Поняття нотаріального процесуального права

Поняття нотаріального процесуального права

 

Нотаріальні процесуальні відносини — це суспільні відносини, які виникають між особами, що вчиняють нотаріальні дії, та особами, що звертаються за вчиненням нотаріаль­них дій у порядку, передбаченому законодавством про нотаріат. Нотаріальні процесуальні відносини мають такі ознаки:

—          наявність обов'язкового суб'єкта — нотаріуса або інших ор­ганів чи осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних дій;

· встановлення меж компетенції нотаріуса, наданих йому державою, що визначаються нормами національного та міжна­родного законодавства;

· правоохоронний та правозахисний характер діяльності но­таріату;

· добровільність вступу в нотаріальні процесуальні відноси­ни, укладання та посвідчення договорів;

· безспірний характер нотаріальних процесуальних відно­син, тобто безспірність юридичних фактів і прав, на яких засно­вується нотаріальне провадження;

· письмова форма реєстрації нотаріальних дій і нотаріально­го діловодства.

Для регулювання відносин у сфері нотаріальної діяльності дер­жава встановлює спеціальні норми, сукупність яких створює га­лузь права — нотаріальне процесуальне право. Отже, нотаріальне процесуальне право — це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі здійснення но­таріальних дій між нотаріальними органами та особами, які звер­таються за вчиненням цих дій. Нотаріальне процесуальне право має специфічні, притаманні тільки йому предмет і метод.

Предме­том нотаріального процесуального права є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення нотаріальних дій між но­таріальними органами та особами, які звертаються за вчиненням цих дій і врегульовані нормами нотаріального процесу.

Нотаріальне процесуальне право є самостійною галуззю права, яка має тісний зв'язок з іншими галузями матеріального і процесуального права, зокрема цивільним, цивільно-процесуальним сімейним, земельним, житловим та адміністративним правом.

Нотаріус

Вимоги до посади нотаріуса

Нотаріус — це посадова особа, наділена повноваженнями вчиняти нотаріальні дії, передбачені законом. При здійсненні нотаріальної діяльності нотаріус як особа, яка виконує делегований державою функції, шляхом надання кваліфікованих юридичних порад забезпечує дотримання єдності інтересів громадян т; держави. Водночас нотаріус несе відповідальність за вчиненню нотаріальних дій відповідно до закону.

1. Нотаріусом може бути тільки громадянин України,  втрата особою громадянства України або виїзд за межі Україні: на постійне проживання є підставою анулювання свідоцтва пре право на заняття нотаріальною діяльністю.

2. Нотаріус повинен мати вищу юридичну освіту, тобто закінчити відповідний факультет університету, академії, інституту. Е минулому посаду нотаріуса дозволялось обіймати і особам, які не мали вищої юридичної освіти, за певних умов (не менше трьох років роботи за спеціальністю юриста, навчання на останніх кур­сах вищого навчального закладу відповідного фаху).

3. Майбутній нотаріус має пройти обов'язкове стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, який займається приватною нотаріальною діяль­ністю, що дозволяє підготувати нові кадри до практичної роботи.

4. Для визначення рівня професійної підготовки осіб, які ма­ють намір займатися нотаріальною діяльністю, наступним етапом є складання кваліфікаційного іспиту.

5. Після складання іспиту потрібно одержати свідоцтво і право на зайняття нотаріальною діяльністю, яке є підставою і призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації щ ватної нотаріальної діяльності.

6. Особа, яка має намір розпочати нотаріальну діяльність, не повинна мати судимість. Винесення обвинувального вироку щодо нотаріуса також є підставою для анулювання свідоцтва і право на заняття нотаріальною діяльністю.

7. Нотаріус не може перебувати в штаті інших держави: приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім передбаченої законом, а також викладацьку і наукову у вільний від роботи час.

Так нотаріусом може бути громадянин України, який:

· має вищу юридичну освіту і отримав освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра;

· вільно володіє державною мовою;

· має досвід роботи у сфері права не менше п'яти років, із і помічником нотаріуса (стажистом) — не менше двох років.

 Стажування нотаріуса

Як зазначалося вище, обов'язковою умовою для майбутнього нотаріуса є проходження стажування протягом шести місяці: державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса. Стажування має на меті підготувати осіб, які мають намір займатися нотаріальною практикою, до практичної роботи, адже знання що вони здобувають у навчальних закладах, мають теоретичний характер.

Стажистом нотаріуса може бути особа, яка має вищу юриді ну освіту (університет, академія, інститут). Право на проходж ня стажування мають також особи, які до набрання чинності І коном УРСР «Про освіту» закінчили інші вищі навчальні зак. ди за спеціальністю «Правознавство».

За ст. З Закону України «Про нотаріат», строк стажував становить шість місяців. Слід відзначити, що незалежно від п; чин скороченню він не підлягає; навіть об'єктивні умови, такі хвороба, вагітність, робота за спеціальністю в минулому, д татній рівень підготовки, не впливають на цей термін. Пита* строку стажування останнім часом широко дискутується, оскі ки багато фахівців вважає його недостатнім для підготовки ви копрофесійних спеціалістів, потрібних для нотаріальної дія ності, і тому вимагає його подовження до одного року. У проект Закону «Про нотаріат», про який вже йшлося, ця вимога взагалі змінюється на «досвід роботи у сфері права не менше п'яти років, із нзої помічником нотаріуса (стажистом) — не менше двох років».

На кваліфікаційні комісії при управліннях юстиції покладено: з'язок щодо проведення конкурсного відбору осіб із метою за­рахування їх до резерву на заміщення посади стажиста но­таріуса.

Стажист нотаріуса проходить стажування в державній но­таріальній конторі або у приватного нотаріуса. Умови роботи визначаються трудовим контрактом між стажистом і державною нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом з додержанням законодавства про працю. Стажисти користуються всіма правами і пільгами, встановленими для працівників державних но­таріальних контор і приватних нотаріусів.

Нотаріус забезпечує підготовку стажиста до нотаріальної діяльності.

В обов'язки стажиста входить сумлінне виконання обов'язків, покладених на нього трудовим контрактом, примірною програ­мою для стажування та індивідуальними планами. Він повинен додержуватися трудової дисципліни, правил внутрішнього тру­дового розпорядку.

Під час стажування стажист зобов'язаний вивчити законодав­ство про нотаріат, а також законодавчі акти з різних галузей пра­ва. Одночасно з вивченням нормативних актів стажист повинен знайомитися з практичною діяльністю нотаріату, діловодством, реєстрацією нотаріальних дій.

Для набуття практичного досвіду стажист бере участь у прийомі громадян, перевірці документів, наданих для вчинення нотаріальних дій; складає проекти договорів, свідоцтв та інших документів; визначає розмір оплати та державного мита; бере участь у інших нотаріальних діях.

Відповідальність за проведення стажування в державних но таріальних конторах покладається на завідуючого нотаріальнок конторою або його заступника, а в приватного нотаріуса — не цього нотаріуса.

Безпосередній керівник стажування повинен мати принаймні п'ятирічний практичний досвід на посаді нотаріуса за відсутності зауважень по роботі.

Керівництво і контроль за проведенням стажування здійсню­ють Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Після закінчення стажування в державній нотаріальній кон­торі керівник стажування складає висновок про результати про­ходження стажування, вказуючи ступінь підготовки стажиста, одержані ним у процесі стажування практичні навички і знання. Протягом трьох днів після закінчення стажування він подає завідуючому нотаріальною конторою або його заступникові цей висновок для розгляду і затвердження. Слід відзначити, що в за­конодавстві не зазначено, яким чином повинно оформлюватись проходження стажування у приватного нотаріуса, а тому автор вважає, що приватний нотаріус повинен аналогічно складати висновок про результати проходження стажування і затверджу­вати його.

Після одержання висновку особа, яка має намір займатись но­таріальною діяльністю, звертається до кваліфікаційної комісії но­таріату із заявою про допуск до складання кваліфікаційного іспи­ту. Головним завданням кваліфікаційних комісій є визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір зайняти­ся нотаріальною практикою.

Для вдосконалення порядку стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, на кваліфікаційні комісії, крім прийняття кваліфікаційного іспиту, покладено обов'язки з проведення конкурсного відбору осіб з метою зарахування їх до резерву на заміщення посади стажиста нотаріуса.

Учасників конкурсу повідомляють за десять днів про час і місце засідання кваліфікаційної комісії. За рішенням комісії до участі в конкурсі допускаються особи, які відповідають умовам конкурсу. Так, не беруть участі в конкурсі особи, які досягли пенсійного віку, та особи, звільнені з державної служби за пору­шення вимог Законів України «Про державну службу», «Про бо­ротьбу з корупцією та організованою злочинністю».

При конкурсному відборі враховується наявність знань із пи­тань нотаріату та стажу роботи за спеціальністю юриста. Береть­ся до уваги робота помічником приватного нотаріуса, секретаря або консультанта в державній нотаріальній конторі впродовж щонайменше двох років, а також позитивна характеристика з ос­таннього місця роботи. Крім того, враховується і положення ст. З Закону України «Про нотаріат» — стажист не може перебувати у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, підприємств, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької та наукової. Основною ж умовою є позитивний вис­новок керівника стажування про результати проходження ста­жування, оскільки за негативного висновку комісія має вирішу­вати питання щодо подовження стажування тощо.

На підставі аналізу поданих документів, а також співбесід кваліфікаційна комісія голосуванням приймає рішення стосов­но кожного учасника конкурсу. Рішення комісії за результатами проведеного конкурсу є остаточним.

 

2. Складання кваліфікаційного іспиту

 

Після проходження стажування особа, яка має намір займа­тись нотаріальною діяльністю, повинна скласти кваліфікаційний іспит. Для цього особа подає особисто або надсилає поштою до кваліфікаційної комісії заяву, засвідчену в установленому поряд­ку копію диплома про вищу освіту і висновок про результати про­ходження стажування.

Кваліфікаційна комісія зобов'язана розглянути одержані до­кументи і прийняти кваліфікаційний іспит протягом місяця від дня надходження документів. Заяви осіб, які мають намір займа­тися нотаріальною діяльністю, розглядаються на засіданні кваліфікаційної комісії та приймається рішення про допуск їх до складання кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому. На засіданні, в разі необхідності, можуть бути присутніми: особа, яка подала документи; представники підприємств, установ, ор­ганізацій, які зацікавлені в розгляді заяви; запрошується керівник стажування, щоб перевірити стан виконання індивідуального плану стажиста.

Розгляд заяв починається з доповіді голови комісії, його заступ­ника або секретаря, які попередньо вивчали подані до комісії доку- менти. Після аналізу поданих документів заслуховуються особи, які є присутніми на засіданні комісії. Далі кваліфікаційна комісія приймає рішення про допуск до кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому. Рішення про відмову в допуску до кваліфіка­ційного іспиту повинно бути вмотивованим, бо таку відмову мож­на оскаржити.

У практиці прийняття кваліфікаційного іспиту вже склалися певні вимоги. Так, під час іспиту в середньому використовується від 10 до 20 білетів, в кожному з яких міститься від 6 до 10 запи­тань та одне практичне завдання. Аналіз практики складання кваліфікаційних іспитів вказує на доцільність прийняття кваліфікаційного іспиту в письмовій формі з обов'язковим долу-ченням до протоколу засідання комісії чернеток відповідей. Усі додаткові запитання і відповіді до них повинні фіксуватись у про­токолі засідання. Це, за оскарження рішення комісії, полегшує роботу Вищої кваліфікаційної комісії та дає їй можливість пра­вильно розглянути скаргу.

Рішення кваліфікаційної комісії приймається відкритим го­лосуванням більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії.

Про наслідки складання іспитів кваліфікаційні комісії оголо­шують заінтересованим особам у день складання ними іспитів. На підставі складеного іспиту кваліфікаційна комісія виносить рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяль­ності.

Якщо за рішенням комісії особа не склала іспиту, то вона має право на повторний іспит не раніше ніж через один рік.

Якщо заінтересована особа не погоджується з рішенням кваліфікаційної комісії, вона може оскаржити його у Вищий кваліфікаційній комісії при Міністерстві юстиції України в місячний строк від дня вручення заінтересованій особі копії цьо­го рішення.

Скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату розг­лядаються Вищою кваліфікаційною комісією у місячний термін за участю особи, яка подала скаргу, і представника комісії но­таріату, рішення якої оскаржується. Неявка цих осіб не є пере­шкодою для розгляду скарги, але в деяких випадках комісія мо­же визнати присутність їх обов'язковою. На засіданні також мо­жуть бути присутніми представники підприємств, установ та ор­ганізацій, заінтересованих у розгляді скарги.

Розгляд скарги починається доповіддю члена комісії, який попередньо вивчив скаргу і додані до неї документи. Після цього заслуховуються присутні на комісії особи, проводяться дослідження та аналіз необхідних документів.

Рішення приймається відкритим голосуванням простою біль­шістю голосів від кількості присутніх членів комісії. Воно викла­дається в письмовій формі, підписується головуючим на засіданні та членами комісії, є остаточним і оскарженню не підлягає.

За результатами розгляду скарги комісія може винести такі рішення:

—      залишити рішення кваліфікаційної комісії нотаріату без
зміни, а скаргу — без задоволення;

допустити особу до повторного складання кваліфікаційного іспиту, але вже перед Вищою кваліфікаційною комісією;

скасувати рішення кваліфікаційної комісії нотаріату і до­пустити особу до заняття нотаріальною діяльністю.

У триденний строк копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії видається особі, стосовно якої воно було винесено.

Після рішення кваліфікаційної комісії нотаріату про допуск до нотаріальної діяльності заінтересована особа одержує в Міністерстві юстиції України свідоцтво про право на заняття но­таріальною діяльністю.

 

 Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю —це документ, що видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату або Вищої кваліфікаційної комісії про допуск до нотаріальної діяльності та є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Порядок видачі свідоцтва регулює Положення, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 20 січня 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції від 25 грудня 1997 р.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю (далі — свідоцтво) може бути видане громадянину України, який має ви­щу юридичну освіту (університет, академія, інститут), пройшов стажування в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, та склав кваліфікаційний іспит.

Свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Свідоцтво видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юс­тиції Республіки Крим, обласному, Київському та Севастополь­ському управліннях юстиції, а у випадку успішного складання особою повторного іспиту Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України — на підставі її рішення.

За видачу свідоцтва необхідно внести відповідну плату на ра­хунок Міністерства юстиції України. Розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю встанов­люється постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з постановою КМ від 8 черв­ня 1996 р. Зараз встановлено плату за видачу такого свідоцтва в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за видачу його дубліката — в розмірі 50% цієї суми.

Від плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріаль­ною діяльністю звільняються нотаріуси, які на день набрання чинності Законом України «Про нотаріат» працювали в держав­них нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юс­тиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, робота яких безпосередньо пов'язана з керівницт­вом і контролем за діяльністю нотаріату.

Для одержання свідоцтва у Міністерство юстиції України по­дається заява, до якої додається рішення кваліфікаційної комісії або Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, якщо іспит було складено повторно, і документ банківської установи про внесення плати за видачу свідоцтва. При подачі заяви має бути пред'явле­ний документ, що посвідчує особу заявника, а також інші доку­менти, передбачені згаданим Положенням. Заява має бути розг­лянута протягом місяця від дня її подання.

Розглянувши заяву, Міністерство юстиції України може ви­нести три рішення: про видачу свідоцтва, про відмову у видачі свідоцтва чи про залишення заяви без розгляду.

Якщо всі вимоги щодо видачі свідоцтва про заняття нотаріаль­ною діяльністю виконано, а Міністерство юстиції дійде висновку про можливість заняття заявника нотаріальною діяльністю, то виноситься рішення про видачу такого свідоцтва. Свідоцтво має встановлену законом форму і містить вказівку про те, хто одер­жує це свідоцтво і що воно є підставою для призначення на поса­ду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Свідоцтво реєструється в Журналі реєстрації виданих свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Відмова у видачі свідоцтва можлива в тих випадках, коли на момент звернення із заявою виникли обставини, які взагалі пе­решкоджають видачі свідоцтва, а усунути їх не можна. У Поло­женні про порядок видачі свідоцтва наведено підстави, що дають можливість застосування цього повноваження, зокрема:

• втрата особою громадянства України;
• винесення щодо цієї особи обвинувального вироку, який набрав чинності;
• винесення ухвали про застосування примусових заходів ме­дичного характеру, що набрала законної сили;
• винесення рішення суду, що набрало законної сили, про об­меження дієздатності особи, визнання її недієздатною;

— інші випадки, передбачені законом України «Про нотаріат».
Важливою гарантією захисту прав особи, яка бажає зайнятися

нотаріальною діяльністю, є її право оскаржити відмову у видачі свідоцтва у суді. Така скарга подається до суду в місячний термін від дня одержання відмови і розглядається в порядку проваджен­ня, що виникає, з адміністративно-правових відносин.

Залишення заяви про видачу свідоцтва без розгляду можливе тоді, коли виникли обставини, які на цей момент перешкоджа­ють видачі свідоцтва, але надалі їх можна буде усунути. Такою обставиною є неподання всіх необхідних документів для видачі свідоцтва, передбачених п. З Положення Міністерства юстиції України «Про порядок видачі свідоцтва про право на заняття но­таріальною діяльністю».

В разі втрати або пошкодження свідоцтва видається його дублікат.

Виходячи з того, що кожна особа, яка має намір зайнятися но­таріальною діяльністю, повинна отримати для цього свідоцтво, припинення нотаріальної діяльності обумовлюється анулюван­ням такого свідоцтва.

Анулювання свідоцтва щодо як державних, так і приватних нотаріусів вирішується Міністерством юстиції України. Це мож­ливо як з власної ініціативи нотаріуса, так і за поданням відповідного управління юстиції. Власна ініціатива — це волевиявлення самого нотаріуса на припинення нотаріальної діяльності з особистих обставин, що їх він має вказати в своїй заяві про ану­лювання свідоцтва.

Реалізація інших підстав анулювання свідоцтва залежить від дій відповідного управління юстиції і настає незалежно від волі нотаріуса.

Передбачені законодавством підстави анулювання свідоцтва Міністерством юстиції України за поданням управління юстиції (ст. 12 Закону України «Про нотаріат») спрямовані на забезпе­чення належного порядку вчинення нотаріальних дій; їх ре­алізація дає можливість усунути від нотаріальної діяльності тих нотаріусів, які порушують закон або через об'єктивні, незалежні від них обставини не можуть проводити цю діяльність.

Закон прямо передбачає такі підстави анулювання свідоцтва:

а)       втрата громадянства України або виїзду за межі України
на постійне проживання;

б)       винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду,
який набрав чинності;

в)       винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса приму­
сових заходів медичного характеру, що набрала законної сили.
Це може бути тоді, коли нотаріус учинив суспільно небезпечне
діяння в стані неосудності або в стані осудності, але захворів до
винесення вироку на душевну хворобу;

г)        винесення постанови про припинення кримінальної справи
щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав. Нереабілітуючі
підстави — такі підстави, коли винність нотаріуса у вчиненні
злочину підтверджена зібраними у справі Доказами, але через
певні передбачені законом обставини він звільняється від
кримінальної відповідальності. Це, наприклад, зміна ситуації,
внаслідок чого вчинене діяння втрачає характер суспільно небез­печного, притягнення нотаріуса до адміністративної відповідаль­ності, передача матеріалів до товариського суду, закінчення стро­ку давності притягнення до кримінальної відповідальності, акт
амністії, акт помилування. В усіх цих випадках до уваги береть­ся той факт, що нотаріус вчинив злочин, але звільняється від
кримінальної відповідальності;

д)       винесення рішення суду, що набрало законної сили, про об­
меження дієздатності особи, яка виконує обов'язки нотаріуса,
визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її
померлою.

Якщо нотаріус зловживає спиртними напоями або наркотичними речовинами і цим ставить себе і свою сім'ю в тяж­ке матеріальне становище, то за рішенням суду він визнається об­межено дієздатним, а таке рішення, що набрало законної сили, є підставою анулювання свідоцтва. Нотаріус, обмежений у своїй дієздатності, не може обіймати таку посаду, де потрібні неуперед­женість, непідкупність і логічне мислення, а людина, обмежена в дієздатності, може зазнати різних негативних впливів. Визнання нотаріуса недієздатним може відбутись унаслідок душевної хво­роби останнього. Людина, яка знаходиться в такому стані, не усвідомлює своїх дій і не може ними керувати;

є) неодноразове порушення нотаріусом чинного законодав­ства при вчиненні нотаріальних дій або грубе порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, ор­ганізацій, громадян. Ця підстава є правовою гарантією забезпе­чення законності вчинення нотаріальних дій і передбачає відповідальність нотаріуса за систематичне порушення ним чин­ного законодавства під час вчинення нотаріальних дій або одно­разове грубе порушення закону, що завдало шкоди названим суб'єктам. Тут мова йде про зафіксовані неодноразові порушення закону, про систематичні порушення. Отже, одне порушення за­кону, яке не завдало шкоди інтересам держави, організацій і гро­мадян, не буде підставою для анулювання свідоцтва. Водночас одне, але грубе порушення закону, яке завдало шкоди названим інтересам, є підставою для його анулювання. Підтвердженням завданої шкоди, а значить, і підтвердженням грубого порушення закону буде рішення суду про стягнення збитків;

є) невідповідність нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності. Анулювання свідоцтва в зв'язку з невідповідністю нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяль­ності, може мати місце в тому разі, коли йдеться про якісь фізичні вади нотаріуса. Але реалізація цієї підстави можлива тільки тоді, коли є медичний висновок про те, що за станом здо­ров'я нотаріус не може виконувати свої професійні обов'язки;

ж) перебування нотаріуса в штаті інших державних, приват­них та громадських оганізацій, заняття підприємницькою і по­середницькою діяльністю, а також виконання іншої оплачува­ної роботи, крім складання, проектів угод і заяв, виготовлення копій документів та виписок з них, дачі роз'яснень з питань вчи­нення нотаріальних дій і консультацій правового характеру, за­няття викладацькою і науковою роботою у вільний від роботи час.

Як вже зазначалось, необхідність забезпечення об'єктивності й не­залежності нотаріуса під час вчинення нотаріальних дій вимагає, щоб нотаріус не перебував у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, не був підприємцем і посередником і вза­галі не виконував іншої оплачуваної роботи. Порушення цієї вимо­ги є підставою для анулювання свідоцтва. Праця в інших ор­ганізаціях, а також заняття підприємництвом чи посередництвом впливали б на законність та об'єктивність вчинюваних но­таріусом дій;

з) порушення вимог щодо додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Додержання таємниці вчинюваних нотаріаль­них дій є одним із принципів діяльності нотаріуса, що забезпечує його авторитет і перешкоджає виникненню несприятливих наслідків для осіб, які звернулися до нотаріуса. Це не лише пору­шення законності (ст. 8 Закону України «Про нотаріат»), а й амо­ральний вчинок, оскільки особи, які звертаються до нотаріуса, часто відкривають йому такі обставини, що вони мають бути впевнені в тому, що таємниці їхньої бесіди буде дотримано;

і) вчинення нотаріальних дій на своє ім'я і від свого імені, на ім'я та від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їх та своїх ро­дичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я та від імені працівників нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом. Остання підстава для анулювання свідоцтва випливає з порушен­ня нотаріусом вимог ст. 9 Закону України «Про нотаріат», яка ре­гулює обмеження у праві вчинення нотаріальних дій, коли він має певну заінтересованість у їх вчиненні. Вимоги ст. 9 Закону служать забезпеченню об'єктивності і законності при вчиненні нотаріальних дій. Для анулювання свідоцтва достатньо одного випадку порушення цієї статті.

Свідоцтво анулюється Міністерством юстиції України за подан­ням управлінь юстиції Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Подання Міністерства юстиції Республіки Крим, управлінь юс­тиції обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій.

Правовою гарантією захисту прав нотаріуса при анулюванні свідоцтва є його право оскаржити ці дії до суду в місячний термін від дня одержання рішення про анулювання свідоцтва. Скарга розглядається в порядку провадження, що виникає з адміністра­тивно-правових відносин.

 

 Присяга нотаріуса

Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій в урочистій обстановці приносить присягу та­кого змісту: «Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і за­конні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса».

Урочиста присяга тісно пов'язана з етичною стороною діяль­ності нотаріуса. В ній відображені як положення, які знайшли своє закріплення в законодавстві про нотаріат — виконання обов'язків згідно з законом, охорони прав і законних інтересів громадян і організацій, збереження таємниці нотаріальних дій, так і положення морально-етичного плану — сумлінність, совісність, повага до високого звання нотаріуса. Присяга має важ­ливе психологічне значення в становленні нотаріуса як про­фесіонала. Приносячи присягу особа водночас відчуває свою при­належність до певного професійного кола, яке має свої етичні принципи та відчуває моральну відповідальність за її виконання.

Порушуючи присягу, нотаріус зраджує не лише тих, хто звер­нувся до нього і довірився йому, а насамперед себе. Виконуючи довірені йому державою нотаріальні дії, нотаріус зобов'язаний бу­ти чесним, правдивим, не переслідувати особистої вигоди, бо це протизаконно та аморально1.

 

3. Права і обов'язки нотаріуса

Права та обов'язки нотаріуса є реалізацією принципу сприян­ня громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Права нотаріуса в основному закріплені в ст. 4 Закону України «Про нотаріат», проте цей перелік не є вичерпним — чинним за­конодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

Так, в ст. 4 зокрема зазначається, що нотаріус має право вит­ребувати від підприємств, установ і організацій відомості та доку- менти, необхідні для вчинення нотаріальних дій; складати про­екти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

Згідно із ст. 42 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вста­новлює термін, протягом якого до нотаріальної контори мають бути надіслані необхідні відомості чи документи з огляду на конкретні обставини вчинюваної нотаріальної дії, але цей термін не повинен перевищувати одного місяця.

Особливого значення зараз набуває право нотаріуса складати проекти угод і заяв. Якщо раніше було невелике, обмежене коло угод, вчинення яких не викликало труднощів, бо існував уста­новлений зразок для кожного виду, то зараз посвідчення угод ви­магає творчого підходу до їх складання, співпраці нотаріуса і заінтересованих осіб. Тому останні дедалі частіше звертаються до послуг нотаріуса, аби впевнитися в тому, що угода чи заява відповідатиме чинному законодавству і не викликатиме жодних непередбачених негативних наслідків.

При вчиненні нотаріальних дій часто виникає потреба мати копії необхідних документів чи виписок із них. Якщо їх не пода­ли заінтересовані особи, то нотаріус на прохання останніх має право виготовити копії документів. Скажімо, для видачі свідоцт­ва про право на спадщину нотаріус може на прохання заінтересо­ваних осіб виготовити копії з оригіналів свідоцтв про народжен­ня і про шлюб.

Юридична необізнаність заінтересованих осіб може спричини­ти шкоду чи меншу вигоду від вчинюваної нотаріальної дії або вплинути на суб'єктивні права інших осіб. Тому нотаріус має право давати роз'яснення з питань вчинення конкретної но­таріальної дії, а також консультації правового характеру. Нап­риклад, посвідчуючи заповіт, нотаріус роз'яснює заповідачеві про право певних осіб мати обов'язкову частку в спадковому майні; посвідчуючи договір про відчуження будинку, що на праві загальної часткової власності належить декільком особам, — про право привілеєвої купівлі; посвідчуючи договір дарування квар­тири, нотаріус, роз'яснивши наслідки посвідчення такого догово­ру, може порадити краще скласти заповіт або договір довічного утримання.

Перелічені вище дії, що їх мають право вчиняти нотаріуси розглядаються як додаткові послуги, надавані особам, які зверта ються до державного нотаріуса.

Наказом Міністерства юстиції України від 4 січня 1998 р. зат верджено «Примірне положення про порядок надання державни ми нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які ні пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послу] технічного характеру», яке отримало великий резонанс в юри дичних колах. Згідно з цим Положенням, надання консультації та роз'яснень з питань чинного законодавства, надання усних письмових довідок із законодавства, складання заяв, проектії угод та інших документів розглядаються як додаткові послуга правового й технічного характеру.

У Положенні підкреслюється, що надання додаткових послуг не пов'язаних із вчинюваними нотаріальними діями, не < здійсненням нотаріусами юридичної практики і не має на меті от­римання прибутку.

Уся плата за надання державними нотаріусами правової допо­моги та послуг технічного характеру використовується на покрит­тя витрат, пов'язаних з організацією надання правової допомоги те послуг технічного характеру, у тому числі на оплату праці додат­ково залучених працівників нотаріату, крім державних служ­бовців. Ці кошти також можуть бути використані на покриття вит­рат, які повною мірою не забезпечені загальним фондом державно­го бюджету на утримання державних нотаріальних установ.

Це Примірне положення, з точки зору практики його застосуван­ня, викликає певні питання. По-перше, незрозумілим є надання но­таріусами додаткових послуг правового характеру, не пов'язаних з вчинюваними нотаріальними діями. По-друге, невідомими є понят­тя та критерії визначення фактичних витрат на забезпечення якісного і термінового обслуговування. Фактично, оплата за ці до­даткові послуги значно перевищує розмір державного мита. І чи не повинен нотаріус виконувати всі нотаріальні дії якісно і терміново?

Звісно, можна було б ще розглядати як додаткові послуги технічного характеру, що за них справлялася б невелика плата. І це було б виправдано. Трактування ж додаткових послуг право­вого характеру саме в такий спосіб суперечить самій природі дер­жавного нотаріату і є прикритим засобом отримання додаткового значного прибутку за рахунок заінтересованих осіб

Із Закону України «Про нотаріат» також випливає що но­таріуси мають право об'єднуватись у регіональні, загальнодер­жавні, міжнародні спілки та асоціації. Слід відзначити, що в пе­реважній більшості країн латинського нотаріату об'єднання но­таріусів в спілку є їх обов'язком і має на меті не тільки кращий захист прав і інтересів самих працівників нотаріальних органів, але й осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, вдос­коналення роботи нотаріусів тощо.

Також нотаріус вправі відмовити у вчиненні нотаріальної дії з підстав, передбачених ст. 49 Закону України «Про нотаріат».