Лекція № 1.  Загальна підготовка

Паспорт спеціальності 21.02.03 - цивільна оборона

 

Формула спеціальності

Цивільна оборона – галузь науки, яка вивчає теоретичні, науково-технічні, технологічні, економічні, екологічні, соціально-політичні проблеми, які викликають порушення нормальних умов життя та діяльності людей на окремій території (акваторії) або об'єктів на ній (об'єктів на морі), внаслідок аварій, катастроф, стихійного лиха або небезпечного випадку, що призвели або можуть призвести до неможливості проживання населення на зазначеній території або об'єкті, проведення там господарчої діяльності, загибелі людей або до значних матеріальних збитків.

Напрямок наукових досліджень

Створення й розвиток теоретичних, експериментальних, методологічних, технічних, технологічних основ Цивільної оборони. Обґрунтування основ оцінок ризику в повсякденній діяльності людей на окремому об'єкті або регіоні з метою мінімальної можливості виникнення надзвичайних ситуацій, аварій, катастроф та інших небезпечних явищ.

Розробка та створення систем державного та регіонального моніторингу надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру.

Удосконалення існуючих та створення нових методів прогнозів і попередження надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру, небезпечних природних явищ, в тому числі епідемій, епізоотій, епіфітотій.

Розробка математичних моделей надзвичайних ситуацій, створення оптимальних алгоритмів ліквідації наслідків аварій та катастроф, в тому числі пошук і рятування людей на воді.

Оптимізація існуючих та розробка нових методів прогнозів і оцінка збитків, в тому числі матеріального внаслідок аварій, катастроф і надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.

Розробка та створення біотехнічних систем, запобігання й ліквідація наслідків аварійних і надзвичайних ситуацій на транспортних засобах та об'єктах підвищеної небезпечності.

Галузь науки, з якої присуджуються наукові ступені: технічні науки.

 

Лекція № 2. Основи цивільного захисту населення

 

План

1. Надзвичайні ситуації в Україні та їх класифікація.

2. Цивільна оборона та цивільний захист України – основа безпеки від надзвичайних ситуацій.

3. Організація цивільного захисту на підприємстві, в установі, організації.

Склад єдиної державної системи запобігання

Мета цивільного захисту:

· реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;

· подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Завдання цивільного захисту:

– розвиток національної економіки у напрямках, які виключають можливість виникнення НС;

– збирання та аналітичне опрацювання інформації про НС;

– прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків НС, визначених на основі прогнозу потреби в силах і засобах, необхідних для запобігання їм та ліквідації їх;

– здійснення нагляду і контролю у сфері ЦЗ;

– розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері ЦЗ;

– розроблення планів здійснення запобіжних заходів у сфері ЦЗ;

– створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання НС;

– розроблення та виконання науково-технічних програм, які спрямовані на запобігання НС;

– оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення НС, своєчасне та достовірне інформування про обстановку, що складається і вжиті заходи для запобігання НС;

– організація захисту населення і територій, організація психологічної та медичної допомоги потерпілим від НС;

– проведення невідкладних робіт для ліквідації наслідків НС та організація життєзабезпечення постраждалого населеня;

– забезпечення готовності сил і засобів ЦЗ до запобігання НС, реагування на них та ліквідації їх наслідків;

– надання оперативної допомоги населенню з використанням засобів ЦЗ при виникненні НС;

– навчання населення та організація тренувань способам захисту при виникненні НС;

– міжнародне співробітництво у сфері ЦЗ.

Виконання завдань цивільного захисту покладено на єдину державну систему цивільного захисту, яка складається із підсистем: функціональних і терито­ріальних та має чотири рівні – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Функціональні підсистеми єдиної системи ЦЗ створюються центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов‘язаної із запобіганням НС та захистом носелення і територій в разі їх виникнення.

У надзвичайних ситуаціях органи управління, сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об‘єктового рівня підпорядковуються в межах, що не суперечить законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної системи захисту.

Організація, завдання, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем єдиної системи ЦЗ визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими відповідними центральними органами виконовчої влади за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань ЦЗ.

Територіальні підсистеми єдиної системи ЦЗ створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання та ліквідації наслідків НС техногенного, природного та військового характеру в межах відповідних територій і включають територіальні органи управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань ЦЗ та відповідні комісії техногенно-екологічної безпеки і НС.

Організація, завдання, склад сил і засобів, порядок діяльності територіальних підсистем єдиної системи ЦЗ визначаються положеннями, які затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань ЦЗ за погодженням із Радою міністрів АРК, відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Сили і засоби ЦЗ: особовий склад і працівники органів та підрозділів ЦЗ, добровільні рятувальні формування, пожежна та аварійно-рятувальна техніка, пожежно-технічне та аварійно-рятувальне обладнання, засоби пожежогасіння та індивідуального захисту, інше майно, призначене для гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварій, повеней, землетрусів та інших катастроф техногенного, природного, та військового характеру, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Сили цивільного захисту:

– оперативно-рятувальна служба ЦЗ;

– державна авіаційна пошуково-рятувальна служба;

– державна спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба;

– пожежно-рятувальні підрозділи;

– формування рятування на воді;

– аварійно-відновлювальні формування,спеціальні служби міністерств і відомств;

– комунальні аварійно-рятувальні служби та формування місцевих органів влади;

– служби цивільної оборони та невоєнізовані формування об‘єктів господарювання;

– формування особливого періоду;

– підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

Як зазначив у своєму виступі на розширеному засіданні Колегії МНС за підсумками роботи у 2009 році міністр МНС «…З метою подальшого підвищення рівня готовності Оперативно-рятувальної служби ЦЗ та реагування на НС створено 7 регіональних центрів швидкого реагування, а також авіаційний протипожежний підрозділ, який уже залучається до ліквідації лісових пожеж на території України.

Суттєві зрушення відбулися в технічному переоснащенні рятувальних сил. Вперше за роки існування МНС його підрозділи забезпечені новітніми зразками аварійно-рятувальної та іншої спеціальної техніки на загальну суму більш ніж 671 млн.грн. На ці кошти закуплені та направлені в регіони 619 одиниць техніки різного призначення».

Організація системи цивільного захисту України наведена на схемі 1.

Єдина система цивільного захисту населення і територій (ЄСЗ) від НС здійснює:

1) оповіщення та інформування:

2) спостереження і лабораторний контроль;

3) укриття у захисних спорудах;

4) евакуацію;

5) інженерний захист;

6) медичний захист;

7) психологічний захист;

8) біологічний захист;

9) екологічний захист;

10) радіаційний та хімічний захист.

Режими функціонування єдиної державної системи цивільного захисту:

– повсякденна діяльність;

– підвищена готовність;

– надзвичайна ситуація;

– надзвичайний стан;

– воєнний стан.

Економіка катастроф

В останні роки з'явилася економічна теорія, відповідно до якої стихійні лиха де-факто позитивно впливають на стан економіки країни, що постраждала. Логіка економістів, що підтримують цю теорію, ґрунтується на простому припущенні: якщо якесь стихійне лихо привело до руйнувань, це неминуче стає причиною початку «будівельного буму» у постраждалому районі.

Нині ця теорія одержала продовження: нове дослідження показало, що катастрофи «отупляють» економіку постраждалої країни.

Перше серйозне дослідження, автори якого виявили сприятливий вплив катастроф на економіку, було опубліковано в 2005 році економістами з Університету Вісконсіна (США) і Міського Університету Нагої (Японія) – книга називається «економічний Розвиток і Вплив Природних Катастроф». Автори книги доводили, що найменші втрати від природних катаклізмів несуть держави, що мають більш освічене і заможне населення, відкриту економіку, складну фінансову систему та невеликі державні витрати.

Наявність цих якостей дозволяє мінімізувати збиток від катастроф і розподілити його по всіх жителях країни: наприклад, за рахунок страхових виплат потерпілим або отриманих ними пільгових кредитів і дотацій. При цьому, катастрофи приводять до кількох позитивних наслідків: вони збільшують продуктивність праці і підстьобують темпи зростання економіки, більше того, постраждалі країни і регіони більш охоче використовують передові технології.

Таким чином, катаклізми фактично виконують функції «творчого руйнівника» (економічна теорія «творчого руйнування» говорить, що іноді бізнес виступає в ролі руйнівника – наприклад, зносячи квартал старих будинків – що приводить до позитивних наслідків: пожвавлення ділової активності, появи більш сучасних будинків, поліпшення житлових умов для населення і т.п.).

Вивчення даних по декількох десятках держав, що страждали від посух, повеней, землетрусів, вивержень та ін. показало, що від катастроф виграють тільки високорозвинені країни – малорозвинені тільки програють. Малорозвинені держави, що стали жертвами катастроф, різко скорочують імпорт високих технологій та їхній технологічний розвиток сповільнюється.

За даними вчених, катастрофи відносно незначно впливають на темпи зростання ВВП – вони пояснюють це тим, що влада, бізнес і населення звичайно готові пережити подібне нещастя, оскільки їхня країна, наприклад, знаходиться в сейсмонебезпечній зоні. Однак реального зростання ВВП також не відбувається.

Справа в тому, що навіть якщо темпи економічного зростання прискорюються, рівень життя населення щонайменше не росте, а іноді й знижується. Подібне відбувалося з багатьма країнами світу. Наприклад, під час Другої Світової війни ВВП США ріс украй швидко, але американці не стали жити краще, у порівнянні з епохою Великої Депресії – випущені американськими заводами танки, літаки і патрони не впливали на їхній добробут.

Структура бізнес-плану інвестиційного проекту

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.  Такими цінностями можуть бути:

· кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

· майнові права інтелектуальної власності;

· сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

 · права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

 · інші цінності.

 Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

  Інвестиційне проектування – це розробка комплексу технічної документації, що містить техніко-економічне обґрунтування (проектне креслення, пояснювальні записки, бізнес-план інвестиційного проекту й інші матеріали), а також докладний кошторис, що визначає вартість всього інвестиційного проекту. Будь-який інвестиційний проект проходить три головні фази свого розвитку: передінвестиційна фаза, інвестиційна фаза та експлуатаційна або оперативна фаза. Планування проекту здійснюється у передінвестиційній фазі за наступною структурою:

· аналіз інвестиційних можливостей,

· аналіз альтернатив проекту та попереднє визначення,

· попереднє ТЕО,

· бізнес-план.

Бізнес-план – це документ, що описує всі основні аспекти майбутньої діяльності підприємства, в тому числі і інвестиційної, аналізує всі проблеми, які можуть виникнути, а також визначає способи розв’язання цих проблем. Бізнес-план вважається інструментом для отримання кредиту, але він виконує функції набагато глибші:

· виявлення завдань бізнесу,

· сприяння виробленню стратегії та оперативної тактики для досягнення цілей бізнесу,

· створення системи вимірювання результатів діяльності,

· надання інструментів для управління бізнесом,

· виявлення альтернативних напрямків розвитку.

У бізнес-плані повинні бути відображені наступні питання:

1) загальна характеристика підприємства: активи і основний капітал, форма власності, ступінь самостійності, наявність збутових підприємств, дочірніх підприємств та філій, рівень сертифікації продукції;

2) науково-технічний потенціал підприємства, характеристика основного технологічного обладнання та технологій;

3) характеристика допоміжних виробництв (складське, транспортне);

4) організація управління, праці, професіонально-кваліфікаційний склад;

5) фінансове забезпечення, основні результати фінансової діяльності попереднього року, оцінка сучасного стану, проектна модель фінансового забезпечення;

6) досвід зовнішньоекономічної діяльності, включаючи експортні поставки;

7) у висновках до проекту робляться основні висновки, вказуються його недоліки, оцінюється ймовірність здійснення та оцінюється ефективність проекту, що оцінюється.

Підходи до розробки та викладення бізнес-плану диференціюються залежно від характеру інвестиційного проекту.

Структура бізнес-плану:

1. Резюме (коротка характеристика інвестиційного проекту). Із цього розділу інвестор повинен зробити висновок про відповідність проекту  його інвестиційній діяльності та інвестиційній стратегії, а також потенціалу наявних інвестиційних ресурсів; чи влаштовує його проект за періодом реалізації та термінами повернення вкладеного капіталу.

Резюме повинно включати: викладення концепції інвестиційного проекту; ступінь розробки інвестиційного проекту; необхідну суму інвестиційних ресурсів у національній валюті на момент розробки бізнес-плану; період здійснення інвестицій до початку ефективної експлуатації об’єкта; період окупності об’єкта, що проектується; для іноземних інвесторів повинні викладатися основні положення державного та правового регулювання даного бізнесу в Україні.

2. Характеристика галузі, в якій реалізується інвестиційний проект: відповідність галузевої спрямованості інвестиційного проекту завданням структурної перебудови економіки України; тенденції розвитку попиту на продукцію галузі; рівень розвитку ринкових відносин у галузі; середній рівень прибутковості капіталу в галузі.

3. Характеристика продукту (послуг): особливості та привабливість для споживачів (клієнтів); достоїнства та переваги порівняно з іншими продуктами (послугами); оцінка конкурентоспроможності за основними якісними ознаками, рівнем цін, гарантіями та послугами після продажу; – прогнозований загальний період життєвого циклу продукту та можливість його подальшого удосконалення; – за окремими, принципово новими продуктами необхідно обумовити необхідну форму правового захисту (патент, авторське право, торговий знак).

4. Розміщення об’єкта: дозволить оцінити інвестиційну привабливість регіону; розглянути потенційні переваги його конкретного місцезнаходження з позицій наближення до факторів виробництва або ринків збуту; ринкова оцінка земельного наділу, на якій знаходиться об’єкт, і територій, що до нього прилягають.

5. Аналіз ринку (найбільш складний розділ при розробці бізнес-плану). Охоплює не тільки поточний, але і прогнозований стан даного ринку: характеристика потенційних покупців (клієнтів) даного продукту (послуги), їх особливості та можлива чисельність у рамках даного регіону, оцінка нинішнього обсягу попиту (продажу) на продукт чи послугу на цьому ринку; з урахуванням чисельності оптових і роздрібних покупців та характеристики сучасного стану попиту прогнозується можливий обсяг продаж у межах інвестиційного проекту, що розглядається; оцінка рівня та динаміки цін на продукцію; оцінка сучасного та прогнозного рівня конкуренції на внутрішньому ринку.

6. Запланований обсяг та структура виробництва продукту (здійснення послуг): обґрунтовується загальний обсяг випуску продукції (надання послуг) у середньому за рік при виході об’єкта інвестування на проекту потужність; проводяться розрахунки за окремими асортиментними групами продукту (послуги); запланований обсяг та структура виробництва продукції (послуг) розраховується: у кількості одиниць (або інших одиницях виміру).

7. Забезпечення випуску продукції (послуг) основними факторами виробництва: забезпечення випуску продукції (послуг) основними видами сировини, матеріалів, енергетичних ресурсів; забезпечення випуску продукції (послуг) сучасною технологією; забезпечення випуску продукції (послуг) сучасним обладнанням; забезпечення випуску продукції (послуг) відповідними виробничими приміщеннями та об’єктами виробничої інфраструктури; аналіз забезпечення випуску продукції (послуг) кадрами відповідної кваліфікації.

8. Стратегія маркетингу. Розробляється як самостійний розділ бізнес-плану в наступних випадках: при виході на ринок з принципово новим видом продукції (послуг); при впровадженні на інших регіональних ринках; при високому рівні конкуренції на відповідному товарному ринку (ринку послуг) даного регіону.

9. Управління реалізацією інвестиційного проекту: визначається організаційно-правова форма реалізації проекту. Бажано представити схему організаційної структури управління об’єктом на стадії його експлуатації (у випадку, якщо проект пов’язаний із створенням нової компанії); можливість реалізації інвестиційного проекту самостійно чи необхідність залучення підрядника чи субпідрядника; у випадку залучення підрядника чи субпідрядника в бізнес-плані відображаються його характеристики: наявність досвіду роботи в даній галузі та з аналогічними інвестиційними проектами, рівень технологічного і кадрового забезпечення, ділова та фінансова репутація.

10. Оцінка ризиків та їх страхування. Розглядаються наступні ризики: затримки початку реалізації проекту; несвоєчасного закінчення будівельно-монтажних робіт за проектом; суттєвого збільшення кошторисної вартості проекту; невиходу на заплановані показники зовнішньоекономічної діяльності у зв’язку із зміною експортної політики держави; зниження запланованого рівня ефективності діяльності та збільшення періоду окупності капіталу у зв’язку з державним регулюванням рівня цін, посиленням податкового регулювання. Відповідно до оцінки рівня окремого ризику викладають найбільш доцільні форми їх страхування: розробка відповідних профілактичних заходів для їх запобігання; розподіл негативних фінансових наслідків ризиків серед інвесторів та учасників, що залучені до реалізації проекту; створення відповідних резервних фондів; зовнішнє страхування найбільш суттєвих ризиків; отримання документальних гарантій захисту від окремих видів ризиків від місцевих органів самоуправління.

11. Фінансовий план. Це найбільш важливий розділ бізнес-плану, головний критерій прийняття інвестиційного проекту до реалізації. Складається із декількох етапів. Для оцінки фінансової спроможності проекту необхідно спрогнозувати обсяг продаж, порівняти його з витратами за проектом та визначити джерела покриття можливих витрат. Під час прогнозування обсягів реалізації враховується: час на збут – середній час між закінченням виробництва продукту і відвантаженням у днях; затримка платежів – середній час між відвантаженням та оплатою товару в днях; частину продажів за фактом – показує, який процент від суми реалізації продається з оплатою за фактом відвантаження; частину продажу у кредит – показує, який процент від суми реалізації продається з оплатою в кредит; – частину продажів з авансом – показує, який процент від суми реалізації продається з передоплатою. Фінансовий план включає наступні відносно самостійні розділи (модулі): план прибутку; податковий план; баланс грошових потоків; прогноз бухгалтерського балансу; розрахунок показників ліквідності і рентабельності; розрахунок показників ефективності проекту.

 

 

¨ ¨ ¨ ¨ ¨

 

¨ По метеріалам статті С. П. Мосова, д. військ. н., професора, експерта ВАК України з питань національної безпеки у журналі «Пожежна безпека: теорія і практика» №6, 2010.

 

 

¨ Порушення нормальних умов життєдіяльності – це відсутність питного водопостачання, водовідведення, електро-, газо- і теплопостачання (в осінньо-зимовий період) та/або така зміна технічного стану житлового будинку (приміщення), внаслідок якої він став аварійним або не придатним до експлуатації, та/або зміна території (об’єкта), внаслідок якої проживання населення і провадження господарської діяльності на території (об’єкті) є неможливим. 

¨ Особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Лекція № 1.  Загальна підготовка

1.1. Терміни «Цивільна оборона» і «Цивільний захист» ¨

 

Виникнення цивільної оборони, як системи, відбулося у 1931 р. З ініціативи декількох держав французький генерал медичної служби Жорж Сен-Поль заснував у Парижу «Асоціацію Женевських зон» – «зон безпеки» для створення за допомогою двосторонніх і багатосторонніх угод локальних зон безпеки у всіх країнах. Згодом Асоціація була перетворена в Міжнародну організацію цивільної оборони (International Civil Defence Organisation, ICDO). У 1972 р. ICDO одержала статус міжурядової організації.

Цивільна оборона (ЦО) у міжнародному гуманітарному праві (МГП) розглядається як комплекс мір, що приймаються в межах МГП з метою обмежити збитки і страждання, заподіяні цивільному населенню внаслідок драматичного розвитку методів і засобів ведення війни. Вона вписується в загальну систему мер обережності, які визначаються в Додатковому протоколі I 1977 р. до Женевських Конвенцій 1949 р. щодо захисту цивільного населення від наслідків війни. Уже в четвертій Женевській Конвенції про захист цивільного населення під час війни зустрічаються положення, відповідно до яких організаціям цивільної оборони та їх персоналу надається – так само, як і Червоному Хресту й Червоному Півмісяцю, – право продовжувати свою діяльність на окупованих територіях. Протокол I розвиває положення, що стосуються цивільної оборони. Він забезпечує захист, яким користуються ці організації й їхній персонал при виконанні завдань цивільної оборони, поширюючи її дію на всі ситуації міжнародного збройного конфлікту, і передбачає відмітний знак для впізнавання цивільної оборони.

Україна після розпаду СРСР для реалізації прав людини по захисту її життя і здоров’я від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу на підставі Постанови Верховної Ради України «Про Концепцію Цивільної оборони України» (1992 р.) 3 лютого 1993 р. прийняла Закон України «Про Цивільну оборону України» (із змінами протягом наступних років). Згідно ст.1 Закону, «Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру». Цивільна оборона України «створюється як складова частина загальної оборони України і державної системи попередження надзвичайних ситуацій та дій у разі їх виникнення…».

У напрямку цивільної оборони була розроблена законодавча і нормативна база, до складу якої увійшли також Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Цивільну оборону України» (1994 р.) і Закон України «Про війська Цивільної оборони України» (1999 р.).

Такій підхід відповідав чинному законодавству України. Так, у Законі України «Про оборону України» (1991 р.) із змінами до 2008 р. било визначено, що «особливий період – період функціонування органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, органів місцевого самоврядування, органів управління у справах цивільної оборони і сил цивільної оборони, а також галузей національної економіки, підприємств, установ та організацій, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні, або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій». Стаття 2. «Основи оборони України» цього Закону визначає, що «оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони».

Цивільна оборона існує в багатьох країнах світу: США, Росії, Нимеччині, Великій Британії, Франції, Ізраїлю і т.д. Вона є важливою складовою діяльності воєнно-політичного блоку НАТО.

Цивільна оборона – це важлива складова загальнодержавних оборонних заходів будь-якої держави, що проводяться в мирний та воєнний часи. Вони спрямовані на вирішення трьох основних завдань: захист населення від уражаючих факторів, які викликаються стихійними лихами, техногенними аваріями (катастрофами), а також від дії сучасних засобів ураження в ході воєнних конфліктів; забезпечення стійкої роботи (живучість) економіки в надзвичайних ситуаціях; проведення рятувальних і невідкладних аварійних робіт з метою ліквідації викликаних ними наслідків.

Закінчення періоду «холодної війни» внаслідок розпаду світової системи соціалістичної співдружності не стало основою для зникнення загрози війн та побудови мирної системи співіснування в світі. Більш того, нова епоха співіснування стала менш передбачуваною, ніж це було в період протистояння двох протиборчих систем, що мали на озброєнні міцну ядерну зброю. З 1990 р. у війнах загинуло майже 4 млн. людей, 90 % з них – некомбатанти.

Разом з тим, світове співтовариство зштовхується з новими загрозами, що мають більш диверсифікований, і менше передбачуваний характер: тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, регіональна нестабільність, фіаско державності, організована злочинність, залежність від енергетичних і продуктових ресурсів і т.п. Ні одна з цих загроз, на відмінність від явної, масованої загрози часів «холодної війни», не має безпосередньо воєнного характеру і не піддається ліквідації суто військовими засобами. Однак, наслідком відбуття кожної із загроз може стати загибель великої кількості населення планети.

У цих умовах значимість системи цивільної оборони зростає і вимагає знаходження її в постійній готовності до дій за призначенням.

При цьому, існуючий рівень розвитку цивілізації поряд із значними можливостями (із тим або іншим успіхом) протидіяти багатьом традиційним небезпекам і загрозам природного й соціального характеру, не завжди забезпечує спроможність своєчасно й ефективно реагувати на високі темпи розвитку техногенної сфери, посилення соціальних протиріч, зростання споживання й залежності від техногенної інфраструктури, що, у свою чергу, стає причинами аварій і катастроф, найчастіше порівнянними за наслідками з природними катаклізмами й локальними війнами.

У таких умовах необхідним стало застосування системного підходу, який передбачає врахування зв’язків і взаємозв’язків явищ і процесів, вжиття дієвих заходів одночасно по низці існуючих проблемних ситуацій і проблем. Це стало однією з передумов створення в світі єдиних державних систем попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій.

Ця тенденція притаманна також і Україні, у наслідок чого було створене Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. У зв’язку з цим був прийнятий і Закон України «Про правові засади цивільного захисту» (2004 р.). Закон «визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту». При цьому під цивільним захистом розуміється «система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період».

Одним з документів, покладених у правову основу цивільного захисту згідно статті 2 Закону, є Закон України «Про Цивільну оборону України». Таким чином, була зроблена поки ще безпідставна спроба формально «поглотити» термін «цивільна оборона», який присутній у інших законодавчих актах та світовій практиці, і замінити його на термін «цивільний захист» без висвітлення механізмів виконання завдань цивільної оборони та її особливостей.

При цьому слід відмітити, що термін «цивільний захист» не має чіткого трактування у практиці його використання. Цивільний захист ґрунтується на допомозі людям у здійсненні їхнього бажання бути почутими, цивільний захист виявляється тісно пов’язаним із принципами соціальної справедливості, цивільними правами й правами людини. Існує декілька моделей цивільного захисту: цивільний захист приватної особи, юридичний цивільний захист, цивільний захист за кошти.

Визначення цивільного захисту з позиції захисту від надзвичайних ситуацій використовує у своєму змісті словосполучення «…запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій… у мирний час і в особливий період». Треба відмітити, що не тільки в Законі України «Про правові засади цивільного захисту», але і в інших літературних джерелах досить часто використовується словосполучення «надзвичайні ситуації мирного і воєнного характеру». Таке формулювання означає тільки те, що надзвичайні ситуації можуть відбуватися як у мирний час, так і в умовах ведення бойових дій, а захист населення від уражаючих факторів надзвичайних ситуацій повинний здійснюватися й у тих випадках, коли вони викликаються впливом зброї або інших засобів противника. Захист же від небезпек, безпосередньо пов’язаних із веденням воєнних дій, відповідно до світової практики, покладений на цивільну оборону.

На теперішній час триває дискусія стосовно змісту терміну «цивільний захист» та сфери його застосування. Є намагання об’єднати дві сфери діяльності в одну – у сфері захисту від наслідків надзвичайних ситуацій і в сфері цивільної оборони, – яке передбачає виникнення можливого позитивного ефекту внаслідок схожості заходів, що визначені для виконання у відповідних ситуаціях. В іншому випадку пропонується в межах визначення цивільного захисту замінити словосполучення «надзвичайна ситуація» на «кризова ситуація», що вимагає тоді розповсюдити цивільний захист і на кризові ситуації політичного, соціального та економічного характеру, які розрізняються між собою. Є пропозиції розглядати цивільний захист, в одному випадку, як комплекс заходів, а в іншому випадку, як систему заходів.

Законодавство деяких республік СНД також використовує термінологію «цивільна оборона» і «цивільний захист».

У законі Республіки Казахстан «Про цивільний захист», наприклад, вказуються такі основні поняття: «цивільний захист» – загальнодержавний комплекс заходів, що здійснюються в мирний та воєнний час, спрямованих на забезпечення захисту населення, об’єктів господарювання і території, який включає в себе заходи Цивільної оборони, попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі ті, що викликані терористичними актами, забезпечення пожежної і промислової безпеки, формування, зберігання і використання державного матеріального резерву; «цивільна оборона» – комплекс заходів, що здійснюються в мирний та воєнний час з метою захисту населення, об’єктів господарювання і території країни від дії уражаючих (руйнуючих) факторів сучасних засобів ураження.

У федеральному законі РФ «Про цивільну оборону» наведено таке визначення: «цивільна оборона» – система заходів щодо підготовки до захисту та захисту населення, матеріальних і культурних цінностей на території Російсько ї Федерації від небезпек, що виникають при веденні воєнних дій або в наслідку цих дій.