Сутність понять «інноваційний процес» і «інноваційна діяльність». Етапи інноваційного процесу. Особливості фундаментальної наукової діяльності.

Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, ви­пуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Вона є невід'ємною складовою виробничо-господар­ської діяльності сучасних організацій і зорієнтована на оновлення і вдосконалення її виробничих сил і організа­ційно-економічних відносин.

Сутність інноваційної діяльності полягає не лише у ви­нахідництві. Вона передбачає вмілу організацію впрова­дження новацій, в т. ч. і створених іншими. Це потребує особливого, новаторського, антибюрократичного стилю мислення менеджерів організації, зорієнтованого на но­вовведення, координування і узгодження діяльності зі створення та впровадження новацій усіма структурними ланками і службами.

Організація та управління інноваційною діяльністю здійснюються фахівцями різних функціональних служб і різних рівнів управління. Завдання менеджерів щодо впровадження новацій залежать від рівня управління. Важливою складовою інноваційної діяльності є праця ви­сококваліфікованих технологів, конструкторів, маркетологів, економістів, фінансистів, які виконують специфічні функції з технологічного проектування та конструювання новацій, забезпечення фінансами науково-дослідних і про­ектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування товару на ринок тощо. Працівники всіх рівнів є суб'єктами інноваційної діяль­ності у межах окремого підприємства.

Однак лише частина працівників, задіяних у процесі створення інновації, бере на себе відповідальність за при­йняття рішення щодо її практичного використання на під­приємстві. Такі рішення, як правило, ризиковані і прийма­ються здебільшого вищим керівництвом підприємства або його власником. Тих, кому часто доводиться ініціювати за­лучення інновацій, називають інноватор ами.

Інноваторами є і фірми, які радикально змінюють свою діяльність, диверсифікують її відповідно до нових вимог ринку, використовують інноваційні підходи у взаємодії з партнерами, споживачами тощо.

Інноватор може ініціювати наукові дослідження та розроблення новинки силами самої фірми, а також при­дбання інновацій, що довели свою практичну цінність, в інших фірмах і їх подальше вдосконалення.

Ініціювання інновацій — рекомендації щодо вдосконалення нау­ково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяль­ності підприємства, метою яких є початок інноваційного процесу або його продовження (розвиток).

Отже, суб'єктами інноваційної діяльності є фізичні та юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкла­дають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких ін­новацій, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових позицій, забезпечували перспективу розвитку. Однак можливості різних підпри­ємств щодо залучення інновацій відрізняються, що зумов­лено передусім існуючими ресурсними обмеженнями, особливо фінансовими. Тому управління інноваційною діяльністю має здійснюватися, з одного боку, з огляду на потенційні можливості інновації у формуванні конкурент­них переваг, а з іншого — з урахуванням інвестиційних можливостей підприємств. Це потребує економічного об­ґрунтування доцільності впровадження кожної, навіть, на перший погляд, перспективної новації, що дасть змогу ке­рівництву приймати позитивне рішення лише щодо тієї новинки, яка створить для фірми суттєві конкурентні пе­реваги і забезпечить належну економічну віддачу.

Інноваційна діяльність і інноваційний процес за своїм змістом дещо різняться. Інноваційний процес є ширшим поняттям і охоплює всі стадії створення новинки — від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які ви­користовують у господарській практиці; всі етапи життє­вого циклу інновації, в т. ч. її дифузія у нові умови і місця застосування. Аінноваційна діяльність — це дії людей, спрямовані на створення чи впровадження інновації на певній стадії інноваційного процесу.

Інноваційний процес — процес перетворення наукового знання на інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідов­ний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки і впро­вадження у практику.

Розрізняють три види інноваційного процесу:

• простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

• простий міжорганізаційний (товарна форма);

• розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника — піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1) створення інновації та її поширення;

2) дифузія нововведення.

Поширення інновації — це інформаційний процес, форма і швидкість якого залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично використовувати. Справа в тому, що суб'єкти господарювання, діючи в реальному економічному середовищі, виявляють неоднозначне ставлення до пошуку та впровадження нововведень.

Дифузія інновацій — це процес передавання (трансферту) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів. Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації — це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії інновацій може здійснюватись як по міжфірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах.

Під час інноваційного процесу створюються не лише очікувані інноваційні продукти, а й супроводжувальні ін­новації, які є результатом креативної (творчої) інновацій­ної діяльності на певному її етапі.

1. Наука. На цьому етапі розробляють теоретичні осно­ви проблеми. Він охоплює стадії фундаментальних і при­кладних досліджень.

Фундаментальні дослідження. Вони спрямовані на вивчення теоретичних засад процесів чи явищ. Поштов­хом до їх проведення є гіпотеза, яка потребує підтверджен­ня. Результатом фундаментальних досліджень можуть бу­ти відкриття.

Відкриття — науковий результат, що вносить радикальні зміни в існуючі знання, розкриває невідомі досі закономірності, власти­вості та явища матеріального світу, істотно впливає на перебіг на­уково-технічного прогресу і розвиток цивілізації, є джерелом ви­находів.

Світовий досвід показує, що фундаментальні досліджен­ня дають позитивний результат лише у 10% випадків; прак­тичне застосування матиме ще менше. Г. Форд вказував: «Самі по собі ідеї цінні, але кожна ідея, врешті-решт, — тільки ідея. Завдання полягає в тому, щоб реалізувати її на практиці».

Якщо дослідження мають цілеспрямований, пошуко­вий характер, то позитивних результатів буде більше. Ці дослідження завершуються обґрунтуванням та експери­ментальною перевіркою нових методів задоволення сус­пільних потреб, їх результатом є винаходи.

Винахід — результат НДДКР, що відображає принципово новий механізм, який може зумовити появу нових інновацій та іннова­ційних процесів і суттєво вплинути на розвиток НТП.

Фундаментальні відкриття і винаходи проходять дов­гий шлях від формулювання гіпотези до практичного за­стосування. Наприклад, інтервал між винаходом і впро­вадженням фотоапарата — 112 років, телефону — 56, радіо — 35, мікропроцесора — 2, персонального ком­п'ютера — 2.

Очевидною є тенденція до значного скорочення часу між відкриттям і його практичним застосуванням, що зу­мовлено усвідомленням вигоди від швидкої реалізації ін­новації і технічними та організаційними можливостями сучасних спеціалізованих науково-технічних закладів і дослідних лабораторій великих корпорацій.

Фундаментальні наукові дослідження здійснюються спеціалізованими науковими закладами і фінансуються переважно державою.

Прикладні дослідження. Вони визначають напрям прикладного застосування знань, здобутих у процесі фун­даментальних досліджень, їх результатом є нові техноло­гії, матеріали, системи. Ці дослідження також потребують значних інвестицій, є ризикованими і виконуються, як пра­вило, на конкурсній основі галузевими науково-дослідними інститутами чи вищими навчальними закладами на замов­лення держави або коштом великих промислових компа­ній, акціонерних товариств, інноваційних фондів тощо.

1. Техніка. На цьому етапі теоретичні конструкції явищ і процесів втілюють у матеріальну оболонку. Він охоплює стадії дослідно-конструкторських і проектно-конструкторських робіт, які спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, технології чи нового продукту.

Визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію на неї, створюють дослідні зразки, починають експериментальне виробництво. Ці роботи здійснюють самі організації (за на­явності відповідних лабораторій, конструкторських бюро, експериментального виробництва) або на їх замовлення вищі навчальні заклади чи спеціалізовані конструктор­ські бюро; фінансують їх, як правило, зацікавлені фірми (у т. ч. на засадах спільної з іншими фірмами участі).

1. Виробництво (комерціалізація нововведення). Це етап впровадження у виробництво нового продукту, розроб­лення програми маркетингу і просування новинки на ри­нок. Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані, але їх бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у спеціальних фондах і використовуючи позичковий капі­тал (банківські кредити). Цей етап охоплює кілька стадій:

— дослідження ринку: вивчають готовність ринку до сприйняття нововведення; оцінюють можливість форму­вання нових споживчих потреб, які він може задовольнити, визначають форму просування новинки на ринок, можливість її модифікації для окремих його сегментів;

— конструювання: формують дизайн новинки з дотри­манням естетичних, ергономічних (пов'язаних з опти­мальним пристосуванням умов виробництва для ефектив­ної праці), функціональних вимог і з урахуванням преференцій споживачів вибраного сегменту ринку (сучасність,
комфортність, вишуканість, лаконічність, цінові характе­ристики тощо); розробляють маркетингові заходи для про­сування товару на ринок;

— ринкове планування: визначають обсяги попиту на новий товар, його асортиментний ряд, можливі ринки збуту; оцінюють витрати на виготовлення і прогнозують майбутні доходи від продажу;

— дослідне виробництво: налагоджують і відпрацьову­ють технологічний процес; складають кошторис витрат;

— ринкове випробування: здійснюють рекламну кампанію до появи товару на ринку; визначають прогнозну ці­ну; випускають пробну партію товару, оцінюють попит на неї; за необхідності вносять зміни у тактику маркетингу чи дизайн товару;

— комерційне виробництво: формують портфель за­мовлень на виготовлення партій товару; укладають угоди з постачальниками; розробляють логістичні схеми; вибирають канали збуту; проектують і створюють систему управління виробництвом; виготовляють і реалізують продукцію у запланованих обсягах; відпрацьовують систему
управління якістю; удосконалюють політику ціноутворення і методи стимулювання збуту.

Етап комерціалізації нововведення є завершальним в ін­новаційному процесі. Однак новий продукт не завжди за­лишається власністю підприємства, яке його створило. Пра­во на виготовлення нового продукту можуть отримати й ін­ші підприємства, придбавши відповідну ліцензію, відбувається дифузія нововведення.

Інвестування у придбання нововведень найменш ризи­ковані, тому багато фірм включаються в інноваційний про­цес саме на цій стадії. Найтиповішими щодо дифузій є тех­нологічні нововведення, оскільки їм притаманна найбіль­ша інваріантність, тобто здатність нововведення зберігати незмінними якісні та кількісні характеристики, попри перетворення і зміни у зовнішньому середовищі, що дає змогу використовувати продукт тривалий час і в різних сферах.

Організації, стаючи учасниками інноваційного проце­су на певному його етапі, зіставляють вигоди, які вони мо­жуть отримати, і витрати. При цьому слід бути виважени­ми щодо джерел і умов фінансування. Результати, які організації можуть отримати на різних етапах інноваційного процесу, і необхідні джерела фінансування інноваційної діяльності наведено у табл. 1.

Отже, завершальною ланкою і результатом інновацій­ного процесу є створення конкурентоспроможного продук­ту. Проте конкурентоспроможність залежить від ступеня новизни ідеї, взятої за основу нового продукту чи техноло­гії. Якщо ідея принципово нова, то життя новинки буде тривалим. Вона швидко поширюється і приносить комер­ційну вигоду інноваторам і суспільству загалом. Іншими словами, економічне зростання зумовлене інноваційним розвитком, основою якого є створення наукомістких про­дуктів.

Однак не всі організації мають для цього належну базу. Інноваційна діяльність таких організацій може ґрун­туватися на вдосконаленні та модифікації існуючих това­рів, пошуку іншої сфери їх застосування, поширенні їх на інші сегменти ринку, наданні їм нових властивостей, тобто здатності краще задовольняти суспільну потребу. Організація може скористатися готовими науково-техніч­ними розробками, які мають комерційну привабливість: через придбання ліцензій, застосування франчайзингових чи лізингових схем. У такій ситуації важливо знати, який вид інновацій­ної діяльності може принести найбільшу користь суб'єкту підприємництва.

Таблиця 1