статусом і різняться лише компетенцією. Принципи статусу суддів — незалежність, підпорядкування Конституції й іншим законам держави, незмінюваність, недоторканність, правова захищеність.

Відповідно до системи судів, які діють в нашій державі, виділимо основні категорії суддів:

· судді місцевого суду

· судді апеляційного суду

· судді вищого спеціалізованого суду

· судді Верховного Суду України

· судді Конституційного Суду України

Судді, голови судів та їх заступники, судді у відставці, народні засідателі та присяжні мають посвідчення, зразки яких затверджуються Радою суддів України.

Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, за винятком випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до цього Закону. Суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди.

Перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом.

Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

Суддю за його заявою може бути відряджено для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Національній школі суддів України зі збереженням заробітку за основним місцем роботи.