Підготовка та прийняття управлінських рішень в органах виконавчої влади

Управлінське рішення – це соціальний акт, в якому в логічній формі висловлені впливи управлінських ланок (державних органів, посадових осіб) на суспільну систему (керовані об'єкти), що необхідні для досягнення поставлених цілей, забезпечення інтересів та задоволення відповідних потреб в управлінні.

Державно-управлінські рішення – це управлінські рішення, що приймаються вищими та центральними органами державної влади (та їх керівниками) з метою визначення і реалізації державних цілей, стратегії їх досягнення, основних функцій держави, державної політики, організації державної влади, вирішення інших проблем державного рівня.

Особливості державно-управлінських рішень: правова форма; розробка на достовірній фактологічній основі; відповідність компетенції органу; несуперечливість приписів, що складають зміст рішення; ресурсне забезпечення завдань; адресність; можливість оцінки виконання визначених завдань тощо. Владні рішення повинні відповідати певним вимогам: обґрунтованість, законність, чіткість формулювань, реальна здійсненність, своєчасність, економічність, ефективність.

Процес прийняття рішення складається з чотирьох основних етапів:

1. Постановка проблеми (визначення цілей): виникнення нової ситуації; виникнення проблеми; збір необхідної інформації; опис проблемної ситуації.

2. Розробка варіантів рішень: формулювання вимог-обмежень; розробка концепції; збір і аналіз необхідної інформації; розробка можливих варіантів рішень.

3. Вибір і оформлення рішення: визначення критеріїв вибору; вибір рішень, що відповідають обраним критеріям; оцінка можливих наслідків; вибір оптимального рішення; узгодження прийнятого рішення; оформлення прийнятого рішення правовим актом.

4. Організація виконання рішення і його оцінка: план реалізації обраного рішення; доведення рішення до виконавців; контроль за ходом реалізації рішення; оцінка рішення проблеми і виникнення нової ситуації.

Розробка і прийняття рішень може бути індивідуальним або колективним (груповим). Для індивідуальних рішень характерний більш високий рівень творчості; в них нерідко реалізується багато нових ідей та пропозицій. Такі рішення вимагають менше часу, оскільки вони не пов’язані з необхідністю їх погодження на проміжних етапах. Однак це не стосується тих випадків, коли розробка рішення вимагає збору і аналізу значних обсягів інформації. Водночас індивідуальні рішення частіше, ніж групові, виявляються неправильними, у них значно більший ризик помилок. Це обумовлено тим, що проблеми здійснення публічної влади стають дедалі складнішими і вимагають багатоаспектного розгляду і різноманітних знань. Саме тому в теперішній час переважна більшість публічно-владних рішень приймається на основі обговорення, шляхом залучення спеціалістів різних профілів або створення спеціальних допоміжних (консультативних, дорадчих, аналітичних та ін.) органів. Колективна розробка і прийняття рішень має низку переваг у порівнянні з індивідуальним. Це більш повне інформаційне забезпечення процесу прийняття рішення, що є наслідком залучення осіб, які володіють різними знаннями стосовно вирішуваної проблеми. Колективний підхід до формування рішень забезпечує більш високу обґрунтованість і менший відсоток помилок. Однак у колективного прийняття рішень є й негативні сторони. Це більш високі витрати часу, обумовлені необхідністю формування групи. Її ознайомлення з проблемою і створення умов для нормальної та ефективної взаємодії членів групи. Узгодження різних поглядів на проблему і шляхи її вирішення також вимагає часу, дефіцит якого гостро відчувається у процесі здійснення публічної влади. Негативним фактором є й те, що колективні рішення нерідко приймаються під тиском більшості або людей, які посідають більш високі посади, що знижує творчий потенціал останніх учасників колективу. У групі зазвичай відсутня чітка відповідальність за прийняття остаточного рішення, і саме тому так важко знайти автора неправильного рішення при його колективній розробці.

Метод організації виконання рішень – полягає у здійсненні низки організаційно-правових заходів, спрямованих на безумовне втілення в життя прийнятих публічно-владних рішень. Перш за все рішення має бути доведене до виконавців, які отримують чітку інформацію про те, хто, де, коли, і якими засобами має виконувати прийняте рішення. Найважливіше завдання посадових осіб при цьому полягає у подоланні об’єктивних та суб’єктивних перепон і створенні умов для оптимальної реалізації рішення. Для цього поряд з методами прямого впливу (наказ, розпорядження, адміністративний тиск та ін.) використовуються заходи матеріального стимулювання працівників, вплив шляхом авторитету, переконання і т.д. Важливою складовою організації виконання рішень є їх юридичне, матеріально-фінансове та організаційно-технічне забезпечення.

З методом організації виконання рішень тісно пов’язаний метод контролю, який полягає у цілеспрямованому спостереженні за належним виконанням підвладними суб’єктами прийнятих публічно-владних рішень.

Ефективність управлінської діяльності тісно пов’язана з особистісним розвитком керівника. Керівник повинен бути прикладом моральної та професійної досконалості, зразком для наслідування підлеглими, тому для нього дуже важливо володіти собою в будь-якій ситуації; постійно усвідомлювати та аналізувати свою діяльність; переборювати труднощі управлінської діяльності та вдосконалювати; реалізовувати свій творчий потенціал.