Дідківська «Державне регулювання економіки (2006)» Предмет «Державне регулювання економіки» 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дідківська «Державне регулювання економіки (2006)» Предмет «Державне регулювання економіки»



Дідківська «Державне регулювання економіки (2006)» Предмет «Державне регулювання економіки»

Регулювання ринку праці в Україні

ПЛАН

Вступ

Поняття ринку праці та суть потреби у його регулюванні

Регулювання зайнятості – як основа регулювання ринку праці

Основні заходи регулювання ринку праці в Україні

Основні напрями регулювання ринку праці в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності набувають проблеми ефективної зайнятості населення України, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість яких залежить від товарного ринку. Кон'юнктура ринку формується під впливом стану економіки, способу господарювання і структурних змін, технічного і організаційного рівня підприємств, кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва і робочої сили. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.

Недооцінка сфери зайнятості в останні роки щодо її впливу на розвиток економіки, рівень та якість життя населення призвела до того, що механізм зайнятості був не стільки каталізатором, скільки гальмом економічних реформ. В Україні сформувався ринок праці з обмеженим попитом.

Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що здійснюють повсякденну еволюцію суспільства.

Поняття ринку праці та суть потреби у його регулюванні

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

• особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);

• особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

• особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи [1, c.17].

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості

Висновок

Таким чином, формування ринкового механізму господарювання неминуче веде і до необхідності формування ринково обґрунтованої системи розподілу робочої сили. В даний час український ринок праці не збалансований, про що свідчать серйозний дисбаланс у першу чергу з боку попиту.

В Україні йде формування конкретних механізмів державного регулювання ринку трудових ресурсів. Визначені кроки тут уже зроблені: створена державна служба зайнятості, розгортається система перепідготовки кадрів, офіційно встановлюються прожитковий мінімум і мінімальна заробітна плата. Утім, поки два останніх індикатори є в Україні (на відміну від високорозвинених країн з ринковою економікою) лише умовними показниками.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці передбачає:

– запровадження нормативів умов праці залежно від видів, місця виконання, особи працівника. Воно охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів виробництва і найманою робочою силою, профспілками і підприємцями тощо;

– створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

– створення мережі центрів служб зайнятості для реєстрації безробітних і фінансової допомоги їм, допомоги в працевлаштуванні, консультацій, сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах;

– створення фондів сприяння зайнятості;

– розробку програм державної допомоги в підготовці кадрів;

– розробку програм державної допомоги у створенні нових робочих місць;

– створення системи матеріальної допомоги у зв'язку з тимчасовим безробіттям.

Головними нормативними актами, відповідно до яких регулюють ринок праці в Україні, є Закон України "Про зайнятість і населення" та Державна програма зайнятості.

Головні функції з регулювання ринку праці в Україні виконує Міністерство праці та соціальної політики. Для реалізації програми зайнятості і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України створено державну службу зайнятості, її обов'язком є: аналіз і прогнозування попиту на робочу силу та її пропозицію; облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання допомоги громадянам у професійній орієнтації, підборі роботи і працевлаштуванні та власникам підприємств у підборі потрібних працівників; реєстрація безробітних і виплата їм допомоги; участь у підготовці територіальних програм зайнятості тощо.

Деякі функції з регулювання ринку праці виконує Міністерство економіки, а також управління, департаменти економіки місцевих державних адміністрацій.

Шляхи вирішення

 

Постановка питання. Дослідження державного регулювання ринку праці є досить актуальним і життєво – необхідним особливо в період організаційно – економічних змін. Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» державна політика зайнятості спрямована на реалізацію конституційного права громадян на працю[1]. Функціонування ринку праці в умовах фінансово-економічної кризи вимагає здійснення заходів, спрямованих на створення умов для мінімізації негативного впливу кризових явищ на стан економічної активності населення, підтримку зайнятості та запобігання масовому вивільненню працівників і значному зростанню безробіття, визначає актуальність досліджуваної теми.

Питання формування ринку праці висвітлювались у працях вітчизняних вчених-економістів: Бандура С.І., Богині Д.П., Борщевського П.П., Вовканича С.Й., Геєця В.М., Герасимчука М.С., Долішнього М.І., Заяць Т.А., Злупка С.М., Колот А.М., Купалової Г.І., Лібанової Е.М., Лукінова І.І., Мандибури В.О., Онищенка В.П., Петрової І.Л., Петюха В.М., Пирожкова С.І., Приймака В.І., Садової У.Я., Семів Л.К., Шаленко М.В., Шевченко Л., Якуби К.І. Тривають наукові дискусії щодо специфіки формування ринку праці у трансформаційних умовах, коли за орієнтир розвитку обрано соціальні пріоритети.

Водночас формування та функціонування повноцінного ринку праці неможливе лишень за умов саморегуляції за рахунок дії ринкових механізмів. Інструментарій регулювання ринку праці повинен гармонійно поєднувати механізми ринкового та адміністративного регулювання.

Мета статті – дослідити стан та вирішити шляхи вирішення державного регулювання ринку праці.

Виклад основного матеріалу. Ринок праці є одним з основних елементів ринкової економіки. Він являє собою систему організації найманої праці на засадах закону попиту і пропозиції. Включає в себе: працедавців (пред'явників попиту на працю), робочу силу, що пропонує на ринку свою здатність до праці, а також механізми й інститути узгодження всіх інтересів найманих працівників і працедавців.

 В сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності набувають проблеми ефективної зайнятості населення України, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість яких залежить від товарного ринку. Кон'юнктура ринку формується під впливом стану економіки, способу господарювання і структурних змін, технічного і організаційного рівня підприємств, кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва і робочої сили. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.

Недооцінка сфери зайнятості в останні роки щодо її впливу на розвиток економіки, рівень та якість життя населення призвела до того, що механізм зайнятості був не стільки каталізатором, скільки гальмом економічних реформ. В Україні сформувався ринок праці з обмеженим попитом.

Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що здійснюють повсякденну еволюцію суспільства.

Основні напрями проведення державної політики зайнятості на 2010 – 2011 роки є інструментом регулювання ринку праці за допомогою правових, організаційних та економічних важелів, які створюють умови для мінімізації негативного впливу фінансово-економічної кризи на стан ринку праці, підвищення економічної активності населення. Вони визначають шляхи та заходи розв’язання проблем зайнятості населення та передбачають консолідацію зусиль усіх сторін соціального діалогу, спрямованих на регулювання процесів, які відбуватимуться на національному ринку праці. Таким чином необхідність мінімізації наслідків фінансово-економічної кризи та забезпечення соціального захисту населення від безробіття, стабілізації та подальшого поліпшення ситуації на ринку праці зумовлює визначення наступних напрямів та шляхів державного регулювання ринку праці.

Провідними державами світу напрацьований багатий досвід регулювання ринку праці. Однак невирішеним залишається питання щодо прийнятності тієї чи іншої моделі, проектованої на український ґрунт. У будь-якому випадку власна модель повинна бути адаптованою до національних особливостей та менталітету, потребує визначення значимих для держави пріоритетів і важелів регуляції.

Ефективність державного регулювання ринку праці у нинішніх трансформаційних умовах не може визначатися одним видом державної політики. Виходячи з положень сучасної економічної теорії, необхідно віднаходити консенсус між монетарною й фіскальною політикою з урахуванням соціальних і правових чинників. Зважаючи на зазначене, ваги набуває інституційна теорія регулювання ринку праці. Інституційний напрям регулювання ринку праці відображає широкий спектр діяльності державних органів щодо впливу на попит і пропозицію праці.[3,с.97-99]

Нині нормативно-правова база регулювання ринку праці України достатньо багата й наповнена; запроваджено систему соціального страхування на випадок безробіття; водночас існує низка проблем. Так, вимогою сьогодення є вирішення суперечностей щодо важкості тягаря податкових і соціальних виплат і розмірів соціального забезпечення тих, хто цього потребує, — це обмежує можливості розширення сфери прикладання праці та працевлаштування, утворюючи таким чином замкнене коло. Вирішення цього питання пропоную на користь соціального забезпечення, відшуковуючи джерела для покриття через регуляцію податкових відрахувань. Водночас підвищення заробітної плати в економіці автоматично збільшує обсяги податкових відрахувань, що створить резерв коштів для соціальних виплат. Пропонується змінити непрямі податки на прямі, тобто перенести тягар значної їх кількості на кінцевого споживача, у той же час звільнивши його від сплати невластивих йому відрахувань. Для удосконалення податкового законодавства необхідно, аби воно набуло більш персоніфікованого характеру, тобто градуювалося щодо сфери діяльності підприємства, місця його розташування, обставин діяльності, наявності природних ресурсів, виробничих площ.

Іншою невирішеною проблемою, дотичною до вказаної є умови провадження підприємницької діяльності. Для цього необхідно доопрацювати, а подекуди й прийняти нове українське законодавство, запобігаючи при цьому частим змінам в умовах провадження підприємницької діяльності та ведення звітності. Це стосується насамперед введення пільгового оподаткування для новостворених підприємств (до 1 року), цільового та адресного кредитування.

На розвиток подій, які відбуватимуться на національному ринку праці в 2010-2011 рр., впливатимуть зміни в економіці та соціальній сфері країни, зумовлені, насамперед, фінансово-економічною кризою та її наслідками, а також соціально-економічними перетвореннями у зв’язку з набуттям Україною членства у Світовій організації торгівлі (СОТ).

Згортання підприємствами в умовах фінансово-економічної кризи своїх економічних програм, зменшення потреби у працівниках та ризики масових вивільнень, тінізація зайнятості зумовлює моделювання очікуваних у             2010-2011 рр. параметрів зайнятості населення на рівні 2004-2005 рр., пов’язаних, з одного боку, із скороченням економічного потенціалу роботодавців, а з іншого – з низьким рівнем життя населення.

Згідно з прогнозними даними у 2010 р. передбачається стабілізація ситуації на ринку праці та закріплення позитивних тенденцій у сфері зайнятості населення.

Починаючи з 2011 р., очікується переломлення подій на ринку праці, пов’язаних з поступовим виходом економіки країни з кризи (чисельність зайнятого населення віком 15-70 років зросте до 20,6 – 20,4 млн. осіб, рівень безробіття, визначений за методологією МОП, знизиться до 7,6 – 8,1 відсотка економічно активного населення віком 15-70 років).

У 2010-2011 рр. зусилля центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері зайнятості населення будуть спрямовані на мінімізацію наслідків фінансово-економічної кризи та поліпшення ситуації на ринку праці. З цією метою передбачається забезпечити у ці роки розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць більш як для 1,4 млн. осіб.

Заходи щодо регулювання ринку праці зі сторони держави умовно поділяють на активні та пасивні.[6]

До активних заходів належать: створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо; профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів; організація громадських робіт; посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили; розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначатися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості.[4,с.52-55]

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікації), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

Висновок. Таким чином, серед заходів регулювання ринку праці першочергового значення набуває удосконалення нормативно-правого поля регулювання ринку праці, вирівнювання системи соціальних стандартів і гарантій; заходи непрямого економічного впливу (стимулювання діяльності великих та особливо малих підприємств, підтримка сільськогосподарського виробника тощо). Зниження напруженості на ринку праці можливе завдяки створенню робочих місць із режимом неповного робочого дня передусім у пріоритетних видах економічної діяльності. Запропоновано змістити акценти у державній політиці зайнятості на інноваційну компоненту із пріоритетним розвитком людини в умовах інформаційного суспільства та нарощування глобалізаційних процесів. В даний час український ринок праці не збалансований, про що свідчать серйозний дисбаланс у першу чергу з боку попиту.

В Україні йде формування конкретних механізмів державного регулювання ринку трудових ресурсів. Визначені кроки тут уже зроблені: створена державна служба зайнятості, розгортається система перепідготовки кадрів, офіційно встановлюються прожитковий мінімум і мінімальна заробітна плата. Утім, поки два останніх індикатори є в Україні (на відміну від високорозвинених країн з ринковою економікою) лише умовними показниками.

Список використаної літератури:

1. Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.1991 № 803-XII // Відомості Верхов­ної Ради України. - 1991. - № 14. – С. 120 – 170.

2. Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 // Відомості Верхов­ної Ради України. - 1995. - № 17 (зі змінами та доповненнями).

3. Бражко О. В. Вплив людського потенціалу на соціально-економічний розвиток України / О. В. Бражко // Економіка та держава. – 2009. – №7. – С.97-99.

4. Кондратюк Т. В. Характеристика сфери сімейних відносин суспільств сучасного типу як об'єкта державного управління / Т. В. Кондратюк // Економіка та держава. – 2009. – №8. – С. 52-55.

5. Офіційний сайт Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського [сайт http // www.nbuv.gov.ua]

6. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [сайт http // www.ukrstat.gov.ua]

 

 

 

План роботи
Вступ

1. Особливості державного регулювання ринку праці:

1.1 Характеристика ринку праці

1.2 Заходи державного регулювання ринку праці

2. Напрями прямого економічного впливу держави на розвиток ринку праці в Україні

Висновок

Список використаної літератури

 


Вступ

ринок праця державне регулювання

Тема роботи: Державне регулювання ринку праці.

Мета роботи: визначити поняття ринку праці та державного регулювання ринку праці; охарактеризувати заходи державного регулювання ринку праці; описати напрями прямого економічного впливу держави на розвиток ринку праці в Україні.

Державне регулювання економіки становить своєю головною ціллю дотримувати інтереси держави, суспільства в цілому, соціально незахищених верств населення, не забуваючи при цьому про права та свободи особистості. Держава слідкує за тим, щоб в умовах економічної свободи суспільні інтереси не були утиснуті устремліннями та інтересами окремих регіонів, соціальних груп, галузей, монополій, підприємців, приватних осіб. Державне регулювання направлено на захист інтересів майбутніх поколінь, охорону навколишнього середовища, застереження її забруднення, загибелі природи.

Існують, застосовуються різноманітні форми державного регулювання економіки, основними з якими являються: безпосереднє державне управління, податкове, грошово-кредитне, бюджетне, цінове, соціальне регулювання, соціальне страхування, регулювання умов праці, трудових відносин, оплати праці, державне антимонопольне регулювання та інші.

Державне регулювання ринку праці звичайно здійснюється за допомогою державного законодавства про працю та зайнятість. Таке законодавство призвано забезпечувати охорону праці, дотримання трудових контрактів, мінімальну заробітну плату, виплату допомоги з безробіття. Держава також має право встановлювати тарифи оплати праці. Воно приймає на себе навчання безробітних.

 


1. Особливості державного регулювання ринку праці
1.1 Характеристика ринку праці
Важливу групу об’єктів державного регулювання становлять ринок праці України та її регіонів, а також зайнятість населення.

Ринок праці – це соціально-економічна підсистема в системі ринкових відносин, що базується на збалансованості попиту й пропозиції робочої сили, основним важелем регулювання якої є ціна робочої сили.

Основним показником оцінювання ринку праці є співвідношення між наявними вільними робочими місцями та кількістю осіб, які шукають роботу. Така складна соціально-економічна підсистема, як ринок праці, в Україні тільки починає формуватися.

Зважаючи на особливості суспільно-економічного розвитку ринок праці в Україні набирає специфічних ознак, яких не мають країни зі стійкими ринковими відносинами і ті з них, що розпочали регулювати ці відносини. До таких особливостей належать:

- довгострокове (протягом формування кількох поколінь) існування суспільства в умовах гарантованого, а то й примусового залучення до праці;

- неготовність державних структур (від законодавця до урядового виконавця найнижчого державного органу) бачити в безробітному об’єкт захисту та піклування з боку держави;

- нездатність частини громадян оцінити пропоновану роботу як вищу соціальну гарантію і їхнє прагнення будь-якою ціною “відпочити” за рахунок допомоги по безробіттю;

- залежність роботодавця (здебільшого керівника державного підприємства) від суспільного погляду, згідно з яким негативно трактується стан безробіття та становище безробітного. Це негативно впливає на державну політику зайнятості в Україні, специфічно позначається на проблемі безробіття та її соціальних наслідках.

Згідно з теорією ринкової економіки “безпечний” для суспільства рівень безробіття становить 2–6 %, однак це передбачає рівень повної зайнятості, тобто природний рівень безробіття, коли кількість осіб, які шукають роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Безробіття в цьому разі виникає внаслідок того, що професійно-кваліфікаційна структура (структура безробіття) не відповідає природній плинності.

У США, наприклад, природний рівень безробіття становить 5–6 %. Це означає, що економіка цієї країни, в якій сукупна робоча сила досягає 121 млн. осіб, спроможна утримувати 6–7 млн. незайнятих, до того ж існує також невизначена кількість вільних робочих місць.
1.2 Заходи державного регулювання ринку праці
Державне регулювання ринку праці направлене на досягнення раціонального в конкретних соціально-економічних умовах рівня зайнятості, найбільшої відповідності професійній структурі займаних робочих місць, пом’якшення наслідків безробіття.

Державні заходи, що впливають на величину і структуру попиту на робочу силу, — створення нових робочих місць за рахунок скорочення робочого дня на вже існуючих робочих місцях.

Адміністративні заходи загальної спрямованості зводяться до регулювання режиму роботи і відпочинку. Державні органи законодательно встановлюють, як правило, максимальну тривалість робочого тижня. Ця величина безпосередньо впливає на число робочих місць: скорочення максимальної тривалості робочого тижня, призведе до утворення додаткових робочих місць. Застосування цієї міри в сучасних умовах України потребує певної обережності. З одного боку, вона дозволяє знизити рівень безробіття для тих, що ще працюють і зменшити існуюче безробіття, з іншого боку, може негативно позначитися на ефективності економіки в цілому.

Серед спеціалізованих адміністративних заходів регулювання, що поширюють свою дію на окремі групи населення, слід виділити квотування робочих місць для інвалідів. Цей захід, природно викликає негативне відношення роботодавців, оскільки зобов'язує їх приймати на роботу осіб, які не володіють достатньою кваліфікацією і досвідом або що мають обмеження за станом здоров'я. Тому ця захисна адміністративна міра звичайно доповнюється економічною заохочувальною дією на підприємців, які надають роботу даним групам людей. Сюди перш за все відносяться різні пільги, виплата субсидій.

Слід згадати дещо нетрадиційну адміністративну міру захисту молоді за допомогою зниження, як не дивно, в певних випадках віку виходу на пенсію через старість. Подібні міри мають ефект в Швеції, Іспанії.

Серед загальних економічних заходів державного регулювання виділимо допомогу у відкритті підприємств, державні субсидії на розширення виробництва, відкриття нових державних підприємств, предоставлення державних замовлень промисловості в період спадів, організацію суспільних робіт.

Сприяння в організації власної справи, що надається службами зайнятості, включає як надання консультаційної і матеріальної допомоги, так і допомоги у відборі і підготовці працівників для знов побудованої фірми. Допомозі в організації власної справи слід приділяти особливу увагу, тому що це пов’язано не лише з працевлаштуванням людини, охочої організувати свою справу, але і з створенням нових робочих місць. Відносно приватних підприємців держава використовує різні заходи, стимулируючі їх розширювати своє виробництво, причому там, де виникає гостра необхідність в додаткових робочих місцях.

У числі економічних спеціалізованих заходів особлива увага в розвинених країнах надається створенню підприємств так званої захищеної зайнятості – спеціалізованих підприємств для інвалідів. Це ще один приклад захисного регулювання. Такі підприємства менш конкуретноспроможні, чим звичайні, із-за низької продуктивності праці, тому вимагають фінансової підтримки з боку держави. Але вони дають інвалідам можливість працювати, тому розглядаються як ефективна міра для працевлаштування даної соціально уразливої групи.

Організація суспільних робіт – спосіб створення тимчасових робочих місць для тих, хто не знайшов собі застосування на ринку праці. Цей захід направлений на захист безробітних і не відноситься до тих, хто має роботу.

Держава володіє економічними засобами регулювання величини і структури пропозиції робочої сили. Податкові важелі, що дозволяють стимулювати або обмежувати пропозицію робочої сили, представляє собою групу, яку можна охарактеризувати і як економічну, і як адміністративну. Кількість робочих місць, як правило, більше кількості людей, їх що займають, за сумісництвом. Тому заходи, що обмежують сумісництво, дозволяють одержати вакантні робочі місця. Ставки прибуткового податку, що суттєво зростають залежно від числа місць роботи людини, дозволяють знизити попит на робочі місця з боку тих, хто вже має роботу.

До економічних заходів, регулюючих структуру пропозиції, відноситься організація перепідготовки населення. Основною системою є організація перепідготовки за рахунок фонду зайнятості, яка охоплює офіційно зареєстрованих безробітних. Для фінансування системи перепідготовки необхідно залучати кошти підприємств, причому не тільки стягуючи з них внески до фонду зайнятості, але і зобов’язуя їх платити за навчання працівників, яким загрожує безробіття. Щоб ці витрати не лягали тягарем на підприємство, необхідно розробити механізм пільгового оподаткування для них.

Такі заходи мають в основному економічний характер і є спеціалізованими, оскільки направлені на полегшення працевлаштування працівників, вимушених змінити місце проживання. Слід відмітити, що для України характерна велика прихильність до одного місця проживання, чим в розвинених країнах (із-за існування прописки, неоднакових матеріальних умов в різних регіонах, сімейних зв'язків і т.д.), що утрудняє застосування вказаних заходів. Крім того, ситуацію ускладнюють і проблеми міграції з “гарячих точок”.

Розглянемо далі заходи по регулюванню заробітної платні. Дія на заробітну плату можна розглядати як загальний економічний спосіб певного регулювання попиту і пропозиції. Дія на пропозицію робочої сили очевидно, оскільки величина заробітку багато в чому визначає й структуру пропозиції праці, і прагнення працювати в декількох місцях. З іншого боку, держава, проводить, підтримуючи певну політику у області заробітної плати, може впливати на величину і структуру попиту на робочу силу.

Його втручання може бути адміністративним або економічним. Вплив на тривалість робочого часу і оплату одиниці робочого часу звичайно носить адміністративний характер, у більшості розвинутих країнах держава регламентує максимальну тривалість робочого тижня та мінімальну заробітну плату. Ці норми являються орієнтиром при укладенні трудового договору між підприємцями та працівниками.


2. Напрями прямого економічного впливу держави на розвиток ринку праці в Україні
Визначальними напрямками прямого економічного впливу держави на розвиток ринку праці в Україні є такі:

ü формування оптимальних нормативів пільгового оподаткування підприємствам, які створюють додаткові робочі місця для громадських робіт і фонди страхування на випадок безробіття;

ü формування оптимальних нормативів пільгового оподаткування та застосування пільгових кредитів для підприємств, що приймають на роботу жінок, молодь, інвалідів та інших осіб, які підпадають під 5%-ву квоту. Водночас нормативні штрафи та санкції мають застосовуватись до підприємств, що відмовляють у прийомі на роботу зазначеним особам. Механізм дії цих важелів повинен бути законодавчо врегульований;

ü оптимізація заробітної плати робітника з урахуванням ціни мінімального споживчого кошика. Цей норматив та механізм його дії мають визначатися виходячи з цін мінімального споживчого кошика для робітника та членів його сім’ї, які перебувають на його утриманні, та ціни робочої сили. Зазначений норматив має враховувати також регіональний рівень цін на споживчі товари та особливості змін ціни робочої сили на регіональному ринку праці;

ü оптимізація нормативу допомоги по безробіттю на рівні фізіологічного мінімуму споживання на безробітного та членів його сім’ї, які перебувають на його утриманні;

ü уведення квот на постачання робочої сили. Механізм застосування таких квот має враховувати можливості працевлаштування робочої сили в регіоні, рівень попиту на неї, рівень цін, наявність житла та розвиток соціальної інфраструктури;

ü дотації підприємствам, що створюють центри підготовки та перепідготовки кадрів на потребу ринку. Механізм надання таких дотацій має враховувати регіональний попит на робітників певної спеціальності в регіоні та якість підготовки кадрів.

Ще одним напрямком державного впливу на ринок праці є державні контракти. Вони укладаються між державою та підприємствами, спрямовуватися на створення додаткових робочих місць і пом’якшення наслідків безробіття, створення робочих місць на громадських роботах регіонального масштабу. Державні контракти мають ураховувати стан ринку праці на перспективу, інших сегментних ринків і розвиток демографічної ситуації в регіоні.

 


Висновок
Державне регулювання ринку праці має дуже важливе значення, тому що направлене на досягнення раціонального в конкретних соціально-економічних умовах рівня зайнятості, найбільшої відповідності професійній структурі займаних робочих місць, пом’якшення наслідків безробіття.

Державна політика у області зайнятості в Україні покликана охоплювати регулювання заробітної платні, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва, надання допомоги безробітним в організації власної справи, створення мережі підприємств захищеної зайнятості для інвалідів, організацію перепідготовки працівників, організацію суспільних робіт, виплату допомоги по безробіттю.

Розрізняють наступні заходи державного регулювання ринку праці: адміністративні загальної направленості, спеціалізовані адміністративні, загальні економічні, організація суспільних робіт, регулювання величини та структури пропозиції робочої сили.

 


Список використаної літератури
1. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000.

2. Брич В. Я. Регулювання ринку праці: регіональні аспекти. – К., 1997.

3. Державне регулювання економіки / За ред І.Р. Михасюка. – К.: АТІКО, Ельга-Н, 2000.

4. Дідівська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002.

5. Михасюк І.Р., Залога З.М., Сажинець С.Й. Державне регулювання перехідної української економіки. Львів, 1998.

6. Гуревич М.М. Государственное регулирование в условиях рыночной экономики. – Харьков, 1995.

7. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. Навч. посіб. – К., 1994.

8. Бондар И.К. Рынок труда и безработица. – К., 1992.

9. Заяць Т., Данюк В. Перспективні методи регулювання регіональних ринків праці // Україна: аспекти праці. – 1997. - № 5. – С. 3-5.

10. Мельник А. Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду. Світовий досвід і проблеми України. – Тернопіль, 1995.

 

 

Дідківська «Державне регулювання економіки (2006)» Предмет «Державне регулювання економіки»



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2021-08-16; просмотров: 30; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.151.106 (0.08 с.)