Сучасний стан та особливості розміщення галузей соціальної сфери України

Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-куль­турного і матеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов’язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності і зміцненням здоров’я, з формуванням людського капіталу. Для цього комплек­су характерним є переважання безплатних послуг та їх загальнодоступність.

Освіта. Забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили.

Першою освітянською ланкою є дошкільні заклади. В Україні налічується близько 15 тис. постійних дошкіль­них закладів. Значна частина дітей дошкільного віку не відвідує ці заклади. Вищий рівень забезпеченості дітей дошкільними закладами спостерігається у південних та східних областях України, нижчий — у західних регіонах. Зокрема, у Львівській, Івано-Франківській областях лише 16% дітей охоплено постійними дошкільними закладами освіти.

Освіта охоплює загальноосвітні навчально-виховні заклади (школи, гімназії, ліцеї), професійно-технічні (училища) та вищі навчальні заклади (технікуми, училища, коледжі, інститути, університети, академії). Загальноосвітні навчальні заклади, що дають базову освіту, є обов'язковими для всіх, а тому їхнє розміщення на території країни визначається густотою населення і системою розселення. В Україні станом на 2006р. діяло 21,6 тис. шкіл, гімназій та ліцеїв (48 % з них – школи І-ІІІ ступенів), де навчалося 5,7 млн. учнів. Професійно-технічні (560 в 2004 р., в яких навчається близько 280 тис. учнів) заклади освіти готують робітників із середньої освітою, вищі – висококваліфікованих фахівців для всіх галузей господарств (найбільше для промисловості, будівництва, освіти, сільського господарства, охорони здоров'я, права, фінансово-банківської сфери, транспорту та зв'язку).

 У вищих навчальних закладах (1011 у 2004 р.) навчалось понад 2 млн. студентів. Більш-менш рівномірно розміщені педагогічні та медичні освітні заклади, які є практично в усіх обласних центрах та більшості міст обласного підпорядкування. Спеціалізація інших ВНЗ та професійно-технічних закладів освіти визначається потребами регіону, структурою господарського комплексу. Найбільше навчальних закладів зосереджено в Харкові, Києві, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Донецьку.

Більше половини учнів денних шкіл (55,2%) навчається українською мовою, решта — вивчає українську мову як предмет. 44,5% учнів денних шкіл навчаються російською мовою, є також школи чи класи з молдавською, угорською, румунською, польською, словацькою, англійською, болгарською та кримсько-татарською мовами навчання**.

Останнім часом активно розвиваються нові види навчальних закладів — гімназії, ліцеї та колегіуми, де поряд із загальноосвітніми поглиблено вивчаються технічні та гуманітарні предмети

Розгалуженою є мережа дитячих музичних шкіл, а також мистецьких, художніх та хореографічних шкіл, у яких навчається більш як 300 тис. учнів. У освітянських закладах України працює понад 500 тис. учителів (включаючи керівників шкіл).

Серед галузевих груп навчальних закладів України найбільше студентів вчиться у закладах, що готують спеціалістів для промис­ловості та будівництва, освіти, сільського господарства, охорони здоров’я, економіки та права, транспорту та зв’язку.

Культура. Це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій і органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження і організацію споживання товарів і послуг культурного й інформаційного призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі об’єкти культури і мистецтва, установи і організації засобів масової інформації. Широко розгалужена мережа закладів культури та мистецтва — характерний показник розвитку культури будь-якої держави.

Географія цієї галузі пов'язана з людністю населених пунктів, а також з їхнім історичним минулим.

Наймасовішим закладом культури в Україні є бібліотеки, кіль­кість яких становила більше ніж 15 тис. Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є клубні установи, яких налічується понад 18 тис., у тому числі у сільській місцевості — понад 14 тис. Клубні установи розміщені згідно з адміністративним поділом території, а також за виробничим принципом — при заводах, фабриках, навчальних закладах, санаторіях. Однак клубні установи відсутні майже у кожному другому селі. Зрозуміло, діяльність клубних установ залежить не стільки від їх наявної місткості, скільки від кількості та якості заходів, які там проводяться.

Кінообслуговування в Україні представлено 10 тис. кіноустановок. У міських поселеннях працюють постійні кінотеатри. Найвищий показник кіновідвідувань у містах, великих містах, курортних центрах. В країні функціонує понад 130 професійних театрів. В Україні налічується близько 440 музеїв (включаючи філіали)

Усі культурно-освітні установи функціонально пов’язані з виробництвом музичних інструментів та інших предметів культурного призначення, поліграфічною промисловістю, кіностудіями, студіями звукозапису, фотокінолабораторіями, книжковою торгів­лею, торгівлею художніми виробами і товарами тощо. А тому ефективною має бути система територіальних комплексів культурного обслуговування населення, об’єднаних єдністю зони обслуговування і спільністю наявних ресурсів.

Охорона здоров’я. Включає лікувальні, лікувально-профілак­тичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури. Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують медична промисловість, матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоров’я включає також освітянські заклади (медучилища, коледжі, медінститути, медуніверситети, курси перепідготовки кадрів), комплексні і галузеві наукові інститути й організації, а також систему управління ними.

Поліклініки як структурні підрозділи входять до складу лікарень. У виняткових випадках вони можуть бути автономною уста­новою. Лікувально-профілактичні заклади, які використовуються медичними інститутами для підготовки лікарів або медичними НДІ — з науковою метою (але не менше ніж на 50%), називають клінічними. Ці ж заклади можуть входити до складу медичних вузів або науково-дослідних інститутів.

На підприємствах і в організаціях міської місцевості створюють медичні пункти, а на підприємствах, будівництвах сільської місцевості — фельдшерсько-акушерські пункти. Працівники залізниць обслуговуються спеціальними об’єднаними лікарнями, куди входять і поліклініки. До санаторно-курортних закладів належать санаторії-профі­лакторії, курортні поліклініки, бальнеологічні об’єкти.

В Україні налічується 3 тис. лікарняних закладів на 460 тис. ліжок та 7,5 тис. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів. Деяке загальне зменшення кількості лікарень за останні роки пояснюється перш за все їх реорганізацією і укрупненням.

 Найвищий рівень забезпеченості населення лікарями має місце в Києві, Автономній Республіці Крим, в Одеській, Львівській і Харківській областях. Щодо забезпеченості середнім медичним персоналом, то найвищі показники відзначаються у м. Києві, Автономній Республіці Крим, Кіровоградській, Волинській, Донецькій та Херсонській областях.

Наявність значної кількості сіл, у тому числі малих, викликало необхідність мати фельдшерсько-акушерські пункти, кожен з яких обслуговує, як правило, один, два і більше населених пунктів. Тут надається перша медична допомога, здійснюється комп­лекс заходів санітарно-гігієнічного і протиепідемічного характеру. Виправдали себе міжсільські дільничні лікарні на 10—50 ліжок, де можлива організація спеціалізованих кабінетів і відділень. Якщо мережа і місткість лікарняних закладів в Україні змен­шуються, то амбулаторно-поліклінічних закладів і станцій (відділень) швидкої медичної допомоги — зростають. Це сприяє поліпшенню обслуговування населення, адже 80% населення розпочинає і закінчує лікування саме в амбулаторно-полік­лінічному закладі.

Матеріально-побутовий комплекс. Забезпечує матеріальні умови життя населення. Його складовими частинами є галузеві підкомплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування та ін.), які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства.

Галузь побутового обслуговування займає одне з провідних місць в обслуговуванні населення, що обумовлюється його функціональною роллю у відтворювальному процесі. На цю галузь припадає чверть загального обсягу платних послуг. Галузь об’єднує більш ніж 20 окремих, досить самостійних підгалузей, які істотно відрізняються одна від одної.

У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництво житла (квартир), ремонт та індивідуальне пошиття одягу, ремонт радіотелевізійної апаратури, побутових машин і приладів, ремонт і виготовлення металовиробів.

За останні роки намітилася тенденція до розширення сфери таких послуг, як ремонт побутової техніки, ремонт і технічне обслуговування індивідуальних транспортних засобів.

Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутрішньообласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальною концентрацією населення.

Особливо важливе соціальне і економічне значення має транспорт (зокрема, послуги пасажирського транспорту). На сучасному етапі його роль швидко продовжує зростати в міру розширення масштабів суспільного виробництва, подальшого поглиб­лення територіального поділу суспільної праці, розвитку продуктивних сил окремих регіонів.

Серед усіх видів транспортних послуг основною ознакою вдосконалення їх структури є неперервне зростання питомої ваги послуг автомобільного та повітряного пасажирського транспорту й стійкого зниження залізничного і водного.

Підкомплекс зв’язку складається із взаємопов’язаних пунктів і підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі інформації. Пункти зв’язку представлені відділеннями зв’язку і телефонними станціями. У відділеннях зв’язку, як правило, розміщені пошта, телеграф, телефон.

В Україні функціонує широка мережа (понад 17 тис.) підприємств зв’язку та їх відділень. Телефонно-телеграфний зв’язок — основний вид зв’язку між населеними пунктами. Забезпеченість населення домашніми телефонними апаратами становить 46 на 100 сімей, міжміськими таксофонами — 27 на 100 тис. населення.