Рекомендація організації доступу лише для читання

Можна пропонувати (але не вимагати) іншим користувачам відкрити документ лише для читання.

1. У меню Сервіс вибрати команду Параметри.

2. Відкрити вкладку Безпека.

3. Встановити прапорець «Рекомендувати доступ лише для читання» (4).

4. Натиснути кнопку OK.

5. Натиснути кнопку Зберегти.

Примітка: Якщо користувач відкриє документ лише для читання та змінить його, він зможе зберегти цей документ лише з іншим ім'ям файлу.

Також при роботі з додатком можливе забезпечення незмінності форм, полів форм, розділів і т.д. для цього необхідно активувати кнопку «Встановити захист» (5) за допомогою входу в підменю «Параметри». При цьому відкривається вікно дозволяє виконати дії щодо запобігання зміни форм, полів форм, розділів і т.д.

Теж дію можна здійснити шляхом входу через меню «Сервис» та підменю «Встановити захист» (3).

 

ЗАВДАННЯ 5. Складіть звіт про виконану роботу

 

 

2. СУТНІСТЬ І СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ "ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА", "ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА" ТА "ІНФОРМАЦІЙНА БОРОТЬБА".

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗРЕКА

 

Останнім часом у пресі все частіше з’являються такі поняття, як "інформаційна війна", "інформаційне протиборство" та "інформаційна боротьба". Часто ці поняття ототожнюються навіть в роботах визнаних фахівців. І коли це не алегоричні образи, виникають правомірні запитання: що ці терміни відбивають, яка їх сутність і як вони взаємопов'язані? Нехай ці поняття відбивають об'єктивно існуючі в світі тенденції зміщення способів і методів забезпечення своїх політичних і економічних інтересів протидійними сторонами в якісно іншу в традиційному розумінні сферу воєнних дій, а саме - в інформаційну. Тоді такі тенденції мають визначати відповідні пріоритетні напрямки удосконалення й розвитку Воєнної організації України, забезпечуючи відповідність їх рівня сучасним реаліям та ефективне вирішення завдань воєнної безпеки. Крім того, орієнтація на них дасть змогу з максимальною ефективністю прогнозувати можливі "переходи" евентуального противника в реального і своєчасно на це реагувати адекватним чином, наприклад, провадженням заходів щодо запобігання цим процесам.

Інформаційна безпека як складова національної безпеки. У Концепції (Основах державної політики) національної безпеки України розглядаються основні напрямки забезпечення безпеки в інформаційній сфері, під якою часто розуміють інформаційну безпеку як складову національної безпеки України. Слід зазначити, що ці поняття не є тотожні за змістом. Під інформаційною сферою на змістовному рівні слід розуміти безпосередньо інформацію та сферу її обігу. Тобто безпека інформаційної сфери - це стан захищеності інформації та сфер її створення, накопичення, зберігання, оброблення, розповсюдження і використання.

Інформаційна безпека суспільства та країни характеризується рівнем їх захищеності і, як наслідок, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, сфери управління, воєнної справи, суспільної свідомості тощо) стосовно небезпечних (дестабілізуючих, деструктивних, таких, що уражають інтереси країни та ін.) інформаційних впливів. Вона обумовлюється спроможністю країни нейтралізувати такі впливи. Інформаційна безпека особистості характеризується рівнем і якістю її інформування щодо реального стану справ у всіх сферах життєдіяльності, захищеністю її психіки і свідомості від небезпечних інформаційних впливів - маніпулювання, дезінформування, спонукання до самовбивства, образ тощо. Слід звернути увагу на принципову різницю в змісті понять "інформаційна безпека" і "безпека інформації". Безпека інформації - стан, що забезпечує захист інформації від загроз для неї [Держстандарт України. Технічний захист інформації. Терміни і визначення].

Такі складові інформаційного середовища України, як інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура та інформаційні технології, які надходять до національного інформаційного потенціалу, сьогодні значною мірою визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни. У наш час «інформаційний потенціал» стає одним з найважливіших чинників забезпечення національної безпеки наряду з "економічним потенціалом", "військовим потенціалом" тощо.

У сфері політики ефективність державного управління, обгрунтованість і ефективність політичних рішень та їх реалізації в умовах інформаційної експансії з боку інших держав обумовлюється головним чином обсягом і якістю інформації та швидкістю і якістю її аналізу, тобто рівнем інформаційного потенціалу держави. Крім того, політичний імідж країни на міжнародній арені та ефективність дипломатичних заходів значною мірою залежать від грамотності й адекватності висвітлення політичної платформи, позиції України в закордонних засобах масової інформації та від спроможності формування країною у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну. В останньому проявляється активний характер заходів з інформаційної безпеки. Перевага в рівні інформаційного потенціалу на сучасному етапі еквівалентна захопленню ініціативи в зовнішній політиці.

В економічній та виробничій сферах рівень інформаційного потенціалу має вирішальне значення для розвитку нових технологій, поліпшення культури виробництва, розроблення ефективних процедур маркетингу, розв'язання завдань прогнозування й керування виробництвом, економікою і фінансами, підвищення ефективності зовнішньої торгівлі та освоєння нових ринків. Характерним для сьогодення є те, що окремі компоненти інформаційного потенціалу все більше набувають рис товару, простежується навальне зростання інформаційного виробництва, інформаційних технологій, ринку інформаційних продуктів і послуг.

У сфері соціальних стосунків рівень інформаційного потенціалу разом з розвиненими інформаційними стосунками уможливлює досягнення соціального компромісу і тим самим - підтримання стабільності суспільства і держави. Говорячи про компроміс, маємо на увазі баланс інтересів усіх суб’єктів соціальних стосунків.

В екологічній сфері спроможність визначати екологічні проблеми, прогнозувати їх розвиток і керувати ресурсами з метою усунення цих проблем пов'язана насамперед з наявністю і відповідним рівнем інформаційного потенціалу, з необхідністю розв'язання інформаційних завдань, включаючи екологічний моніторинг і моделювання процесів, що відбуваються в навколишньому середовищі.

Стосовно науково-технологічної сфери доречним буде вислів В.І.Вернадського: "Той народ, який зуміє найповніше, найшвидше, найдосконаліше опанувати новим, що відкривається в людському житті знанням, досконало розвинути і використати його в своєму житті, одержить ту міць, досягнення якої на загальне благо є основним завданням усякої розумної державної політики". А ефективність наукових досліджень та уречевлення їх результатів у всіх сферах життєдіяльності суспільства і країни перебуває у прямій залежності від стану національного інформаційного потенціалу.

Отже, рівень розвитку та безпека інформаційного середовища, які є одними з найвагоміших факторів у всіх сферах національної безпеки, активно впливають на стан політичної, економічної та інших складових національної безпеки України. У зв'язку з цим доцільно розглядати інформаційну безпеку як складову інших сфер національної безпеки. Разом з цим, інформаційна безпека є самостійною складовою національної безпеки і в цьому проявляється її двоїстий характер. Це обумовлюється наступним:

· прагненням кожної держави реалізувати та захистити власні національні інтереси, що направлені на формування та накопичення національного інформаційного потенціалу в умовах глобалізації світових інформаційних процесів;

· необхідністю не лише розвивати й посилювати національний інформаційний потенціал, але й захищати від широкого спектра існуючих та потенційних інформаційних загроз;

· існуванням реальної потреби в захисті всіх суб’єктів інформаційних стосунків від можливих негативних наслідків упровадження та використання інформаційних технологій;

· наявною можливістю інформаційного тиску на Україну, навіть інформаційної агресії з боку розвинутих країн світу з метою одержання односторонніх переваг в політичній, економічній, військовій та інших сферах, а також інформаційного впливу на свідомість і підсвідомість індивідів, на сім’ю, суспільство й державу, що загрожує національній безпеці країни.

З поняттям "інформаційна безпека" невід'ємно пов'язане поняття "інформаційна загроза". Серед чисельної кількості визначень цього поняття наведемо два, які, на наш погляд, найбільш адекватно відбивають його сутність:

Інформаційна загроза - це:

1) такий інформаційний вплив (внутрішній чи зовнішній), при якому створюється потенційна чи актуальна (реальна) небезпека зміни напрямку або темпів прогресивного розвитку країни, суспільства, індивідів;

2) небезпека нанесення шкоди життєво-важливим інтересам особистості, суспільства та країни через інформаційний вплив на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси, інфосферу машинно-технічних систем та інші об'єкти інформаційної інфраструктури країни.

Унікальною особливістю інформаційних загроз є те, що вони, з одного боку являють собою самостійний клас загроз, а з другого - є реалізаційною основою інших видів загроз на інформаційному рівні, а часто і їх першопричиною.

Літературні джерела дають досить широку класифікацію інформаційних загроз. Але ми, виходячи з вищенаведеного, головну інформаційну загрозу національній безпеці України, сформулюємо таким чином: це загроза через інформаційний вплив іншої сторони на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси, інфосферу машинно-технічних систем та інші об'єкти інформаційної інфраструктури країни нав’язати особистості, суспільству й державі бажану (для іншої сторони) систему цінностей, поглядів, інтересів і рішень у життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, керувати їхньою поведінкою і розвитком у бажаному для іншої сторони напрямку. Власне, це є загрозою суверенітету України в життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, що реалізовується на інформаційному рівні. Країна з високим рівнем інформаційної озброєності має змогу керувати країною з нижчим її рівнем, спрямовуючи розвиток цієї країни в своїх інтересах під постійним інформаційним контролем. Менш розвинена в інформаційному відношенні країна відстає у виробництві нових знань (технологій) і вимушена використовувати готові рішення, які їй нав'язують ззовні, внаслідок чого вона потрапляє в залежність від зовнішніх інформаційних ресурсів і технологій.

Не дивно, що в системі національної безпеки розвинених країн передбачено реалізацію національних стратегій (програм) національної безпеки, до яких входять політичні, воєнні, економічні, соціальні й інші стратегії. Особлива роль при цьому відводиться інформаційним стратегіям, основне призначення яких полягає в забезпеченні реалізації решти стратегій. Інформаційні стратегії набувають вирішального значення в разі реалізації політичних стратегій співдружності і своєрідної "зброї" - якщо реалізуються стратегії суперництва.

Отже, інформаційна безпека є однією із основних складових національної безпеки країни. Її забезпечення з використанням грамотно сформульованої національної інформаційної політики значною мірою сприяло б досягненню успіху у виконанні завдань політичної, воєнно-політичної, воєнної, економічної, соціальної та інших сферах державної діяльності. Зокрема, впровадження вдалої інформаційної політики може справити істотний вплив на зниження напруженості та розв’язання зовнішньополітичних і воєнних конфліктів.

Інформаційна безпека як складова воєнної безпеки. Останнім часом визначальної ваги інформаційна безпека набуває у воєнній сфері. Безпосередньо в військовій справі рівень інформаційного потенціалу все більшою мірою обумовлює оперативність прийняття рішень, структуру і якість озброєнь, оцінку рівня їх достатності, дієвість пропаганди, ефективність дій союзників і власних збройних сил і, в підсумку, результат збройного протистояння.

Значущість інформаційної безпеки як складової воєнної безпеки України пояснюється залежністю реалізації найбільш важливих інтересів України у воєнній сфері від інформаційних загроз. З аналізу найбільш небезпечних загроз важливим національним інтересам України у воєнній сфері випливає, що реалізаційною основою більшості цих загроз є інформаційна. Наведемо найбільш показові приклади.

Зокрема, з-поміж інших загроз стабілізації воєнно-політичної обстановки в Центральній Європі та недопущення збройних конфліктів наведено такі: висунення територіальних претензій до України; втручання у внутрішні справи України; нестабільність воєнно-політичної обстановки навколо України; активізація сепаратистських сил і підтримання їх ззовні; заяви та акції, що дискредитують внутрішню і зовнішню політику України; войовничість політичного керівництва сусідніх країн; загострення міжетнічних і міжконфесійних суперечностей; нестабільність соціально-політичної обстановки в деяких країнах Центральної Європи. Не виникає сумніву в тому, що всі ці загрози тією чи іншою мірою реалізуються на інформаційному рівні, причому їх інформаційна складова досить вагома.

Однією з істотних загроз підтримуванню боєздатності формувань Воєнної організації є втрата престижності воєнної служби і зниження морально-психологічного рівня особового складу. Ця загроза має інформаційний характер. Такі загрози розвитку вітчизняної воєнної науки, як зниження вимог до неї, послаблення уваги до розвитку сучасного воєнного мистецтва, відсутність комплексних наукових робіт з удосконалення спільного застосування військових формувань різних міністерств і відомств, відставання в розробленні критичних технологій і технологій подвійного призначення та втрата контролю за системою підготовки наукових кадрів мають суто інформаційний характер.

Слід зазначити, що йдеться не про абсолютизацію інформаційних факторів у реалізації наведених загроз, а про те, що вони, поряд з економічними, політичними, соціальними та іншими факторами, є домінуючими. Тому ефективність своєчасного виявлення та нейтралізації розглянутих загроз національній безпеці в воєнній сфері істотно залежить від виваженості й активності заходів щодо забезпечення воєнної безпеки на інформаційному рівні.

Інформаційна війна. Стосовно правомірності існування терміну "інформаційна війна" існують різні погляди, у тому числі й протилежні. Узагальнене визначення війни, яке відповідає сучасним поглядам: війна - це "складне соціально-політичне явище, що охоплює всі сфери життя держави і визначається внутрішньою та зовнішньою політикою, які перебувають у тісній взаємодії та формуються на загальній суспільно-економічній базі; війна являє одну з форм розв'язання суспільно-політичних, ідеологічних, а також національних, територіальних, релігійних та інших суперечностей між державами, народами, націями, класами й соціальними групами шляхом збройного насильства". Там же небезпідставно зазначається: "У пресі, зокрема військовій, широко застосовуються такі поняття і вирази: холодна, дипломатична, економічна, технічна, комп'ютерна, інформаційна, торговельна, психологічна війни. Очевидно, у повному розумінні слова їх не можна ототожнювати з власне війною. За своїм змістом і суттю ці явища є активні й досить цілеспрямовані форми протиборства у стосунках між окремими державами, коаліціями чи союзами кількох країн, які всебічно підготовлені, здійснюються за узгодженим та раніше розробленим планом із застосуванням високоефективних технічних, дипломатичних економічних та інших засобів".

Разом з тим, аналіз стану в цій сфері свідчить, що концепція тотальної війни в традиційному розумінні, яка є основою стратегічних настанов багатьох країн світу, в кінці ХХ ст. себе зживає. Подальше широкомасштабне використання зброї проти армій і народів в сучасних війнах призводить до глобальної катастрофи і гибелі життєвого середовища. Є серйозні підстави стверджувати, що світ вступає в період війн нового покоління, спрямованих не так на безпосереднє знищення противника, як на досягнення політичних цілей війни без битв між масовими арміями.

За висловом Клаузевіца - "будь-яка епоха має свої власні війни", сучасна епоха - не виняток. Про те, що наступає епоха "цивілізованих" війн, в яких політичні й економічні цілі досягаються не прямим збройним втручанням, а використанням нових форм насилля та підриву могутності противника зсередини, свідчить "холодна війна", під час якої воєнна сфера була гострою ділянкою протиборства, але боротьба велась не у вигляді збройних зіткнень, а "небольовим" впливом на збройні сили, підривом зсередини воєнної могутності й воєнної організації СРСР. "Холодна війна" наочно продемонструвала можливості незбройних методів досягнення мети протидійними сторонами, зокрема, з забезпечення бажаних цілей на інформаційному рівні. Вона справді була складним соціально-політичним явищем, продовженням політики насильницькими засобами, вона порушувала всі сфери життя й діяльності суспільства і до неї були залучені в різною мірою практично всі верстви населення країни. Взагалі багато фахівців схильні розглядати "холодну війну" за її основними ознаками та результатами як третю світову війну. Її кінцевими результатами стали розвал світової системи соціалізму та розпад Організації Варшавського Договору як одного зі світових центрів сили. Відбулися великомасштабні геополітичні зрушення, перегрупування сил, коаліцій і союзів, зміна політичних режимів, з'явилося близько 30 нових країн. За наслідками зміни світопорядку ця війна не лише порівнянна з двома попередніми війнами, але й перевершує їх. Явище "холодної війни" має бути об'єктом майбутніх глибоких досліджень в усіх аспектах, в тому числі й у безпосередньо воєнному.

"Специфічний зміст війни становить збройна боротьба... Поряд зі збройною боротьбою для досягнення поставлених політичних цілей у війні застосовуються також економічні, дипломатичні, ідеологічні й інші методи та відповідні їм засоби боротьби... Збройна боротьба - основна форма боротьби у війні, сукупність військових дій для досягнення певних політичних цілей". Це стосується воєн у традиційному розумінні, в яких домінуючими є методи і прийоми збройної боротьби.

Сучасна епоха побудови інформаційного суспільства, тобто суспільства, в якому за рахунок розвитку продуктивних сил більшість працездатного населення (на відміну від аграрного чи індустріального суспільства) залучена до інформаційної сфери, сприяє розвитку нових форм і методів досягнення країнами політичних, економічних та інших цілей на інформаційному рівні. Як наслідок, з'явилося поняття "інформаційної війни", яке на відміну від поняття "холодної війни" зафіксоване в ряді таких офіційних документів США, як "Стратегія національної безпеки США" (1994 і 1996 рр.), "Національна воєнна стратегія Сполучених Штатів Америки" (1995)р., "Стратегія національної безпеки США для нового сторіччя", в яких так чи інакше способи й методи інформаційної війни розглядаються як одні з найефективніших засобів забезпечення національних інтересів США в різних регіонах світу.

Сутності і ролі інформаційної війни присвячена досить велика кількість публікацій, у яких вона трактується по-різному. Проаналізуємо визначення інформаційної війни, що містяться в роботах зарубіжних фахівців і в офіційних документах. Їх можна згрупувати так: визначення інформаційної війни у вузькому розумінні, тобто такі, що відбивають суто воєнну спрямованість, і визначення в широкому розумінні, що відбивають спрямованість на забезпечення національних інтересів в будь-якій життєво важливій сфері державної і суспільної діяльності.

У ряді публікацій стверджується, що термін "інформаційна війна" у вузькому розумінні своїм походженням зобов'язаний військовим і означає жорстку і небезпечну діяльність, пов'язану з реальними, кровопролитними і руйнівними бойовими діями. Воєнні експерти, які сформулювали доктрину інформаційної війни, чітко уявляють собі окремі її грані: це штабна війна, електронна війна, психологічні операції і т.д. У цьому контексті показовим є визначення, що вийшло зі стін кабінету Директора інформаційних військ Міністерства оборони США: "Інформаційна війна являє собою всеосяжну, цілісну стратегію, покликану віддати належне значущості і цінності інформації в питаннях командування, керування та виконання наказів збройними силами й реалізації національної політики. Інформаційна війна націлена на всі можливості і чинники уразливості, що неминуче виникають при зростаючій залежності від інформації, а також на використання інформації у всіляких конфліктах.... Інформаційна війна має наступальні і оборонні складові, але починається з цільового проектування та розроблення своєї "архітектури командування, керування, комунікацій, комп'ютерів і розвідки", що забезпечує особам, приймаючим рішення, відчутну інформаційну перевагу у всіляких конфліктах". В директиві MO DODD 3600.1 та меморандумі керування голови об'єднаного Комітету начальників штабів від 1993р., в яких зафіксовані загальні положення про інформаційну війну, значну увагу приділено також протидії системам керування військами.

Слід зазначити, що в досить чисельній кількості публікацій, переважна більшість яких зосереджена, зокрема, на окремому сервері в Internet за адресою http://ww.Infowar.com, акцент робиться саме на тому, що появлення поняття "інформаційна війна" зумовлена стрімким розвитком інформаційних технологій, індустрії інформаційних ресурсів і засобів інформаційного впливу та їх можливостей у разі використання як інформаційної зброї для досягнення країнами політичних, економічних та інших цілей шляхом здобуття необхідної переваги на інформаційному рівні, а також на тому, що вона є війною переважно в "кіберпросторі" і має суто технічний характер. Сьогодні поширюються спроби розкласти інформаційну війну на цілком незалежні складові. Одні зводять її до проблем комп‘ютерних технологій, тобто до реалізації можливостей технологічних засобів передавання, оброблення та використання інформації, інші - до психологічної війни, тобто до використання засобів впливу на людину. Операція "Буря в пустелі" наочно продемонструвала, що комплексне та узгоджене використання різнопланових методів інформаційного впливу істотно впливає на ведення безпосередньо військових операцій. У цій операції були застосовані майже всі методи й засоби інформаційного впливу: логічні бомби (руйнування інфосфери машинно-технічних систем), дезінформування (введення в оману воєнного керівництва іракської армії), пропаганда (психологічна підготовка військ об'єднаних сил), інформаційний вплив на формування думки світової громадськості (виставляння Іраку в очах світової громадськості агресором).

На користь комплексного погляду на війну в кіберпросторі свідчить праця, у якій, зокрема, справедливо зазначається, що війна в телекомунікаційних мережах належить до поняття інформаційного конфлікту високого рівня між окремими націями або суспільствами. Її мета - зруйнувати або модифікувати в свідомості протилежної нації своє власне розуміння ролі і місця у світових процесах або ж зруйнувати чи змінити уявлення про неї всього навколишнього світу. Основний удар під час ведення такої війни концентрується або на широких шарах населення, або спрямований лише проти політико-економічної еліти. Вона може використовувати дипломатичні засоби, пропагандистські й психологічні кампанії, політичну або підривну культурну діяльність, обман чи втручання в діяльність місцевих засобів масової інформації, проникнення в комп'ютерні мережі та бази даних і т.д. Іншими словами, війна в телекомунікаційних мережах являє собою щось нове в усьому спектрі можливих конфліктів, об'єднуючи економічну, політичну і соціальну форми ведення війни. Звичайно, що вона не обмежується рамками лише телекомунікаційних мереж. "Ми наближаємося до такого ступеня розвитку, коли вже ніхто не є солдатом, але всі є учасниками бойових дій, - сказав один з керівників Пентагону. - Задача тепер полягає не в знищенні живої сили, а в підриві мети, поглядів і світогляду населення, в руйнуванні соціуму". Зазначимо, що "великомасштабне інформаційне протистояння між суспільними групами або державами має за мету змінити розстановку сил в суспільстві". В цьому полягає сутність інформаційної війни в широкому розумінні.

З наведеного аналізу випливає, що інформаційна війна в широкому розумінні не є алегоричним образом, вона являє собою суспільно-політичне явище і повністю підпадає під наведене вище визначення війни. На неї повною мірою поширюються всі загальні закони війни. Інформаційна війна має наступальні і оборонні компоненти, може вестись в конфліктах низької інтенсивності і в конфліктах з застосуванням засобів масового ураження, на тактичному, оперативному і стратегічному рівнях. Пошук альтернативних шляхів досягнення перемоги у війні призведе до того, що боротьба набуде принципово іншої форми, а з урахуванням тенденцій скорочення Збройних Сил, систем і засобів озброєння все з більшим ступенем здійснюватиметься перехід від можливої відкритої збройної боротьби до прихованої боротьби в різноманітних сферах. Під прихованою формою боротьби розуміти такий характер взаємодії сторін, коли результати її не є очевидними і накопичуються поступово, а наслідки їх виявляються через значний проміжок часу. Відносна значущість методу фізичного руйнування знизиться, і завдяки цьому він залишиться потенційним. Водночас зростає і складність розроблення прогнозів, оскільки насильство з досить добре вивченого засобу "фізичного руйнування" переходить на вищі сходинки "організаційного" та "інтелектуального руйнування" потенціалу протидійної сторони.

Інформаційна війна характеризується рядом притаманних їй особливостей. На відміну від традиційних воєн, вона значно ширша за своїми цілями, завданнями та сферами впливу. Крім силових структур, у цю війну втягуються політичні, фінансові, промислові та інші структури. Тенденція розширення масштабів інформаційної війни неухильно посилюється від міждержавного характеру до міжблокового.

Нині інформаційну війну розглядають як найбільш ефективний і "цивілізований" або "гуманний" шлях колоніалізації однієї країни іншою. Неминучість інформаційної війни обумовлена її економічною доцільністю, а висока імовірність втягнення в неї України - її геополітичним положенням і наявністю політичних, економічних та інших інтересів щодо нашої держави з боку розвинених країн, забезпечення яких значною мірою реалізується на інформаційному рівні. Це є сутністю основної інформаційної загрози воєнній безпеці України і в цьому контексті інформаційна безпека як стан захищеності воєнної сфери від інформаційних загроз є невід'ємною складовою воєнної безпеки. Доречно зазначити, що на думку багатьох провідних вітчизняних політологів Україна уже втягнена в інформаційну війну і наслідки цього відбиваються на економічному стані країни, на її стосунках з іншими країнами тощо.

Оскільки така війна пов'язана з питаннями інформації та комунікацій, то, якщо дивитися в корінь, це є війна за знання, за те, кому відомі відповіді на запитання: що, коли, де і чому і наскільки надійними вважає окремо взяте суспільство або армія свої знання про себе і своїх противників. Отже, мав рацію Маршал Радянського Союзу М.Огарков, стверджуючи, що "поле битви майбутнього - інформація", адже глибока мудрість міститься у вислові "Перемога або поразка - це не фізичний стан, а висновки розуму" (Норман Коумпленд). Інформаційна війна ведеться як за воєнного, так і за мирного часу.

Аналіз поглядів закордонних воєнних фахівців на характер майбутніх воєн та на посилення тенденцій використання засобів інформаційного впливу для досягнення цілей війни показує, що в їх основі перебуває розуміння таких фундаментальних положень:

1) основним об'єктом боротьби в цих війнах є знання в життєво важливих проблемних сферах як своєї, так і протидійної сторони;

2) основними способами боротьби є вплив на інформаційне подання протидійної сторони щодо поточної обстановки, подій чи явищ, вплив на зміст інформаційних потоків, що формують це подання, або інформаційних ресурсів іншої сторони;

3) цілі й інтереси протидійних сторін в інформаційній війні виходять далеко за межі цілей та інтересів сторін у традиційній війні і поширюються на всі життєво важливі сфери діяльності суспільства й країни.

Фундаментальність цих положень визначається об'єктивно існуючою прямою залежністю рівня розвитку будь-якої сфери промислової, суспільної й державної діяльності від рівня відповідних знань та ефективності їх уречевлення (активізації, оперативного використання для створення нових технологій, у тому числі і у військово-промисловій сфері). Безпосередньо у воєнній сфері від рівня адекватності оцінки поточної воєнно-політичної та воєнної обстановки залежить рівень адекватності відповідних рішень.

За визначенням першого заступника директора Федерального агентства урядового зв'язку ті інформації Росії В.Маркоменко, інформаційна війна - це комплекс заходів і операцій, що провадяться в конфліктних ситуаціях, в яких інформація є водночас зброєю, ресурсом і метою. У цьому визначенні відбита "знаннєва" сутність інформаційної війни, тобто те, що в основі її механізмів знаходиться когнітивний концепт. Ключовим моментом у даному разі є розуміння знань як відображення об'єктивної реальності з огляду на те, що знання є по суті моделлю реальної дійсності. І від того, наскільки ця модель адекватна модельованим об'єктам, явищам, процесам і подіям, залежить ефективність їх уречевлення, адекватність вироблюваних на її основі рішень, і, як наслідок, ефективність управління в будь-якій галузі.

Американське військово-політичне керівництво для забезпечення лідируючого положення в цьому напрямку пішло шляхом створення принципово нових наукомістких і раціональних технологій. Аналіз ситуацій сьогоднішнього дня свідчить, що наука США трансформувала поняття технології в особливу систему знань і діяльності. Створення засобів збройної боротьби на основі масового впровадження інформаційних технологій надає нового вигляду збройним силам, оснащеним засобами, які, на думку розроблювачів, зможуть "сприймати, чути й бачити", миттєво здійснювати найскладніші розрахунки, приймати рішення і володіти вищою бойовою ефективністю.

З поняттям "інформаційна війна" тісно пов'язане поняття "інформаційна зброя". Це різновид зброї, головними елементами якої є інформаційні технології та інформаційні процеси, що застосовуються в інформаційній війні або в операціях і бойових діях під час ведення традиційних воєн. Попередня класифікація інформаційної зброї показала як надзвичайну небезпечність та різноманітність її видів, так і небезпечність та різноманітність каналів її впливу - від засобів масової інформації до методів і технічних засобів впливу на свідомість і підсвідомість людей, що вкрай небезпечно у зв'язку з практичною відсутністю засобів контролю за цими процесами. Правомірність терміну "інформаційна зброя" зумовлена властивостями інформації та можливостями її використання для досягнення успіху країнами при розв'язанні своїх завдань в тій чи іншій сфері державної діяльності. У контексті використання як зброї інформація може характеризуватися цілеспрямованістю, вибірковістю, розосередженістю, масштабністю впливу, досяжністю, швидкістю доставки, комплексністю впливу на людей, технічні засоби й системи, можливістю регулювання (дозування) "потужності" впливу та іншими показниками, які визначають її як зброю масового ураження.

Отже, інформація (знання) може бути використана як найбільш ефективний, але не силовий у традиційному розумінні засіб забезпечення національних інтересів і цілей та розв'язання проблем чи суперечностей в різних сферах державної й суспільної діяльності. Причому суперечності за своїм характером можуть мати великий спектр - від незначної неузгодженості відповідних інтересів або цілей до їх антагоністичного прояву. Суперечності створюють всілякі конфліктні ситуації, які проявляються на міждержавному рівні та безпосередньо в країні. Намагання розв'язувати конфліктні ситуації та інші суперечності на інформаційному рівні породжує специфічну боротьбу між сторонами за відстоювання своїх інтересів засобами інформаційного впливу, або інформаційну боротьбу.

Інформаційна боротьба. Проблемам інформаційної безпеки, зокрема інформаційної боротьби, особливу увагу останнім часом приділяють у Росії, про що свідчать наукові публікації фундаментального характеру у провідних науково-технічних періодичних виданнях. Доречно зазначити, що генерал О.Лєбєдь після призначення на посаду Секретаря Ради національної безпеки Російської Федерації серед п'яти пріоритетних напрямків розвитку Збройних Сил Росії назвав інформаційну боротьбу.

Показовим є перелік основних напрямків фундаментальних досліджень в галузі оборонної безпеки, запропонований Академією воєнних наук Російської федерації. З цих напрямків виділяються такі: тенденції розвитку теорії стратегії при новій розстановці сил у світі, зміненому характері воєнних загроз і зростаючому значенні інформаційної боротьби; види воєн і збройних конфліктів, способи запобігання їм і нейтралізації внаслідок узгоджених політико-дипломатичних, інформаційних і воєнно-стратегічних акцій; організація і способи ведення інформаційної боротьби та інформаційних операцій в стратегічному масштабі (теорія стратегії); шляхи удосконалення оперативного забезпечення сучасних операцій (інформаційної боротьби, розвідки, інженерного забезпечення, оперативного маскування, радіоелектронної боротьби, захисту від засобів масового ураження та ін.); проблеми удосконалення організації та способів виконання завдань органами й частинами Федерального агентства урядового зв'язку та інформації в умовах загострення інформаційної боротьби (теорія оперативного мистецтва); керування військами (силами) в умовах жорсткої інформаційної та радіоелектронної протидії (теорія тактики); інтеграція зусиль ряду галузей суспільних, природничих і технічних наук для досліджень і розроблення проблем інформаційної боротьби (оборонні галузі гуманітарних, природничих і технічних наук); форми та методи забезпечення оборони країни й протидії міжнародним силам та іншим країнам у сфері інформаційної боротьби (галузі наук, що досліджують невоєнні форми забезпечення оборонної безпеки).

Пропонуємо власні погляди на інформаційну боротьбу, триєдина сутність якої в широкому розумінні відображена в таких її взаємопов’язаних визначеннях:

· це об’єктивно існуюча форма прояву стосунків між суб’єктами під час досягнення певних цілей і розв’язання конфліктних ситуацій чи інших суперечностей на інформаційному рівні;

· це наука, що акумулює всі вироблені людством знання про закономірності, принципи, форми, методи й засоби завоювання інформаційної переваги над протидійною стороною, тобто наука про механізми інформаційного протиборства;

· це комплекс заходів, спрямованих на досягнення певних цілей і розв’язання конфліктних ситуацій на інформаційному рівні, здійснюваних за єдиним задумом і планом та узгоджених за часом, місцем, залученими силами й засобами.

Об’єктивність існування інформаційної боротьби зумовлена об’єктивністю існування самої інформації і природністю викор<